Ухвала суду № 87783831, 21.02.2020, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 21.02.2020

Справа № 501/244/20

4-с/501/9/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання – Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області

скаргу ОСОБА_1

на

дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерія Миколайовича

стягувач: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК»

третя особа: ОСОБА_2

предмет та підстави скарги: про визнання незаконними дій та скасування постанов,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, постановив ухвалу про наступне та

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції заявника та інших сторін по справі.

29 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерія Миколайовича про визнання незаконними дій та скасування постанов (а.с.1-4) та просить суд:

- визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерія Миколайовича під час примусового виконання виконавчого листа виданого Іллічівським міським судом Одеської області 29 листопада 2010 року у справі №2-2225/2010;

- визнати незаконною заявку на реалізацію предмета іпотеки від 16.08.2019 року ВП №57859977;

- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.12.2018 року ВП №57859977;

- скасувати постанову про стягнення з боржника основої винагороди від 05.12.2018 року ВП №57859977 та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 15.11.2019 року ВП №57859977;

- скасувати постанову про зняття арешту з реалізованого майна (предмета іпотеки) від 09.10.2019 року ВП №57859977.

Скарга мотивована тим, що 27.12.2019 року вона була ознайомлена з матеріалами виконавчого провадження №57859977, з яких вбачалось, що приватним виконавцем Притуляком В.М. було відкрито виконавче провадження, про що була винесена відповідна постанова, відносно невідомого їй боржника ОСОБА_1 . Відповідно до паспорту вона є ОСОБА_1 . Заявник стверджує, що у дублікаті виконавчого листа Іллічівського міського суду Одеської областіб№2-2225/2010 від 25.09.2012 року боржником зазначено іншу особу, але приватний виконавець на зазначені розбіжності уваги не звернув та незаконно відкрив виконавче провадження.

Також, заявник зазначає в скарзі, що приватним виконавцем у 2018 році встановлено, що за адресою яка зазначена у виконавчому документі вона не проживає з 2012 року, але виконавчі документи направляв на вказану адресу.

Крім того, заявник стверджує, що приватним виконавцем своєю постановою залучено суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості будинку-дачі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який є єдиним її житлом, однак звіт про належну оцінку будинку–дачі виконано у відношенні будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , яку заявник вважає заниженою у 3-4 рази.

В скарзі зазначається, що приватний виконавець при реалізації майна порушив вимоги Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вказаний виконавчий документ неодноразово перебував на виконанні у різних відділах ДВС і неодноразово повертався стягувачу, про що свідчать відмітки про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст.37 п.9 ЗУ «Про виконавче провадження».

Отже, заявник, стверджуючи, що приватний виконавець знав вірну адресу майна, яке реалізовано в примусовому порядку та для досягнення потрібного для нього результату не здійснив заходів щодо усунення недоліків виконавчого листа неправомірно відкрив виконавче провадження, безпідставно здійснював інші виконавчі дії, неправомірно передав будинок на реалізацію і т.і., звернувся до суду з відповідною скаргою.

Разом із скаргою ОСОБА_1 надала до суду клопотання про поновлення строку на оскарження дій приватного виконавця (а.с.15), мотивуючи тим, що 27.12.2019 року вона ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження №57859977. Про виконавче провадження та про проданий з торгів власний будинок вона дізналась в грудні 2019 року коли пішла сплатити членські внески до правління.

З 28.12.2019 року по 06.01.2020 року вона проходила стаціонарне лікування в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №10» Одеської міської ради та продовжила лікування амбулаторно до 20.01.2020 року.

Представник приватного виконавця Притуляк В.М. – ОСОБА_3 О.В. 07.02.2020 року надав до суду заяву про відкладення розгляду справи (а.с.27-28).

