Рішення № 87801129, 18.02.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18575/19

Провадження № 2/161/475/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого – судді Філюк Т.М.

за участю секретаря судового засідання Бортнюка А.В.

представника позивача Булат ОСОБА_1

представника відповідача Таргонія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» про зобов`язання вчинити дії щодо укладення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, визнання недійсним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

06.11.2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» про зобов`язання вчинити дії щодо укладення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 05.02.2016 року був прийнятий на роботу в «Волинський лісгосп ДП «Львівський військовий лісокомбінат» на посаду інженера лісового господарства. 11.07.2018 року він був переведений на посаду головного лісничого у ДП «Львівський військовий лісокомбінат». 30.09.2019 року він написав заяву на ім`я директора ДП «Львівський військовий лісокомбінат» на звільнення у порядку переведення у ДП «Волинський військовий лісгосп» з 01.10.2019 року із збереженням щорічних відпусток за відпрацьований час в Волинському військовому ДП «Львівський військовий лісокомбінат». 07.10.2019 року він був звільнений із займаної посади головного лісничого ДП «Львівський військовий лісокомбінат» у зв`язку з переведенням у ДП «Волинський військовий лісгосп» на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України. 01.10.2019 року ним була написана на ім`я ТВО Директора ДП «Волинський військовий лісгосп» Чуя Р.В. заява про прийняття в порядку переведення на роботу з 01.10.2019 року на посаду головного лісничого, однак 09.10.2019 року отримав відмову у прийнятті на роботу, з якої вбачається, що ОСОБА_2 не може бути прийнятим на посаду головного лісничого, оскільки не відповідає кваліфікаційним вимогам. Згодом, на адвокатський запит було надано лист ТВО Директора ДП «Волинський військовий лісгосп» на ім`я Начальника Головного управління майна та ресурсів про те, що згідно Наказу МО України № 233 від 15.05.2019 року « Про виділ зі складу ДП «Львівський військовий лісокомбінат» деяких структурних підрозділів і створення на їх базі Державних підприємств», із 85 працюючих в новостворене підприємство прийнято по переводу 83 особи ( головний лісничий – звільнений за угодою сторін).

Вважає відмову у прийнятті на роботу незаконною та такою, що не відповідає вимогам КЗпП України, та просить зобов`язати керівника Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» укласти трудовий договір про прийняття ОСОБА_2 на посаду головного лісничого ДП «Волинський військовий лісгосп» з 01.10.2019 року. Також згідно вимог ст. 235 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, що мав місце у зв`язку з незаконною відмовою у прийнятті на роботу. Крім того, позивач зазначає, що такими діями відповідача йому завдано моральних страждань, пов`язаних із втратою роботи, а тому просить стягнути з відповідача моральну шкоду, які він оцінює в розмірі 5000 гривень.

Ухвалою від 07 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження .

До початку розгляду справи по суті позивачем було збільшено позовні вимоги, крім зазначеного вище, просила визнати недійсним та скасувати Наказ № 14-ОД від 27.11.2019 року «Про внесення змін в штатний розпис ДП «Волинський військовий лісгосп» за підписом директора Р.Чуя. В заяві про збільшення позовних вимог позивач вказує, що даний наказ був винесений в порушення Статуту підприємства, яким передбачено, що визначати організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис підприємство має право лише за погодженням з уповноваженим органом управління, що в даному випадку відсутнє.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримала повністю, та просила позов задовольнити.

Представник відповідач в судовому засідання заперечував щодо задоволення позову.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з «Волинський лісгосп ДП «Львівський військовий лісокомбінат» , зокрема з 05.02.2016 року працював на посаді інженера лісового господарства, а з 11.07.2018 року він був переведений на посаду головного лісничого. Дані обставини підтверджуються копією трудової книжки ( а.с. 1-11).

Відповідно до Наказу Міністерства оборони України № 233 від 15.05.2019 року « Про виділ зі складу ДП «Львівський військовий лісокомбінат» деяких структурних підрозділів і створення на їх базі Державних підприємств» виділено зі складу Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» структурні підрозділи, а саме: Костопільський військовий лісгосп, Магерівський військовий лісгосп, Волинський військовий лісгосп та створено на їх базі державні підприємства «Костопільський військовий лісгосп», «Магерівський військовий лісгосп», «Волинський військовий лісгосп», до яких переходять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки, у тому числі щодо здійснення охорони, захисту, використання та відтворення лісів на закріплених лісових земельних ділянках ( а.с. 20-24).

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 26.09.2019 року внесено запис про реєстрацію Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп».( а.с.25)

30 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернувся з заявою на ім`я директора «Волинський лісгосп ДП «Львівський військовий лісокомбінат» про звільнення з роботи у порядку переведенням у ДП «Волинський військовий лісгосп» з 01.10.2019 року із збереженням щорічних відпусток за відпрацьований час в Волинському військовому лісгоспі ДП «Львівський військовий лісокомбінат» ( а.с. 15).

Наказом (розпорядження) про припинення трудового договору ( контракту) № 130-ос від 07.10.2019 року звільнено ОСОБА_2 07.10.2019 року з посади головного лісничого по переводу в ДП «Волинський військовий лісгосп» згідно п.5 ст. 36 КЗпП України ( а.с. 18).

Також з матеріалів справи вбачається, що 01.10.2019 року ОСОБА_2 звернувся з заявою на ім`я ТВО директора ДП «Волинський військовий лісгосп» Чуя Р.В. про прийняття на роботу в ДП «Волинський військовий лісгосп» в порядку переведення з Волинського військового лісгоспу ДП «Львівський військовий лісокомбінат» на посаду головного лісничого з окладом згідно штатного розпису та раніше встановленим режимом роботи, із збереженням відпустом, доплат, надбавок за вислугу років ( а.с. 16).

За вих.№ 06 від 09.10.2019 року ТВО директора «Волинський військовий лісгосп» Чуй Р.В. повідомив ОСОБА_2 про те, що він не може бути прийнятим у ДП «Волинський військовий лісгосп» на посаду головного лісничого в зв`язку з тим, що на даний час не відповідає кваліфікаційним вимогам, а саме: на посаду головного лісничого призначається особа, яка має стаж роботи за професіями керівників нижчого рівня відповідного професійного спрямування: для магістра – не менше 3 років, спеціаліста – не менше 5 років. ( а.с.19).

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою статті 32 КЗпП України встановлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Разом з тим, відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 ст.40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року).

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю,кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Як вбачається із Наказу Міністерства оборони України № 233 від 15.05.2019 року «Про виділ зі складу ДП «Львівський військовий лісокомбінат» деяких структурних підрозділів і створення на їх базі Державних підприємств» виділено зі складу Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» структурні підрозділи, а саме: Костопільський військовий лісгосп, Магерівський військовий лісгосп, Волинський військовий лісгосп та створено на їх базі державні підприємства «Костопільський військовий лісгосп», «Магерівський військовий лісгосп», «Волинський військовий лісгосп», до яких переходять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки, у тому числі щодо здійснення охорони, захисту, використання та відтворення лісів на закріплених лісових земельних ділянках ( а.с. 20-24).

01 жовтня 2019 року був затверджений штатний розпис ДП «Волинський військовий лісгосп», який вводиться в дію з 01 жовтня 2019 року, погоджений начальником Головного управління майна та ресурсів, відповідно до якого затверджено штат працівників у кількості 82.25 штатних одиниць, в тому числі посада головного лісничого (а.с. 29-31).

Оскільки в даному випадку мала місце саме виділення з підприємства кількох нових підприємств, яке не супроводжувалась скороченням чисельності або штату працівників, то в силу приписів ч.4 ст. 36 КЗпП України дія трудового договору з ОСОБА_2 підлягала автоматичному продовженню. Звільнення його з посади допускалося лише у випадку якщо б це супроводжувалося скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Крім того, відповідно до листа ТВО Директора ДП «Волинський військовий лісгосп» на ім`я Начальника Головного управління майна та ресурсів вбачається, що із 85 працюючих в новостворене підприємство прийнято по переводу 83 особи (головний лісничий – звільнений за угодою сторін, головний інженер – відмовився від переведення), що не відповідає дійсності, оскільки відповідно до наказу № 130-ос від 07.10.2019 року ОСОБА_2 звільнено з 07.10.2019 року з посади головного лісничого по переводу в ДП «Волинський військовий лісгосп» згідно п.5 ст. 36 КЗпП України.

Підсумовуючи викладене, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 незаконно було відмовлено в укладенні трудового договору про прийняття на посаду головного лісничого Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» з переведення з Волинського військового лісгоспу Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат».

Також суд звертає увагу на ту обставину, що на момент затвердження структури і чисельності ДП «Волинський військовий лісгосп» та відмови в укладенні трудового договору з ОСОБА_2 , до штатного розпису такої установи входила посада головного лісничого, яка з своїми функціональними та посадовими обов`язками повністю відповідає посаді головного лісничого Волинського військового лісгоспу ДП «Львівський військовий лісокомбінат», яку раніше обіймав позивач. Отже, саме на такій посаді беззаперечно підлягав продовженню трудовий договір з ОСОБА_2 і саме ця посада повинна була бути йому запропонованою.

