Рішення № 87816903, 17.02.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5914/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова у складі:

судді Постигач О.Б.

секретаря Колобич О.О.

за участю представника позивачки ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи Потовського Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Гаражний кооператив «Автолюбитель-6», П`ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним договору дарування, визначення частки, визнання права власності в порядку спадкування , -

в с т а н о в и в :

Позивачка 13 вересня 2019 року звернулася до суду із позовом, в якому після уточнення позовних вимог просить визнати частково недійсним договір дарування гаражу № НОМЕР_1 розташованого в автогаражному кооперативі «Автолюбитель 6» укладений відповідачами 09.08.2018 року, посвідчений П`ятою Львівською державною нотконторою та його реєстрацію за № 27418150, визначити, що частка померлого ОСОБА_6 в гаражному боксі № НОМЕР_1 становить Ѕ, визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування на 3/8 частин гаражного боксу № НОМЕР_1 , розташованого в гаражному кооперативі «Автолюбитель 6» на АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги мотивує тим, що в 2018 році помер її батько ОСОБА_6 , який перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_2 вносили пайові внески за гараж, а тому такий є спільною сумісною власністю подружжя. В 2018 році відповідач ОСОБА_2 подарувала гаражний бокс № НОМЕР_1 своїй сестрі ОСОБА_3 . Вважає, такі дії ОСОБА_2 порушують спадкові права ОСОБА_5 , як спадкомця за заповітом.

04.12.2019 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що право власності за ОСОБА_2 на спірний гараж було зареєстровано 12.07.2018 року на підставі довідки № 36 від 27.09.1998 року, виданої гаражним кооперативом «Автолюбитель-6» та на підставі довідки № 239 від 18.06.2018 року, виданою гаражним кооперативом «Автолюбитель-6». Чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спірний гараж був особистою приватною власністю ОСОБА_2 , і така розпорядилась ним на власний розсуд після проведення у встановленому законодавством порядку державної реєстрації. Також, вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту у правовідносинах, що склались. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину і відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України. Між тим з позовної заяви вбачається, що позивачем не оспорюється первинна реєстрація права власності, разом з тим, позивач заявляє про те, що спірне майно не могло бути відчужене у спосіб, у який таке було відчужене. Враховуючи наведене, вважає, що позовні вимоги є такими, що не грунтуються на нормах чинного законодавства, а тому просить в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, дав пояснення аналогічно наведеним в позові та зазначив, що позивач має право на 3/8 частки гаражного боксу № НОМЕР_1 розташованого в гаражному кооперативі «Автолюбитель 6», а тому укладений ОСОБА_2 договір дарування гаражу має бути визнаний частково недійсним.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник проти позову заперечили, дали пояснення аналогічно наведеними у відзиві на позовну заяву. Додатково ОСОБА_2 зазначила, що в 70-х роках ДП ЛДЗ «Лорта», на якому вона працювала, виділило їй план під будівництво гаражного боксу. Сам гараж побудував батько ОСОБА_2 , а усі пайові внески вносились лише нею, а тому саме вона являлась єдиним власником оспорюваного гаражного боксу. Звертають увагу суду , що приватизація гаражу відбулась уже після смерті чоловіка, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому цей гараж ОСОБА_2 подарувала своїй сестрі, а тому вважає позов безпідставним, оскільки при укладанні спірного договору норми законодавства порушені не були.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечила, пояснила, що під час укладення оспорюваного договору дарування нотаріусом були перевірені всі документи і жодних застережень, щодо правомірності укладення договору дарування не було. Вважає, що договір дарування не може бути визнаний недійсним, так як укладений з дотриманням усіх норм закону, а тому вона є добросовісним набувачем гаражного боксу № НОМЕР_1 розташованого в гаражному кооперативі «Автолюбитель 6».

Представник Гаражного кооперативу «Автолюбитель 6» зазначив, що проти задоволення позову заперечує. Підтвердив, що саме ОСОБА_2 була видана довідка для приватизації гаражного боксу, так як нею були внесені повністю пайові внески. Зазначає, що відповідно до статуту обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Автолюбитель 6», лише після оформлення права на приватну власність член кооперативу може володіти та розпоряджатись належним йому гаражним боксом (продавати, обмінювати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, укладати інші цивільно-правові угоди, що не заборонені законом), а також користуватися часткою майна загального користування.

Представник П`ятої Львівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали спадкової справи № 2/2018, вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про смерть, помер ОСОБА_6 /а.с. 13/. Після його смерті відкрилась спадщина на все його майно, законними спадкоємцями якого є позивачка ОСОБА_5 - донька та відповідач ОСОБА_2 - дружина.

21.04.2008 року ОСОБА_6 склав заповіт посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л., за яким на випадок його смерті, все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповідає своїй доньці, ОСОБА_5 /а.с. 14/.

11.07.2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л. на підставі заповіту видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки спадкового майна. Спадщина, на яку у вказаній частці видано свідоцтво, складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 /а.с. 15/.

Судом також встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради депутатів трудящих № 878 від 09.09.1975 року ОСОБА_2 надано дозвіл на встановлення тимчасових стандартних збірно-розбірних металевих гаражних боксів в кінці АДРЕСА_2 /а.с. 70/.

16.05.1983 року ОСОБА_2 видано ордер № 2477 про надання права на заняття гаража (бокса) в гаражному кооперативі №6 /а.с. 73/.

На підставі довідки № 36 від 27.09.1998 року та довідки № 239 від 18.06.2018 року, виданих гаражним кооперативом «Автолюбитель-6» ОСОБА_2 06.07.2018 року зареєструвала право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Після чого, 09.08.2018 року згідно договору дарування гаражного боксу ОСОБА_2 подарувала своїй сестрі ОСОБА_3 гаражний бокс № НОМЕР_1 , який знаходиться в гаражному кооперативі «Автолюбитель-6» у м. Львові /а.с. 65-66/.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що власником гаражного боксу № НОМЕР_1 є ОСОБА_3 на підставі договору дарування /а.с. 12/.

Звертаючись до суду з позовом позивачка покликається на те, що її батькові на праві спільної сумісної власності належав гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований в гаражному кооперативі «Автолюбитель 6» і вона має право на частку цього гаражу. Проте її права є порушені відповідачкою ОСОБА_2 , яка незаконно подарувала гараж ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є подія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з вимогами ст. 215 ЦК нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, тобто коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог, а оспорюваним є той правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути судом визнаний недійсним.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про визнання частково недійсним договору дарування не підлягає до задоволення, так як така є не конкретизована, оскільки в силу ст. 217 ЦК України не зазначено яку саме частину правочину слід визнати недійсною.

В судовому засіданні представник позивача вказав, що визнанню недійсним підлягає договір дарування не всього гаражу, а лише 3/8 його частки, тобто того розміру частки, яка, на його думку, мала б успадкувати донька померлого.

Оцінюючи оспорюваний договір дарування, суд звертаю увагу, що такий був укладений відповідно до вимог закону, його зміст не суперечить закону, відповідає дійсній волі сторін. Крім того, у суду відсутні правові підстави визнавати недійсним дарування спірного гаражу на 3/8 його частки, оскільки предметом договору був гараж в цілому, частки не були визначені.

Щодо вимоги позивача про визнання Ѕ частки померлого ОСОБА_6 на гаражний бокс № НОМЕР_1 , суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 1 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

Згідно частин першої, другої статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст 19-1 ЗУ «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Отже, в силу наведених вище норм закону й з урахуванням того факту, що спірний гаражний бокс було набуто у власність ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 , тобто після припинення шлюбу, тому цей гаражний бокс не може вважатись об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому ОСОБА_2 правомірно розпорядилась гаражем на власний розсуд.

Крім того, суд зазначає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, повноцінний захист прав та інтересів позивача можливий шляхом визнання опорюваного правочину недійсним в сукупності зі скасуванням державної реєстрації права власності на особу, що набула таке право на підставі недійсного правочину.

Права особи яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Ч. 3 ст. 388 ЦК передбачено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, захист прав власника у спосіб заявлення вимоги про визнання частково недійсним договору дарування від 09.08.2018 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неналежним, а вимоги про скасування державної реєстрації права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 саме за ОСОБА_2 , позивачем не заявлялась.

Вимога позивача про визнання за ОСОБА_5 3/8 частин гаражного боксу № НОМЕР_1 в порядку спадкування також не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державної реєстрації.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Згідно ч. 2, 4 ст. 15 Закону України, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 17 жовтня 2013 року № 868 , що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об`єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення. Державна реєстрація права власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, в яких вони розташовані.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про те, що за життя її батько в установленому законом порядку оформив право власності на спірний гараж.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

В силу вище наведених норм підстав для визнання за ОСОБА_5 3/8 частки гаражного боксу № НОМЕР_1 в порядку спадкування не вбачається, так як в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту оформлення її батьком у встановленому законом порядку права власності на спірний гараж або ж на частку у ньому.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не знайшли підтвердження під час розгляду справи, позивач заявив вимоги про захист прав власника у неналежний спосіб, позов є недоведеним і задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 15-16, 202-203, 215, 1216, 1218 ЦК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Залізничний районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25 лютого 2020 року.

Суддя /підпис/ Постигач О.Б.

З оригіналом згідно

Суддя Постигач О.Б.