Рішення № 87851443, 26.02.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/9833/19

провадження 2-а/201/35/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання постанови незаконною, скасування постанови про адміністративне правопорушення, закриття провадження і стягнення витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 23 серпня 2019 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ГУ Державної податкової служби (раніше ГУ ДФС) у Дніпропетровській області про визнання постанови незаконною, скасування постанови про адміністративне правопорушення, закриття провадження і стягнення витрат. Позивач в своєму позові та в ході судового засідання посилався на те, що постановою в.о. начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області Скіріної Ірини Валеріївни № 75/13-06 від 25 липня 2019 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 та ч. З ст. 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в сумі 680 грн. Вказану постанову було винесено та вручено позивачу 25 липня 2019 року, який відповідно до ст. 288 КУпАП оскаржив її в адміністративному порядку, подавши відповідну скаргу від 31 липня 2019 року до вищестоячого органу - Державної фіскальної служби України у десятиденний термін. На зазначену скаргу 20 серпня 2019 року позивачем отримано рішення ДФС України (вих. № 6661/Н/99-99-11-05-02-25 від 08 серпня 2019 року), яким скаргу директора ТОВ «Генезіс Енерджі» Науменка С.В. залишено без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Вищевказана постанова винесена на підставі протоколу № 257/13-06 про адміністративне правопорушення від 24 липня 2019 року, складеного відносно позивача, як директора ТОВ «Генезіс Енерджи» (код ЄДРПОУ 36495712), та акту від 25 червня 2019 року № 35329/04-36-14-08/36495712 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Генезіс Енерджи», складених посадовими особами ДФС. Позивач вважає, що оскаржувана постанова ДФС від 25 липня 2019 року є незаконною та необґрунтованою, в оскаржуваній постанові ДФС зазначила, що скоєне ОСОБА_1 адміністративне правопорушення - порушення нарахування та несплата ТОВ «Генезіс Енерджи» єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) на загальну суму 42 633.80 грн., у тому числі: у січні 2017 року в сумі 8 800.00 грн., у травні 2017 року в сумі 9 262.00 грн., у березні 2018 року в сумі 12 285.90 грн., у травні 2018 року в сумі 12 285.00 грн. Вважаю притягнення його, як директора ТОВ «Генезіс Енерджи», до адміністративної відповідальності незаконним, оскільки викладене в Акті перевірки від 25 червня 2019 року №35329/04-36-14-08/36495712, на підставі якого було складено спірну постанову, не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства України, а також оскаржувана постанова винесена ДФС 25 липня 2019 року, тобто з порушенням двомісячного терміну накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП. Вважає вказану постанову незаконною, оскільки факт порушення оснований на припущенні, що є порушенням закону, акт про порушення не конкретизовано. Вважає дії, вчинені вказаним в.о. начальника ГУ ДФС протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, тому просив її скасувати, адміністративне провадження закрити, стягнути його витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ГУ Державної податкової служби у Дніпропетровській області позовні вимоги не визнала, надав письмові заперечення суду, вказавши, що дійсно у вказаний позивачем день і час ними дійсно було зафіксоване адміністративне правопорушення з боку позивача, в передбаченому законом порядку їх посадовою особою було складено постанову з роз`ясненням її змісту позивачу, постанова вручена. Оспорювана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 1 і ч. 3 ст. 165-1 КУпАПП (порушення порядку нарахування та несплата ЄСВ) і накладено штраф в розмірі 680 грн. обґрунтовано. Вважає вказану постанову законною, складена постанова вірно, всі істотні умови при її складанні дотримано і правильно відображено, все інспектором зроблено згідно вимог закону. Позов вважає не доведеним і безпідставним та не можливим його задоволення і просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача і представника відповідача, з`ясувавши думку сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позов обгрунтованим і підлягаючим задоволенню.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії їй бездіяльності Конституцією чи іншими законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У судовому засіданні встановлено, що постановою в.о. начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області Скіріної І.В. № 75/13-06 від 25 липня 2019 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 та ч. З ст. 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в сумі 680 грн. Вказану постанову було винесено та вручено позивачу 25 липня 2019 року, який відповідно до ст. 288 КУпАП оскаржив її в адміністративному порядку, подавши відповідну скаргу від 31 липня 2019 року до Державної фіскальної служби України. На зазначену скаргу 20 серпня 2019 року позивачем отримано рішення ДФС України (вих. № 6661/Н/99-99-11-05-02-25 від 08 серпня 2019 року), яким скаргу директора ТОВ «Генезіс Енерджі» Науменка С.В. залишено без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Вищевказана постанова винесена на підставі протоколу № 257/13-06 про адміністративне правопорушення від 24 липня 2019 року, складеного відносно позивача, як директора ТОВ «Генезіс Енерджи» (код ЄДРПОУ 36495712), та акту від 25 червня 2019 року № 35329/04-36-14-08/36495712 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Генезіс Енерджи», складених посадовими особами ДФС. Оскаржувана постанова ДФС від 25 липня 2019 року зазначає про скоєне ОСОБА_1 адміністративне правопорушення - порушення нарахування та несплата ТОВ «Генезіс Енерджи» єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) на загальну суму 42 633.80 грн., у тому числі: у січні 2017 року в сумі 8 800.00 грн., у травні 2017 року в сумі 9 262.00 грн., у березні 2018 року в сумі 12 285.90 грн., у травні 2018 року в сумі 12 285.00 грн.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП передбачено, що може бути оскаржено постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, в районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими законом.

Згідно ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Суд вважає, що позивачем по даній справі не пропущено строк для оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, оскільки позивач відразу після отримання вказаної оскаржуваної постанови в десятиденний термін звернувся до ДФС України, після чого - з позовом до суду, не позбавлений права на оскарження постанови посадової особи відповідача.

Судом з`ясовано, що для таких висновків у особи, яка винесла постанову, не було достатніх підстави з огляду на наступне. При розгляді справи не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність, також посадовою особою не було з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи.

Як встановлено судом в судовому засіданні, на підставі Акту перевірки ДФС було винесено відносно ТОВ «Генезіс Енерджи»: вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року № Ю-0023941306 (заборгованість зі сплати єдиного внеску) в сумі 42 633.80 грн.; рішення № 0023931306 від 23 липня 2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 21 316.90 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0024001306 від 23 липня 2019 року, яким до Товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 і пункту 119.2 статті 119 ПК України у сумі 510.00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0024061306 від 23 липня 2019 року, яким Товариству нараховано суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені у розмірі 9 298.24 грн., з яких: 6 087.28 грн. - за податковим зобов`язанням, 3 210.96 грн. - за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення № 0024051306 від 23 липня 2019 року, яким Товариству нараховано суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, пені у розмірі 111 578.78 грн., з яких: 73 047.30 грн. - за податковим зобов`язанням, 38 531.48 грн. - за штрафними санкціями. На разі всі зазначені рішення ДФС оскаржуються ТОВ «Генезіс Енерджи» в адміністративному порядку, як винесені з порушенням вимог чинного законодавства України.

Стосовно суті «порушення», встановлених в Акті перевірки та, в тому числі, узятих за підставу винесення спірної постанови. Згідно Акту (з урахуванням відповіді ДФС - 84068/10/04-36-13-06-17 від 19 липня 2019 року про результати розгляду заперечень) перевіркою встановлено нібито порушення ТОВ «Генезис-Енерджи»: порушення п.п. 164.2.1, п. 164.2 ст. 164, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 ПКУ № 2755-УІ - підприємством не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 73 047.30 грн., в т.ч.: у січні 2017 року - 30 780.00 грн., у травні 2017 року - 3 456.00 грн., у березні 2018 року - 19 440.00 грн., у травні 2018 року - 19 371.30 грн.; порушення п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX ПКУ від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ - підприємство занизило об`єкт оподаткування військовим збором на загальну суму 4 515.77 грн., в результаті чого не нарахований, не утриманий та не перерахований до бюджету військовий збір у сумі 6 087.28 грн. (405 818.34 х1.5%), у тому числі: у січні 2017 року - 2 565.00 грн., у травні 2017 року - 288.00 грн., у березні 2018 року - 1 620.00 грн., у травні 2018 року - 1 614.28 грн.; порушення до п. 1 частини 2 ст. 6, п. 1 частини 1 ст. 7 Закону № 2464 підприємством не нараховано, не сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 42 633.80 грн., у т.ч.: у січні 2017 року - 8 800.00 грн., у травні 2017 року - 9 262.00 грн., у березні 2018 року 12 285.90 грн., у травні 2018 року 12 285.00 грн.; порушення п. 176.2 ст. 176 ПКУ та розділу 3 Порядку № 4 підприємство надано до податкових органів звіти за формою 1-ДФ за І, II кв. 2017 року та за І, II кв. 2018 року з недостовірними відомостями про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь податку та сум ПДФО, які підлягають нарахуванню та сплаті з сум нарахованих та виплачених доходів на користь фізичних осіб.

Зазначені висновки ДФС, викладені в Акті перевірки, є необгрунтованими, спростовуються нормами податкового законодавства, даними бухгалтерського і податкового обліку Товариства, наданими для перевірки письмовими доказами, а тому прийняті на його підставі рішення ДФС підлягають оскарженню та скасуванню. Стосовно доводів контролюючого органу про не нарахування, не утримання та не перерахування Товариством до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 73 047.30 грн. (п. 4.2. Акту), слід зазначити наступне.

05 жовтня 2015 року між ТОВ «ВКП Ферротрейдінг» (замовник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (представник), який діяв на підставі Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданої Державним реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Царьковою М.А. 17 серпня 2015 року, укладено договір № 0510/15 про надання послуг, предметом яких є інформування третіх осіб про послуги центру обробки даних, які надає фірма SІА Lаttеlесоm Тесhnоlоgу ( АДРЕСА_1 , Латвія, реєстраційний номер НОМЕР_1 ). Як слідує зі змісту вказаного договору, виконавцем послуг за договорами є фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , що чітко визначено в преамбулі договору, реквізитах виконавця: «ФОП ОСОБА_2 », зазначено банківський рахунок, відкритий на ім`я фізичної особи-підприємця. Зазначена особа є платником єдиного податку, що підтверджувалося діючим на той час Витягом з реєстру платників єдиного податку (3 група - 4 % від доходу) № 1504633402341 від 21 серпня 2015 року. Договір про надання вказаних послуг від 05 жовтня 2015 року підписано особисто ФОП ОСОБА_2 . Витягом з реєстру платників єдиного податку № 1504633402856 від 19 листопада 2015 року ФОП ОСОБА_2 передбачено надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у. (код згідно КВЕД 63.99). На виконання зазначеного договору фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 надані послуги щодо інформування третіх осіб про послуги центру обробки даних, які надає фірма SІА Lаttеlесоm Тесhnоlоgу , що підтверджується актами приймання - передачі послуг № ОУ-0000003 від 23 грудня 2016 року; № ОУ- 00000Я1 від 10 травня 2017 року та № ОУ-0000001 від 02 серпня 2018 року на загальну суму 405 818.34 грн. за вказаним договором, які підписано ФОП ОСОБА_2 . Оплата послуг за вказаним договором здійснювалась Товариством на банківський рахунок, що відкритий на ім`я ФОП ОСОБА_2 (банківські виписки: № 7 від 10 січня 2017 року; № 9 від 15 травня 2017 року; № 13 від 13 березня 2018 року; № 14 від 10 травня 2018 року; № 15 від 11 травня 2018 року та № 16 від 30 травня 218 року на загальну суму 405 818.34 грн.).

Під час укладення договору, надання та оплати послуг за договором Товариство отримало від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 копії документів, що підтверджують статус суб`єкта підприємницької діяльності, а саме: 1) копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, виданої Державним реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Царьковою М.А. 17 серпня 2015 року, відповідно до якої ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою - підприємцем; 2) копію Витягу з реєстру платників єдиного податку № 1504633402341 від 21 серпня 2015 року; 3) копію Витягу з реєстру платників єдиного податку № 1504633402856 від 10 листопада 2015 року, вид діяльності, в т.ч.: надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у. (63.99); 4) копію Витягу з реєстру платників єдиного податку № 1804633400559 від 15 березня 2018 року, вид діяльності, в т.ч.: надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у. (63.99).

Відповідно до п. 177.8 Податкового кодексу України, під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності.

Поняття державної реєстрації фізичних осіб - підприємців визначено нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-ІУ, з подальшими змінами та доповненнями, а саме: державна реєстрація фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (ст. 1 Закону).

Згідно ст. 4. Закону, державна реєстрація базується на таких основних принципах: 1) обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; 2) публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; 7) об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; 8) внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; 9) відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

Отже, надані ФОП ОСОБА_2 копії документів, зокрема Виписки з Єдиного державного реєстру юрйййчних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17 серпня 2015 року, є належним доказом державної реєстрації фізичної особи ОСОБА_4 , як суб`єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, Товариство в повній мірі виконало вимоги п. 177.8 Податкового кодексу України та правомірно не утримало податок з доходів фізичних осіб при оплаті послуг ФОП ОСОБА_2 . Оподаткування отриманих від Товариства коштів, здійснено ФОП ОСОБА_2 самостійно шляхом сплати єдиного податку у розмірі 5% від отриманого доходу, що підтверджується банківським виписками № 26 від 10 квітня 2017 року на суму 8 610.00 грн.; № 29 від 13 червня 2017 року на суму 960.00 грн.; № 48 від 13 березня 2018 року на суму 5 400.00 грн.; № 53 від 11 травня 2018 року на суму 275.00 грн.; № 52 від 11 травня 2018 року на суму 5 100.00 грн. та № 62 від 04 липня 2018 року на суму 135.00 грн.

Стосовно наполягань ДФС, що роботи та послуги за зазначеним договором виконані в рамках трудової діяльності ОСОБА_2 , як директора ТОВ «Генезіс Енерджи» (попередня назва ТОВ «ВКП Ферротрейдінг»), та пов`язані з виконанням його трудової функції, слід заперечити наступне. ДФС зазначає, в Акті, що: « ОСОБА_2 є працівником підприємства за основним місцем роботи з посадовим окладом відповідно до штатного розпису ТОВ «Генезіс Енерджи», при цьому резюмуючи: «враховуючи, що свою діяльність підприємство здійснює в регламентований робочий час, та те, що виконавець і замовник це одна особа, то послуги ФОП ОСОБА_2 надавались в межах робочого часу директора ТОВ «Генезіс Енерджи» ОСОБА_2 ».

Зазначений висновок ДФС є помилковим та таким, що не підтверджений наданими для перевірки письмовими доказами. Так, згідно наказу ТОВ «ВВП Ферротрейдінг» від 04 червня 2009 року № 1-к ОСОБА_2 приступив на посаду директора за сумісництвом з 04 червня 2009 року на скорочений робочий день (4 години на день) з пропорційною оплатою праці згідно відпрацьованого часу (1/2 окладу згідно штатного розпису), про що безпосередньо зазначено і в самому Акті перевірки (друге речення абз. З знизу стор.11 Акту). Окрім того, слід звернути увагу на той факт, що протоколом Зборів Учасників ТОВ «ВКП «Ферротрейдінг» від 30 листопада 2009 року у зв`язку із відсутністю діяльності на підприємстві обмежено функції директора Товариства та покладено їх на одного з його учасників - ОСОБА_2 та з метою оптимізації витрат прийнято рішення про припинення нарахування заробітної плати директору. Таким чином, і господарська діяльність підприємства «не здійснювалася в регламентований робочий час», як на тому наполягає ДФС, і часи роботи директора ОСОБА_2 не займали повний робочий день, що давало фізичну можливість ФОП ОСОБА_2 здійснювати надання послуг відповідно до обраних ним видів діяльності.

Передчасним та помилковим є і висновок в Акті, з посиланням на посадову інструкцію директора товариства від 04 червня 2009 року та Класифікатор професій ДК 003:2010 № 327 від 28 липня 2010 року, що «надані послуги ФОП ОСОБА_2 лежать в компетенції та обов`язках директора підприємства». ДФС не взято до уваги та не враховано наданих Товариством на запит перевіряючого № 1/2Цд 19 червня 2019 року та отриманих ним 20 червня 2019 року письмових доказів, які підтверджують неможливість ОСОБА_2 у межах посадових обов`язків директора ТОВ «ВКП «Ферротрейдінг» здійснити залучення третіх осіб для SІА Lаttеlесоm Тесhnоlоgу , а саме протоколів Зборів Учасників ТОВ «ВКП «Фероротрейдінг» від 30 листопада 2009 року та від 22 липня 2015 року (про такий запит та надання відповіді на нього разом з документами йдеться в п.2.7 Акту).

Так, зокрема, протоколом Зборів Учасників ТОВ «ВКП «Ферротрейдінг» від 30 листопада 2009 року у зв`язку із відсутністю діяльності на підприємстві обмежено функції директора Товариства та покладено їх на одного з його учасників - ОСОБА_2 та встановлено виключний (обмежений) перелік обов`язків директора, які покладаються на засновника, а саме: представлення Товариства в усіх організаціях та державних закладах, як на території України, так і за її межами; видання доручення; відкриття у банках рахунків Товариства; підписання від імені Товариства позовів та скарг юридичним та фізичним особам; укладання від імені Товариства угод (договорів, контрактів) виключно за попередньою згодою Зборів Учасників Товариства; у зв`язку із відсутністю у штатному розкладі посади бухгалтера, здійснення податкового та бухгалтерського обліку та звітності підприємства та ведення статистичної звітності у порядку, визначеному законодавством. Тим же протоколом, у зв`язку з обмеженням та покладенням на одного із засновників Товариства обов`язків директора та з метою оптимізації витрат підприємства, прийняте рішення про припинення нарахування заробітної плати директору.

Пунктом 4.2.5. Акту зафіксоване зазначене не нарахування, а звітність Товариства за період, що перевірявся і відповідні листи-повідомлення (вих. 1901/16 від 19 січня 2016 року; вих. № 1701/17 від 17 січня 2017 року; № 0401/18 від 04 січня 2018 року) його підтверджує. Таким чином, ОСОБА_2 , як засновник товариства, на якого покладено функції директора, з 30 листопада 2009 року був позбавлений можливості в рамках трудових обов`язків здійснювати будь-які інші правомочності, ніж ті, що передбачені вищенаведеним протоколом зборів учасників ТОВ «ВКП «Ферротрейдінг».

На підставі цього, у зв`язку із обмеженням і покладенням обов`язків директора товариства на одного з учасників Товариства - ОСОБА_2 , а також у відсутності можливості нести витрати та брати на себе ризики по можливим збиткам від господарських відносин з SІА Lаttеlесоm Тесhnоlоgу (не було жодних гарантій укладення SІА Lаttеlесоm Тесhnоlоgу угод із третіми особами та відповідно отримання доходу від діяльності з SІА Lаttеlесоm Тесhnоlоgу , натомість передбачалося понесення витрат на організацію презентацій, друк рекламного матеріалу, відрядження тощо), протоколом зборів учасників ТОВ «ВКП «Ферротрейдінг» від 22 липня 2015 року було надано згоду лише на укладення від імені Товариства договору про надання послуг з ФОП ОСОБА_2 (м. Дніпро, ІПН НОМЕР_2 , представник) про уповноваження інформувати третіх осіб про послуги належного SІА Lаttеlесоm Тесhnоlоgу центру обробки даних (на підставі договору № LТТ-15-000128 про надання агентських послуг з SІА Lаttеlесоm Тесhnоlоgу ) та уповноважено підписати від імені Товариства зазначені цивільно-правові угоди засновника Товариства, на якого покладені обов`язки директора відповідно до протоколу зборів учасників від 30 листопада 2009 року.

Таким чином, послуги за Договором № 0510/15 від 05 жовтня 2015 року надані не в ході трудової діяльності та не відносяться до функцій та обов`язків директора ОСОБА_2 (не є трудовими), сторони договору не можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а тому суми доходу, виплаченого в рамках виконання цього договору, не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України як заробітна плата. Відтак, висновки ДФС про нібито заниження сум податку з доходів, виплачених ТОВ «Генезіс Енерджи» ФОП ОСОБА_2 , у розмірі 73 047.30 грн. не відповідають фактичним обставинам справи, спростовуються наданими товариством для перевірки доказами.

У зв`язку з цим і на підставі ст. 16 1 Підрозділу 10 (інші перехідні положення) ПК України, відповідно до якої платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, Товариство не мало правових підстав здійснювати нарахування, утримання та перерахування до бюджету і військового збору із коштів, виплачених ОСОБА_2 як фізичній особі - підприємцю за договором наданих послуг від 05 жовтня 2015 року у сумі 6 087.28 грн., на чому наполягає ДФС (п. 4.4. Акту).

Стосовно доводів контролюючого органу про необхідність нарахування, утримання та перерахування Товариством до бюджету внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 42 633.80 грн. (п. 4.3. Акту), слід зазначити наступне.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно п. З ч. 1 ст. 7 вищезгаданого Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

ФОП ОСОБА_2 надав Товариству документ, що підтверджує його статус платника єдиного податку (3 група), яким є Витяги з реєстру платників єдиного податку, а тому нараховувати та сплачувати ЄСВ підприємець-єдинщик зобов`язаний був самостійно. Як зазначалося вище, дохід, що був отриманий ФОП ОСОБА_2 , не був трудовим, що само по собі виключає будь-які підстави до утримання з нього та перерахування до бюджету ЄСВ.

Крім того, протоколом зборів учасників ТОВ «ВКП «Ферроотрейдінг» від 30 листопада 2009 року, у зв`язку з обмеженням та покладенням на одного із засновників Товариства обов`язків директора та з метою оптимізації витрат підприємства, було прийняте рішення про припинення нарахування заробітної плати директору - ОСОБА_2 , а тому заробітна плата фактично не нараховувалася та не виплачувалася, що виключало правові підстави до нарахування та сплати ЄСВ із заробітної плати директора за період, що перевірявся. Відтак, ДФС безпідставно здійснила донарахування зазначеного податку у сумі 42 633.80 грн. за результатами проведеної перевірки.

У спростування єдиного «доводу», наведеного ДФС у відповіді (вих. № 84068/10/04-36-13-06-17 від 19 липня 2019 року про результати розгляду заперечень), слід зазначити, що посилання на Закон України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» як той, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин в частині обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності є безпідставним, оскільки останній набув чинності 17 червня 2018 року тобто вже після т.з. «порушень» (останнє датоване травнем 2018 року), про які йдеться в Акті ДФС.

Проте адміністративне правопорушення щодо несвоєчасної сплати ЄСВ як обов`язкового платежу має разовий (не триваючий) характер, день вчинення вказаного правопорушення - це день, наступний за останнім днем терміну подання платіжного документу в установи банків щодо сплати ЄСВ. Тобто «факти» несплати ЄСВ за січень 2017 року, травень 2017 року, березень 2018 року та за травень 2018 року є окремими разовими адміністративними правопорушеннями, а датами їх «скоєння» є 21 лютого 2017 року, 21 червня 2017 року, 21 квітня 2018 року та 21 червня 2016 року відповідно.

Згідно із ч. 1 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а в разі триваючого правопорушення - не пізніше як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 38 КУпАП, ДФС була б вправі накласти на позивача адміністративне стягнення за несплату ЄСВ Товариством (у разі, якби до того були законодавчі підстави): за січень 2017 року - не пізніше 21 квітня 2017 року включно, за травень 2017 року - не пізніше 21 серпня 2017 року включно, за березень 2018 року - не пізніше 21 червня 2018 року включно та за травень 2018 року - не пізніше 21 серпня 2018 року включно. Оскаржувана постанова винесена ДФС 25 липня 2019 року, тобто з порушенням двомісячного терміну накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП, і тому підлягає скасуванню, а справа відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП - закриттю.

Зазначена позиція повністю співпадає з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, які той зробив у постанові від 11 грудня 2018 року по справі № 242/924/17 (адміністративне провадження №К/9901/38815/18).

Стаття 55 (ч. 1, 2) Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права та, свободи або інтереси.

Відповідно до п. З ч. І ст. 288 КУпАП, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України (підсудність справ за вибором позивача): «Адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача ^бо адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом». Відповідно до ч. 2 ст. 122. КАС України (строк звернення до адміністративного суду): «Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів».

Позивач вважає протиправним рішення відповідача про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 680 грн. і вважає за необхідне просити суд захистити права позивача шляхом визнання протиправною та скасування постанови в.о. начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області Скіріної І.В. № 75/13-06 від 25 липня 2019 року по справі про адміністративне правопорушення.

Стосовно відшкодування витрат на правову допомогу (адвоката). Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову позивач має право на відшкодування судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу. Згідно ч. З, 4, 5 ст. 134 КАС України: «Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи».

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України: «Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву».

На підтвердження витрат позивача надано: оригінал договору № 13 про надання (правничої) правової допомоги від 20 серпня 2019 року та додаткової угоди № 1 від 20 серпня 2019 року до цього ж договору; оригінал довіреності позивача від 20 серпня 2019 року на адвоката; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4125 від 28 січня 2019 року; оригінал ордеру № 2623/022 від 20 серпня 2019 року на надання правової допомоги; квитанція до прибуткового ордеру від 20 серпня 2019 року на суму 5 000.00 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до додаткової угоди № 1 від 20 серпня 2019 року до договору № 13 про надання (правничої) правової допомоги від 20 серпня 2019 року, сторони узгодили, що «Гонорар адвоката за надання правничої допомоги складає 5 000.00 (п`ять тисяч гривень 00 копійок) грн. Даний розмір включає в себе правничу допомогу на етапі врегулювання спору та представництва інтересів клієнта в Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська при підготовці, поданні та розгляді адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Дніпропетровській області про скасування постанови № 75/13-06 про накладення адміністративного стягнення від 25 липня 2019 року.

Отже постанова в.о. начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області стосовно позивача не є законною та такою, що підлягає скасуванню.

Не може суд прийняти до уваги пояснення сторони відповідача про те, що в начебто вказана постанова складалася в передбаченому законом порядку (з викликом винної особи, відібранням пояснень, з`ясуванням обставин правопорушення, протокол та інш.), правильно і правомірно виносилася постанова, так як таке було видно вже при складанні акту, не взято до уваги зауважень правопорушника, порушені його права та інш., оскільки вищезазначене спростовується вказаним та об`єктивно нічим не підтверджено, належних доказів про протилежне суду не надано.

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена КУпАП, яким визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено права позивача, чого не було зроблено.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту порушеного права згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання незаконним рішення, дії або бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб.

З огляду на заявлені позовні вимоги, доводи позивача, визначальними обставинами для вирішення спірних правовідносин є визначення відповідності оскаржуваних дій відповідача критеріям правомірності, які пред`являються до дій та рішень суб`єктів владних повноважень. Таким чином, доводи позивача є обгрунтованими, в зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішення даної адміністративної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові можуть бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання не відповідають вимогам діючого законодавства, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

При таких обставинах суд вважає, що дії, вчинені в.о. начальника ГУ ДПС у Дніпропетровській області Скіріною І.В. при розгляді справи про адміністративне правопорушення, слід визнати не правомірними, а постанову № 75/13-06 від 25 липня 2019 року по справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення на позивача за ч. 1 і ч. 3 ст. 165-1 КУпАПП слід вважати як винесену бездоказово, вона основана на припущеннях і з порушеннями прав позивача, а тому її слід скасовувати.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони відповідача щодо не визнання позовних вимог, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються, порушення прав позивача, в тому числі і визначених Конституцією України, іншими законами саме цим відповідачем були допущені.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, вони ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 48, 59, 60, 78, 82, 82-1, 255, 256, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 5, 15, 72-77, 79, 241-246, 250, 251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Постанову № 75/13-06 від 25 липня 2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 і ч. 3 ст. 165-1 КУпАПП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 680 грн. визнати протиправною та скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 і . 3 ст. 165-1 КУпАПП закрити.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 05 тисяч гривень.

Рішення може бути оскаржене в Третій апеляційний адміністративний суд протягом 10 днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ст. 295-297 КАС України.

Суддя -