Рішення № 87807839, 20.02.2020, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1962/19

Провадження № 2/344/640/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, у складі:

головуючого судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря Єрмак М.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Івано-Франківський міський відділ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про виключення з актового запису відомостей про батька,-

В С Т А Н О В И В:

в позові вказано, що позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі з 05 березня 2008 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_5 , при цьому позивач піддав сумніву факт батьківства, замовив «Звіт по тесту на батьківство» НОМЕР_1 від 24.01.2019 року лабораторії "GENORAMA LLC", згідно якого позивач не є біологічним батьком дитини. Тому позивач просив суд виключити відомості про батька з актового запису.

Позивач не прибув в жодне із судових засідань.

В судовому засіданні представник позивача надав перед судом пояснення про те, що у сторін спору народився син ОСОБА_6 , батьком якого зареєстровано позивача, однак він не є біологічним батьком дитини, позивач надав згоду на застосування репродуктивних технологій, в результаті яких було народжено дитину, але позивач не надав згоду на заморожування і розморожування біоматеріалу, на використання матеріалів донорів, підзаконним нормативним актом передбачено надання згоди на використання біоматеріалу донорів, позивач здав свій біоматеріал.

В судовому засіданні відповідачка заперечила позов та надала перед судом пояснення про те, що сторони перебувають в шлюбі з 2008 року, з 2011 року планували мати дітей, звертались в клініки і тільки в 2018 році народилась дитина, в результаті дослідження виявлено, що і біологічний матеріал відповідачки не використано для формування імбріона, однак ця обставина не має значення, оскільки відповідачка особисто виносила і народила дитину, усі процедури із лікування і маніпуляції з організмом здійснювались виключно щодо відповідачки, позивача не піддавали будь-яким медичним заходам, від нього було тільки отримано його біологічний матеріал, позивач та відповідачка спільно надали усвідомлену згоду на використання свіжого та замороженого біоматеріалу. Відповідач, заперечила проти задоволення позову, оскільки син сторін народжений шляхом проведення екстракорпорального запліднення. Позивач і відповідач були повідомлені спеціалістами Прикарпатського центру репродукції людини, ще при укладенні Договору та при відібранні згоди на ексракорпоральне запліднення про можливість народження дитини, яка може бути не пов`язана генетичними зв`язками зі сторонами. Враховуючи вказані обставини та зміст ст. 136 СК України відповідач вважає, що позивач не має права оспорювати батьківство, оскільки в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є її батьком.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Івано-Франківським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області подано до суду заяву про розгляд справи без участі представника відділу, в зв`язку з відсутністю інтересу у вирішенні спору.

В судовому засіданні представник відповідача надав перед судом пояснення про те, що дитину народжено в результаті штучного позаматкового запліднення із застосуванням репродуктивних технологій, а тому позивач, який надав згоду на застосування зазначених технологій позбавлений права на звернення до суду із відповідним позовом, оскільки в момент реєстрації його батьківства позивач знав про відповідну обставину використання репродуктивних технологій, відповідно до правових позицій Верховного Суду України від 2006 року особа, яка надала згоду на застосування репродуктивних технологій не може оскаржувати реєстрацію батьківства.

Судом встановлено наступні обставини.

Представник позивача та відповідач в судовому засіданні, а позивач в змісті письмової позовної заяви визнали обставину народження дитини в їх шлюбі в результаті ексракорпорального запліднення, реєстрацію батьківства та материнства здійснено на підставі народження матір?ю дитини, яка перебувала в шлюбі з позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 05 березня 2008 року, Відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Позивач та відповідач станом на даний час перебувають в зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 06.12.2018 року ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у графі «Батько» - зазначено ОСОБА_4 , у графі «мати» - зазначено ОСОБА_2 .

Відповідно до копії «Звіт по тесту на батьківство» НОМЕР_1 від 24.01.2019 року, виконаного лабораторією "GENORAMA LLC" відсутнє кровне споріднення між позивачем та сином ОСОБА_5 . В «Звіті по тесту на батьківство» ID 23863 від 24.01.2019 року вказано, що ОСОБА_4 «передбачуваний батько», виключається як біологічний батько дитини.

У висновку про біологічне материнство від 07.02.2019 року № MG19-61795 вказано, що передбачуване материнство ОСОБА_2 по відношенню до дитини ОСОБА_5 виключається.

Відповідно до заяв позивача і відповідача щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій від 10.07.2017 року від 02/04/2018, вони містять підписи позивача та відповідача, які засвідчують згоду сторін спору на застосування допоміжних репродуктивних технологій. Також перед підписами сторін спору у відповідних заявах розміщено текст про те, що сторони спору повідомлені про методи, що використовуються клінікою для формування імбріонів та штучного запліднення ними, про пов`язані ризики, про варіанти медичного втручання та їх наслідки. Також в текстах заяв вказано, що сторони спору отримали відповіді на усі запитання сторін спору, які задовольнили їх.

