Рішення № 87828465, 26.02.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2020 р. справа № 300/2446/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини А 0742 про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А 0742 про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку при звільненні та невиплату на день виключення із списків частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, стягнення середнього заробітку у розмірі 102393,06 грн за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.04.2019 до 29.11.2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом командира військової частини А 0742 за №3-РС від 10.04.2019 позивача звільнено у запас, а наказом командира військової частини А 0742 за №83 від 12.04.2019 виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення. Однак, станом на день виключення із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (12.04.2019) відповідач не провів із позивачем повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив: одноразову грошову допомогу при звільненні; матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань; грошову компенсацію за не отримало речове майно; компенсацію за невикористану відпустку. Позивач зазначає, що протягом травня-липня 2019 відповідачем кошти по вказаних виплатах були перераховані на його картковий рахунок, за виключенням матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, яка була виплачена тільки 29.11.2019 в сумі 12 880,11 грн, що є бездіяльністю відповідача щодо повного розрахунку при звільненні. Таким чином, на думку позивача, він має право на виплату середнього заробітну (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпІІ України. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.01.2020 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Таким чином, посилання ОСОБА_1 на Кодекс Законів про працю України є помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), що зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці". В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю (а.с.22-24).

ОСОБА_1 скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, в якому зазначив, що всі суми, а саме, заробітна плата, вихідна допомога, матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Зауважив, що відповідач не вказує причин невиплати матеріальної допомоги при розрахунку під час його звільнення зі служби, що свідчить про відсутність поважних причин такої невиплати та вину відповідача(а.с.26).

Позивачем вищенаведена відповідь на відзив була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанціями про відправлення (а.с.27). Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у військовій частині А 0742.

Наказом командира військової частини А 0742 за №83 від 12.04.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Додатково вказаним наказом зобов`язано виплати позивачу: щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 110% посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років, за період з 01 по 12 квітня 2019 року; грошову компенсацію за 45 діб невикористаної відпустки; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року, № 260; грошову компенсацію за не отримане речове майно; одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно п. 31 наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 за 25 календарних років (а.с.10).

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 28.08.2019 про проведення повного розрахунку (а.с.11).

Із змісту відповіді військової частини А 0742 №350/402/316/ПС від 17.10.2019 вбачається, що одноразова грошова допомога при звільненні нарахована позивачу у розмірі 163453,13 грн і перерахована на картковий рахунок у розмірі 161001,33 грн 31.05.2019 згідно платіжного доручення №244 від 31.05.2019; грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної відпустки нарахована в сумі 18981,65 грн та перерахована на картковий рахунок 17.05.2019 згідно платіжного доручення №213 від 16.05.2019 (а.с.12).

ОСОБА_1 звернувся до Командування Повітряних Сил Збройних Сил України із скаргою від 12.11.2019 на бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку з ним при звільненні (а.с.14).

29.11.2019 відбулась виплата позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 12 880,11 грн. Вказана сума поступила на картковий рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується випискою по картковому рахунку та не заперечується відповідачем (а.с.15-16).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами про виплату середнього заробітну (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпІІ України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) та регулює відносини у цій сфері.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 4 цієї статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (пункт 2,3 Постанови №704).

Пунктами 7, 8 Постанови №704 визначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

На виконання Постанови № 704 Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (далі - Порядок № 260).

Пунктом 4 вказаного Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Порядок виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначено Розділом ХХIV Порядку № 260, яким встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Крім того, положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відтак, згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз вищевказаних правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Суд зазначає, що згідно витягу з наказу командира військової частини А 0742 за №83 від 12.04.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та зобов`язано серед іншого виплати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, що не є спірним між сторонами.

Однак повний розрахунок з позивачем проведено тільки 29.11.2019, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

В зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не у спосіб передбачений законом України та допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в день виключення зі списків військової частини, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні позивача.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з військової частини А 0742 на його користь середнього заробітку у розмірі 102393,06 грн за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.04.2019 до 29.11.2019 суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2002 від 07.02.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Так, враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

В зв`язку із вищенаведеним, враховуючи, що відповідач в день виключення позивача із списків частини (12.04.2019), такому не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні; грошову компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, а повністю провів такий розрахунок лише 29.11.2019, шляхом перерахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, і не довів відсутності в цьому своєї вини, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України на користь ОСОБА_1 підлягає до виплати середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника згідно частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995.

При цьому, з метою визначення середнього заробітку для обчислення суми відшкодування за несвоєчасність розрахунку, згідно п. 2 Порядку № 100, беруться до уваги виплати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто в даному випадку 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Відповідно до 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

В силу вимог пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно відомості на виплату грошового забезпечення військової частини А0742 розмір грошового забезпечення за два останні місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 , а саме за лютий-березень 2019 року складає 26152,50 грн. (13076.25+13076.25) грн за 59 календарних дні, відповідно середньоденний заробіток (грошове забезпечення) позивача становить 443,26 грн (26152,50 грн : 59 дні) (а.с.13).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що остаточний розрахунок при звільненні із позивачем відбувся із затримкою (період з 13.04.2019 до 29.11.2019), тому стягненню із відповідача підлягає середній заробіток за весь час затримки в сумі 102393,06 грн (231 день х 443,26 грн).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа “Yvonne van Duyn v. Home Office” (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 1024,00 грн згідно квитанцій №210.129.1/35496039 від 10.12.2019 (а.с.3).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0742 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та невиплату на день виключення із списків військової частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Зобов`язати військову частину А 0742 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.04.2019 до 29.11.2019 у розмірі 102393 (сто дві тисячі триста дев`яносто три) гривні 06 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А 0742 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1024 (одна тисяча двадцять чотири) гривні.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач - військова частина А 0742 (код ЄДРПОУ 24982516, вул. Крип`якевича, 163, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78200).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.