Рішення № 87860390, 27.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6809/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року м. Одеса

У залі судових засідань № 18

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання - Донець В.Р.

за участю сторін:

представника позивача - Смірнова В.С.

представника відповідача - Ребець Ю.Є.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області №211 від 05.11.2019 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За цією позовною заявою відкрито загальне позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав. Позов обґрунтований тим, що оскаржуваний наказ є незаконним, оскільки приймався без урахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, без дослідження інформації по країні походження. Позивач не може повернутися до країни походження через побоювання за своє життя і здоров`я та у позивача наявні умови визначені у п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Представник відповідача в судове засідання з`явився. З відзиву на позовну заяву (аркуші справи 20-30), вбачається, що відповідач позов не визнає, оскільки позивач не підпадає під критерії, визначені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», виїзд позивача на територію України не обумовлений потребою у міжнародному захисті, а єдиною причиною виїзду є пошук кращого життя та легалізація за кордоном, заява позивача є явно не обґрунтованою, а оскаржуваний наказ є правомірним.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 ОСОБА_2 є громадянином Республіки Ангола, уродженцем м. Луанда. З моменту народження до моменту виїзду за межі Батьківщини проживав разом із сім`єю (матір`ю, тіткою, двоюрідним братом та двоюрідною сестрою) за адресою: м. Луанда, район АДРЕСА_1 . Позивач за національністю анголець, за етнічною належністю кімбунду, за віросповіданням – християнин-католик, рідна мова португальська, також вільно володіє російською та англійською мовами, читає та перекладає з української мови. За сімейним станом одружений на громадянці України – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із якою виховує малолітнього сина гр. України – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент звернення позивача за міжнародним захистом, всі члени сім`ї позивача проживають за адресою: Республіка Ангола, м. Луанда. На території Анголи позивач навчався в початковій школі «Сан Домінгус» у період з 1996-2001 років, школі «Кілуанжі» у період 2001-12.2004 років, Інституті Макаренка у період 02.2005-2008 роки. На території України позивач навчався в Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського у період з 08.2009-2013 роки, закінчив три курси навчання, диплома бакалавра отримано не було та в Одеській національній академії зв`язку ім. О.С. Попова у період з 2013 - 2017 роки. Зі слів позивача, навчання не закінчив через фінансові труднощі. Щодо трудової діяльності на території Батьківщини позивач не працював, на території України офіційно не працює, починаючи з 2016 року до моменту звернення за захистом, позивач неофіційно працює фрилансером. Позивач не притягувався до кримінальної відповідальності ані в країні громадянської належності, ані на території України, також позивач не був членом жодних інших політичних, громадських, військових організацій. Щодо політичної діяльності родичів позивач зазначив, що його матір та тітка були членами політичної партії «М.Р.L.А.», матір займала посаду першого секретаря партії у м. Луанда протягом 1991-2014 років, інформацією щодо політичної діяльності тітки позивач не володіє, проте вказує періоди її роботи протягом 1975-2009 років.

У грудні 2008 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 вперше прибув на територію України легально, з метою навчання.

В березні 2013 року позивач здійснив виїзд на територію Батьківщини та повторно в`їхав в Україну в вересні 2013 року легально, авіарейсом Луанда (Ангола) - Дубаї (ОАЕ). На території Дубаї перебував тиждень, потім авіарейсом Дубаї (ОАЕ)- Москва (РФ)- Київ (Україна) на підставі паспортного документу гр. Анголи серії №1374587 та оформленої візи типу «Д» серії НОМЕР_1 . Починаючи з вересня 2013 року позивач жодних виїздів за межі України не здійснював.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 17 жовтня 2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №220 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 61-65).

За результатами розгляду особової справи №2019ОD0203 громадянина Республіки Ангола ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 05 листопада 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 158-171).

Наказом № 211 від 05.11.2019 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 174).

ОСОБА_1 ОСОБА_2 08.11.2019 року отримав повідомлення №5/1-372 від 05.11.2019 року про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 9-10), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до положень п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, при зверненні за міжнародним захистом, позивач зазначив, що не може повернутися до країни громадянської належності у зв`язку з побоюванням за власне життя та переслідування його родини через трудову діяльність його матері в політичній партії «М.Р.L.А.», в якій вона займала посаду першого секретаря партії у м. Луанда протягом 1991-2014 років.

В заяві про звернення за захистом, позивач зазначив, що переслідування його родини розпочалися ще в 2013 році, саме в цей період його матір потрапила до списку переслідуваних через підтримку попереднього Президента країни – ОСОБА_5 .

Однак, при подальшій процедурі розгляду заяви, позивач повідомив, що зазначені проблеми почались вже в 2015 році та під час співбесіди зазначив періоди кінець 2017 – початок 2018 років, тим самим надаючи суперечливі дані.

Також, під час співбесіди 05.11.2019 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 зазначив про те, що протягом 2014-2018 років матір позивача була співробітником Luanda Quatro de Fevereiro International Airport.

Проте, при подальших твердженнях позивач зазначив, що на момент звернення за захистом, матір продовжує трудову діяльність в Luanda Quatro de Fevereiro International Airport.

При цьому, на прохання співробітника ГУ ДМС в Одеській області надати роз`яснення стосовно суперечливої інформації, позивач підтвердив, що під час анкетування ним було повідомлено про помилкову інформацію.

Під час співбесіди позивач також зазначив, що починаючи з 2013 року його матір перебуває у списку переслідуваних на території Батьківщини та на її території матері позивача загрожує тюремне ув`язнення, при цьому, відносно матері позивача не приймалось судових рішень щодо її статусу на території Батьківщини та позивач зазначив, що його матір має змогу користуватись загальними правами та обов`язками, має змогу безперешкодно здійснювати переміщення територією Анголи.

В заяві про звернення за захистом, позивач також зазначив, що в 2013 році переслідування членів його родини значно посилились, у зв`язку із чим цього ж року всі члени сім`ї родини були вимушені тікати з країни в пошуках кращої долі, у зв`язку із чим позивачем було втрачено зв`язок зі своїми рідними та на момент звернення за захистом йому невідомо місце їх знаходження.

Проте, під час анкетування 30.10.2019 року позивач зазначив, що зв`язок зі своїми родичами він підтримує за допомогою месенджера «Facebook», родичі перебувають на території Анголи та не зазнають жодних переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи та не зазнають жодного фізичного насилля пов`язаного з расовою, національною належністю або політичними поглядами.

Також, з протоколу співбесіди від 05.11.2019 року вбачається, що метою його звернення до ГУ ДМС України в Одеській області є бажання легалізації на території України задля подальшого легального проживання та працевлаштування.

При цьому, позивач ніколи не переслідувався за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належністю до певної соціальної групи або політичними переконаннями на Батьківщині, що підтверджується протоколом співбесіди 05.11.2019 року.

Крім того, з протоколу співбесіди від 05.11.2019 року також вбачається, що в 2013 році позивач здійснював виїзд на територію Батьківщини з метою оформлення нового паспортного документу та зустрічі зі своїми родичами, де проживав приблизно півроку. Оформлення паспорту здійснював самостійно, переслідувань з боку політичної партії «М.Р.L.А.» під час проживання на території Анголи не зазнавав.

Слід зазначити, що позивачем не було надано жодного доказу та не наведено жодного конкретного прикладу, який би свідчив про загрозу його життю і здоров`ю в країні походження, позивач сам безпосередньо не отримував погроз на території Анголи, при цьому позивач без перешкод виїхав з країни походження, не зазнаючи жодних переслідувань.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Позивач, після того, як втратив законні підстави для легального перебування на території України, з 01.10.2018 року до моменту звернення за міжнародним захистом (17.10.2019 року) перебував на території України у категорії нелегального мігранта, чим порушив ч. 5 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Таким чином, враховуючи розбіжності у поясненнях позивача, відсутність обґрунтованих прикладів і доказів, які б свідчили про загрозу його життю та здоров`ю в країні походження та безперешкодний виїзд позивача з країни походження, суд вважає заяву позивача очевидно необґрунтованою, що у відповідності до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, оскаржуваний позивачем наказ, яким йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним та скасуванню не підлягає, а тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача вчиняти певні дії.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до ГУ ДМС України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області №211 від 05.11.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений та підписаний 27.02.2020 року.

Суддя Л. І. Свида

.