Рішення № 87828676, 13.02.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року м. Кропивницький Справа №340/2297/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Момонт Г.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження (письмове провадження) в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління ДФС у Кіровоградській області

про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії.

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-99521-53 від 12.08.2019 р. в сумі 23 785,08 грн. та зобов`язання відповідача списати заборгованість в сумі 23 785,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 01.06.2009 р. була зареєстрована як фізична особа-підприємець, але підприємницьку діяльність не здійснювала і на даний час припинила. Також позивач вказала, що з 01.02.1998 р. прийнята на роботу до Центральної міської лікарні м. Олександрії Кіровоградської області, яка на даний час є комунальним підприємством «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради. Позивач наголошує на тому, що реалізовує своє право на зайняття медичною діяльністю не як самозайнята особа, а як найманий працівник і бухгалтерія лікарні щомісячно сплачує за неї єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позивач зауважує, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Позивач вважає, що в розумінні зазначеного Закону є застрахованою особою і єдиний внесок за неї нараховує та сплачує роботодавець. Також позивач вказує, що в податковій службі їй пояснили, що навіть якщо суд скасує податкову вимогу, сума заборгованості залишиться на її особовому рахунку і буде нараховуватися і далі, а також будуть направлятися в подальшому податкові вимоги, а тому просить зобов`язати відповідача списати таку заборгованість з рахунку.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву у якому він заперечив щодо задоволення позову (а.с.28). Представник відповідача вказує, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець та на дату формування вимоги, тобто станом на 12.08.2019 р., не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності. Представник відповідача зазначає, що згідно облікових даних інформаційної системи органів доходів і зборів, загальна сума заборгованості станом на 12.08.2019 р. становить 23 785,08 грн., на підставі цих даних ГУ ДФС у Кіровоградській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 р. №Ф-99521-53. Також представник відповідача зауважує, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 прийнято лише 12.09.2019 р. та має стан 11 – припинено, але не знято з обліку.

Позивачем подано відповідь на відзив в якій вказано про правову позицію Верховного Суду, викладену у зразковому рішенні від 02.09.2019 р. у справі №520/3939/19 в якому зазначається, що податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.1).

23.10.2019 р. проведено перше судове засідання та розпочато розгляд справи по суті (а.с.38).

Заяв, клопотань від учасників процесу до суду не надходило. Інші процесуальні дії у справі не вчинялися.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 01.06.2009 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець та взята на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.12, 29, 39-40).

З огляду на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_2 Миколаївною 12.09.2019 р. припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням (а.с.39-40).

В обліковій картці платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 відображена недоїмка станом на 31.07.2019 р. у розмірі 23 785,08 грн. (а.с.30).

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів начальником Олександрійського управління ГУ ДФС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 р. №Ф-99521-53 на суму єдиного соціального внеску – 23 785,08 грн. (а.с.8).

Окрім того, відповідно до записів 6-7 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 01.08.1996 р. по час звернення до суду працює у Центральній міській лікарні м. Олександрії Кіровоградської області, яка на даний час має назву Комунальне підприємство «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради (а.с.10-11).

Зі змісту довідки від 13.09.2019 р. №797 виданої Комунальним підприємством «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради встановлено, що станом на 01.09.2019 р. заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску по КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради відсутня (а.с.18).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі за текстом – Закон №2464).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Окрім того, пунктом 4 частини 4 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску визначено фізичних осіб-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абз.1 п.1, п.3 ч.1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Суд враховує, що необхідними умовами для сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, однак за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому задля досягнення зазначеної мети законодавчо встановлений обов`язок зі сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19 (провадження №К/9901/28514/19) сформовано правовий висновок відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Верховний Суд зазначив, що інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 01.08.1996 р. по час звернення до суду перебувала у трудових відносинах із Комунальним підприємством «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради, яке й сплачувало за неї єдиний соціальний внесок (а.с.10-11, 18).

При цьому суд зауважує, що посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у зразковому рішенні від 02.09.2019 р. у справі №520/3939/19 (провадження №Пз/9901/10/19) є необґрунтованим, оскільки позивач одночасно не перебувала у статусах фізичної особи-підприємця та самозайнятої особи, позаяк не взята на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність відповідно до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 р. №1162, тобто не була самозайнятою особою в розумінні пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-99521-53 від 12.08.2019 р., прийнята Головним управління ДФС у Кіровоградській області не на підставі законів України та є не обґрунтованою, оскільки не враховано усіх обставин, які мали значення для її винесення, а тому позовна вимога підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області списати заборгованість, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз.5 ч.4 ст.23 Закону №2464 у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п.6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом – у день набрання судовим рішенням законної сили.

В розумінні п.2 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 р. №422 (далі за текстом – Порядок №422) інтегрована картка платника (далі – ІКП) – форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Згідно з п.1 розділу ІІ Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Відповідно до п.2 розділу VI Порядку №422 первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є: рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання та пені / суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).

З огляду на п.2 розділу VII Порядку №422 первинними документами, на підставі яких вносяться первинні показники до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, є: рішення суду, прийняте по суті, що набрало законної сили (перша інстанція, апеляційна чи касаційна інстанція, Верховний Суд України).

Таким чином, підставою для внесення показників до інформаційної системи органів ДФС є рішення суду, що набрало законної сили, а тому позовна вимога про зобов`язання відповідача списати заборгованість в сумі 23 785,08 грн. є передчасною та не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (а.с.2), а тому суд стягує на користь позивача документально підтверджені судові витрати (судовий збір) пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Кіровоградській області.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 12 серпня 2019 року №Ф-99521-53 про сплату боргу (недоїмки) на суму 23 785,08 грн.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) понесені нею судові витрати (судовий збір) у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39393501, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного рішення суду – 13 лютого 2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.М. Момонт