Рішення № 87796149, 24.02.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2020 р. справа № 300/2448/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини А 4267 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А 4267 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, стягнення середнього заробітку у розмірі 148135,19 грн за період затримки з 16.05.2019 до 04.12.2019 виплати належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом командира військової частини А4267 (по особовому складу) від 15.05.2019 № 79-РС позивача звільнено у запас, а наказом командира військової частини А 4267 за № 125 від 15.05.2019 виключено зі списків особового складу військової частини. Однак, при звільненні з військової служби не отримав компенсацію за невикористану додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік з часу набуття статусу учасника бойових дій - 20.12.2016 по день звільнення. Під час проходження служби така відпустка йому не надавалася, хоча чинним законодавством право на таку відпустку він був наділений. На звернення позивача щодо виплати такої компенсації, відповідачем відмовлено у її виплаті. Додатково зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В зв`язку із наведеним на думку позивача він має право на виплату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 та середнього заробітну (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпІІ України. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.12.2019 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що відповідно до норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії особливого періоду. Таким чином, на момент звільнення з військової служби позивача, військова частина А4267 в повному обсязі провела розрахунки та виконала зобов`язання перед позивачем. Також, військова частина А4267 не визнає позовних вимог стосовно стягнення середнього заробітку у розмірі 148135,19 грн, у зв`язку з тим, що позовні вимоги є безпідставними та не мають законного підґрунтя, а використання норм Кодексу законів про працю України в обґрунтуванні позовних вимог є помилковими. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю (а.с.32-37).

ОСОБА_1 скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, в якому зазначив, що відповідач не заперечує те, що позивачу як учаснику бойових дій, у відповідності до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належить одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, і які протягом строку служби за контрактом не використав. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. Крім того, звертає увагу, що спеціальним законодавством України не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, а отже необхідно застосовувати до спірних правовідносин приписи Кодексу законів про працю України (а.с.67-70).

Позивачем вищенаведена відповідь на відзив була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанціями про відправлення (а.с.27). Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 у задоволенні клопотання Військової частини А 4267 про залишення позовної заяви без розгляду по справі №300/2448/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 4267 Міністерства оборони України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання до її вчинення - відмовлено(а.с.73-74).

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 клопотання військової частини А 4267 Міністерства оборони України №1660 від 27.12.2019 про залучення третіх осіб - задоволено, залучено в даній адміністративній справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: військову частину польова пошта В2235 (А3029) та військову частину польова пошта В4264 (А2615)(а.с. 75-76).

24.02.2020 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшли пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - військової частини польова пошта А3029 (В2235), де зазначено, що 28.12.2016 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини В2235 (А3029), а такий проходив військову службу у вказаній військовій частині в період з 04.04.2016 по 28.12.2016.Вважає, що позивач отримав посвідчення учасника бойових дій на початку 2017 року, тобто після звільнення з військової частини В2235 (А3029), відтак не набув право на додаткову відпустку як учасник бойових дій під час служби у військовій частині В2235 (А3029), а остання в повному обсязі провела розрахунки та виконала всі зобов`язання перед позивачем. Просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач уклав з Міністерством оборони України в особі Командира військової частини - польова пошта В 4264 полковника Остапчука Олександра Васильовича контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (а.с.12-15).

У період з 04.04.2016 по 28.12.2016 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині В2235 (А3029), що підтверджується наказами командирів військової частини - польова пошта В2235(А3029), з 30.12.2016 - у військовій частині В3950 (А2615), а в подальшому - у відповідача.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого управління персоналу штабу військової частини А0796 від 20.12.2016 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.11).

Наказом командира військової частини А4267 (по особовому складу) від 15.05.2019 № 79-РС ОСОБА_1 , звільнено у запас.

Згідно витягу із наказу командира військової частини А4267 (по стройовій частині) № 125 від 15.05.2019 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12 березня 2019 (а.с.16).

На звернення позивача, стосовно виплатити грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, листом від 17.10.2019 за №116/14/3/1469/п, заступником начальника фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надано відповідь, що відповідно до роз`яснення Юридичного департамент) Міністерства оборони України від 03.10.2019 № 298/5/2867 при зверненні до військових частин (установ, організацій) осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особовою складу військової частини (установи, організації), та з урахуванням пункту 3 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 16.05.2019 по справі 620/4218/18, виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили (а.с.17).

Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями), визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду". Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач має таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2016 по 2019 роки.

Крім цього суд вважає, що посилання відповідача на те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на грошову компенсацію є необгрунтованим. Оскільки припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, яке набрало законної сили 21.08.2019 згідно постанови Великої Палати Верховного Суду (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84153019) .

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.

З урахуванням вищенаведеного суд приходить висновку, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за 2016 - 2019 роки, що визнається учасниками справи та не підлягає доказуванню, а отже, набув право на отримання грошової компенсації за таку у зв`язку із звільненням зі служби 15.05.2019.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки з 16.05.2019 до 04.12.2019 виплати належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019, суд зазначає наступне.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду з даним позовом про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019 роки.

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

В зв`язку із вищенаведеним суд дійшов висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18 та від 28.01.2020 у справі №822/2663/15 яка, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 4267 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 травня 2019 року.

Зобов`язати військову частину А 4267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 травня 2019 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач - військова частина А 4267 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 26615035, вул. Моцарта, 33, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78200);

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - військова частина польова пошта В2235 (А3029) (код ЄДРПОУ 00046597, вул. Васіле Александрі, 46, м. Чернівці, Чернівецька область, 58025);

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - військова частина польова пошта В4264 (А2615) (вул. Шептицького, 17 Б, с. Старині, Яворівського району, Львівська область, 81052).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.