Ухвала суду № 87817087, 19.02.2020, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/6349/13-ц

Провадження №6/463/35/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

заявника ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові заяву відповідача ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду від 13.03.2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації -

встановив:

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13.03.2014р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.09.2014р., позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 111-р від 17.08.2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Укргазбанк» та ОСОБА_3 в сумі 58 596,88 доларів США, в тому числі 40043,70 доларів США – заборгованість за кредитом, 10 760,59 доларів США – заборгованість за відсотками, 3861,02 доларів США – пені за несвоєчасне повернення кредиту, 3931,57 доларів США – пені за несвоєчасну сплату відсотків, звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 20,6 кв.м., загальною площею 39,3 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати та кухні, комори в підвалі площею 2,0 кв.м. та належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № 27116 від 08.09.1994р. шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною для подальшої реалізації 353 000 грн.

Виселено без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

Знято з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , що зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 21.03.2017р., яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30.05.2017р., та ухвалою ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12.10.2017р. частково задоволено заяву ПАТ «Укргазбанк» та видано останньому дублікати виконавчих листів у згаданій справі.

Дублікати виконавчих листів видано банку 06.07.2017р. Після пред`явлення їх до примусового виконання постановами старшого державного виконавця Личаківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області винесено постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2017р.

Відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про відстрочення виконання згаданого вище судового рішення, оскільки на даний час діє Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відповідно до цього Закону, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку. Тому, просить відстрочити виконання рішення суду до кінця дії Закону, тобто до жовтня 2020 року.

В судовому засіданні відповідач підтримав подану ним заяву, надав пояснення, аналогічні вищенаведеним та просить заяву задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти обґрунтованості заяви заперечила та пояснила, що рішення суду в частині виселення на даний час фактично виконано. Крім того, дія мораторію не може бути підставою для відстрочки виконання рішення суду і відповідач обрав неналежний спосіб захисту. Також, немає підстав для висновку, що квартира, на яку звернуто стягнення є єдиним житлом відповідачів.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча повідомлялись про час і місце судового засідання належним чином. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 435 ЦПК України).

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Зміст положень ч. 5 ст. 435 ЦПК України вказує на те, що визначені у ній строки є присічними, оскільки ця норма пов`язує строк звернення до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду не з моментом, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушене таким актом право, а з моментом прийняття цього рішення.

Тому, такий строк не може бути поновлений, що відповідає згаданій вище практиці ЄСПЛ, згідно якої судові рішення підлягають виконанню без неналежних затримок.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення і зняття з реєстрації прийнята 25.09.2014р. Відповідно, визначений частиною 5 ст. 435 ЦПК України річний строк закінчився 25.09.2015р.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, оскільки на даний час закінчився річний строк з моменту ухвалення рішення, про відстрочку якого подано заяву, таку заяву належить залишити без задоволення.

Що ж стосується аргументів відповідача про дію мораторію на звернення стягнення на майно боржника, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, суд надає їм правову оцінку та звертає увагу на наступне.

Дійсно, 07 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03.06.2014р. (далі Закон № 1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). При цьому, тимчасова заборона на відчуження майна не є абсолютною, а застосовується виключно за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Під час розгляду цивільної справи № 726/1538/16-ц (постанова від 10.04.2019р.) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно якого роз`яснила, що Закон № 1304-VII є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Тобто, питання щодо поширення дії Закону № 1304-VII на ті чи інші правовідносини на стадії виконання рішення вирішується державним виконавцем в кожному випадку окремо, і сторона виконавчого провадження, у випадку незгоди з рішенням державного виконавця вправі оскаржити таке рішення в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України шляхом подання відповідної скарги, а не у спосіб подання заяви в порядку, передбаченому Розділом VI ЦПК України, яким регулюються питання, пов`язані з виконанням судових рішень.

Відтак, в межах розгляду даної заяви питання про правомірність дій державного виконавця щодо виселення не вирішується та відповідно, дія Закону № 1304-VII не може бути підставою для відстрочення виконання рішення суду.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 260, 435 ЦПК України, суд –

ухвалив:

В задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду від 13.03.2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Повний текст ухвали суду складено 25.02.2020 року.

Суддя: Леньо С. І.