ОСОБА_2 07.02.2020 року надав до суду заяву про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (а.с.29-30). Заява мотивована тим, що він є переможцем електронних торгів №433179 від 23.09.2019 рку з реалізації предмета іпотеки: будинку-дачі за адресою: АДРЕСА_1 , якому присвоєно нову адресу: Одеська область, м.Чорноморськ, с.Бурлача Балка, Громадська організація «Дачне товариство «Клуб рибаків-аматорів», ряд 14, буд.4-А. Електронні торги були здійснені в рамках виконавчого провадження ВП №57859977, про що складено протокол від 23.09.2019 року, ним були сплачені грошові кошти у розмірі 695 867,76 грн., тому заявник стверджує, що розглядом даної скарги можуть бути порушені його права.

Приватний виконавець Притуляк В.М. 10.02.2020 року надав до суду заяву про відкладення розгляду справи (а.с.36).

ОСОБА_2 13.02.2020 року надав до суду письмові пояснення, просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні скарги (а.с.59-60), посилаючись на те, що скаржник не надала достовірних і інших доказів для застосування Закону України «Про мораторій».

Представник приватного виконавця Притуляк В.М. – адвокат Гросу В.Є. 13.02.2020 року надав до суду письмові пояснення, просив суд в задоволенні скарги відмовити (а.с.61-63), посилаючись на те, що виписка з лікарні про те, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні заповнена з порушеннями інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації, тому вона не може бути використана в якості доказу пропуску процесуального строку. Також, представник вказує, що приватний виконавець ідентифікував заявницю за паспортними даними та РНОКПП, порушень при направленні кореспонденції не було, оскільки вона направлялась приватним виконавцем на адресу, вказану у виконавчому документі та доводи, що реалізований предмет іпотеки є її єдиним житлом спростовуються іншими доказами.

ОСОБА_2 в судовому засіданні 13.02.2020 року надав до суду заяву про виклик та допит свідка (а.с.65-66).

Представник приватного виконавця Притуляк В.М. – адвокат Гросу В.Є. 14.02.2020 року надав до суду заяву про розгляд справи без участі приватного виконавця та його представника (а.с.79-80).

В судовому заіданні ОСОБА_1 та її представник просили суд задовольнити скаргу в повному обсязі з підстав, викладених у скарзі.

Представник приватного виконавця Притуляк В.М. – адвокат Гросу В.Є. в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні скарги з підстав викладених у письмових поясненнях.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні скарги у повному обсязі з підстав, викладених у його письмових поясненнях.

Третя особа ОСОБА_2 17.02.2020 року надав до суду письмові пояснення, просив суд відмовити в задоволенні скарги у зв`язку із пропуском строків оскарження, передбачених п.а ч.1 ст.449 ЦПК України, у зв`язку з недоведеністю порушення прав та свобод скаржниці та проводити судове засідання призначене на 17.02.2020 року без його участі (а.с.86-89).

ІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин, процесуальні дії суду.

Судом встановлено, що згідно копії дублікату виконавчого листа №2-2225/2010 від 25.09.2012 року, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 25.09.2012 року боржником вказано « ОСОБА_1 » (а.с.7).

На титульному аркуші дублікату виконавчого листа №2-2225/2010 від 25.09.2012 року вказано: «Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки».

Згідно копії паспорту призвіще, імя та по батькові заявника по справі вказано як: « ОСОБА_1 » (а.с.5).

05.12.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57859977 по виконанню виконавчого листа №2-2225/2010 виданого Іллічівським міським судом Одеської області від 25.09.2012 року, де боржником вказано « ОСОБА_1 », що підтверджується копією постанови (а.с.8).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. від 05.12.2018 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 основну винагороду, що підтверджується копією постанови (а.с.9).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. від 15.11.2019 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 витрати виконавчого провадження, що підтверджується копією постанови (а.с.10).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. від 09.10.2019 року знято всі арешти з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією постанови (а.с.11).

Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. 16.08.2019 року складено заявку на реалізацію предмета іпотеки за адресою: АДРЕСА_3 ряд 14, що підтверджується копією заявки (а.с.12-13).

