Рішення № 87828667, 26.02.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 року справа № 340/2478/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (у письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (далі – Управління) про визнання протиправною та скасування вимоги щодо сплати боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – внесок),

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з заявою до Управління про визнання протиправною та скасування вимоги від 09 листопада 2018 року щодо сплати боргу з внеску в сумі 15819,54 грн.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали вимогу заяви.

Представник Коваль В.Г. пояснив, що позивач не набула статусу фізичної особи-підприємця, оскільки не зареєструвалась у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – Реєстр).

Зазначив, що з 2002 року не здійснювала підприємницьку діяльність та не подавала жодної податкової звітності.

Упродовж 2017-2018 років працювала, як найманий працівник, з доходів якої власник нараховував та сплачував внесок.

Стверджував, що Управління, приймаючи вимогу зі сплати внеску, не провело перевірку.

Звертав увагу, що про існування вимоги позивач дізналась у вересні 2019 року з письмової відповіді виконавчої служби, яка почала стягувала кошти з заробітної плати.

Управління заперечило стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.21-23).

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що незалежно від отримання доходу у позивача виник обов`язок сплачувати внесок у мінімальному розмірі, який встановлено законом.

Зазначив, що обчислення внеску здійснюється не тільки на підставі актів перевірки, а й – інших документів.

Стверджував, що до цього часу ОСОБА_1 обліковується у податковому органі як фізична особа-підприємець.

Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року прийнято рішення про завершення розгляду справи в порядку письмового провадження та заміну первісного відповідача – Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області правонаступником – Управлінням (а.с.139-140).

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про задоволення позову з таких підстав.

Встановлені судом обставини і факти, що стали підставами звернення.

Так, позивач 29 серпня 2002 року зареєструвалась Гайворонською міською радою Кіровоградської області як фізична особа-підприємець (а.с.134).

До 01 липня 2004 року не відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності (а.с.134).

Реєстр почав діяти з 01 липня 2004 року.

Реєстр не містить жодних відомостей про реєстрацію та припинення реєстрації ФОП ОСОБА_1 (а.с.12).

Позивач стверджує, що зареєструвалась у податковому органі на спрощеній системі оподаткування.

Представник Управління пояснив, що ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування.

Управління не надало на вимогу суду матеріали податкової справи, повідомивши про її знищення (а.с.99).

З 2002 року позивач не подає податкової та іншої звітності, оскільки, як стверджує, не здійснювала підприємницьку діяльність (а.с.21-23, 55-56).

09 листопада 2018 року Управління прийняло вимогу щодо позивача про сплату внеску в сумі 15819,54 грн. (а.с.11).

Грошове зобов`язання нараховане за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року у сумі 15819,54 грн. (а.с.11).

Упродовж 2017 – 2018 років ОСОБА_1 працювала і отримувала заробітну плату у КЗ «Гайворонський ліцей №1» (далі – Підприємство) (а.с.109-111).

Підприємство нараховувало і сплачувало внесок з її заробітку (а.с.127-128).

Управління сповістило, що не складався акт перевірки перед формуванням вимоги (а.с.55-56).

Відповідач повідомив, що внесок нараховано на підставі інтегрованої картки його платника та витягу з Реєстру (а.с.55-56).

Управління не надало достовірних доказів, коли направлено і отримано ОСОБА_1 вимогу про сплату внеску (а.с.130).

Зі змісту ксерокопії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення не зрозуміло що і коли направлялось позивачу та коли отримала його.

Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.

Перш за все, спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон).

Щодо строку звернення до суду.

Так, приписами частин 1 та 2 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 4 статті 25 Закону встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Отже, Закон встановлює лише строк звернення зі скаргою на вимогу в порядку адміністративного оскарження до органу доходів і зборів вищого рівня.

У порядку судового оскарження подається позов до суду.

Строк сплати зобов`язання не можна ототожнювати зі строком звернення до суду в порядку його узгодження, якщо про це прямо не зазначено в законі.

Приклад цьому приписи ПК України.

Зокрема, строк сплати податкового зобов`язання, яке виникло на підставі податкового повідомлення-рішення, суттєво відрізняється від строку оскарження останнього в судовому порядку.

Водночас приписами частини 4 статті 8 Закону (в редакції на час прийняття вимоги і звернення до суду) встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування – Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Тому, строк звернення до суду стосовно оскарження вимоги встановлено КАС України.

ОСОБА_1 не пропустила його.

Про вимогу стосовно сплати внеску дізналась 19 вересня 2019 року, отримавши інформацію про її існування з виконавчої служби (а.с.14).

Позов подано до суду 24 вересня 2019 року (а.с.15).

Щодо статусу позивача як фізичної особи-підприємця.

Так, 01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі – Закон 2).

З часом назву Закону 2 змінили на «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Приписами частини 1 статті 4 Закону 2 (в редакції на час набрання чинності) встановлено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону 2 (в редакції на час набрання чинності) передбачено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Отже, фізична особа-підприємець, яка зареєстрована до 01 липня 2004 року, позбавлялась такого правового статусу шляхом заміни свідоцтва про державну реєстрацію та внесення запису про припинення реєстрації до Реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі – Закон 3), який набрав чинності 03 березня 2011 року.

Приписами пунктів 2-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону 3 встановлено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей

про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені

та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Отже, до 03 березня 2012 року ОСОБА_1 мала право перереєструватись як фізична особа-підприємець у Реєстрі.

У разі невчинення таких дій свідоцтво про реєстрацію фізичною особою-підприємцем, яке видано у 2002 році, з 04 березня 2012 року вважалось недійсним.

Оскільки ОСОБА_1 таких дій не вчинила, то з 04 березня 2012 року втратила правовий статус фізичної особи-підприємця.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 4 Закону встановлено, що платником єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Приписами частини 1 статті 128 ГК України передбачено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Приписами частини 1 статті 58 ГК України визначено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Таким чином, у період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2019 року, за який нараховано внесок, ОСОБА_1 не набула статусу фізичної особи-підприємця.

Тому, не є платником внеску.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність вимоги Управління про сплату внеску (порушення припису пункту 1 частини 2 статті 2 КАС України).

Отже, її належить скасувати, а позов – задовільнити.

Судові витрати у справі складаються з судового збору у сумі 768,40 грн. (а.с.4).

Суд розподіляє судові витрати відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовільнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 09 листопада 2018 року про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Р.І. Брегей