Крім цього в тексті зазначених заяв сторін спору, безпосередньо перед підписом сторін розміщено текст про те, що рішення сторін є вільним, є формою добровільної згоди на проведення передбачуваних процедур.

Отже позивач надав добровільну, самостійну згоду на проведення штучного запліднення відповідачки на основі методів, які використовуються відповідним медичним закладом.

При цьому в тексті письмової заяви позивача відсутнє його застереження про висловлення ним будь-яких заперечень або не сприйняття окремих методів.

Таким чином неправдивим є пояснення позивача за письмовим позовом та пояснення представника позивача в судовому засіданні про те, що позивач не надав згоду на штучне запліднення відповідачки методами, які використовуються клінікою, до якої вони спільно і добровільно звернулись в їх спільних заявах.

Особливо необхідно відзначити, що позивач та відповідач неодноразово звертались до відповідної клініки з їх письмовими заявами про штучне запліднення відповідачки методами, які використовуються клінікою, що є свідченням того, що позивач неодноразово отримував від працівників клініки усю необхідну йому інформацію щодо застосовуваних методів штучного запліднення.

Так в ч. 5 ст. 136 СК України вказано, що не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

У свою чергу в ч. 1 ст. 123 СК України вказано, що у разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.

Отже позивач надав письмову згоду на застосування репродуктивної технології щодо позаматкового запліднення його дружини. При цьому позивач знав про обставину перебування його в шлюбі із відповідачкою, що підтверджено змістом позову та поясненнями його представника в судовому засіданні.

Отже сам по собі факт надання позивачем згоди на застосування репродуктивної технології задля позаматкового запліднення дружини позивача має правовим наслідком реєстрацію позивача батьком народженої дитини.

Так в ст. 1 СК України вказано, що Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Отже сімейним кодексом в його ст. 123 і визначено правовий наслідок надання згоди на штучне запліднення дружини чоловіком, який перебуває з нею в шлюбі. Таким правовим наслідком для позивача є реєстрація його батьком відповідної дитини. Крім цього такими правовими наслідками також є виникнення у дружини позивача та дитини позивача сімейних майнових та особистих немайнових прав щодо позивача.

Усі особисті ризики для позивача, усі його особисті і власні бажання та небажання щодо настання правових наслідків за результатом штучного запліднення дружини позивача, підлягали зважуванню ним безпосередньо на час надання позивачем згоди на використання репродуктивних технологій позаматкового штучного запліднення відповідачки, а не через місяць після народження відповідачкою дитини.

Відповідно до 1.8. наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» № 787 від 09.09.2013 питання щодо застосування методик ДРТ вирішується після оформлення заяви пацієнта/пацієнтів щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку (далі - Заява пацієнта щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій), медичного огляду та відповідного обстеження.

Так, безпосередньо представник позивача засобами електронного зв`язку, до часу початку відповідного судового засідання подав суду копію згоди позивача від 02/04/2018 про застосування репродуктивних технологій запліднення відповідачки, в якій вказано, що позивачу відомі методики, які використовуються у «Прикарпатському центрі репродукції людини» і просив суд надати цьому документу юридичну оцінку.

Так, безпосередньо представник позивача надав перед судом пояснення про те, що запліднення відповідачки від 02/04/2018 і є обставиною в результаті якої у сторін народилась дитина.

Отже безпосередньо представником позивача доведено перед судом обставину надання позивачем усвідомленої згоди на запліднення відповідачки на основі методів, які використовуються у «Прикарпатському центрі репродукції людини», а також про те, що позивачем складено розписку про те, що йому відомо про усі можливі ризики, що пов`язані із відповідним заплідненням.

За змістом положень статті 122 Сімейного кодексу України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Отже саме на позивача покладено обов`язок доведення перед судом неправомірності реєстрації його батьком дитини.

У відповідності до абзацу 4 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» особа, яка в момент реєстрації її батьком дитини знала, що не є таким, а також особа, котра дала згоду на штучне запліднення своєї дружини, не мають права оспорювати батьківство.

Таким чином позивач позбавлений права на оспорювання свого батьківства, що означає, що позивачу взагалі не належить право на звернення до суду із відповідним позовом.

Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України неприпустимість зловживання процесуальними правами визначена в якості загальної засади правосуддя.

В ч. 1 ст. 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ суди при вирішенні справ про встановлення батьківства повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та позивача. Закріплення таких правових гарантій захисту прав дитини обґрунтоване, оскільки, якщо чоловік добровільно визнав своє батьківство, знаючи про те, що він не є біологічним батьком, то його права не є порушеними. Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 269/597/17.

Відповідно до зазначеного суд,-

У Х В А Л И В:

в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Івано-Франківський міський відділ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про виключення відомостей про батька з актового запису №2805 від 06/12/2018- відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду.

Головуючий суддя Бородовський С.О.