Відповідно до копії довідки з відділу адресно-довідкої роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 10.12.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 та 14.12.2012 року знята з реєстрації по заяві нового власника, реєстрації немає (а.с.14).

Згідно акту приватного виконавця від 09.10.2019 року про реалізацію предмета іпотеки вбачається, що переможцем електронних торгів №433179 від 23.09.2019 року з реалізації предмета іпотеки: будинку-дачі за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 Електронні торги були здійснені в рамках виконавчого провадження ВП №57859977, що підтверджується копією акту (а.с.31).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності вбачається, що 30.10.2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано об`єкт нерухомого майна: будинок – дача за адресою: Одеська область, м.Чорноморськ, с АДРЕСА_5 Брлача Балка, Громадська організація «Дачне товариство «Клуб рибаків-аматорів», ряд 14, АДРЕСА_6 .4-А (а.с.32).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 29.01.2020 року, скарга розподілена судді Петрюченко М.І. (а.с.16).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської бласті від 04.02.2020 року призначено розгляд справи (а.с.22-23).

В судовому засіданні 07.02.2020 року протокольною ухвалою залучено ОСОБА_2 до участі у справі у якості третьої особи (а.с.55-56).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що з 2000 року він проживає в АДРЕСА_7 , ОСОБА_1 є його сусідкою, більше 3-4 років він не бачив заявницю в спірному будинку, знає, що вона працює за кордоном, до цього, коли вони втратили квартиру в м.Одесі, в будинку проживали мати, бабуся ОСОБА_1 . Свідок також пояснив, що його дружина бачила ОСОБА_1 в 2018 році коли та вивозила свої речі з будинку.

ІІІ. Оцінка Суду.

Відповіднодо норм Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ (ст.74).

Також, ч.1 ст.447 ЦПК України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст.451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційногоч

у органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його предявлення, якщо: виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно достатті 26 цього Закону.

Згідно п.1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ч.1 ст.432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Як вбачається з копії дублікату виконавчого листа №2-2225/2010 від 25.09.2012 року, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 25.09.2012 року боржником вказано « ОСОБА_1 » (а.с.7).

Разом з тим, на титульному аркуші дублікату виконавчого листа №2-2225/2010 від 25.09.2012 року вказано: «Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки».

Згідно копії паспорту призвіще, імя та по батькові заявника по справі вказано як: « ОСОБА_1 » (а.с.5).

Отже, суд доходить до висновку, що у виконавчому листі, виданому Іллічівським міським судом Одеської області 25.09.2012 року допущено описку в написанні по батькові боржника, а саме замість « ОСОБА_6 » вказано « ОСОБА_7 ».

05.12.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57859977 по виконанню виконавчого листа №2-2225/2010 виданого Іллічівським міським судом Одеської області від 25.09.2012 року, де боржником вказано « ОСОБА_1 ».

Суд вважає, що приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. при відкритті виконавчого провадження не звернув увагу на дані розбіжності в написанні по батькові боржника, що призвело до порушень при відкритті виконавчого провадження, внаслідок яких порушено право ОСОБА_1 на належне виконання рішення суду.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

З матеріалів справи видно, що у виконавчому листі №2-2225/2010, виданому Іллічівським міським судом Одеської області від 25.09.2012 року, адресу проживання відповідача по справі ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_4 (а.с.7).

Разом з тим, відповідно до копії довідки з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 10.12.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 та 14.12.2012 року знята з реєстрації по заяві нового власника, реєстрації немає (а.с.14).

Також, суд бере до уваги інформацію з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 31.01.2020 року, який надано на запит суду, що ОСОБА_1 зареєстрованою по м.Одеса та Одеській області не значиться (а.с.21).

