Рішення № 8786196, 29.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.03.10 р.                     Справа № 37/20                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Кварцяній О.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Закритого акціонерного товариства „АТ Каргілл”, м. Київ, ідентифікаційний код 20010397

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Амарант Агро”, с. Новоолексіївка, Донецька область, ідентифікаційний код 31949531

про: стягнення збитків в сумі 1505657,60грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Сахару Т.В. (за довіреністю № 2009/181 від 18.11.2009р.),

від Відповідача - не з’явився.

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався за допомогою технічних засобів аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 24.02.2010р. на 15.03.2010р., з 15.03.2010р. на 29.03.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство „АТ Каргілл”, м. Київ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амарант Агро”, с. Новоолексіївка, Донецька область (далі – Відповідач) про стягнення збитків в сумі 1664854,13грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання зобов’язань за договором складського зберігання №01/07/02 від 01.07.2008р. у вигляді втратич частини майна, укладання угоди про компенсацію збитків із Відповідачем.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір складського зберігання №01/07/02 від 01.07.2008р. з додатковими угодами до нього; акт про відмову в підписанні акту звірки наявності продукції, складські квитанції на зерно, правоустановчі документи, товарно-транспортні накладні.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 949, 951, 953, 957 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 12, 13, 15, 22, 33, 46, 54-57, 64, 82 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 220, 224, 225 Господарського кодексу України.

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 109-158 т.3, а.с.а.с.2-4, 7-9 т.4), у тому числі: уточнення до позовної заяви №2310 від 19.02.2010р., в яких він зменшив суму позовних вимог, заявивши до стягнення 1505657,60грн.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, відзиву та витребуваних судом документів не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресами, визначеними за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.137, 138 т.3), достовірність яких (відомостей) презюмується за змістом положень ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Водночас, до матеріалів справи Позивачем був наданий акт звірки наявної продукції станом на 18.02.2010р. (а.с.8 т.4), складний на виконання вимог суду, підписаний уповноваженим (а.с.9 т.4) представником Відповідача без зауважень розміру залишку насіння соняшника за договором зберігання №01/07/02 від 01.07.2008р.

У судових засіданнях представник Позивача підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника належним чином повідомленого Відповідача ненадання певних документів у світлі ст.ст.4-3, 22 33 цього Кодексу розцінюється судом як обставини, що не впливають на таку кваліфікацію і не перешкоджають вирішенню справи по суті.

Вислухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2008р. між Позивачем (Поклажодавець) та Відповідачем (Зерновий склад) укладено договір складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна №01/07/02 (а.с.а.с. 10-14 т.1), згідно п.п.1. та 26. якого Поклажодавець зобов’язаний передати плоди зернових, зернобобових та олійних культур (зерно), а Зерновий склад зобов’язаний прийняти Зерно на зберігання на умовах, визначених цим договором, строком до 31.07.2009р. При цьому, за змістом п. 1.1. договору кількість зерна, переданого на зберігання, визначається в складських документах, виданих Зерновим складом Поклажодавцю протягом дії цього договору.

Відповідно до п. 8.1.1. договору Зерновий склад, серед іншого, зобов’язується на першу вимогу повернути Поклажодавцю рівну кількість переданого на зберігання зерна в якості, не нижчій, ніж на момент передачі його на зберігання. При цьому, положеннями пунктів 19, 20 договору визначається, що Зерновий склад не має право розпоряджатися зерном Поклажодавця, яке при передачі на зберігання залишається у власності останнього.

Пунктом 23 договором встановлено, що Зерновий склад несе повну відповідальність за передане Поклажодавцем на зберігання зерно, у т.ч. відповідає за його втрату, пошкодження, нестачу чи зниження якості, а в п. 23.1. вказано, що у випадку втрати зерна (або його частини), переданого Поклажодавцем на зберігання, у тому числі – в результаті його конфіскації, незаконного привласнення третіми особами Зерновий склад відшкодовує Поклажодавцеві збитки в розмірі вартості втраченого зерна, яка для цілей цього договору визначається на вибір Поклажодавця – або виходячи з фактично витраченої на придбання зерна суми, або виходячи з розміру фактичних витрат Поклажодавця на придбання рівної кількості втраченого чи пошкодженого зерна протягом двох місяців після виявлення такої втрати.

Додатковими угодами від 16.09.2008р., від 30.01.2009р (а.с.а.с. 15, 17 т.1) сторонами внесені зміни до договору зберігання щодо визначення стандарту якості сонячного шроту, тарифів на певні види послуг та норму приймання і відвантаження шроту соняшника.

Відповідно до умов договору Позивач передав, а Відповідач прийняв на збереження 9525,259 тон насіння високо олеїнового соняшнику вражаю 2008 року, що підтверджується доданими до матеріалів справи складськими квитанціями (а.с.а.с. 24-29 т.1, 80-98 т.3).

Протягом дії договору зберігання Позивачем було відвантажено 8907,680тон зерна, що знаходилось на зберіганні Відповідача, що підтверджується товарно-транспортними накладними доданими до матеріалів справи (а.с.а.с. 30-150 т.1, 1-150т.2, 1-79, 122-128 т.3).

30.06.2009р. між сторонами була укладена додаткова угода №2 (а.с.121 т.3), згідно якої: Зерновий склад визнав порушення своїх зобов’язань за договором та факт втрати частини зерна з його вини, а саме насіння високо олеїнового соняшника, переданого на зберігання Зерновому складу, у заліковій вазі 687,877 метричних тон. Збитки, завдані Поклажедавцеві зерна, відшкодовуються Зерновим складом у розмірі вартості втраченого зерна. Сторони погодились, та Зерновий склад визнав, що збитки, завдані Поклажедавцеві втратою зерна, складають 1664854,13грн. Зерновий склад зобов’язався відшкодувати ці збитки до 01.10.2009р.

У зв’язку із невідшкодуванням означених збитків у розмірі узгодженої сторонами вартості втраченого зерна, яка (вартість) відповідає відомостям Державного підприємства „Держзовнішінформ” від 13/03.2010р. №9/288 (а.с.4 т.4), Позивач звернувся до суду з розглядуваними позовом.

В перебігу розгляду справи Позивач надав уточнення до позовної заяви №2310 від 19.02.2010р. (а.с.а.с.109-112 т.3), в яких він зменшив суму позовних вимог до 1505657,60грн., яка відповідає вартості залишку неповернутого зерна у кількості 617,579тон за ціною, визначеною сторонами у додатковій угоді №2 від 30.06.2009р., обґрунтовуючи зменшення суми вимог врахуванням частковості повернення Відповідачем зерна у вересні 2009р., яке не було враховане у первісному позові, але згідно довідки №2354 від 12.03.2010р. (а.с.3 т.4) поставка якого була зарахована в погашення вимог за договором складського зберігання №01/07/02 від 01.07.2008р.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався та своєї позиції по суті розглядуваного спору до відома суду не довів.

Водночас, уповноваженим представником (а.с.9 т.4) Відповідача був підписаний без зауважень складений на вимогу суду Позивачем акт звірки наявності продукції станом на 18.02.2010р. (а.с.8 т. 4), з якого вбачається залишок неповернутого згідно умов договору складського зберігання №01/07/02 від 01.07.2008р. насіння соняшника у кількості 617,579тон.

Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених в уточненнях до позовної заяви від 19.02.2010р. (а.с.а.с. 109-112 т.3), оскільки за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення у справі позивач управнений зменшувати суму позовних вимог, і таке зменшення судом приймається, оскільки зумовлено усуненням недоліків у розрахунку заявлених вимог з урахуванням всього обсягу їх натуральної компенсації до моменту подання позову, а отже – не суперечить (зменшення) законодавству і не порушує прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язань за договором складського зберігання №01/07/02 від 01.07.2008р. у вигляді втрати частини переданого на зберігання майна.

Враховуючи статус сторін та об’єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України і умовами договору зберігання №01/07/02 від 01.07.2008р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору №01/07/02 від 01.07.2008р. суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 1 глави 66 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 вказаного Кодексу за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Обов’язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, безпосередньо встановлений ч. 1 ст. 949 цього Кодексу.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір зберігання №01/07/02 від 01.07.2008р. є належною підставою для виникнення у останнього обов’язку із повернення об’єкту зберігання Поклажодавцеві у схоронності, факт попереднього прийняття якого на зберігання підтверджений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов’язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, Відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від повернення Позивачу всього наявного на зберіганні зерна відповідно до умов договору №01/07/02 від 01.07.2008р.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов’язків є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, що за змістом ст. 611 цього Кодексу має наслідком, у тому числі – необхідність відшкодування збитків.

Згідно ч. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Оскільки обов’язки Відповідача, порушеннями яких Позивач обґрунтовує свої вимоги, зумовлені саме наявністю договірних відносин між сторонами, остільки суд зауважує, що предметом стягнення у розглядуваній справі є саме збитки, завдані невиконанням зобов’язання, що випливає з договору, на обов’язковості з’ясування сутності яких (збитків) наголошує Вищий господарський суд України в абз. 2 п. 1 Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. № 02-5/215.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України обов’язок відшкодування збитків у разі порушення договірних зобов’язань покладені на боржника – особу, яка припустила порушення.

Виходячи із загальних положень права підставою для застосування заходів відповідальності, яким є стягнення збитків у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України та ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України, є склад правопорушення, який утворюється наступними елементами: суб’єкт, об’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторона.

З огляду на те, що суб’єктом є боржник, об’єктом – правовідносини за договором зберігання, які були встановлені та оцінені судом вище, предметом доказування а, відтак – і судового дослідження - є об’єктивна та суб’єктивна сторони: наявність порушення з боку Відповідача, збитків та безпосереднього причинного зв’язку між неправомірними діями (порушенням) та збитками, а також – вина зазначеної особи.

Наявність означених елементів, враховуючи презумпцію вини порушника згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, у повній мірі підтверджується змістом укладеної між сторонами угоди №2 від 30.06.2009р., яка розцінюється судом як належний у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказ (адже укладання такої угоди узгоджується ч.ч. 3, 5 ст. 225 Господарського кодексу України, опосередковуючи, фактично, досудовий порядок врегулювання спору за взаємною згодою сторін), що фіксує:

-          факт наявності порушення у вигляді втрати частини зерна;

-          кількість втраченого зерна та його вартість, за якими визначається узгоджений сторонами розмір збитків, що відповідає абз. 2 ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України та п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України,

та дозволяє (угода) констатувати наявність причинно-наслідкового зв’язку між порушенням та завданими збитками.

При цьому, судом також враховується, що факт наявності та розмір втраченого Позивачем майна, відповідальність за що умовами п. 23 договору №01/07/02 від 01.07.2008р. в розглядуваному випадку покладається саме на Відповідача, підтверджується і іншими наданими до матеріалів справи документами, а саме – складськими квитанціями, товарно-транспортними накладними (з урахуванням довідки про зарахування №2354 від 12.03.2010р.) та актом звірки наявності продукції станом на 18.02.2010р., достовірність яких Відповідачем не спростована, так само, які і не надано останнім в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України інших доказів неправомірності заявлених вимог.

Враховуючи викладене та перевіривши правильність розрахунку заявленої до відшкодування суми збитків, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимогу у розмірі 1505657,60грн.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані із сплатою державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу стягуються з Відповідача на користь Позивача пропорційно співвідношенню між розміром первісно заявлених вимог та вимог, задоволених судом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства „АТ Каргілл”, м. Київ (ідентифікаційний код 20010397) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амарант Агро”, с. Новоолексіївка, Донецька область(ідентифікаційний код 31949531) про стягнення збитків в сумі 1505657,60грн., задовольнити у повному обсягу.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Амарант Агро”, с. Новоолексіївка, Донецька область (ідентифікаційний код 31949531) на користь Закритого акціонерного товариства „АТ Каргілл”, м. Київ (ідентифікаційний код 20010397) збитки в сумі 1505657,60грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Амарант Агро”, с. Новоолексіївка, Донецька область,(ідентифікаційний код 31949531) на користь Закритого акціонерного товариства „АТ Каргілл”, м. Київ, (ідентифікаційний код 20010397) витрати по сплаті державного мита в сумі 15056 грн. 58 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 213 грн. 43 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього представника Позивача у судовому засіданні 29.03.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 29.03.2010р.

5. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя