Рішення № 87828038, 13.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року Справа № 160/10943/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І.В.,

при секретарі судового засідання Андріяші А.М.

за участі:

представника позивача Костюченко Н.О.,

представника відповідача Дубаневича О.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

05.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агенства з питань запобігання корупції від 13.09.2019 року №2967 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів, директором департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки вважає його таким, що прийняте з порушенням вимог діючого законодавства з наступних підстав:

- відповідачем були порушені строки проведення перевірки декларації позивача;

- строк прийняття оскаржуваного рішення відповідачем порушено, оскільки рішення за результатами повної перевірки прийнято на 150-й день з дня прийняття рішення про проведення перевірки;

- в оскаржуваному рішенні відповідач прийшов до висновку, що суб`єкт декларування не зазначив відомості про мотоцикл марки YAMAHA XJR 1300, вартість якого відповідно до інформації, наданої Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України становить 71 059,60 грн., а тому недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 71 059,60 грн. Однак, наведений висновок є безпідставним, оскільки відповідач не має права самостійно проводити оцінку задекларованих активів;

- позивачем здійснено відчуження права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «С.І.Б. Трейд», однак через хворобу та смерть іншого учасника товариства на сьогодні проведення дій в Єдиному державному реєстрі є неможливим, внаслідок чого позивач зазначається в реєстрі, як учасник товариства, але позивач ні дивідендів, ні відсотків не отримує, про що свідчить відповідь на запит від 15.03.2018 року про суми виплачених доходів та утримання податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків;

- позивач вказав у декларації відомості про проживання та користування об`єктом нерухомості,що розташований у АДРЕСА_1 . Відтак, в діях позивача відсутній умисел у наданні недостовірних відомостей у цій частині, а висновок відповідача про незазначення позивачем відомостей про своє право користування цим житловим будинком - є хибним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи;

- щодо недостовірних відомостей про загальну площу житлового будинку, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , загальною площею 215,1 кв. м., що належить на праві спільної часткової власності дружині позивача, то позивач зазначає, що договір дарування у позивача відсутній, позивач від дружини отримав лише копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з помітками про площу. Дружина позивача не надала йому будь-якої іншої інформації щодо вартості будинку на дату набуття та/або за останньою оцінкою;

- в частині зазначення відомостей в декларації про вид, загальну площу, адресу, дату набуття права на житловий будинок загальною площею 252,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , то позивач володіє лише тією інформацією та в тих обсягах, що вона надається його дружиною. І саме на підставі цієї інформації позивачем і було заповнено відповідний розділ декларації.

На думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 03.12.2019 року.

В судовому засіданні 03.12.2019 року було оголошено перерву до 23.12.2019 року для надання відповідачу можливості подати відзив на позовну заяву.

18.12.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому Національне агентство з питань запобігання корупції позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:

- не проведення обов`язкової повної перевірки декларації, поданої позивачем, є порушенням вимог Закону, що є неприпустимим, оскільки посадові особи Національного агентства зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- позивач зазначив відомості про об`єкт нерухомості, який вказаний в розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації як його зареєстроване місце проживання (житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ), що належить на праві власності дружині, не вказавши про своє право користування цим житловим будинком;

- позивач зазначив відомості про квартиру загальною площею 252,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності дружині, проте за інформацією та копіями документів, отриманих відповідачем встановлено площу житлового будинку - 245,5 кв.м.;

- позивач зазначив відомості про житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної власності дружині, а саме його загальну площу 215 кв.м., проте загальна площа вказаного будинку становить 111,1 кв.м., у зв`язку з даруванням частки житлового будинку на підставі договору дарування від 09.09.2013 року №3-2196;

- у розділі 6 «Цінне нерухоме майно - транспортні засоби» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про транспортний засіб, що належить йому на праві власності, які відрізняються від достовірних на суму 71059,60 грн., чим не дотримав вимоги пункту 3 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції»;

- у розділі 8 «Корпоративні права» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про наявність у нього корпоративних прав, які відрізняються від достовірних на суму 250000 грн., чим не дотримав вимоги пункту 5 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції»;

- строки проведення перевірки відповідачем порушені не були, позивачем помилково ототожнено строки прийняття рішення про результати повної перевірки зі строками її проведення.

23.12.2019 року перенесено судове засідання на 17.01.2020 року, у зв`язку з технічними проблемами в організації відеоконференції.

Судове засідання, призначене на 17.01.2020 року, перенесено на 29.01.2020 року у зв`язку з перебуванням судді Юхно І.В. у щорічній відпустці.

В судовому засіданні 29.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 07.02.2020 року.

В судовому засіданні 07.02.2020 року оголошено перерву до 13.02.2020 року.

В судовому засіданні 13.02.2020 року представники сторін підтримали раніше обрані правові позиції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно з даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Сихівським РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 10.04.2013 року, займає посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, директора департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради.

20.03.2018 року позивачем, як уповноваженою особою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті національного агентства з питань запобігання корупції, було подано щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік.

12.04.2019 року відповідачем було прийнято рішення №1025 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

07.06.2019 року рішенням НАЗК №1600 «Про продовження строку повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

30.09.2019 року Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) супровідним листом №41-01/71023/19 направлено на адресу позивача рішення №2967 від 13.09.2019 року «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів, директором департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради», в якому зазначено:

1. Суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій особи, уповноваженої на виконання функцій особи або місцевого самоврядування, за 2017 рік (виправленої) зазначив недостовірні відомості про: об`єкт нерухомості, який перебуває у нього на іншому праві користування; вид, загальну площу, адресу, дату набуття права на житловий будинок, що належить на праві власності члену сім`ї (дружині); загальну площу житлового будинку, що належить на праві спільної часткової власності члену сім`ї (дружині); транспортний засіб, що належить йому на праві власності, та наявність у нього корпоративних прав, чим не дотримав вимоги пунктів 2,3,5 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Суб`єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації, що відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є ознакою правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

2. Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел;

3. Наявність конфлікту інтересів не встановлено;

4. Правові наслідки для встановлення ознак незаконного збагачення відсутні;

5. Доручити уповноваженій особі - провідному спеціалісту відділу проведення повних перевірок Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя ОСОБА_5 повідомити суб`єкта декларування ОСОБА_1 про прийняте рішення та вжити заходів для створення в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можливості подання ним декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік з достовірними відомостями.

Не погоджуючись з вище зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи питання правомірності винесення оскаржуваного рішення, з огляду на твердження представника позивача про порушення порядку проведення перевірки, зокрема, порушення строку прийняття рішення за результатами перевірки, суд виходить з наступного.

Зі змісту рішення №2967 від 13.09.2019 року вбачається, що перевірки були проведені на підставі рішення НАЗК від 12.04.2019 року №1025 «Про проведення повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яким було призначено повну перевірку декларації ОСОБА_1 , заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, директора департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, за 2017 рік.

В подальшому, рішенням НАЗК від 07.06.2019 року № 1600 «Про продовження строку повної перевірки декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» строк проведення повної перевірки декларацій ОСОБА_1 за 2017 рік було продовжено.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Законом України від 14.10.2014 №1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700) та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пп. «в» п. 1 ч. 1 ст.3 Закону №1700-VII суб`єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається НАЗК (ч. 1 ст. 45 Закону N 1700-VII).

Таким чином, посада, яку займає позивач підпадає під дію Закону N 1700-VII, та позивач зобов`язаний подавати декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону Національне агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону основною формою роботи Національного агентства є засідання, що проводяться не рідше одного разу на тиждень. Порядок денний засідань затверджується Національним агентством. Рішення Національного агентства приймаються більшістю голосів від його загального складу.

Згідно п. 8 ч.1 ст. 11 Закону до повноважень Національного агентства належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно із частиною 4 статті 45 Закону №1700 упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

Відповідно до статті 48 Закону №1700 Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.

Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.

Положеннями ч. 1 ст. 50 Закону визначено, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону визначений Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 №56 (далі - Порядок).

Згідно із пунктами 1, 3-5 розділу IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації).

Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частн: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб`єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 5 Закону Національне агентство з питань запобігання корупції є колегіальним органом, до складу якого входить п`ять членів.

Згідно ч.1 ст. 8 Закону основною формою роботи Національного агентства є засідання, що проводяться не рідше одного разу на тиждень. Порядок денний засідань затверджується Національним агентством. Рішення Національного агентства приймаються більшістю голосів від його загального складу. Регламент Національного агентства, а також розподіл функціональних обов`язків між заступником Голови та членами Національного агентства за відповідними напрямами щодо виконання покладених на нього функцій затверджуються рішенням Національного агентства.

Вказане, також, зазначено у п.2.1 розділу II Регламенту Національного агентства з питань запобігання корупції, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 1 від 12.04.2016 року, Національне агентство є правомочним з моменту призначення більше половини його загального кількісного складу. Принцип колегіальності у роботі Національного агентства полягає у спільному (колективному) обговоренні та прийнятті рішення з питання, яке винесено у встановленому порядку на засідання Національного агентства.

За змістом п. 7.1 Регламенту основною формою роботи Національного агентства як колегіального органу є засідання, які проводяться щоп`ятниці (чергові засідання).

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, - у разі не встановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку, шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації. Недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому, Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (далі - Рішення про проведення перевірки) через працівників підрозділів.

Рішення про проведення перевірки має містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), та визначену Законом підставу для повної перевірки, якщо інше не передбачено цим Порядком.

Початком здійснення повної перевірки декларації є наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки робочий день. Про початок проведення повної перевірки уповноважена особа Національного агентства не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття рішення повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру.

Відповідно до п. 10 розділу III Порядку у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.

Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання Національного агентства щодо відомостей, зазначених у декларації.

Зазначений лист може направлятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення. Суб`єкт декларування має право надати (надіслати) пояснення (копії документів) не пізніше ніж на десятий робочий день з дня отримання відповідного листа Національного агентства за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв`язку.

Відповідно до п. 12 розділу Порядку повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки. У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.

Порядком встановлено виключення, щодо зупинення строку повної перевірки декларації, відповідно до п. 13 якого перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.

Судом встановлено, що зупинення строку повної перевірки декларації за 2017 рік відповідачем не здійснювалось.

З системного аналізу наведених вище норм суд приходить до висновку про те, що повна перевірка декларацій розпочинається рішенням про її проведення і закінчується рішенням про результати перевірки. Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларації поза межами визначеного Порядком №56 строку законодавством не передбачено. Згідно до п.12 розділу ІІІ Порядку №56 термін проведення повної перевірки декларацій не повинен перевищувати в сукупності 90 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки та п.3, п.12 розділу ІІІ Порядку №56 суд приходить до висновку, що оскільки рішення про проведення повної перевірки було прийнято 12.04.2019 року, з урахуванням рішення НАЗК №1600 від 07.06.2019р., яким було продовжено строк проведення перевірки (продовження строку перевірки не може перевищувати 30 календарних днів), сплинув - 15.07.2019р. (13.07.2019 року був вихідним днем). Однак, рішення НАЗК №2967 від 13.09.2019 року було прийнято з порушенням строку, передбаченого п.12 розділу ІІІ Порядку №56, оскільки це рішення було прийнято поза межами строку здійснення перевірки.

Шляхом аналізу сайту НАЗК в частині «Засідання НАЗК» встановлено, що у визначений Порядком №56 строк, який був необхідний для затвердження результатів проведення повної перевірки декларації позивача, члени НАЗК проводили відповідні чергові засідання, тобто мали можливість дотриматись визначених Порядком №56 строків.

З аналізу наведеного, суд приходить до висновку, що строк прийняття оскаржуваного рішення відповідачем порушено, оскільки рішення за результатами повної перевірки прийнято на 150-й день з дня прийняття рішення про проведення перевірки, що суперечить п. 12 Порядку №56.

Тривале неприйняття відповідачем рішення після закінчення перевірки ставить позивача як суб`єкта декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України. Відповідач повинен діяти виключно із дотриманням вимог статті 19 Конституції України, Закону N 1700-VII, Порядку №56, що також відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим в постанові від 10.04.2019р. по справі № 826/16495/17.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 4 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.

Крім того, в контексті наведеного суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищається право особи на справедливий суд.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, заява №24465/04, Суд дійшов висновку, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав..».

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).

Зокрема, у справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Аналізуючи дотримання вимог «якості закону», ЄСПЛ зазначив, зокрема, таке: «Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності. Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а її до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України», заява № 19164Ю4, п. 47). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту».

Таким чином, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Тому доводи Національного агентства щодо необмеження будь-якими строками (або в межах поняття «розумного строку») компетенції на прийняття відповідного рішення щодо повної перевірки декларації, з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги. Національне агентство створюється відповідно до Закону № 1700-VII і зобов`язано діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, про що зазначено у ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Так, проведення перевірки відповідно до статей 48 та 50 Закону № 1700-VII визначено Порядком № 56. Згідно з цим порядком Національне агентство у особі відповідних структурних підрозділів за своїми обов`язками, які передбачені Законом № 1700-VII та Порядком № 56, повинне здійснювати контроль та повну перевірку декларації особи згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною у ньому.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Визначена Порядком № 56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень Національного агентства щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у п.3 розділу І Порядку №56 принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.

Суд зазначає, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Отже, позивач, з урахуванням положень Закону № 1700-VII та Порядку № 56 проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 07.11.2019 року у справі №640/1221/19 та у справі №640/1007/19 від 13.02.2020 року.

Отже, враховуючи, що відповідачем було прийнято рішення №2967 від 13.09.2019 року на 150 день з дня прийняття рішення про проведення перевірки, то суд вважає, що відповідачем були порушені строки проведення перевірки декларацій позивача, що передбачені пунктом 12 Порядку № 56.

Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

Відповідно до п. 1 розділ IV Порядку 56 передбачено, що рішення про проведення повної перевірки декларації може бути оскаржено суб`єктом декларування в судовому порядку.

На підставі зазначеного вище, суд вважає, що є підстави для визнання протиправним та скасування рішення НАЗК від 13.09.2019 року №2967.

З приводу висновків відповідача, викладених у рішенні від 13.09.2019 року №2967 про відображення суб`єктом декларування недостовірних відомостей, що відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на день подання декларацій, суд зазначає наступне.

В оскаржуваному рішенні відповідач прийшов до висновку, що суб`єкт декларування не зазначив відомості про мотоцикл марки YAMAHA XJR 1300, вартість якого відповідно до інформації відповідно до інформації, наданої Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, становить 71 059,60 грн., а тому недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 71 059,60 грн. Однак, наведений висновок є безпідставним, таким, що винесений з порушенням вимог законодавства з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи свій висновок про вартість мотоцикла, відповідач керувався відомостями, одержаними з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Відповідно до пункту 13 Порядку №56 при встановленні точності оцінки задекларованих активів, Національне агентство не має права самостійно проводити їх оцінку. У разі ненадання суб`єктом декларування пояснень та/або підтвердних документів щодо точності оцінки задекларованих активів у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу, Національне агентство вживає заходів щодо встановлення відповідних обставин шляхом організації проведення експертизи у порядку, визначеному законом.

Згідно вимог статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єкт оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору.

За змістом статті 11 цього ж Закону замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна. Відповідач не забезпечив проведення експертизи у порядку, визначеному законом, тому висновок про вартість мотоцикла марки YAMAHA XJR 1300 без проведення відповідної експертизи є протиправним, оскільки інформація Київського науково-дослідного інституту судових експертиз має оціночний характер та не є експертним висновком.

Судом проаналізовано надану Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України відповідь від 29.05.2019 року №6989-19 та встановлено, що вказаний лист не є висновком експерта, не містить звіту про оцінку майна, а наведена в ньому інформація стосовно вартості транспортного засобу фактично є інформацією про аналогічні транспортні засоби, які об`єднані родовими ознаками,а саме маркою мотоцикла та датою випуску.

Тобто, за своєю суттю сказаний лист є відповіддю на звернення НАЗК про надання інформації стосовно вартості аналогічних транспортних засобів, а не конкретного транспортного засобу, який перебував у власності ОСОБА_1 .

Вказане підтверджується самим листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 29.05.2019 року №6989-19, в якому зазначено, що YAMAHA XJR 1300, 2002 року виготовлення з врахуванням цінових даних довідника «Бюлетень автотовароведа №23 май 2003» для КТЗ, який перебуває у технічно справному стані, є комплектним та укомплектованим та не потребує ремонту тощо, станом на 12.08.2003 року складає 11800 євро, що при курсі НБУ 6,022 грн. на 12.08.2003 року, вартість КТЗ складає 71059,60 грн.

Отже, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України фактично надану інформацію стосовно середньої вартості мотоциклів YAMAHA XJR 1300, 2002 року виготовлення, без врахування того, що мотоцикл позивача може знаходитись не у технічно справному стані, не бути комплектним або укомплектованим та потребувати ремонту тощо.

Таким чином, фактично вартість 71059,60 грн. не є встановленою експертом вартістю мотоциклу YAMAHA XJR 1300, 2002 року виготовлення, який перебував у власності позивача, а є лише середньою вартістю аналогічних мотоциклів за умови технічної справності таких транспортних засобів та їх повної комплектації.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем не підтверджено належними засобами доказування вартість мотоциклу YAMAHA XJR 1300, 2002 року виготовлення, який перебував у власності позивача.

Крім того, судом враховано, що 22.04.2010 року позивачем оформлено довіреність на громадянина ОСОБА_2 , щодо розпорядження (продажу, обміну, застави, здавання в найом з правом розписуватися за позивача, в тому числі підписувати правочини щодо відчуження) належного позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію вищезазначеного транспортного засобу. У 2010 роді від громадянина ОСОБА_2 позивач отримав грошові кошти за фактичний продаж вищезазначеного мотоциклу та був запевнений ОСОБА_2 , що представник здійснив його перереєстрацію. Після отримання від відповідача листа, позивач з`ясував у ОСОБА_2 , що останній не переоформив на себе мотоцикл. Після чого отримав від ОСОБА_2 копію договору купівлі-продажу мотоцикла від 21.05.2019 року, на умовах якого громадянину ОСОБА_2 , передано у власність мотоцикл та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Щодо зробленого відповідачем висновку в оскаржуваному рішенні про те, що позивач в розділі 8 «Корпоративні права» зазначив недостовірні відомості про наявність у нього корпоративних прав, які відрізняються від достовірних на суму 250 000 грн. з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачем зазначено в декларації відомості про корпоративні права, а саме частку у статутному капіталі TOB «С.І.Б. Трейд» у розмірі 50%, що становить 250 000 грн.

Вказане пояснюється тим, що до вступу на посаду заступника міського голови позивач прийняв рішення про відчуження частки в статутному капіталі зазначеного товариства на користь іншої особи. Так, позивач запропонував викупити його частку іншому учаснику товариства - ОСОБА_3 , який мав переважне право на викуп частки в статутному капіталі. Однак, останній не скористався своїм переважним правом купівлі частки, позивач отримав право здійснити відчуження корпоративних прав іншій особі.

25.11.2016 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ «С.І.Б. Трейд», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко С.Ю. Право власності ОСОБА_4 на подарунок виник з прийняттям подарунку.

Відповідно до п. 2.1 договору дарування прийняттям дарунку вважається одержання обдарованою особою оригінального примірника договору дарування після його нотаріального посвідчення.

За наведених умов позивач передав своє право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «С.І.Б. Трейд» у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Згідно з ч.1 ст. 772 Цивільного кодексу України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

На підставі ч.4 ст. 772 Цивільного кодексу України прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Відповідно до ч.3 ст. 80 Господарського кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

До матеріалів справи позивачем додано статут Товариства з обмеженою відповідальністю «С.І.Б. Трейд», затверджений протоколом загальних зборів №1 від 27.02.2007 року.

Відповідно до ст. 8 Статуту встановлено, що перехід частки учасника товариства у статутному фонді товариства до іншої особи відбувається лише за згодою іншого учасника товариства, тобто в даному випадку за обов`язкової згоди ОСОБА_3 .

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати таким вимогам, зокрема, рішення уповноваженого органу управління юридичної особи повинно бути оформлено з дотриманням вимог, встановлених законом, та відповідати законодавству.

Рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами). Справжність підписів на такому рішенні нотаріально засвідчується з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів, крім рішень, створених на порталі електронних сервісів та підписаних з використанням кваліфікованого електронного підпису, а також інших випадків, передбачених законом.

З аналізу наведених норм законодавства та статуту ТОВ «С.І.Б. Трейд» судом встановлено, що для переходу права власності на частку у статутному фонді товариства кінцевою дією є реєстрація змін до установчих документів щодо зміни учасника.

Реєстрація відповідних змін відбувається на підставі рішення учасників товариства, тобто з метою переоформлення корпоративного права з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 необхідно було здійснити ряд дій, пов`язаних з внесенням змін до статуту товариства.

З пояснень позивача вбачається, що обдарована сторона - ОСОБА_4 - неодноразово намагалася переоформити право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «С.І.Б. Трейд», але інший учасник товариства ОСОБА_3 хворів та декілька разів поспіль не з`являвся на засідання загальних зборів.

Навесні 2017 року ОСОБА_3 помер та по цей час вирішується питання щодо спадкування належних померлому прав та обов`язків, у тому числі частки у статутному капіталі ТОВ «С.І.Б. Трейд». Отже, вирішення питання щодо внесення відповідних змін до установчих документів товариства з подальшою їх державною реєстрацією в Єдиному державному реєстрі можливо лише після визначення спадкоємця частки, що належала ОСОБА_3 та проведення загальних зборів ТОВ «С.І.Б. ТРЕЙД».

За наведених умов, позивачем здійснено відчуження права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «С.І.Б. Трейд», однак через хворобу та смерть іншого учасника товариства на сьогодні проведення дій в Єдиному державному реєстрі є неможливим, внаслідок чого позивач зазначається в реєстрі, як учасник товариства, але позивач ні дивідендів, ні відсотків не отримує, про що свідчить відповідь на запит від 15.03.2018 року про суми виплачених доходів та утримання податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, копія якого долучена до матеріалів справи.

Зазначені відомості не були спростовані відповідачем.

Таким чином, оскільки позивач значиться в реєстрі в якості учасника товариства, позивачем правомірно зазначено відомості про це в своїй декларації та, відповідно, в діях позивача був відсутній будь-який умисел на подання недостовірної або неповної інформації. З огляду на наведене, висновки відповідача щодо зазначення позивачем недостовірних відомостей про наявність у нього корпоративних прав, які відрізняються від достовірних на суму 250 000 грн., є хибними та безпідставними.

Щодо твердження відповідача про внесення до декларації недостовірних відомостей про загальну площу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 215,1 кв. м., що належить на праві спільної часткової власності дружині позивача, то судом встановлено наступне.

До висновку про внесення недостовірних відомостей стосовно будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 215,1 кв. м., відповідач дійшов на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до якої загальна площа вказаного житлового будинку становить 111,1 кв.м. Підстава виникнення права власності договір дарування частки житлового будинку від 09.09.2013 року №3-2196.

Відомості про вищезазначений будинок загальною площею 215,1 кв. м. позивач зазначив у декларації відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Підставою виникнення права власності на будинок є договір дарування частки житлового будинку. Однак, сам договір дарування у позивача відсутній, позивач від дружини отримав лише копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з помітками про площу. Дружина позивача не надала йому будь-якої іншої інформації щодо вартості будинку на дату набуття та/або за останньою оцінкою.

Вказана копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з помітками про площу міститься в матеріалах справи та підтверджує доводи позивача.

Також, додатково слід зауважити, що в частині декларування об`єктів, що знаходяться на праві власності дружини позивача, позивач володіє лише тією інформацією та в тих обсягах, що надається самою дружиною. І саме на підставі цієї інформації позивачем і було заповнено відповідні розділи щорічної декларації за 2017 рік.

Крім того, суд звертає увагу, що фактично позивачем задекларовано площу будинку більшу ніж наявна була на праві власності у дружини позивача станом на 2017 рік, що виключає наявність умислу в його діях на подання недостовірної або неповної інформації у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в цій частині.

Щодо твердження відповідача про зазначення недостовірних відомостей про вид, загальну площу, адресу, дату набуття права на житловий будинок загальною площею 252,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності дружині позивача, то судом встановлено наступне.

23.11.2000 року відповідно до договору купівлі-продажу серії АВН №467745 придбано нежитловий будинок, загальною площею 252,2 кв. м., що знаходиться у АДРЕСА_2 , що належить дружині позивача на праві власності. За договором купівлі-продажу вартість приміщення складала 29 510 грн. Номер приміщення не було зазначено, оскільки це є нежитлове приміщення.

В подальшому, після придбання зазначеного нежитлового приміщення, зроблено його реконструкцію та переведено з нежитлового у житловий фонд. Відповідно до акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 17.01.2006 року та рішення державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, державній приймальній комісії пред`явлено індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_2 . Внаслідок реконструкції приміщень відбулася реєстрація права власності на реконструйовані приміщення, про що 27.03.2006 року видане свідоцтво про право власності на житловий будинок.

В частині зазначення відомостей в декларації про вид, загальну площу, адресу, дату набуття права на житловий будинок загальною площею 252,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , то позивач володіє лише тією інформацією та в тих обсягах, що вона надається його дружиною. І саме на підставі цієї інформації позивачем заповнено відповідний розділ декларації.

Суд звертає увагу, що фактично позивачем задекларовано площу будинку більшу ніж наявна була на праві власності у дружини позивача станом на 2017 рік, що виключає наявність умислу позивача, спрямованого на приховування або перекручення даних, внесених до декларації за 2017 рік.

Відповідно до Роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням НАЗК від 11.08.2016 №3, якщо недостовірні відомості, які були зазначені в декларації, були надані суб`єкту декларування членом його сім`ї, то відповідальність може настати лише в тому разі, коли суб`єкт декларування усвідомлював недостовірність таких відомостей, але попри це свідомо зазначив їх у декларації.

Відповідно до положень законодавства про адміністративну та кримінальну відповідальність, карається винятково подання суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей. При цьому враховується умисел на зазначення таких відомостей саме суб`єкта декларування, а не членів його сім`ї чи інших осіб, які надали інформацію для заповнення в декларації. Отже, суб`єкт декларування не може бути притягнений до відповідальності за подання в декларації недостовірних відомостей, які були надані йому членом сім`ї, якщо суб`єкту декларування не було відомо про недостовірність таких відомостей на момент подання декларації (питання № 68 Роз`яснень).

Підпунктом 3 пункту 5 Порядку передбачено направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу.

Позивачем було надано відповідні пояснення, в частині того що ним було задекларовано зазначені вище відомості члена сім`ї (дружини) до Розділу 3 Декларацій - «Об`єкти нерухомості» виключно на підставі наданої інформації членом сім`ї.

Таким чином, НАЗК не враховано наданні пояснення позивачем, чим порушили пп.3 п. 5 Порядку та не враховано Роз`яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджені рішенням НАЗК від 11.08.2016 №3.

Таким чином, під час розгляду справи, доводи відповідача не знайшли правового підтвердження.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1509939783.1 від 31.10.2019 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національного агентства з питань запобігання корупції (місцезнаходження: 01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, 28, код ЄДРПОУ 40381452) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агенства з питань запобігання корупції від 13.09.2019 року №2967 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів, директором департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради».

Присудити на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, 28, код ЄДРПОУ 40381452) судові витрати у розмірі 768 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення згідно з вимогами частини 3 статті 243 КАС України складений 24 лютого 2020 року.

Суддя І.В. Юхно