Рішення № 87860757, 25.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.02.2020 р. справа №520/1312/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - не прибув, представника відповідача - Мазур Л.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Міністерства оборони України провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, скасування протоколу, -встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, яка полягає у не вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з підстав встановлення йому інвалідності в наслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби на підставі довідки МСЕК від 31.08.2015 р.; 2) визнання протиправним та скасування п. 10 протоколу №97 від 02.08.2019р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; 3) зобов`язання Міністерства оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав встановлення йому інвалідності в наслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби на підставі довідки МСЕК від 31.08.2015р. згідно вимог ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., та Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року; 4) зобов`язання Міністерства оборони України відповідно до ст.382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вчинена адміністративним органом відмова є протиправною, адже не було розглянуто питання про призначення одноразової грошової допомоги з причини настання інвалідності через захворювання, пов`язане із виконанням обов`язків військової служби у країнах, де велись бойові дії.

Відповідач, Міністерство оборони України (далі за текстом – адміністративний орган, владний суб`єкт, Міністерство), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що серед матеріалів звернення громадянина був відсутній документ про обставини поранення (травми, каліцтва). Наполягав на правомірності відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник письмовим зверненням від 21.05.2018р. звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з приводу виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням ІІ групи інвалідності, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби.

До матеріалів звернення за ініціативою обласного військового комісаріату була долучена низка документів у копіях, зокрема: довідки МСЕК про встановлення 25.08.2015р. - вперше ІІІ групи інвалідності та довідки МСЕК про встановлення 14.08.2017р. - ІІ групи інвалідності, а також медичного висновку Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України.

Усі згадані вище медичні документи містили висновок про те, що інвалідність заявника настала одночасно з декількох причин – 1) поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби у країнах, де велись бойові дії; 2) травми (закрита черепно-мозкова травма, контузія головного мозку), пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби у країнах, де велись бойові дії; 3) захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби у країнах, де велись бойові дії.

За даним зверненням громадянина Харківським обласним військовим комісаріатом була вчинена відмова у передачі матеріалів звернення до Міністерства для прийняття рішення по суті ініційованого питання.

Згадана відмова була оформлена листом від 05.07.2018р. та оскаржена заявником у межах адміністративної справи №520/202/19.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2019р. по справі №520/202/19 була визнана протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, яка полягає в не поданні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”, Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року “Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги ...” та п. 4.7. Положення затвердженого Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014р.; зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” та Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року “Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги...” та Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.

При цьому, у межах цієї справи судом було установлено, що заявник проходив військову службу у Збройних Силах СРСР, брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії отримав поранення, унаслідок чого у подальшому настала інвалідність: 25.08.2015р. - вперше ІІІ групи, а 14.08.2017р. - ІІ групи.

На виконання рішення суду по справі №520/202/19 листом від 27.06.2019 р. Харківський обласний військовий комісаріат спрямував матеріали звернення заявника до Міністерства.

Незважаючи на те, що заявник за власною вільною волею у судовому порядку спонукав Харківський обласний військовий комісаріат направити матеріали звернення з приводу призначення одноразової грошової допомоги до Міністерства, заявник у межах справи №520/8685/19 оскаржив дії обласного військового комісаріату з приводу направлення неповного пакету документів.

Так, по справі №520/8685/19 заявник заявив вимоги: 1) визнати протиправними дії Харківського обласного військового комісаріату, які полягають у надсиланні на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України неповного пакету документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; 2) визнати протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, яка полягає у не оформленні повного пакету документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; 3) зобов`язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та повний перелік документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та з дотриманням вимог Положення затвердженого Наказом Міністерства Оборони України № 530 від 14.08.2014 року; 4) зобов`язати Харківський обласний військовий комісаріат відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019р. по справі №520/8685/19 було відмовлено у позові заявника.

Разом із тим, у межах справи №520/88685/19 судом було установлено, що заявник є інвалідом IІ групи, проходив військову службу у Збройних Силах СРСР, брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, отримав поранення, унаслідок чого у подальшому і настала інвалідність 25.08.2015р. - вперше ІІІ групи, а 14.08.2017р. - ІІ групи.

02.08.2019р. Міністерством в особі Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі за текстом – Комісія) були розглянуті матеріали звернення заявника від 21.05.2018р. (зареєстровані за вхідною кореспонденцією обласного військового комісаріату 25.05.2018р.) та прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Як з`ясовано судом, фактичною підставою для цього рішення послугувало судження Комісії Міністерства про військову службу заявника у складі Прикордонних військ Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а також про відсутність серед матеріалів звернення документу про обставини поранення (травми, каліцтва).

Будь-яких інших мотивів, Міністерством при вчиненні відмови не використовувалось.

Не погодившись із правомірністю відмови адміністративного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992р. №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ст.41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-XII (далі за текстом – Закон №2011-ХІІ).

Згідно з п.2 ч.1 ст.3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Пунктом 4 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога (далі за текстом - Допомога, Спірна виплата) призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Водночас, у відповідності до ст.16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

З 25.08.2015р. заявнику вперше первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджено довідкою МСЕК серії 10ААВ №631915 від 25.08.2015р.

Причиною настання інвалідності за відомостями означеної довідки є одночасно: 1) поранення, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії; 2) контузія, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії; 3) захворювання, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії.

З 14.08.2017р. заявнику встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджено довідкою МСЕК серії 12ААА №686158 від 14.08.2017р.

Причиною настання інвалідності за відомостями означеної довідки є одночасно: 1) поранення, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії; 2) контузія, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії; 3) захворювання, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до ч.9 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013р. №975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі за текстом – Порядок №975).

Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, – копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-2 Закону № 2011-XII.

Подання зазначених у пункті 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону № 2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

При цьому, Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас, подання до Міноборони відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі № 822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міноборони обов`язку щодо їх витребовування.

У зазначеній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Із тексту оскарженого рішення Міністерства вбачається, що у даному випадку фактичною підставою для відмови у призначенні заявнику Допомоги послугувало судження про відсутність у матеріалах звернення документу про причини та обставини поранення, який передбачено п.11 Порядку №975.

В цій частині обраний Міністерством в особі Комісії мотив здійсненого управлінського волевиявлення слід визнати правомірним та обґрунтованим.

Разом із тим, Міністерством в особі Комісії не надано жодної юридичної оцінки іншій причині настання інвалідності заявника, а саме: захворюванню, що пов`язано з виконання останнім обов`язків військової служби в країнах, де велися бойові дії, хоча саме ця причина інвалідності прямо згадана у тексті довідки МСЕК.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Тому вирішуючи спір по суті, суд у силу ч.5 ст.242 КАС України вважає за необхідне керуватись правовим висновком Верховного Суду по справі №509/4156/15-а.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Покладений Міністерством в основу оскарженої відмови довід про те, що проходження військової служби у складі Прикордонних військ Комітету державної безпеки Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік позбавляє заявника права на отримання Допомоги від Міністерства оборони України, слід визнати юридично неспроможним.

Так, прикордонні війська були виведені зі складу Збройних Сил СРСР лише у 1989 році. Отже, на момент проходження позивачем служби означена подія зміни структури Збройних Сил СРСР (у спосіб виведення прикордонних військ) не настала.

Окрім того, Міністерством була допущена неповнота реалізації владної управлінської функції за рахунок ненадання жодної юридичної оцінки такій підставі призначення Допомоги як захворювання, що пов`язано з виконання останнім обов`язків військової служби в країнах, де велися бойові дії, хоча саме ця причина інвалідності прямо згадана у тексті довідки МСЕК.

Відтак, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем факту порушення цими діями його прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясував неповно, усім юридично значимим факторам (зокрема, питанню призначення одноразової грошової допомоги через інвалідність з причини захворювання) оцінки не надав.

Водночас із цим, у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 24.12.2019р. по справі №520/10341/18 та від 31.10.2019р. по справі №520/11476/18 до владних управлінських обов`язків Міністерства віднесена оцінка такої правової підстави призначення одноразової грошової допомоги – як інвалідність, що настала через захворювання особи.

Тому, позов належить задовольнити за вимогою про визнання протиправної відмови Міністерства у призначенні Допомоги.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зважає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, і листом.

Але даному конкретному випадку заявник помилково вважає, що у спірних правовідносинах Міністерством була допущена бездіяльність, позаяк насправді адміністративним органом було вчинено владне волевиявлення, котре письмово втілене у протоколі, тобто за усіма можливими ознаками форма вчиненого управлінського волевиявлення відповідає параметрам індивідуального акту.

Відсутність події бездіяльності зумовлює відмову у позові у цій частині.

Розв`язуючи спір, окружний адміністративний суд зважає, що з приводу застосування п.4 ч.2 ст.245 КАС України Верховний Суд у постанові від 05.09.2018р. по справі №826/9727/16 зробив правовий висновок про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №2340/2921/18).

Оскільки у спірних правовідносинах Міністерством взагалі не було досліджено обставин призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю за хворобою, то адміністративний орган належить обтяжити обов`язком повторно вирішити по суті звернення заявника, позаяк після скасування оскарженого рішення матеріали звернення набувають юридичного стану нерозглянутих (повертаються у правовий режим невирішених по суті).

Отже, позов належить задовольнити частково обтяживши адміністративний орган обов`язком повторно вирішити порушене заявником питання.

Вирішуючи спір, суд також зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 30.01.2020р. по справі №520/203/19: 1) право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018р. у справі №750/5074/17, від 14.08.2018р. у справі №807/15426/18, від 26.10.2018р. у справі №820/2504/18; 2) до 01.01.2016р. законодавством не передбачалось обмеження тримісячним строком настання інвалідності від дати звільнення зі служби для виплати одноразової грошової допомоги (висновки тотожного змісту в подібних правовідносинах наведені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019р. у справі №285/3945/17, від 12.09.2019р. у справі №806/922/16 та від 15.04.2019р. у справі №753/20482/17); 3) за висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 22.08.2019р. у справі №806/2180/18 та від 30.10.2019р. у справі №806/815/16, в разі якщо інвалідність особі вперше встановлена до 01.01.2014р., а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулась після цієї дати, то відповідні обмеження дворічним строком до таких правовідносин не застосовується.

У спірних правовідносинах мають місце дві події настання інвалідності, а саме: з 25.08.2015р., коли заявнику було вперше первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджено довідкою МСЕК серії 10ААВ №631915 від 25.08.2015р. та з 14.08.2017р., коли заявнику було встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджено довідкою МСЕК серії 12ААА №686158 від 14.08.2017р.

Відтак, згадуючи у тексті рішення одразу про обидві ці події, адміністративний орган відповідно до ч.2 ст.2 КАС України повинен був надати окрему юридичну оцінку кожній із цих подій у якості підстави для призначення Допомоги.

Однак, текст оскарженої відмови жодних суджень Міністерства з даного приводу не містить.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку адміністративний орган не визначився з приводу наявності юридичного зв`язку між правовими підставами для призначення заявникові Допомоги за подіями настання інвалідності ІІІ групи з 25.08.2015р. та ІІ групи з 14.08.2017р., а також не визначився з приводу наявності правових підстав для призначення Допомоги за такою причиною настання інвалідності як захворювання, що пов`язано з виконання останнім обов`язків військової служби в країнах, де велися бойові дії.

Цей недолік в організації владної управлінської функції не може бути усунутий судом при розгляді справи, адже за приписами ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України суди не можуть підміняти органи державної виконавчої влади під час реалізації адміністративної компетенції.

Отже, у спірних правовідносинах має місце випадок, коли адміністративний орган в основу оскарженої відмови поклав юридично неспроможний довід (стосовно наслідків служби заявника у відповідному військовому формуванні), правильний довід з приводу поранення як підстави для призначення Допомоги, але одночасно із цим не перевірив усіх юридично значимих факторів для вирішення питання у призначенні Допомоги (не визначився з приводу такої підстави для призначення Допомоги як захворювання).

Існування цього недоліку спричиняє необхідність задоволення позову у частині вимог.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України у формі п. 10 протоколу №97 від 02.08.2019 р. Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно вирішити по суті питання з приводу призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 за зверненням від 21.05.2018 р. з підстав встановлення інвалідності унаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення виготовлено в повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 26 лютого 2020 року; підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя Сліденко А.В.