Рішення № 87859920, 24.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року № 320/5201/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Міністерства оборони України від 21.06.2019 року №82, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби, в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням йому 11 квітня 2019 року інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначите та виплатити ОСОБА_1 , як військовослужбовцю за контрактом, одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому 11 квітня 2019 року інвалідності III групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби з військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні № 975 від 25.12.2013, з урахуванням проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 квітня 2019 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаної із захистом Батьківщини. У зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача із вимогою здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 р. у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи. Проте, відповідач протоколом засідання комісії Міністерства оборони України № 82 від 21.06.2019, відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

Тому позивач звернувся до суду, так як вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 р. у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, виплату якої він просить здійснити з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.

До суду надійшов відзив від відповідача, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, строки реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено та чітко регламентовано, та позивач вже скористався цим правом (у зв`язку із встановленням ступеня втрати працездатності), тому позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після встановлення ступеня втрати працездатності.

Позивач подав до суду заперечення на відзив в якому останній вважає, що в призначенні такої допомоги позивачу відмовлено протиправно та за відсутності законних підстав для прийняття відповідного рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач проходив військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу у військових частинах польова пошта В 0259, В 4673 та Генеральному штабі Збройних Сих України.

В період з 18.06.2014 по 31.08.2014 відповідно до довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції №6448 від 21 листопада 2016 року та з 04.01.2015 по 24.02.2015 року відповідно до довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції №6590 від 18 березня 2015 року, позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

Під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщині позивач отримав мінно-вибухову травму, ЗЧМТ, струс головного мозку акубаротравму та інші травми, що підтверджується довідкою військової частини А2331 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 25.09.2014 за №4683.

25 листопада 2014 року Виноградівською МСЕК Закарпатської області позивачу встановлено 10% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що сталося 12 серпня 2014, що підтверджується довідкою МСЕК серія 10 ААА №018509 від 25 листопада 2014 року без встановлення групи інвалідності. У зв`язку з цим позивачу виплачено допомогу у зв`язку з встановленням 10% втрати працездатності в розмірі 8526 грн.

11 квітня 2019 Київською обласною МСЕК за результатами первинного огляду позивачу встановлено III групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаної із захистом Батьківщина, що підтверджується довідкою МСЕК серія АВ №1054676 від 11 квітня 2019 року.

Відтак через Києво-Святошинський районний військовий комісаріат за місцем знаходження на обліку позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в сумі 463250 грн. При цьому до заяви було додано повний пакет необхідних документів.

Розглянувши подані документи комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом засідання вказаної комісії за № 82 від 21.06.2019, за результатами розгляду поданих документів позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Своє рішення комісія аргументувала тим, що 25.11.2014 під час первинного огляду органами МСЕК позивачу встановлено 10% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, а 11.024.2019 під час огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю третьої групи. Посилаючись на абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XIII та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, комісія дійшла висновку, що позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, а тому в призначенні йому одноразової грошової допомоги слід відмовити.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до вимог статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-XII, встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п. 4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Відповідно до вимог п. “б” ч. 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII та пункту 6 Порядку №975, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

- 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;

- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Судом встановлено, що позивач отримав допомогу у зв`язку з встановленням 10% втрати працездатності в розмірі 8526 грн.. Проте, після встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаної із захистом Батьківщини позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги. Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи з урахуванням раніше виплачених сум.

Так, відповідно до виписки з акту огляду МСЕК серії АВ № 1054676 треті група інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини позивачу встановлена 11.04.2019.

Суд враховує, що позивачем подано відповідачу усі документи, які необхідні для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності. Заперечення відповідача стосуються виключно факту спливу дворічного строку з часу першого встановлення інвалідності, а не інших обставин справи.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно з вимогами пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Верховний Суд неодноразового висловлював свою правову позицію стосовно зміни групи інвалідності понад двохрічний термін, зокрема, в постанові від 21 вересня 2018 р. по справі № 278/2478/17 викладено наступний висновок: “Системний аналіз наведених правових дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги”.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі № 816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі № 751/4367/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі “Мельниченко проти України”, п.50 рішення у справі “Чуйкіна проти України” тощо).

Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, а саме з дати, вказаній в довідці МСЕК при встановленні інвалідності ІІІ групи.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про протиправність та скасування пункту 4 рішення Міністерства оборони України від 21.06.2019 року №82, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби, в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням йому 11 квітня 2019 року інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , як військовослужбовцю за контрактом, одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому 11 квітня 2019 року інвалідності III групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби з військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні № 975 від 25.12.2013, з урахуванням проведених виплат, судом встановлено таке.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 р. у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 р. у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 р. у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 р. у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 р. справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно з якою національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі “Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру” (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі “Брайєн проти Об`єднаного Королівства” (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі “Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру” (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі “Путтер проти Болгарії” (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16, від 21 серпня 2018 р. № 278/2478/17.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо призначення одноразової грошової допомоги, зведена до мінімуму.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки пункт 4 рішення Міністерства оборони України від 21.06.2019 року №82, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби, в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у звязку із встановленням йому 11 квітня 2019 року інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, повязаної із захистом Батьківщини судом визнано протиправним і скасовано, то це означає, що заява позивача про призначення одноразової грошової допомоги не вирішена належним чином, отже відповідач повинен повторно прийняти нове рішення за цією заявою.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивачу дійсно встановлено ІІІ групу інвалідності з 11.04.2019 причиною інвалідності: “травма, пов`язана із захистом Батьківщини”, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 1054676.

Це означає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо призначення одноразової допомоги позивачу за таких обставин зведена до мінімуму і передбачає прийняття лише одного рішення – про призначення позивачу такої допомоги.

Тому із застосуванням положень п.4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити та виплати позивачу, як військовослужбовцю за контрактом, одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому 11 квітня 2019 року інвалідності III групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби з військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні № 975 від 25.12.2013, з урахуванням проведених виплат.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту за заявленою позовною вимогою буде найбільш ефективним у цій справі.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд визнає, що відповідач, яким протиправно було відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв всупереч норм чинного законодавства України, не вірно застосувавши нормативно-правові акти, що регулюють підстави, порядок і розмір виплати вказаної допомоги, та не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у передбаченому чинним законодавством розмірі порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Міністерства оборони України від 21.06.2019 року №82, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби, в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням йому 11 квітня 2019 року інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначите та виплатити ОСОБА_1 , як військовослужбовцю за контрактом, одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому 11 квітня 2019 року інвалідності III групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби з військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні № 975 від 25.12.2013, з урахуванням проведених виплат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.