Рішення № 87812301, 17.02.2020, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/1699/19

Провадження № 2/565/208/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області під головуванням

судді Демчини Т.Ю.

з участю секретаря судового засідання Ковальчук В.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Кузнецовського міського суду Рівненської області у спрощеному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення свого права на Ѕ частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошової вартості цієї частки в сумі 189316,50 грн. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що сторони є співвласниками вищезазначеної однокімнатної квартири з частками по Ѕ, його частка не може бути виділена в натурі, проживати у квартирі разом з ОСОБА_3 він не може, не може володіти та користуватись своєю власністю, що відповідно до ст.364 ЦК України є підставою для задоволення позову.

З поданого представником відповідача адвокатом Бурмою О.В. відзиву на позов вбачається, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки до позову не подано доказів у підтвердження тієї обставини, що спірна квартира є неподільною. Крім того, присудження ОСОБА_3 виплати грошової компенсації створить надмірний тягар для неї, оскільки вона не має коштів на виплату такої компенсації, а на її утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей. Також у відзиві зазначається про неподання позивачем належних та допустимих доказів в обґрунтування вартості частки ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що відповідач є його сестрою, вони є співвласниками однокімнатної квартири, про поділ якої заявлено позов. Він також має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які мають незадовільний стан здоров`я, іншого житла не має, вимушений проживати у квартирі батьків дружини, можливості користуватись спірною квартирою не має. Крім того, як пояснив позивач, у зв`язку з наявністю у нього права власності на Ѕ частину спірної квартири, він позбавлений можливості стати на житловий облік як потребуючий поліпшення житлових умов. Він пропонував ОСОБА_3 сплатити їй компенсацію вартості частки з одночасним припиненням у неї права власності на цю частку, від чого ОСОБА_3 відмовилась у зв`язку з тим, що іншого житла для проживання вона не має, також він пропонував їй сплатити на його користь компенсацію вартості частки у спільній квартирі, від чого відповідачка відмовилась за браком коштів, не бажає відповідачка і продати спільну квартиру з поділом отриманих від продажу коштів. Як пояснив ОСОБА_1 , спільне проживання його сім`ї і сім`ї ОСОБА_3 у квартирі неможливе, оскільки сім`я кожного з них складається з чотирьох чоловік, а квартира має лише одну кімнату. Крім того, як пояснив позивач, між ним та чоловіком ОСОБА_3 склались неприязні відносини, що унеможливлює спільне проживання.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та з підстав, передбачених ст.364 ЦК України, вбачала достатні підстави для його задоволення, оскільки спільна квартира сторін є неподільною річчю, і належна ОСОБА_1 частка у праві спільної часткової власності на житло не може бути виділена йому в натурі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги позовної заяви ОСОБА_1 не визнала та пояснила, що у неї відсутні кошти для виплати грошової компенсації вартості частки спільної квартири позивачу, а розмір її заробітної плати не дозволяє зібрати необхідну суму. Вона підтвердила, що спільною квартирою користуються вона та члени її сім`ї, проте вона не заперечує проти вселення ОСОБА_1 та його сім`ї у спільну квартиру.

Представник відповідача ОСОБА_4 просив суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що позивачем не доведено неподільності спільної квартири, а також не надано належних доказів у підтвердження вартості його частки.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через недоведеність. При цьому суд встановив та врахував наступне.

З договору купівлі-продажу квартири від 14.05.2005, посвідченого приватним нотаріусом Кузнецовського міського нотаріального округу Полюхович В.А., вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 придбали у приватну спільну часткову власність у рівних долях квартиру АДРЕСА_1 . Право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстроване у передбаченому законодавством порядку, про що свідчить Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Де6ржавного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 151809437 від 03.01.2019, з якої вбачається внесення 15.04.2005 до Реєстру прав власності на нерухоме майно записів про реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на вищезазначену квартиру з частками по Ѕ.

Учасниками процесу не оспорюється, що ОСОБА_5 після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_6 .

З довідки відділу реєстрації виконавчого комітету Вараської міської ради №54/04 від 03.01.2019 вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_3 , її сина ОСОБА_7 та матері сторін ОСОБА_8 .

Як вбачається із змісту позовної заяви та пояснень сторін в судовому засіданні, у вказаній квартирі на момент розгляду справи проживають відповідач ОСОБА_3 , її неповнолітні діти ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також чоловік відповідачки.

ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає, цим житлом не володіє та не користується, пояснює в судовому засіданні про неможливість спільного користування квартирою разом з сім`єю ОСОБА_3 через необхідність проживати разом зі своєю сім`єю, недостатністю місця для проживання обох співвласників та членів їх сімей у однокімнатній квартирі, наявністю у нього неприязних відносин з чоловіком ОСОБА_3 .

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно зі ст.364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Як вбачається з технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Кузнецовське міське бюро технічної інвентаризації» 25.02.2005, вказана квартира посімейного заселення розташована на 2 поверсі 9-поверхового багатоквартирного залізобетонного панельного будинку, має загальну площу 41,0 кв.м та складається з однієї кімнати житловою площею 20,0 кв.м, кухні площею 7,2 кв.м, сполученої вбиральні площею 3,4 кв.м, коридору площею 6,0 кв.м та вбудованої шафи площею 3,9 кв.м., обладнана балконом площею 3,9 кв.м.

Оскільки спірна квартира знаходиться в багатоквартирному будинку і складається з однієї кімнати, суд приходить до висновку про неможливість влаштування другого входу та перепланування вказаного об`єкту у дві ізольовані житлові приміщення, які б відповідали санітарним та будівельним нормам та правилам, встановленим для житла. З огляду на викладене, суд вважає, що у розумінні ст.183 ЦК України спірна квартира є неподільною річчю, оскільки її неможливо поділити в натурі без втрати її цільового призначення. Вказану обставину суд визнає загальновідомою, у зв`язку з чим вважає, що відповідно до ст.82 ЦПК України вона не підлягає доказуванню. З цих підстав суд відхиляє доводи сторони відповідача про недоведеність неможливості поділу спірної квартири в натурі.

З пояснень позивача вбачається і учасниками процесу не оспорюється, що ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_10 та неповнолітніми дітьми ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають в АДРЕСА_2 , за місцем реєстрації дружини позивача. З довідки відділу реєстрації виконавчого комітету Вараської міської ради № 117-03 від 09.01.2020 вбачається, що за вищезазначеною адресою зареєстроване також місце проживання батьків ОСОБА_10 та її брата. Іншого житла позивач не має. Як вбачається з посвідчення серії НОМЕР_1 149047, дочка позивача ОСОБА_11 , 2004 р.н., є дитиною-інвалідом. З наданих медичних документів про стан здоров`я іншої дитини позивача - дочки ОСОБА_12 , 2009 р.н., вбачається, що дитина має тяжкі хронічні захворювання.

Отже, судом встановлено, що обидва співвласники з рівними частками у праві спільної часткової власності на квартиру мають сім`ї, у яких виховують по двоє дітей, доказів наявності у них іншого житла суду не надано. Разом з тим, право володіння та користування усією квартирою, у тому числі часткою, яка належить позивачу ОСОБА_1 , фактично здійснює ОСОБА_3 та члени її сім`ї.

З пояснень позивача судом встановлено і відповідачем не оспорюється, що ОСОБА_1 пропонував ОСОБА_3 різні варіанти припинення права спільної часткової власності: шляхом сплати їй грошової компенсації її частки у праві спільної часткової власності з одночасним припиненням її права власності на цю частку; шляхом отримання від неї грошової компенсації частки позивача у праві спільної часткової власності з одночасним припиненням його права власності на цю частку; шляхом відчуження спільної квартири та поділу грошових коштів. Проте, як вбачається з пояснень сторін, своєї згоди на будь-який запропонований позивачем варіант відповідач не надає.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що відповідачкою ОСОБА_3 порушується принцип рівності прав співвласників, у той час як правовий режим спільної часткової власності повинен враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Як вбачається з довідки ТОВ «АТБ-Маркет» № 1927/С/ВНЗП від 17.10.2019, ОСОБА_3 з 06.08.2019 працює на посаді продавця-консультанта за основним місцем роботи у магазині «Продукти 1202» та за період серпня-вересня 2019 року їй нарахована заробітна плата у розмірі 18602,85 грн.

Питання про те, чи має реальну можливість ОСОБА_3 сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості його частки у праві спільної часткової власності на квартиру, є важливим та підлягає з`ясуванню. Разом з тим, ця обставина не є і не може бути визначальною і єдиною підставою для відмови в позові. Суд позбавлений можливості перевірити правдивість твердження відповідачки про те, що покладення на неї обов`язку сплатити компенсацію створить для неї надмірний тягар.

Право співвласника ОСОБА_1 на виділ частки у праві спільної часткової власності на неподільну річ шляхом отримання грошової компенсації вартості такої частки, за умови відсутності згоди відповідачки ОСОБА_3 на будь-який варіант припинення права спільної часткової власності, а також за неможливості спільно користуватись майном, не може бути обмежене, і такому праву співвласника ОСОБА_1 кореспондується обов`язок співвласника ОСОБА_3 сплатити відповідну грошову компенсацію. У іншому випадку спір залишається невирішеним, а ОСОБА_3 і надалі володітиме та користуватиметься спільною квартирою як особистою власністю, що має наслідком істотний дисбаланс прав сторін як співвласників.

За встановлених судом конкретних обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 на підставі ст.364 ЦК України має право вимагати припинення права на свою частку у праві спільної часткової власності з виплатою йому грошової компенсації вартості цієї частки, а ОСОБА_3 зобов`язана таку вимогу ОСОБА_1 задовольнити.

Вирішуючи питання про розмір грошової компенсації, що належить до сплати ОСОБА_1 з одночасним припиненням права на його частку, суд враховує наступне.

Розмір грошової компенсації дорівнює ринковій вартості частки ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У підтвердження ринкової вартості Ѕ частки вищезазначеної квартири позивачем надано відповідь експерта ФОП ОСОБА_13 № 01-04/3-В від 02.04.2019 на адвокатський запит, з якої вбачається, що станом на 02.04.2019 середньоринкова вартість однокімнатної квартири по м-ну Вараш в м.Вараш обчислена ним згідно даних пропозицій, взятих з оголошень, складає 378633,00грн. При цьому з наведених у письмовій інформації ФОП ОСОБА_13 даних, така середня вартість квартири обчислена виходячи з вартості однієї квартири по м- АДРЕСА_3 площею 32 кв.м, двох квартир по м-ну Будівельників площею 36 кв.м та 37 кв.м відповідно, однієї квартири по м-ну Вараш площею 36 кв.м.

При цьому площа спірної квартири, як вбачається з технічного паспорту, складає 41,0 кв.м. Крім того, незрозуміло, чому до розрахунку середньої вартості однокімнатної квартири по м-ну Вараш в м.Вараш Рівненської області взято до уваги вартість квартир у інших мікрорайонах міста.

З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що для визначення ринкової вартості квартири необхідні спеціальні знання, і така вартість повинна визначатись за результатами проведення експертизи, наданий позивачем документ в обґрунтування вартості його частки у спільному майні суд вважає недопустимим доказом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд роз`яснив стороні позивача право подати клопотання про призначення у даній цивільній справі судової експертизи з метою визначення ринкової вартості Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Такого клопотання позивачем та його представником під час розгляду справи заявлено не було. Представник позивача в судовому засіданні заявила, що не заперечує проти призначення відповідної експертизи, проте відповідач та його представник такого клопотання суду також не заявили, а суд відповідно до приписів ст.81 ЦПК України позбавлений права самостійно збирати докази.

За таких обставин суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на його користь з одночасним припиненням права на належну йому Ѕ частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , що є підставою для відмови у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 352, 354 ЦПК України, ст.364 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 , паспорт НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 , паспорт НОМЕР_3 ) про стягнення грошової компенсації вартості частки та припинення права на частку у спільному майні відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Повне судове рішення виготовлене 24 лютого 2020 року.

Головуючий суддя: Т.Ю.Демчина