Відповідно до ст.. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особливістю переведення працівника на інше підприємство є те, що працівник припиняє трудові відносини з одним роботодавцем і укладає трудовий договір з іншим. Ініціатором переведення може бути як сам працівник, так і роботодавець, заінтересований у переведенні працівника.

Після звільнення працівника, у зв`язку з переведенням його на роботу на інше підприємство такий працівник має бути прийнятий на роботу на підприємство, на яке його запрошено, не пізніше наступного дня після звільнення з попереднього підприємства, якщо не було обумовлено іншої дати.

Відповідно до частини п`ятої статті 24 КЗпП України особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Судом встановлено, що звільнення позивача 07.10.2019 року відбулося у зв`язку з реорганізацією підприємства (виділенням з нього кількох нових підприємств), а відтак дія трудового договору із позивачем, як головним лісничим мала б бути продовженою в новоутвореному підприємстві на невизначений строк. Звільнення з роботи 07.10.2019 року відбувалось саме з підстав переводу в новоутворене підприємство, керівник якого не мав права відмовити у прийнятті ОСОБА_2 на роботу.

Відповідно до наказу № 14-ОД від 27 листопада 2019 року в зв`язку з наявністю вакантних посад та з службовою необхідністю внесено зміни в штатний розпис ДП «Волинський військовий лісгосп» та виведено з 01 грудня 2019 року із штатного розпису підприємства посаду головного лісничого ( а.с.57).

Статтею 240-1 КЗпП України визначено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". При цьому у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.

У зв`язку з наведеним, керівнику ДП «Волинський військовий лісгосп» необхідно вжити відповідних заходів для забезпечення працевлаштування ОСОБА_2 .

Відповідно до роз`яснень викладених у пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при обґрунтованості позову суд рішенням зобов`язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення - з першого робочого дня наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи (якщо була обумовлена інша дата - з цієї дати), з іншими особами з дня їх звернення до власника або уповноваженого ним органу з приводу прийняття на роботу. Якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил частини другої статті 235 КЗпП України про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно із п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з довідкою ДП «Волинський військовий лісгосп» розмір середньоденного заробітку ОСОБА_2 згідно нарахованої заробітної плати за останніх два місяці становить 568 грн. 82 коп.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача обчислюється з 08 жовтня 2019 року, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивача було звільнено 07 жовтня 2019 року, а тому вимушений прогул розпочався з 08 жовтня 2019 року і по день ухвалення рішення суду, тобто по 18 лютого 2020 року. Кількість робочих днів за вказаний період становить 92 робочих дні, тоді середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином: 568 грн. 82 коп. (середньоденна заробітна плата) х 92 ( кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 08 жовтня 2019 року по 18 лютого 2020 року) = 52331 гривні 44 копійки.

З урахуванням наведеного стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 52331 гривні 44 копійки, з якого необхідно під час виплати здійснити відрахування передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Суд враховує, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань позивач виходить, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язковому доказуванню підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача шкоди та вини останнього в її заподіянні.

Саме по собі зазначення у позові про заподіяння моральної шкоди, без доведення факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та душевними стражданнями позивача, не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не надав доказів наявності всіх складових, які є підставою для відшкодування заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Позовна вимога про визнання недійсним та скасування Наказу № 14-ОД від 27 листопада 2019 року «Про внесення змін в штатний розпис» ДП « Волинський військовий лісгосп» з підстав непогодження питання про штатний розпис з уповноваженим органом не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

На підставі викладеного, не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Також, у відповідності до вимог ст..141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача сплачений судовий збір.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконною відмову у прийнятті на роботу ОСОБА_2 на посаду головного лісничого Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» з переведення з Волинського військового лісгоспу Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат».

Зобов`язати керівника Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» укласти трудовий договір про прийняття ОСОБА_2 на посаду головного лісничого Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» з 01 жовтня 2019 року.

Стягнути з Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54 037 (п`ятдесят чотири тисячі тридцять сім) гривень 90 копійок з урахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету України.

Стягнути з Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» в користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 768 гривень 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_2 ( місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп» (місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Героїв УПА,5; код ЄДРПОУ 43250603).

Дата складання повного тексту рішення 21 лютого 2020 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк