Постанова № 8783744, 18.01.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 січня 2010 р. № 2-а- 44801/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волкова Л.М., при секретарі судового засідання Когут Н.М.

за участю:

позивача Пелецький В.О.

представника відповідача Білодід В.М., діє на підставі доручення від 11.01.2010р. за № 56

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1

до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку

провизнання бездіяльності відповідача незаконною та стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог, прийнятих судом, просив суд визнати незаконною бездіяльність відповідача - Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 3016грн., компенсації витрат на службові відрядження в розмірі 315грн., стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 3016грн., компенсацію витрат на службові відрядження в розмірі 315грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, в обґрунтування яких зазначив наступне. Позивач проходить військову службу у Харківському зональному відділі Військової служби правопорядку на посаді начальника відділення провадження дізнання заступника начальника відділу, має військове звання підполковник. Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку має заборгованість перед позивачем з матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008р. у розмірі 3016грн., компенсації затрат на відрядження в розмірі 315грн. Вказані види грошового забезпечення були нараховані позивачу, але не виплачені, чим порушені відповідачем вимоги діючого законодавства щодо соціа льного захисту військовослужбовців.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував посилаючись на наступне. Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку є розпорядником бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України третього ступеня, є неприбутковою установою, тобто утримується за рахунок коштів відповідного (державного) бюджету. Всі витрати такої установи узгоджуються з органом, який уповноважений здійснювати фінансування такої установи, для чого складається кошторис, в якій вносяться всі статті витрат. Крім того, просив застосувати до позовних вимог позивача ч. 1 ст. 100 КАС України.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України, є військовослужбовцем Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, має військове звання підполковник, займає посаду начальника відділення провадження дізнання заступника начальника відділу, що підтверджується довідкою від 16.12.2009 за № 2763 (а.с. 14).

Наказом начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку за № 119 від 10.06.2008р., підполковнику ОСОБА_1 було призначено до виплати матеріальну допомогу для вирішення матеріально-побутових питань за 2008р. у розмірі 3016.25грн., що підтверджується витягом з відповідного наказу (а.с. 7). Відповідно до довідки № 2697 від 09.12.2009 року, зазначена допомога була нарахована в розмірі 3016.25грн., але не виплачена у звязку з відсутністю фінансування (а.с. 5).

Крім того, Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку має заборгованість перед позивачем щодо компенсації витрат на відрядження в розмірі 315грн., що підтверджується довідкою № 2696 від 09.12.2009 року, зазначена компенсація була нарахована в розмірі 315грн., але не виплачена у звязку з відсутністю фінансування (а.с. 6).

Заборгованість Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати позивачеві компенсації витрат на службові відрядження в розмірі 315грн. виникла у звязку із знаходженням позивача у відрядженнях, відповідно до наказів про відрядження позивача: № 241 від 17.12.2007р., що підтверджується витягом з наказу (а.с. 8), № 244 від 19.12.2007р., що підтверджується витягом з наказу (а.с. 9), № 173 від 22.08.2008р., що підтверджується витягом з наказу (а.с. 10), № 191 від 16.09.2008р., що підтверджується витягом з наказу (а.с. 11), № 240 від 14.12.2008р., що підтверджується витягом з наказу (а.с. 12), № 265 від 15.12.2008р., що підтверджується витягом з наказу (а.с. 13). Вказане підтверджується також представником відповідача.

Судом встановлено та підтверджено представником відповідача в судовому засіданні, що зазначена вище заборгованість позивачеві Харківським зональним відділом Військової служби правопорядку не виплачена, наказ, відповідно до якого була призначена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 3016грн. не скасований та є чинним.

Позивач направлявся у відрядження, відповідно до зазначених вище наказів, однак витрати, повязані із знаходженням у відрядженні, відповідачем до цього часу в повному обсязі не компенсовані. Вказане підтверджується також представником відповідача.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей,, від 20.12.1991р. за № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 1-1 Закону України „Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей,, від 20.12.1991р. за № 2011-ХІІ законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей,, від 20.12.1991р. за № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п.п. 1.1. Наказу Міноборони "Про затвердження Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України" від 05.03.2001р. за № 75 грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов військової служби. Воно складається з окладів грошового утримання та додаткових видів грошового забезпечення. До окладів грошового утримання належать оклади за військовим званням та посадові оклади. Додаткові види грошового забезпечення включають підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, одноразові й щомісячні винагороди, морське грошове забезпечення, матеріальні та грошові допомоги і премію.

Відповідно до п.п. 36.1. Наказу Міноборони "Про затвердження Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України" від 05.03.2001р. за № 75 особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам), солдатам (матросам), сержантам і старшинам, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога у розмірі місячного окладу грошового утримання.

Згідно з п.п. 36.2. Наказу Міноборони "Про затвердження Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України" від 05.03.2001р. за № 75 матеріальна допомога надається військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Судом встановлено, що наказ начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку за № 119 від 10.06.2008р. щодо виплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення матеріально-побутових питань за 2008р. у розмірі 3016.25грн. не скасований, є чинним, виплата вказаної суми допомоги здійснена не була, а тому зазначена виплата підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону України „Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей,, від 20.12.1991р. за № 2011-ХІІ при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 11. Постанови КМУ "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.1999р. за № 663 особливості направлення у відрядження військовослужбовців визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони.

Відповідно до п.п. 1.1. Наказу МО "Про затвердження Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України" від 17.01.2000р. за № 9 службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), в якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Згідно з п.п. 1.6. Наказу МО "Про затвердження Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України" від 17.01.2000р. за № 9 направлення військовослужбовця у відрядження здійснюється посадовими особами, зазначеними у пункті 1.2 цієї Інструкції, та оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування військової частини або назви підприємства, куди відряджений військовослужбовець, строку та мети відрядження.

Представником відповідача в судовому засіданні підтверджений факт перебування позивача у відрядженнях, надання ним належних підтверджуючих документів та наявність права на відшкодування витрат на відрядження.

Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання представника відповідача на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань судом не береться до уваги.

Стосовно клопотання представника відповідача щодо застосування до вимог позивача норм ч. 1 ст. 100 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просив суд визнати бездіяльність відповідача неправомірною та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в сумі 3016.00 грн. та компенсацію витрат на службові відрядження в розмірі 315грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, від 20.12.1991р. за № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь одноразовий додатковий вид грошового забезпечення - матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2008рік, що є невідємною складовою системи грошового забезпечення, а також компенсацію витрат на відрядження.

Спеціальною нормою - Законом України «Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за № 2011-ХІІ не передбачено строків виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що право позивача на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008р. виникло 10.06.2008р. та мало бути реалізоване до закінчення 2008р., тобто до 31.12.2008р. З цієї дати починається перебіг строку позовної давності для позовних вимог позивача, відповідно до пояснень представника відповідача в судовому засіданні. З позовної заяви вбачається, що вона була подана 17.12.2009р. (а.с. 2).

Крім того, порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду тривало з 31.12.2008р. року стосовно невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і не припинилось до цього часу. Тим більше, відповідно до ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період закінчується 31 грудня, тобто виплата може бути здійснена відповідачем і до 31.12.2008 року, тобто в межах бюджетного року.

Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008 рік.

Стосовно посилання представника відповідача на пропущення строку позивачем для звернення до суду за стягненням компенсації витрат на відрядження, суд зазначає наступне.

Спеціальними нормами - Законом України «Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за № 2011-ХІІ, Постановою КМУ "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.1999р. за № 663, Наказом МО "Про затвердження Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України" від 17.01.2000р. за № 9 не встановлено терміну, впродовж якого зазначені витрати на відрядження мають бути компенсовані військовослужбовцеві.

Згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить суд стягнути на його користь компенсацію витрат на відрядження. Зазначені витрати є невідємною складовою системи грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до Закону України «Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за № 2011-ХІІ, яке є складовою системи «оплати праці».

Таким чином, суд приходить до висновку, що на правовідносини, повязані з виплатою грошового забезпечення та його складових військовослужбовцям, вимоги ст. 99 КАС України не застосовуються.

Посилання відповідача на те, що відповідач є розпорядником грошових коштів третього рівня, а належним розпорядником є Міністр оборони України, суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008р., компенсацію витрат на відрядження, передбачено спеціальними нормами - Законом України «Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Наказом Міноборони "Про затвердження Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України" від 05.03.2001р. за № 75, Постановою КМУ "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.1999р. за № 663, зобовязання з виплати даного виду грошових виплат було взято відповідачем - Харківським зональним відділом Військової служби правопорядку, розпорядником грошових коштів третього рівня на підставі діючого законодавства та в межах бюджетного фінансування того періоду. Поважних причин невиконання взятих на себе зобовязань відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність невиплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008р., компенсацію затрат на відрядження з огляду на його посилання про рівень належності Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку до розпорядника грошових коштів третього порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1, 1-1, 9 Закону України „Про соціа льний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей,, від 20.12.1991 № 2011-ХІІ в редакції Закону від 04.04.2006 року № 3591-VI, Постановою КМУ "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.1999р. за № 663, п.п. 1.1., 36.1., 36.2. Наказу Міноборони "Про затвердження Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України" від 05.03.2001р. за № 75, Наказом МО "Про затвердження Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України" від 17.01.2000р. за № 9, ст.ст. 11, 12, 51, 71, 94, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 162, ст. 163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності відповідача незаконною та стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати незаконною бездіяльність відповідача - Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 3016грн., компенсації витрат на службові відрядження в розмірі 315грн.

3. Стягнути з Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку (місце знаходження: май. Руднєва, 6, м. Харків, 61050, ідентифікаційний код: 24289933) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ідентифікаційний код: НОМЕР_1) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 3016.00 (три тисячі шістнадцять грн. 00 коп.) грн., компенсацію витрат на службові відрядження в розмірі 315.00 (триста пятнадцять грн. 00 коп.) грн.

4. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2010 року.

Суддя Волкова Л.М.