Рішення № 87795931, 14.02.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 лютого 2020 року м. Ужгород№ 260/1219/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань -Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Лучинець О.В.

представників відповідача - Магдинець О.-Л. Є.,

перекладача - Шамота К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області згідно якого просив суд: Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №4.4./12 від 01 березня 2019р., про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що спірне рішення прийнято відповідачем безпідставно, без врахування всіх обставин, якими позивач обґрунтовував наявність підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Звертав увагу на те, що ним надані достатні та переконливі свідчення про побоювання повернення до країни громадянської належності у зв`язку з політичними та релігійними переслідуваннями. На переконання позивача, компетентний орган поверхнево та необ`єктивно провів перевірку наданих ним документів та повідомлених обставин, а також не надав належну оцінку ситуації у країні його громадянської належності.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому додатково пояснивши, що спірне рішення вважає правомірним та обґрунтованим, а позовні вимоги - безпідставними. Звертала увагу на наявність суперечностей у поясненнях позивача під час проведених співбесід стосовно обставин його виїзду з країни громадянської належності. Наголошувала на тому, що у позивача відсутні будь-які документи, які б посвідчували правомірність його доводів про наявність обґрунтованих побоювань щодо повернення до Бангладеш. На переконання представника відповідача, інформація про можливість переслідування позивача обґрунтована виключно його усними твердженнями, разом з тим відомостей про будь-які утиски в країні походження та документів, що б підтверджували передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" обставини, позивачем не надано. Більш того, представником відповідача також зазначено, що 13 лютого 2019 року в м. Ужгороді, органами ДМС України було виявлено громадянина Бангладешу ОСОБА_1 , який проживав на території Україні з порушенням правил перебування, а саме проживав по посвідці термін дії якої закінчився 01.02.2019 року, та на якого було складено Протокол про адміністративне правопорушення, разом з Постановою про накладання адміністративного стягнення у сумі 1700,00 грн., яку він визнав та сплатив 15.02.2019 року у відділені «Комінвестбанку». Того ж дня - 13 лютого 2019 року, після складання на нього протоколу, ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка у порядку частини першої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" була прийнята до розгляду. Крім цього, представником відповідача було зазначено, що заявником повідомлено, що він приїхав в Україну з метою навчання, а другорядною причиною є проблеми в Бангладеш, навчався в Маріуполі, закінчив мовний підготовчий курс. До цього навчався в Азербайджані, навчання не закінчив. Про це свідчать твердження, зафіксовані в протоколі співбесіди аркуш 37 особової справи, а тому 01.03.2019 року ГУДМС України в Закарпатській області прийнято наказ за № 38 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У зв`язку з викладеним представник відповідача вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної службу України в Закарпатській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним, а вимоги позивача необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 13 лютого 2019 року в м. Ужгороді, органами ДМС України було виявлено громадянина Бангладешу ОСОБА_1 , який проживав на території Україні з порушенням правил перебування, а саме проживав по посвідці термін дії якої закінчився 01.02.2019 року, та на якого було складено Протокол про адміністративне правопорушення, разом з Постановою про накладання адміністративного стягнення у сумі 1700,00 грн., яку він визнав та сплатив 15.02.2019 року у відділені «Комінвестбанку» (а.с.68-69).

13 лютого 2019 року, після складання на позивача протоколу, ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка у порядку частини першої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" була прийнята до розгляду (а.с.70-79).

28.02.2019 року начальником відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Закарпатській області Товт М.М. складено висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 120-127).

01.03.2019 року відповідачем видано наказ №38 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні з огляду на відсутність підстав та у зв`язку із необґрунтованістю заяви, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» (а.с.128).

04.03.2019 року позивачу вручено повідомлення від 01.03.2019 року №4.4./12 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 129).

Не погодившись повідомленням від 01.03.2019 року №4.4./12 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб`єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За змістом статті 1 названого Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Таке ж саме визначення терміну "біженець" містить і підпункт 2 пункту "А" статті 1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951, до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 10.01.2002 №2942-III.

Таким чином, поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності, або за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) такі побоювання мають бути пов`язані з ознаками расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно із визначенням, наведеним у пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Як встановлено судом в ході судового розгляду даної справи та не заперечувалось сторонами, 13 лютого 2019 року в м. Ужгороді, органами ДМС України було виявлено громадянина Бангладешу ОСОБА_1 , який проживав на території Україні з порушенням правил перебування, а саме проживав по посвідці термін дії якої закінчився 01.02.2019 року.

Зважаючи на викладені обставини, працівниками відповідача було складено Протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЗК 034041 (а.с.68).

В цей же ж день на позивача була складена Постанова про накладання адміністративного стягнення у сумі 1700,00 грн. серії ПН МЗК 034041 за ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с.69), яку позивач визнав та сплатив 15.02.2019 року у відділені «Комінвестбанку» (а.с.91).

Таким чином, позивач звернувся до ГУДМС України в Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, лише після виявлення відповідачем факту його незаконного перебування на території України.

Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Приписами статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Матеріалами справи підтверджено, що ГУДМС України в Закарпатській області під час отримання заяви позивача від 13.02.2019 року №8 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту дотримані вищенаведені вимоги Закону.

Більш того, суд зазначає, що позивач не оспорює наказ ГУДМС України в Закарпатскій області від 01.03.2019 року №38 з підстав невиконання відповідачем вимог частини дванадцятої статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Порядок попереднього розгляду заяви визначено статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Так, відповідно до абзацу першого частини першої цієї статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частиною третьої зазначеної статті передбачено, що під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов`язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Матеріалами справи підтверджено, що під час проведення анкетування та співбесіди з позивачем останньому було забезпечено участь перекладача (а.с.80-81).

Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

А відповідно до частини шостої цієї статті, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Так, зі змісту наказу ГУДМС України в Закарпатській області від 01.03.2019 року №38 судом встановлено, що позивачу відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні, а відповідно подана заява є необґрунтованою.

Оцінюючи спірне рішення на його відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд зважає на такі обставини.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 07.10.2019 у справі №440/134/19 та від 21.11.2019 у справі №816/2279/17, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Суд враховує, що у заяві від 13.02.2019 року, а також під час проведення співбесіди в органі міграції позивач стверджував, що він приїхав в Україну з метою навчання, а другорядною причиною є проблеми в Бангладеш.

Водночас у позовній заяві позивач стверджував про побоювання повертатись до Бангладеш з огляду на загрозу зазнати утисків та переслідувань від структур, які підконтрольні уряду. Позивач був членом опозиційної партії «Націоналістична партія Бангладеш». Сторонники партії влади «Народна ліга Бангладеш» переслідували його за діяльність в партії, погрожуючи арештами та вбивством, якщо він не покине працювати в партії, однак жодних підтверджуючих письмових доказів позивачем не надано, як то членський квиток, рекомендаційний лист або будь-який інший документ чи їх копії, які б підтвердили членство в партії, заявник не надав ні в ході проведення співбесіди, ні для огляду в судовому засіданні.

Крім цього, як встановлено судом в ході судового розгляду позивач володіє лише загальновідомою інформацією стосовно історії створення та діяльності Націоналістичної партії Бангладеш.

Враховуючи відсутність будь-яких документів чи їх копій, які б підтверджували членство в згаданій політичній партії, належність заявника до членів політичної партії Націоналістична партія Бангладеш залишається недоведеною, а також те, що позивач не навів достатніх мотивів, що у своїй сукупності могли б свідчити про наявність визначених законом підстав для оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Окрім наведеного вище, суд також звертає увагу і на те, що позивач прибувши в Україну позивач переслідував одну мету - а саме отримання освіти, а не отримання захисту в Україні. Оскільки перебуваючи в Україні 2017 року, позивач лише 13.02.2019 року звертається за захистом після виявлення його працівниками ГУ ДМСУ у Закарпатській області з порушенням правил перебування, а саме проживання по посвідці термін дії якої закінчився 01.02.2019 року.

Аналізом наданої позивачем інформації разом з інформацією по країні походження не підтверджується наявність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної та не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

Судом під час розгляду справи не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення до країни громадянської належності.

Крім того, слід враховувати, що пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача є законним та обґрунтованим, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав з Бангладешу від небезпеки, рятуючи своє життя, а приїхав до України з країни походження, де проживав зі своєю родиною, добровільно з метою покращення рівня життєвих умов та навчання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем доведено правомірність своїх дій, при прийнятті оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №4.4./12 від 01 березня 2019р., про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 243-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ - 37809328) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 24.02.2020 року.

СуддяС.А. Гебеш