Рішення № 87863908, 21.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2020Справа № 924/162/19

За позовом Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича

до: 1. Хмельницької обласної державної адміністрації

2. Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство»

3. Управління державної реєстрації Кам`янець-Подільської міської ради

про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині, скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Заболотний А.М.

від відповідача 1: Назарчук В.М.

від відповідача 2: не з`явився

від відповідача 3: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Заянчуковський Павло Анатолійович звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство», Управління державної реєстрації Кам`янець-Подільської міської ради, в якому просить: визнати незаконним та скасувати розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №331/2015-р від 23.07.2015р. «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ними послуг на території Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району та надання в постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» земельних ділянок державної власності загальною площею 4033,2722 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, що розташовані за межами населених пунктів на території Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; скасувати рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, індексний номер 24293081 від 09.09.2015р.

В обґрунтування поданого позову позивачем зазначено про те, що вищезазначеним розпорядженням порушується право позивача на земельну ділянку, на якій розташовано об`єкти нерухомого майна, внаслідок набуття права власності на які, на думку заявника, виникло право власності на земельну ділянку на підставі ст.377 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України, що була передана у постійне користування відповідача 2.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 25.02.2019р. у справі №924/162/19 матеріали позовної заяви Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича до Хмельницької обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство», Управління державної реєстрації Кам`янець-Подільської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині, скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою передано на розгляд Господарського суду м. Києва, з виключною підсудністю справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2019р. позовну заяву Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича залишено без руху.

Ухвалою від 16.04.2019р. відкрито провадження у справи; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 17.05.2019р.

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №331/2015-р від 23.07.2015р. «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» є правомірним та прийнятим у відповідності до вимого чинного на момент його видання законодавства.

Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог також заперечував, посилаючись на те, що позовна заява Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича порушує права Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство» як землекористувача.

17.05.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 04.06.2019р.

04.06.2019р. підготовче засідання відкладено на 03.07.2019р.

03.07.2019р. підготовче засідання було відкладено на 17.07.2019р.

17.07.2019р. представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивачем викладено позовні вимоги в наступній редакції:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №331/2015-р від 23.07.2015 «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та надання у постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» земельної ділянки державної форми власності за кадастровим номером №6822481800:09:034:0009, площею 166, 6924 га, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець подільського району, Хмельницької області;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, індексний номер 24293081 від 09.09.2015р.

Вказана заява за своєю правовою природою є заявою про зміну предмету позову та була прийнята судом у судовому засіданні 17.07.2019р. як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 17.07.2019р. призначено судову експертизу по справі №924/162/19, проведення якої доручено Власюку Володимиру Володимировичу; провадження по справі зупинено.

09.12.2019р. до Господарського суду міста Києва надійшов висновок №705/019 від 06.12.2019р експерта Власюка В.В. Разом з вказаним висновком повернуто матеріали справи до суду.

Ухвалою від 11.12.2019р. поновлено провадження по справі та призначено судове засідання на 15.01.2020р.

15.01.2020р. судом було відкладено підготовче засідання.

15.01.2020р. представником позивача було подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої просив доручити, в тому числі, Господарському суду Хмельницької області.

Ухвалою від 15.01.2020р. задоволено клопотання позивача та призначено розгляд справи в судовому засіданні 30.01.2020 в режимі відеоконференції.

30.01.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2020р.

Представником позивача у судовому засіданні 21.02.2020р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача 1 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Представники відповідачів 2, 3 у судове засідання не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка відповідачів 2, 3 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 21.02.2020р.

В судовому засіданні 21.02.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 1, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням №18 від 27.04.2001р. Гуменецької сільської ради «Про виділення земельної ділянки в кількості 0,15 га в оренду гр. Заянчуковському Павлу Анатолійовичу » вирішено надати в оренду земельну ділянку в оренду, терміном на 49 років для здійснення підприємницької діяльності.

05.05.2003р. між Гуменецькою сільською радою (орендодавець) та Заянчуковським Павлом Анатолійовичем (орендар) було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), згідно п.1.1 якого Гуменецька сільська рада надає, а Заянчуковський Павло Анатолійович приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,15 га.

