Рішення № 87837906, 26.02.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.02.2020 Справа № 920/24/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л. розглянувши без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/24/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАНОРА» (03065, м.Київ, вул. Козелецька, буд. 24, офіс 9, ідентифікаційний код 38983729),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВГОРОД» (42456, Сумська область, Краснопільський район, с. Славгород, ідентифікаційний код 32021456),

про стягнення заборгованості на підставі договору поставки засобів захисту рослин № 26/07 від 26.07.2017, укладеного між сторонами.

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4239,84 грн заборгованості за договором поставки засобів захисту рослин № 26/07 від 26.07.2017, 3311,29 грн – 36 % річних, 3089,77 грн пені та 4239,84 грн штрафу, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вищезазначеним договором поставки, що укладений між сторонами щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим відповідачу нараховано річні, інфляційні, пеню та штраф у відповідних розмірах.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.01.2020 у справі №920/24/20 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/24/20; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; зобов`язати позивача уточнити суму позовних вимог з надавання до суду відповідної заяви до 23.01.2020; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 03.02.2020; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 13.02.2020; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 23.02.2020.

Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманого судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на запит № 1006174019 від 10.01.2020 (а.с. 33-34).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 13.01.2020 про відкриття провадження у справі № 920/24/20), яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 24.01.2020.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 24.02.2020 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву та письмових заперечень щодо позовних вимог позивача.

13.02.2020 від представника позивача до суду надійшла письмова заява б/н від 11.02.2020 (вх. 1326 від 13.02.2020), де він зазначає, що 15.01.2020 відповідачем перераховано позивачеві 4239,84 грн заборгованості за договором поставки засобів захисту рослин № 26/07 від 26.07.2017.

Разом із зазначеною завою представником позивача надано суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4239,84 грн заборгованості за договором поставки засобів захисту рослин №26/07 від 26.07.2017, 3311,29 грн – 36 % річних, 3089,77 грн пені, 4239,84 грн штрафу та 745,22 грн інфляційних збитків, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Надані представником позивача вищезазначені заяву та уточнену позовну заяву прийнято судом до розгляду.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

26.07.2017 між сторонами укладено договір поставки засобів захисту рослин № 26/07 (надалі – договір), відповідно до якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідача у зумовлені договором строки засоби захисту рослин, а відповідач зобов`язався прийняти вказаний товар та своєчасно оплатити його. Асортимент, ціна за одиницю товару, кількість, загальна вартість товару зазначаються у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною договору (пункт 1 договору).

Пунктом 2 договору передбачено, що загальна ціна договору складається із суми вартості товару, що поставляється згідно всіх видаткових накладних по договору, протягом терміну його дії. Орієнтовна сума договору становить 100000,00 грн. ціна за одиницю товару, кількість та асортимент товару узгоджуються сторонами у видаткових накладних.

Відповідно до умов пункту 3 договору розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок позивача. Оплата за поставлений товар проводиться відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури. Повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена відповідачем не пізніше 31.10.2017. датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Згідно з пунктом 4.3 договору поставка товару здійснюється зі складу позивача на склад відповідача за домовленістю сторін, адреса поставки визначається у товарно-транспортній накладній; а пунктом 4.4 договору визначено, що датою поставки товару вважається дата передання товару відповідачу, яка зазначена у видатковій накладній, підписаній уповноваженими представниками сторін.

Пунктами 4.5, 4.6 договору визначено, що поставка товару у повному обсязі здійснюється в строк до 31.10.2017. товар вважається переданим позивачем і прийнятим відповідачем за кількістю і якістю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. Пунктом 4.8 договору визначено, що право власності на товар переходить в момент підписання видаткової накладної з одночасним прийманням по кількості та якості.

Згідно з пунктом 10.1 договору, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, неналежне виконання, що мало місце під час дії договору.

На виконання умов вищевказаного договору позивач відповідно до видаткової накладної № РС-0000021 від 28.07.2017 поставив відповідачу, а відповідач отримав товар на загальну суму 4239,84 грн, копію якої додано позивачем по позовної заяви та долучено до матеріалів даної справи (а.с. 20).

