Рішення № 87859760, 11.02.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 лютого 2020 року Справа № 280/5178/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень –

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 31 травня 2019 року №0013261305, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування - 170 107,79 грн. та штрафні санкції - 42 526,95 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 31 травня 2019 року №0013271305, яким застосовано штрафні санкції у сумі 170,00 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 31 травня 2019 року №0013281305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування - 12 803,76 грн. та штрафні санкції - 3 200,94 грн.

Ухвалою судді від 28 жовтня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а розгляд справи призначено на 26 листопада 2019 року.

26 листопада 2019 року ухвалою суду розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін на 18 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 18 грудня 2019 року провадження у справі зупинено до 04 лютого 2020 року.

04 лютого 2020 року провадження у справі поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскільки кредит, який отримав позивач в іноземній валюті у 2008 році у розмірі 93 600 доларів США станом на 1 січня 2014 року не був погашений, то визначення суми додаткового блага повинно здійснюватись з урахуванням пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України. Сума прощеного (анульованого) банком боргу у розмірі 854 192,97 грн. включає в себе не тільки основну заборгованість за кредитом (тіло кредиту), а й інші платежі, які в розумінні пункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України не є доходом та не підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Перевірка за 2015 рік в період з 15 лютого 2019 року по 28 лютого 2019 року ГУ ДФС у Запорізькій області була проведено за межами 1095 днів, при цьому не виконано вимоги щодо повідомлення про перевірку до початку її проведення. Позивач вважає податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Запорізькій області протиправними, та такими що підлягає скасуванню. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

04 лютого 2020 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за відсутності представника. На позовних вимогах наполягає.

Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області до суду 14 листопада 2019 року подав відзив (вх. № 47829) з підстав якого заперечує проти позовних вимог у якому зазначає, що позивач належним чином проінформований про проведення перевірки. З метою оподаткування доходи, отримані платником податків у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, слід розглядати окремо. Позивачем не виконано обов`язку щодо подачі декларації про майновий стан за 2015 рік. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області в судове засідання не прибув.

Ухвалою від 04 лютого 2020 року у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Запорізькій області про залучення до участі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - відмовлено.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

На підставі наявних у суду матеріалів встановлено такі обставини.

Позивач був зареєстрований 27 березня 2007 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису: 2 103 000 0000 032517, за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до даних Реєстру платників єдиного податку позивач був платником єдиного податку 3-ї групи у період з 01 січня 2012 року до 01 квітня 2015 року.

Під час здійснення своєї підприємницької діяльності позивачем укладено з АТ «ОТП Банк» кредитний договір №CM-SME201/180/2008 від 01 квітня 2008 року, згідно якого ним отримано кредитні кошти у розмірі 93 600,00 доларів США на придбання нерухомого майна (офісу). Між позивачем (позичальником) та АТ «ОТП Банк» (банк) укладено Додатковий договір №4 від 21 серпня 2015 року до кредитного договору №CM-SME201/180/2008 від 01 квітня 2008 року, за умовами якого змінено валюту зобов`язання з доларів США у національну валюту гривню. Зміна валюти зобов`язань за Кредитним договором здійснюється за умови виконання позивачем наступних умов:

А) надання банку заявки у формі та за змістом визначеним банком;

Б) укладання позичальником на умовах та в порядку передбаченому банком додаткових договорів до Договорів забезпечення та набрання ними чинності;

В) укладання графіку платежів до Кредитного договору в новій редакції щодо кожного окремого кредиту;

Г) сплати комісії за зміну валюти кредиту в розмірі визначеному тарифами банку;

Ґ) за вимогою банку укладення позичальником з банком інших договорів (правочинів) чи вчинення інших юридичних дій.

Умови банку для зміни валюти позивачем виконано у повному обсязі, що підтверджується Додатком 1 до Додаткового договору №4 від 21 серпня 2015 року до кредитного договору №CM-SME201/180/2008 від 01 квітня 2008 року, квитанціями про сплату комісій від 21 серпня 2015 року №200Т012VKT, №200T012VYE, №200T012VKZ, заявою на купівлю іноземної валюти №1 від 21 серпня 2015 року.

Конвертація валюти здійснювалась за індикативним курсом АТ «ОТП Банк», який на дату реструктуризації 21 серпня 2015 року складав 23,00 грн. за 1 долар США, що підтверджується листом АТ «ОТП Банк» вих. № 200-85-1-2/448 від 03 червня 2016 року.

Згідно Додаткового договору №5 від 25 серпня 2015 року до кредитного договору №CM-SME201/180/2008 від 01 квітня 2008 року позивач (позичальник) зобов`язується погасити боргові зобов`язання в розмірі 250 000 грн., а АТ «ОТП Банк» (банк) здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 854 192,97 грн.

Свої зобов`язання за Додатковим договором №5 від 25 серпня 2015 року до кредитного договору №CM-SME201/180/2008 від 01 квітня 2008 року позивач виконав у повному обсязі, що підтверджується квитанцією від 25 серпня 2015 року №200Т012XHZ про поповнення поточного рахунку на 250 000 грн.

Так, позивач за місцем своєї реєстрації подав декларацію про доходи від підприємницької діяльності за 2015 рік у термін встановлений вказаною нормою, а саме до 09 лютого 2016 року.

У 2016 році подавав декларацію у паперовому вигляді в одному екземплярі, що пояснює відсутність у нього її копії, та відповідно неможливості надати її до суду. Наявність цієї декларації у відповідних базах ГУ ДФС у Запорізькій області підтверджується у відповіді на заперечення від 28 травня 2019 року №9378/14/08-01-13-05-09, де зазначено, що декларація подана 03 лютого 2016 року за №1600002955.

За власним рішенням позивача його діяльність як фізичної особи-підприємця припинено, про що 28 грудня 2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис за номером: 21030060004032517, стан суб`єкта: припинено.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за №1503/0/49 від 18 березня 2019 року за ознакою доходу «126» від АТ «ОТП Банк» нараховано на користь позивача суму 854 192,97 грн.

На адресу позивача 22 лютого 2019 року надійшов лист, в якому містилася копія наказу ГУ ДФС у Запорізькій області №219 від 21 січня 2019 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків – фізичної особи ОСОБА_1 », повідомлення від 22 січня 2019 року №42/900/14/08-01-13-05-05 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з 15 серпня 2019 року тривалістю 10 робочих днів та корінець повідомлення №42/900 від 22 січня 2019 року, яким запрошено для надання пояснень та підписання акту (довідки) перевірки.

У акті перевірки, ГУ ДФС у Запорізькій області зроблено висновки про те що позивачем порушено:

- підпункт «д» 164.2.17 підпункт 164.2.17 пункт 164.2 статті 164, пункт 167.1 статті 167, пункт 1.3 пункт 161 підрозділу 10 Податкового кодексу України, в результаті донараховано військового збору за 2015 рік у сумі 12 803,76 грн.

- підпункт 49.18.4 пункт 49.18 статті 49, пункт 179.1, пункт 179.7 статті 179 Податкового кодексу України не надано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік.

- підпункт «д» 164.2.17 підпункт 164.2.17 пункт 164.2 статті 164, пункт 167.1 статті 167 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 170 107,79 грн.

Як вбачається з акту перевірки, згідно отриманої інформації, а саме інформації відділу Державного реєстру ДФС України («Відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів»), щодо громадян, які не надали декларації за 2015 рік про доходи та майновий стан, встановлено, що ОСОБА_1 отримав дохід за ознакою «126» «Дохід, отриманий платником податку, як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 розділу ІV Кодексу) (підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу ІV Кодексу)» в сумі 854 192,97 грн. від АТ «ОТП Банк» (код ЄДРПОУ 21685166). Вид доходу – анулювання суми основного боргу за кредитним договором.

З метою підтвердження інформації, що відображена у відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, стосовно отримання ОСОБА_1 доходу у вигляді додаткового блага (ознака доходу 126) протягом 2015 року в сумі 854 192,97 грн., ГУ ДФС у Запорізькій області направлено лист від 01 жовтня 2018 року №32832/10/08-01-49- 07 на адресу АТ «ОТП Банк».

АТ «ОТП Банк» листом від 30 жовтня 2018 року №01-05-19-6/8208 надано підтвердження інформації про суми виплачених (нарахованих) доходів за ознакою «126» на користь ОСОБА_1 у вигляді основної суми боргу (кредиту) анульований кредитором за його самостійним рішенням з врученням боржнику відповідного повідомлення про анулювання (прощення) боргу згідно вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що в повному обсязі відображено у Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) фізичним особам і сум утриманого податку (1-ДФ) у відповідному звітному періоді.

Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку про отримання позивачем у 2015 році доходу у вигляді додаткового блага в розмірі 854 192,97 грн., з якого позивачем не було сплачено податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Позивач подав заперечення в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків.

За результатами розгляду заперечень контролюючим органом у листі від 28 травня 2019 року №9378/08-01-13-05-09 ГУ ДФС у Запорізькій області повідомило позивача про правомірність висновків акту перевірки.

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області винесено податкові повідомлення-рішення від 31 травня 2019 року:

- №0013261305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування - 170 107,79 грн. та штрафні санкції – 42 526,95 грн.;

- №0013271305, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 170,00 грн.;

- №0013281305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування – 12 803,76 грн. та штрафні санкції – 3 200,94 грн.

Позивачем 25 червня 2019 року подана скарга до ДФС України, за результатом розгляду якої рішенням ДФС України про результат розгляду скарги №7248/Ш/99-99-11-05-01-25 від 27 серпня 2019 року податкові повідомлення рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Згідно з підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Абзацами 1,4 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Статтею 78 Податкового кодексу України встановлено порядок проведення документальних позапланових перевірок.

Відповідно до підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статті 77 та статті 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктами 79.2, 79.3 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.

Як зазначено в акті перевірки, наказ, яким визначено початок перевірки – 15 лютого 2019 року, направлений позивачу 24 січня 2019 року, при цьому відсутня інформація про його отримання на момент початку перевірки. Таким чином, не зважаючи на те, що податковим органом формально дотримані вимоги, встановлені статтею 79 Податкового кодексу України, позивача позбавлено права бути присутнім при проведенні документальної невиїзної перевірки. Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, зокрема прийняття податкових повідомлень - рішень за її результатами.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду викладеній у постановах від 15 травня 2018 року по справі №809/1578/17, від 19 вересня 2018 року по справі №821/595/17, від 19 лютого 2019 року по справі №820/6323/17, від 21 травня 2019 року по справі №1940/1610/18.

Положеннями пункту 9 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, суд погоджується з доводом позивача, що його право на участь у процесі прийняття рішення було порушено.

Крім того, наказом про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №219 від 21 січня 2019 року зазначена підстава для проведення перевірки – підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Як зазначено у підпункті 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави - платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.

В той же час, судом встановлено, що позивачем 03 лютого 2016 року подано податкову декларацію про доходи від підприємницької діяльності за 2015 рік за №1600002955, у якості фізичної особи-підприємця, статус якого він мав до 28 грудня 2016 року, що не заперечується відповідачем.

На підставі пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець зобов`язана в річній податковій декларації декларувати як доходи отримані за результатами господарської діяльності, так і інші доходи, що не пов`язані з такою діяльністю. При цьому, передбачивши вказану можливість, податкове законодавство не зобов`язує платника податку, який зареєстрований як фізична особа-підприємець, при отриманні інших доходів подавати окремо декларацію про майновий стан і доходи.

Фактично, податковим органом проведено перевірку достовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, оскільки отримано відповідь банку на запит податкового органу.

Така підстава перевірки передбачена підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України - документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави - виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Податковим органом не наведено відомостей щодо надіслання письмового запиту платнику податків та відсутності його пояснень.

Щодо суми загального річного доходу, визначеного податковим органом, з якого нараховано зобов`язання з податку на доходи та військового збору, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктами 163.1.1, 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзаців другого, третього пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

З визначеннями, наведеними у підпункті 14.1.54, 14.1.47 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України , дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні; додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до пункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Згідно з підпунктом 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Верховна Рада України 09 квітня 2015 року прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» № 321-VIII (набрав чинності з 07 травня 2015 року), пунктом 3 якого підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 8.

Відповідно до пункту 8 підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.

Однією з таких преференцій, встановлених у пункті 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, є невіднесення до додаткового блага платника податку і не включення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу суми, прощеної (анульованої) кредитором курсової різниці.

Курсова різниця обчислюється, серед іншого, як різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Зазначені преференції застосовуються до всіх фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року, операції з прощення (анулювання) заборгованості за якими здійснювалися, починаючи з 1 січня 2015 року.

Отже, при анулюванні (прощенні) суми основного боргу, що виникла після 01 січня 2014 року і не була погашена після цієї дати, базою оподаткування податком з доходів фізичних осіб є додаткове благо платника податку, до якого належить сума основного боргу платника податку за фінансовим кредитом в іноземній валюті (сума боргу за тілом кредиту), що перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, яка прощена за самостійним рішенням кредитора.

Тобто, загальна норма підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначає, що основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням є додатковим благом, а спеціальна норма пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України конкретизує, що курсова різниця не вважається таким додатковим благом.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених вище правових норм, оскільки кредит, який отримав позивач в іноземній валюті у 2008 році у розмірі 93 600 доларів США станом на 1 січня 2014 року не погашений у повному обсязі, визначення суми додаткового блага повинно здійснюватись з урахуванням пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутнє дослідження ГУ ДФС у Запорізькій області інформації про різницю між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року. Отже донарахування податку на доходи фізичних осіб здійснено необґрунтовано та без встановлення його достовірності, що в свою чергу, призвело до завищення грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19 липня 2019 року по справі №826/4240/18, від 14 листопада 2019 року по справі №520/10880/18, від 24 листопада 2019 року по справі №500/2252/18.