Пунктом 1.2 договору від 05.05.2003р. передбачено, що земельна ділянка надається на умовах оренди у тимчасове довгострокове користування терміном на 49 років для розміщення торгівлі громадського харчування.

У п.2.1 договору від 05.05.2003р. зазначено, що плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді орендної плати у розмірі 340 карбованців.

Договір набуває чинності з моменту його реєстрації.

Договір від 05.05.2003р. зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 10.12.2003р. за №24.

22.12.2009р. було оформлено право власності Заянчуковського Павла Анатолійовича на комплекс «Шашличний рай», що складається з приміщень загальною площею 190,4 кв.м, а саме: будівля кафе, А - І, 146,9 кв.м; будівля, Б - 5,8 кв.м; будівля, В - 5,8 кв.м; будівля, Г - 6 кв.м; будівля Д - 11,6 кв.м; будівля Е- 6,9 кв.м; будівля дизельної, Ж- 4,8 кв.м; вбиральня, З - 2,6 кв.м. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 22.12.2009р.

23.07.2015р. Хмельницькою обласною державною адміністрацією було прийнято розпорядження №331/2015-р від 23.07.2015р. «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство», яким затверджено, в тому числі, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ними послуг на території Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району та надано в постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» земельні ділянки державної власності загальною площею 4033,2722 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, що розташовані за межами населених пунктів на території Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Згідно додатку до розпорядження №331/2015-р від 23.07.2015р. Хмельницької обласної державної адміністрації «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» затверджено перелік земельних ділянок, які надаються в постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство», що розташовані за межами населених пунктів на території Дунаєвського, Кам`янець-Подільського та Чемеровецького районів Хмельницької області.

Відповідно до змісту вказаного додатку в постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» передано земельну ділянку з кадастровим номером №6822481800:09:034:0009 на території Гуменецької сільської ради Хмельницької області площею 166,6924 га.

08.09.2015р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, індексний номер 24293081 від 09.09.2015р., було внесено запис №11140718 про право постійного користування Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство» земельною ділянкою з кадастровим номером №6822481800:09:034:0009 на території Гуменецької сільської ради Хмельницької області площею 166,6924 га.

Наразі, за твердженнями позивача, вказане вище розпорядження в частині земельної ділянки з кадастровим номером №6822481800:09:034:0009 на території Гуменецької сільської ради Хмельницької області площею 166,6924 га порушує права та законні інтереси Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича як власника нерухомого майна, у зв`язку з набуттям майнових прав на яке, на думку заявника, у відповідності до ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України набуто відповідне майнове право і на вказану вище земельну ділянку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частинами 1.2 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. а ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для ведення водного господарства.

Згідно з пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1 ст.41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 3 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» унормовано, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 22.01.2019р. по справі №906/753/17.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації незаконним та його скасування повинно бути доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства, порушення внаслідок видання такого акту прав та законних інтересів позивача, а також ефективність обраного способу захисту.

Як вказувалось судом вище, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №331/2015-р від 23.07.2015р. «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та надання у постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» земельної ділянки державної форми власності за кадастровим номером №6822481800:09:034:0009, площею 166, 6924 га, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець подільського району, Хмельницької області, порушує права та законні інтереси Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича як власника нерухомого майна, внаслідок набуття якого, на думку заявника, у відповідності до ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України набуто відповідне майнове право і на земельну ділянку.

Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №331/2015-р від 23.07.2015р. «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» є правомірним та прийнятим у відповідності до вимого чинного на момент його видання законодавства.

Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог також заперечував, посилаючись на те, що позовна заява Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича порушує права Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство» як землекористувача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича не підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції на момент набуття права власності позивачем на нерухоме майно) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Частиною першою статті 120 Земельного кодексу України (в редакції на момент набуття права власності позивачем на нерухоме майно) передбачено також, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018р. у справі № 910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису.

Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється, як зазначено у наведеній статті. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України , інших положеннях законодавства.

При цьому, принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Тобто, у даному випадку, посилаючись на приписи ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України в якості обґрунтування наявності порушення прав та законних інтересів Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича внаслідок прийняття розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №331/2015-р від 23.07.2015р. «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» позивачем повинно бути доведено суду обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача нерухомого майна. Аналогічний правовий висновок щодо предмету доказування у спорах правовою підставою яких визначено ст.ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України наведено Верховним Судом у постанові від 10.09.2019р. по справі №922/96/19.

Як було встановлено вище, позивачем набуто у власність нерухоме майно - комплекс «Шашличний рай», що складається з приміщень загальною площею 190,4 кв.м. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом серії САС №749509 від 22.12.2009р.

23.07.2015р. Хмельницькою обласною державною адміністрацією було прийнято розпорядження №331/2015-р від 23.07.2015р. «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство», яким затверджено, в тому числі, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ними послуг на території Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району та надано в постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» земельні ділянки державної власності загальною площею 4033,2722 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, що розташовані за межами населених пунктів на території Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Згідно додатку до розпорядження №331/2015-р від 23.07.2015р. Хмельницької обласної державної адміністрації «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» затверджено перелік земельних ділянок, які надаються в постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство», що розташовані за межами населених пунктів на території Дунаєвського, Кам`янець-Подільського та Чемеровецького районів Хмельницької області.

Відповідно до змісту вказаного додатку в постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» передано земельну ділянку з кадастровим номером №6822481800:09:034:0009 на території Гуменецької сільської ради Хмельницької області площею 166,6924 га.

Доказів оформлення станом на момент видання спірного розпорядження майнових прав Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича на земельну ділянку, на якій розташовано комплекс «Шашличний рай», що складається з приміщень загальною площею 190,4 кв.м, матеріали справи не містять

Враховуючи те, що загальна площа набутих позивачем у власність об`єктів нерухомого майна становить 190,4 кв.м., суд дійшов висновку, що посилання заявника на приписи ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України як на підставу набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером №6822481800:09:034:0009 на території Гуменецької сільської ради Хмельницької області площею 166,6924 га, є необґрунтованими, оскільки перехід майнових прав на нерухоме майно тягне за собою перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Суд звертає увагу, що розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил (пункт 8.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018р. у справі № 910/18560/16).

Проте, всупереч вищевикладеного, позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду обставин, що земельна ділянка, на якій розташовано комплекс «Шашличний рай» та необхідна для його експлуатації становить 166,6924 га, як площа земельної ділянки №6822481800:09:034:0009.

Доказів поділу вказаної земельної ділянки та формування окремого об`єкта земельних правовідносин, на якому розташоване майно позивача з площею достатньою для його використання, матеріали справи не містять.

Судом вище вказувалось, ухвалою від 17.07.2019р. призначено судову експертизу по справі №924/162/19, проведення якої доручено Власюку Володимиру Володимировичу; провадження по справі зупинено.

На вирішення судового експерта поставлено наступні запитання: Чи розташовуються на земельній ділянці з кадастровим номером №6822481800:09:034:0009, площею 166,6924 га, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець подільського району, Хмельницької області, будівлі загальною площею 190,4 кв.м, а саме: будівля кафе, А-І, 146,9 кв.м, будівля Б 5,8 кв.м, будівля В, 5,8 кв.м, будівля Г, 6,0 кв.м, будівля Д 11,6 кв.м, будівля Е 6,9 кв.м, будівля дизельної Ж, 4,8 кв.м, вбиральня 3, 2,6 кв.м, що належать Заянчуковському Павлу Анатолійовичу на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 22.12.2009р.? Чи мають місце обставини накладення земельної ділянки площею 0,15 га, що надана у користування Заянчуковському Павлу Анатолійовичу для здійснення підприємницької діяльності на підставі рішення №18 від 27.04.2001р. Гуменецької сільської ради «Про виділення земельної ділянки в кількості 0,15 га в оренду гр. Заянчуковському Павлу Анатолійовичу » та земельної ділянки площею 166,6924 га, кадастровий номер №6822481800:09:034:0009, розташованої на території Гуменецької сільської ради? Якщо має місце накладення зазначених вище земельних ділянок, то який розмір, площа та конфігурація такого накладення земельних ділянок?

09.12.2019р. до Господарського суду міста Києва надійшов висновок №705/019 від 06.12.2019р експерта Власюка В.В.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертом Власюком В.В., суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості. Належних та допустимих доказів зворотного матеріали справи не містять.

Судовим експертом встановлено, що приміщення загальною площею 190,4 кв.м, а саме: будівля кафе, А - І, 146,9 кв.м; будівля, Б - 5,8 кв.м; будівля, В - 5,8 кв.м; будівля, Г - 6 кв.м; будівля Д - 11,6 кв.м; будівля Е- 6,9 кв.м; будівля дизельної, Ж- 4,8 кв.м; вбиральня, З - 2,6 кв.м. розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером №6822481800:09:034:0009 на території Гуменецької сільської ради Хмельницької області площею 166,6924 га.

Одночасно, обставини накладання земельної ділянки площею 0,15 га, що надана у користування Заянчуковському Павлу Анатолійовичу для здійснення підприємницької діяльності на підставі рішення №18 від 27.04.2001р. Гуменецької сільської ради «Про виділення земельної ділянки в кількості 0,15 га в оренду гр. Заянчуковському Павлу Анатолійовичу », та земельної ділянки площею 166,6924 га, кадастровий номер №6822481800:09:034:0009, розташованої на території Гуменецької сільської ради, встановити неможливо з огляду на відсутність відповідної землевпорядної документації на земельну ділянку, надано позивачу у тимчасове користування, а також відсутність будь-яких прив`язок вказаної земельної ділянки до місцевості.

Згідно змісту дослідницької частини висновку судового експерта площа земельної ділянки, на якій розташовано об`єкти нерухомого майна Заянчуковського Павла Анатолійовича , становить 0,1453 га, проте ніяким чином не 166,6924 га.

За таких обставин, за висновками суду твердження позивача про порушення внаслідок прийняття оспорюваного розпорядження в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та надання у постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» земельної ділянки державної форми власності за кадастровим номером №6822481800:09:034:0009, площею 166, 6924 га, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець подільського району, Хмельницької області, майнових прав, які виникли у позивача на земельну ділянку у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно площею 190,4 кв.м, є передчасними та такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Суд повторно звертає увагу заявника на те, що у даному випадку останнім повинно бути доведено обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Заянчуковський Павло Анатолійович звертався до Хмельницької обласної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно заявника.

Проте, листом №3-22-0.6-1427/2-18 від 05.03.2018р. Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області було відмовлено в задоволенні вказаної заяви, з огляду на знаходження запитуваної земельної ділянки в межах земельної ділянки, за кадастровим номером №6822481800:09:034:0009, площею 166, 6924 га, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець подільського району, Хмельницької області наданої у користування Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство».

Наразі, суд звертає увагу позивача на те, що останній не позбавлений права та можливості оскаржити відмову чи бездіяльність Хмельницької обласної державної адміністрації у оформлені майнових прав Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича на земельну ділянку, на якій розташовано комплекс «Шашличний рай», що складається з приміщень загальною площею 190,4 кв.м.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Проте, виходячи з того, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду при зверненні до суду за захистом прав у відповідності до ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України позивачем повинно бути доведено суду обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача нерухомого майна, задоволення позовних вимог у обраний позивачем спосіб ніяким чином не призведе до усунення невизначеності в праві Фізичної особи-підприємця Заянчуковського Павла Анатолійовича на земельну ділянку, на якій розташовано комплекс «Шашличний рай», що складається з приміщень загальною площею 190,4 кв.м.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання незаконним і скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №331/2015-р від 23.07.2015р. «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та надання у постійне користування Державному підприємству «Кам`янець-Подільське лісове господарство» земельної ділянки державної форми власності за кадастровим номером №6822481800:09:034:0009, площею 166, 6924 га, що розташована на території Гуменецької сільської ради, Кам`янець подільського району, Хмельницької області, задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію права користування підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови в задоволенні позову.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на оплату судової експертизи залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 27.02.2020р.

Суддя Спичак О.М.