З урахуванням умов пункту 3.4 договору строк платежу за видатковою накладною № РС-0000021 від 28.07.2017 настав 01.11.2017, проте в порушення умов договору відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв`язку з чим, станом на 01.01.2020 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 4239,84 грн.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар на суму 4239,84 грн станом на 01.01.2020 повністю підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковою накладною № РС-0000021 від 28.07.2017, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою печатками сторін, товарно-транспортною накладною РС-0000021 від 28.07.2017 та рахунком-фактурою № СФ-0000021 від 28.07.2017, а також не спростовується відповідачем, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подачу до суду відзиву та письмових заперечень щодо позовних вимог позивача.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договору поставки товару № 310 від 25.09.2018, укладеного між сторонами, та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі та у встановлені договором строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Суд враховує факт сплати відповідачем 15.01.2020 на користь позивача 4239,84 грн в рахунок погашення заборгованості за договором поставки засобів захисту рослин № 26/07 від 26.07.2017, про що наголошено представником позивача у письмовій заяві б/н від 11.02.2020 (вх. 1326 від 13.02.2020), яку отримано судом 13.02.2020.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 4239,84 грн за договором поставки засобів захисту рослин № 26/07 від 26.07.2017 провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 745,22 грн інфляційних нарахувань, нарахованих за загальний період з 01.11.2017 по 01.01.2020 та 3311,29 грн - 36 % річних, нарахованих за загальний період з 01.11.2017 по 01.01.2020 суд зазначає наступне.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.5 договору встановлено, що за прострочення грошового зобов`язання застосовується ставка 36 % річних.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 36 % річних суд вважає арифметично вірним.

Судом було встановлено, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання на загальну суму 4239,84 грн за загальний період з 01.11.2017 по 01.01.2020, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 745,22 грн інфляційних нарахувань та 3311,29 грн – 36 % річних за вказаний вище період.

Крім наведеного, за прострочення виконання грошових зобов`язань позивач вимагає стягнути з відповідача пеню в сумі 3089,77 грн, нараховану за загальний період з 01.11.2017 по 01.01.2020, та 100 % штрафу від суми заборгованості в сумі 4239,84 грн за загальний період з 01.11.2017 по 01.01.2020.

На підтвердження розміру пені та штрафу позивачем наведено у позовній заяві та додано до позову обґрунтований розрахунок суми штрафних санкцій.

Згідно пункту 6.2 договору при порушені строків оплати, визначених в пункті 3.3 даного договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу, а також в разі порушення відповідачем термінів оплати по договору більш ніж на десять календарних днів, відповідач сплачує позивачу, крім пені, штраф у розмірі 100 % від загальної вартості товару.

Пунктом 6.6 договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань за цим договором здійснюється без обмежень строку та відповідно до статті 259 ЦК України застосовується загальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу, процентів). При нарахуванні штрафних санкцій, передбачених цим договором не застосовуються положення частини шостої статті 232 ГК України. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до статті 259 ЦК України, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором становить три роки.

Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені та 100 % штрафу передбачені пунктом 6.2 договору, а тому позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору. А також позивач має право вимагати від відповідача сплатити штраф у розмірі 100 % від суми договору. Штраф сплачується за кожне порушення строків проведення оплати, встановлених договором.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду «Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зважаючи на наведені вище обставини справи, та враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки невиконаному в встановлений договорами термін зобов`язанню відповідачем (сума пені та штрафу, заявлена до стягнення, становить майже 200 % від суми заборгованості), а також те, що прострочення виконання зобов`язання, на думку суду, є незначним та не призвело до негативних наслідків для позивача, суд вважає, що заявлена позивачем пеня та штраф не відповідають наслідкам, спричиненим позивачу та поведінці винної сторони, та вважає за доцільне зменшити розмір пені та штрафу на 70 відсотків.

Отже, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 926,93 грн, а сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1271,95 грн.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 1921,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, пункт 2 частини першої статті 231 та статтями 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 4239,84 грн провадження у справі № 920/24/20 - закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВГОРОД» (42456, Сумська область, Краснопільський район, с. Славгород, ідентифікаційний код 32021456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАНОРА» (03065, м. Київ, вул. Козелецька, буд. 24, офіс 9, ідентифікаційний код 38983729) інфляційні збитки в сумі 745,22 грн, 36 % річних в сумі 3311,29 грн, пеню в сумі 926,93 грн, штраф в сумі 1271,95 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26 лютого 2019 року.

Суддя В.Л. Котельницька