Судом встановлено, що станом на 21 серпня 2015 року, тобто на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню відповідно до Додаткового договору №5 від 25 серпня 2015 року, офіційний курс Національного банку України становив 22,0307 грн. за 1 долар США. Станом на 01 січня 2014 року офіційний курс Національного банку України становив 7,993 грн. за 1 долар США.

Різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01 січня 2014 року становить:

49 556,05 доларів США * 22,0307 грн. = 1 091 754,47 грн.

49 556,05 доларів США * 7,993 грн. = 396 101,51 грн.

1 091 754,47 грн. - 396 101,51 грн. = 695 652,96 грн. (курсова різниця)

Відповідно до листа АТ «ОТП Банк» вих. № 200-85-1-2/448 від 03 червня 2016 року загальна сума боргу позивача (із урахуванням тіла кредиту, відсотків, простроченої заборгованості за тілом кредиту, прострочених відсотків, відсотків, нарахованих на прострочене тіло кредиту) становила 1 139 789,15 грн., з них позивачем було сплачено 250 000 грн., що підтверджується квитанцією від 25 серпня 2015 року №200Т012XHZ.

Отже, з урахуванням викладеного сума додаткового блага повинна була становити 1 139 789,15 грн. – 250 000 грн. – 695 652,96 грн. = 194 136,19 грн.

Водночас судом встановлено, що відповідно до листа АТ «ОТП БАНК» №01-05-19-6/8208 від 30 жовтня 2018 року, в якому банком зазначено, що у податковому розрахунку за формою 1-ДФ до суми додаткового блага включено як основну суму боргу (кредиту), так і проценти комісії та /або штрафних санкцій (пеню), сума прощеного (анульованого) банком боргу у розмірі 854 192,97 грн. включає в себе не тільки основну заборгованість за кредитом (тіло кредиту), а й інші платежі, які в розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України не є доходом та не підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Відповідачем не відображено у акті перевірки підтвердження складових суми прощеного (анульованого) кредитором боргу.

Відтак суд зазначає, що оподатковуваним доходом є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду викладеній у постанові від 14 лютого 2019 року по справі №803/674/16.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що з метою оподаткування доходи, отримані платником податків у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, слід розглядати окремо, оскільки для правовідносин, що виникають у сфері справляння податків, не має правового значення те, яким чином банк-кредитор обліковував відповідну суму прощеного боргу у своєму бухгалтерському обліку, а визнання банком прощеного боргу позичальника його оподатковуваним доходом та надання до фіскальної служби відповідного податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, не впливає на податкові зобов`язання позивача. В той же час відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідачем всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів порушення позивачем податкового законодавства.

Вимоги щодо збільшення грошових зобов`язань з військового збору є похідними за своєю суттю, оскільки безпосередньо пов`язані із збільшенням загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування і цим податком.

Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб`єктом владних повноважень у справі було ГУ ДФС у Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 2288 грн. 10 коп.

Разом з тим, 05 лютого 2020 року від представника ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення судових витрат та правничу допомогу, відповідно до якої просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката, надану Адвокатським об`єднанням “ЛЕГЕС”, у розмірі 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

Згідно частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

На підставі частини 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з часини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частини 3 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Так, з наданих до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу документів встановлено, що позивач просить стягнути грошові кошти у розмірі 5500 грн. за підготовку позовної заяви та за участь адвоката Адвокатського об`єднання “ЛЕГЕС” у судовому засіданні.

Як доказ до суду надано: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 01 жовтня 2019 року; копію рахунку №04/11 від 07 листопада 2019 року; копію дубліката квитанції №0.0.1529999571.1 від 20 листопада 2019 року; копію рахунку №01/02 від 04 лютого 2020 року; копію дубліката квитанції №0.0.1605165988.1 від 04 лютого 2020 року; копію акту приймання-передачі послуг правової допомоги від 04 лютого 2020 року.

Частиною 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем, заперечень щодо суми витрат на правничу допомогу до суду не надано. Підстав, з яких можливо визначити перебільшення витрат на правничу допомогу, представником відповідача суду не наведено.

З наданих представником позивача доказів судом встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню, оскільки є доведеним та співмірним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 78, 90, 132, 134, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 31.05.2019 №0013261305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування - 170 107,79 грн. та штрафні санкції – 42 526,95 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 31.05.2019 №0013271305, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 170,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 31.05.2019 №0013281305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування – 12 803,76 грн. та штрафні санкції – 3 200,94 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 2 288 грн. 10 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний буд. 166. код ЄДРПОУ 39396146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5500 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі 11 лютого 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов