Рішення № 87871136, 26.02.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/301/15-ц

Провадження № 2/752/356/20

РІШЕННЯ

Іменем України

26.02.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2015 року представник позивача Київського національного університету імені Тараса Шевченка звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про виселення та стягнення заборгованості, відповідно до якого просив виселити відповідачів із займаної кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку АДРЕСА_1 , а також стягнути із відповідачів солідарно суму заборгованість в розмірі 76702,92 грн.

В обґрунтування позову було зазначено про те, що починаючи з 1995 року між КНУТШ та Міністерством оборони України (далі - Міноборони) були укладені договори про підготовку спеціалістів від 11 вересня 1995 року та 22 грудня 1997 року. З метою забезпечення освітньої діяльності та в межах цієї співпраці до гуртожитку № НОМЕР_2 університету тимчасово було поселено військовослужбовців із сім`ями. При поселенні військовослужбовці були ознайомлені з правилами проживання в гуртожитку, терміном проживання та порядком оплати за проживання, умови яких вони виконували, вносячи плату та дотримуючись правил проживання в гуртожитку. У 2011 році співпраця між університетом та Міноборони закінчилась, а разом з нею і термін проживання військовослужбовців у гуртожитку університету, протее, відповідачі займаних ними приміщень до цього часу не звільнили. Окрім того, починаючи з моменту заселення відповідачів до гуртожитку АДРЕСА_2 , що належить КНУТШ, відповідачі користуються послугою з проживання та здійснювали оплату цієї послуги спочатку в повному обсязі, а згодом частково, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на грудень 2014 року становила суму в розмірі 76702,92 грн., а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив стягнути зазначену заборгованість примусовому порядку.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2015 року, в задоволенні позову Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості, було відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.10.2015 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2015 року було залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільниї і кримінальних справ від 02.03.2016 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21.10.2015 року, було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 15.05.2017 року, заяву Київського національного університету імені Тараса Шевченка було задоволено частково, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21.10.2015 року та рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2015 року було скасовано, а справі направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про стягнення заборгованості.

В жовтні 2017 року представник позивача збільшив розмір позовних вимог та змінив підстави позову. В обґрунтування вимог зазначено, що 18.09.2015 року відповідачі виселились із кімнат 206/2, 207/3 гуртожитку № 11 університету. Відповідно до статуту університету усі будівлі, споруди, житло, надані позивачу для здійснення статутної діяльності належать університету на праві оперативного управління, та позивач є фактично є балансоутримувачем будівлі по АДРЕСА_3 ). Відповідачі були заселені в 2002 році в порядку виключення до гуртожитку для тимчасового проживання. При поселенні відповідачі були ознайомлені із правилами проживання в гуртожитку та порядком оплати за проживання. Впродовж проживання відповідачів до 18.09.2015 року, позивач надавав останнім послуги з проживання, а вони, в свою чергу, до листопада 2008 року оплачували її відповідно до отриманих від університету квитанцій, дотримувались порядку проживання в гуртожитку, фактично усвідомлюючи наявність договірних відносин із університетом. Оплату отриманої послуги відповідачі спочатку здійснювали в повному обсязі, а згодом частково, що призвело до утворення заборгованості за період з листопада 2008 року по 18.09.2015 р. в сумі 90232,13 грн. На підставі викладеного позивач просить суд стягнути солідарно із відповідачів зазначену заборгованість в примусовому порядку, оскільки, останні добровільно від сплати наданих та отриманих послуг відмовляються.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10.09.2019 року, провадження по цивільній справі за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості, в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , було закрито. Розгляд справи в частині позовних вимог Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості, було продовжено.

Представник позивача в судове засідання не з"явилася , подала клопотання про розгляд справи за її відсутності та просила збільшені позовні вимоги задовольнити, посилаючись на підстави, які викладені в заяві. Одночасно зазначив, що відповідачі виселившись із гуртожитку заборгованість на користь позивача не сплатили.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили в їх задоволенні відмовити, посилаючись на письмові заперечення проти заяви про збільшення позовних вимог. Одночасно зазначили, що за певний період, за який нараховано заборгованість, вони послугами не користувались, а відтак і заборгованість за цей період відсутня. Крім того, вказали на пропуск позивачем строку позовної давності, в зв`язку з чим просили його застосувати та в задоволенні збільшених позовних вимог відмовити повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Так, судом встановлено, що на підставі договору від 11 вересня 1995 року, додаткової угоди до нього від 21 лютого 1997 року; договору від 22 грудня 1997 року і додаткової угоди №303/44/09 від 19 серпня 2009 року до нього, укладених між КНУТШ та Міноборони, ОСОБА_2 та членам його сім`ї, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у 2002 році було надано у користування кімнати НОМЕР_3 і НОМЕР_4 гуртожитку АДРЕСА_1 , який належить позивачу.

Відповідно до пункту 3.1 розділу 3 додаткової угоди № 303/44/09 від 19 серпня 2009 року до договору № 135 про підготовку спеціалістів від 22 грудня 1997 року розмір та порядок місячної плати за користування житловим приміщенням, місцями загального користування та надані житлово-комунальні послуги встановлюється наказами ректора університету.

Наказом ректора від 21 березня 2006 року № 184-32 з 1 квітня 2006 року встановлено плату за проживання в гуртожитках університету, у тому числі й для курсантів та слухачів військового інституту, які проживають у гуртожитку АДРЕСА_2 у розмірі 110 грн. на місяць за одне ліжко-місце, зайняте мешканцями, які не є співробітниками університету, та членами їх сімей, а також 110 грн. на місяць за зайняті додаткові ліжко-місця.

Починаючи із січня 2010 року, позивач неодноразово збільшував оплату за проживання в університеті для відповідачів, зокрема, з 01 січня 2010 року вартість одного ліжко-місця за місяць становила 282 грн., а з 01 червня 2011 року - 402 грн., що підтверджується наказами ректора КНУТШ № 171-32 від 30 грудня 2009 року та № 365-32 від 11 травня 2011 року.

Правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).

На час звернення з відповідним позовом (січень 2015 року) та на момент виникнення спірних правовідносин права мешканців гуртожитків, як споживачів житлово-комунальних послуг регулювалися Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», «;Про електроенергетику», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 рроку № 1357, Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 року № 1070, та іншими законами та нормативними актами з питань надання окремих видів таких послуг, Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі - Примірне положення)

За положеннями пункту 18 Примірного положення громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов`язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього положення.

Відповідно до пункту 38 Примірного положення, витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Послуги з проживання в гуртожитках є одним із видів платних послуг, що надаються державними навчальними закладами на підставі пункту 4 розділу 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 38 (далі - Постанова № 38), яка діяла на час виникнення правовідносин та втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» (далі - Постанова №796)

За положеннями зазначених постанов навчальні заклади у сфері житлово-комунальних послуг мають право надавати громадянам, які користуються цими послугами, комунальні послуги, послуги з експлуатації та господарського обслуговування будинків і приміщень (підпункт 4 пункту 7 Постанови КМУ №796; підпункт 4 пункту 8 Постанови КМУ № 38).

Як визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров`я України, інші міністерства і центральні органи виконавчої влади, до сфери яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Міністерством фінансів України установлюють граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках. Відповідальність за надання цих послуг, їх якість, а також обґрунтованість розмірів плати за них покладається на керівників цих закладів.

Конкретний розмір плати за проживання в гуртожитку встановлюється керівництвом вищого навчального закладу.

Для визначення вартості проживання в гуртожитку складають калькуляцію, де витрати на утримання гуртожитку і прилеглої території обчислюють з урахуванням вимог Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560.

Умовами додаткової угоди до договору про підготовку спеціалістів від 22 грудня 1997 року, яка укладена 19 серпня 2009 року між КНУТШ й Міноборони, передбачено, що розмір оплати за проживання в гуртожитку згідно з калькуляцією визначається на підставі наказу ректора.

У разі якщо строк дії договору закінчився, а особа, заселена в гуртожиток на підставі такого договору, продовжує користуватися майном і отримувати послуги, на неї покладається обов`язок сплачувати за такі послуги в розмірах, у строки та в порядку, що були визначені договором, строк якого закінчився.

Отже, системний аналіз усіх зазначених нормативно-правових актів дає підстави для висновку про наявність у кожного навчального закладу права на встановлення розміру плати за проживання в гуртожитку самостійно на підставі та в порядку, визначеному самим навчальним закладом відповідно до законодавства.

При цьому вартість проживання у гуртожитку складається з вартості його утримання та вартості обов`язкових побутових послуг і залежить від того, чим користується особа (окремим ліжком або окремим приміщенням), оскільки, відповідно до пункту 38 Примірного положення у випадку зайняття окремої кімнати особа сплачує за комунальні послуги за ставками (тарифами) квартирної плати, установленими для будинків державного та громадського житлового фонду.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В ході розгляду справи встановлено, що після закінчення строку дії договорів відповідачі продовжували проживати в окремих кімнатах гуртожитку та користуватися житлово-комунальними послугами, та фактично звільнили кімнати в гуртожитку лише 18.09.2015 року.

З розрахунку заборгованості, наданого стороною позивача вбачається, що за період з листопада 2008 року по 18.09.2015 року, відповідачі мають заборгованість в сумі 90232,13 грн.

Зазначений розрахунок проведено у відповідності до затверджених тарифів, кількості ліжко-місць та інших правил нарахування відповідної плати, а тому, за відсутності об`єктивного контррозрахунку з боку відповідачів, суд приймає зазначений розрахунок позивача, як належний доказ, який підтверджує суму заборгованості відповідачів перед позивачем за період проживання в гуртожитку.

В обґрунтування своїх заперечень стороною відповідачів, зокрема, зазначалось про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в кімнатах гуртожитку з не проживали взагалі та послугами не користувались

Надані стороною відповідачів документи, видані в 2019 році про їх фактичне не проживання в кімнатах гуртожитку з 2012 році, при вирішенні даного спору судом до уваги не приймаються, оскільки, спір перебуває в провадженні суду з січня 2015 року та, заперечуючи проти позовних вимог, зокрема, про виселення стороною відповідачів зазначалось, що відповідач ОСОБА_2 та члени його сім`ї переселені не були, а відтак виселення є незаконним.

Крім того, суд звертає увагу на те, що зазначені документи не було подано і позивачу у справі з метою не нарахування відповідної плати, в зв`язку з тим, що фактично відповідачі відсутні в гуртожитку та проживають в іншому місці, а тому суд розцінює позицію сторони відповідачів такою, що свідчить про намагання ухилитись від обов`язку по сплаті за послуги, які були правомірно нараховані позивачем за час проживання відповідачів в кімнатах гуртожитку.

Окремо слід звернути увагу на те, що визнання факту проживання та обов`язку здійснювати оплату наданих послуг відповідачами підтверджується шляхом внесення ними оплати за проживання спочатку в повному розмірі, а згодом частково.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які заяви (скарги) відповідачів в частині звернення до позивача з проханням не нараховувати плату у зв`язку із не проживанням або ж в зв`язку з невірним нарахуванням, неправомірним підняттям розміру плати за послуги.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача доведено факт наявності заборгованості у відповідачів за послуги, які їм були надані в період їх проживання в гуртожитку, та те, що заперечення сторони відповідача не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, суд вважає, що право позивача на стягнення заборгованості з відповідачів за проживання та користування послугами підлягає захисту.

Разом з тим, стороною відповідачів в ході розгляду справи було заявлено про застосування до збільшених позовних вимог строків позовної давності.

Так, відповідно до положень ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідним розрахунком, загальна сума заборгованості відповідачів за період проживання з листопада 2008 р. по 18.09.2015 р. становить суму в розмірі 90232,13 грн.

Позивач звернувся з даним позовом до суду в січні 2015 року.

В ході розгляду справи відповідачі просили застосувати наслідки пропуску позивачем строків звернення до суду та відмовити в позові в повному обсязі.

Однак, слід звенути увагу на те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пропуск строку позовної давності при зверненні до суду є підставою для відмови у задоволенні позов. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ст. 264 ЦК України).

В силу ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд вважає, що в даному випадку положення ст. 267 ЦК України можуть бути застосовані до розміру заборгованості за останні три роки до дня звернення з даним позовом до суду, оскільки, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, відповідачі, вносили платежі в розрахунок за проживання в гуртожитку не в повному обсязі.

Застосовуючи строки позовної давності, суд вважає, що до сплати підлягає сума за останні три роки до дня звернення з позовом до суду, а саме: за період з січня 2012 р. по січень 2015 року, а також сума за період проживання в гуртожитку з часу подачі позову та до фактичного звільнення кімнат, а саме: за період з січня 2015 р. по 18.09.2015 р.

З розрахунку вбачається, що за вказані періоди було нараховано всього до сплати суму в розмірі 91382,73 грн., відповідачами було всього сплачено суму в розмірі 27387,97 грн., а тому примусовому стягненню підлягає сума в розмірі 63994,36 грн. (91382,73 грн. - 27387,97 грн.).

Доводи сторони відповідача про те, що збільшені позовні вимоги пред`явлені із пропуском строку позовної давності, в зв`язку з чим в їх задоволенні слід відмовити повністю, суд відкидає, оскільки наведені твердження відповідачів не ґрунтуються на вимогах закону.

Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню підлягає сума заборгованості в межах строків позовної давності, яка передувала зверненню з позовом до суду, а також сума заборгованості з моменту подачі позову до суду до дня фактичного звільнення відповідачами кімнат в гуртожитку.

Крім того, в порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача слід стягнути в рівних частинах судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 , військова частина), ОСОБА_3 (проживає за адресою: АДРЕСА_6 ), - на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка (адреса: м. Київ, вул. Володимирська, 64/13), - заборгованість в сумі 63994 (шістдесят три тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 36 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 , військова частина), ОСОБА_3 (проживає за адресою: АДРЕСА_6 ), - на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка (адреса: м. Київ, вул. Володимирська, 64/13), - в рівних частинах судовий збір в сумі 1134 (одна тисяча сто тридцять чотири) грн. 72 коп.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий Н.П. Чередніченко