Доказів того, що приватний виконавець вчинити і інші можливі дії по належному повідомленню боржника, наприклад: каналами факсимільного зв`язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку, або направляв виконавчі документи, в тому числі за місцем знаходження нерухомого майна належного боржнику, суду не надано. Тому направлення приватним виконавцем копії постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого документа, інших постанов за адресою: АДРЕСА_4 , за якою боржник знятий з реєстрації з 2012 року та не проживає є підставою вважати боржника не повідомленим про примусове виконання зазначеного рішення.

Суд вважає, що приватним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження допущено істотні порушення (не вручено боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження, не роз`яснення боржнику його прав та обов`язків, тощо).

Отже, з огляду на вищевикладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість скарги в частині визнання незаконними дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. під час примусового виконання виконавчого листа виданого Іллічівським міським судом Одеської області 29 листопада 2010 року у справі №2-2225/2010 та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.12.2018 року ВП №57859977.

Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на задоволення своїх вимог у разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) певного майна.

Згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Отже, вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) на примусове стягнення певного майна окремої категорії боржників на період чинності цього Закону, за наявності та доведеності відповідних умов.

Як вбачається з матеріалів справи, будинок-дача, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 підпадає під дію зазначеного вище Закону, оскільки загальна площа не перевищує 140 кв.м.

Суду не надано відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно про те, що у власності ОСОБА_1 перебуває інше нерухоме майно.

В заяві про поновлення строку для подання скарги заявник вказує, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 була продана з торгів за боргом матері, тому вона втратила зв`язок з даною квартирою і не могла фізично отримувати кореспонденцію, що направлялась на цю адресу. Вона перебувала за кордоном – працювала та кошти перераховувала матері для погашення заборгованості по кредиту.

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що вона вже тривалий час перебуває на заробітках в Китайській народній республіці, працює перекладачем для того щоб мати змогу погасити борги.

Крім того, згідно дослідженого в судовому засіданні виконавчого провадження відсутні дані про належне повідомлення скаржника про виконавчі дії, вчинені виконавцем, як це передбачено ЗУ «Про виконавче провадження».

Також, суд звертає увагу, що виконавчий лист №2-2225/2010, виданий Іллічівським міським судом Одеської області 25.09.2012 року неодноразово перебував на виконанні у різних відділах ДВС і неодноразово повертався стягувачу, про що свідчать відмітки про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст.37 п.9 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.7).

Таким чином, площа квартири, на яку звернуто стягнення не перевищує площу визначену в одній з умов Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», іншого нерухомого майна за ОСОБА_1 не зареєстровано, а отже, дана нерухомість підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Тому приватному виконавцю слід було перевірити наявність обставин, які в силу закону виключають можливість примусового виконання рішення суду, а всі послідуючі його процесуальні дії з примусового виконання виконавчого листа - складання заявки на реалізацію предмета іпотеки від 16.08.2019 року ВП №57859977, винесення постанови про зняття арешту з реалізованого майна (предмета іпотеки) від 09.10.2019 року ВП №57859977 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Крім того, суд доходить до висновку про закриття провадження у справі в частині скасування постанов про стягнення з боржника основої винагороди від 05.12.2018 року ВП №57859977 та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 15.11.2019 року ВП №57859977 з наступних підстав.

Так, відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас, частиною 2 ст.74 цього Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідна правова позиція викладена, як у Постанові Пленуму ВАСУ №3 від 13 грудня 2010 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», так і Постанові Пленуму ВССУ №6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах».

Зокрема, у п.6 вищевказаної Постанови Пленуму ВАСУ визначено наступне: «Судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленному Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Прийняті приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основої винагороди від 05.12.2018 року ВП №57859977 та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 15.11.2019 року ВП №57859977, які не виконані самостійно, є підставою для їх примусового виконання.

За змістом пункту 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди, - є окремими виконавчими документами.

У зв`язку із цим справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів.

Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Тому слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

З аналізу наведених норм вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, провадження у справі в цій частині слід закрити.

Роз`яснити заявнику ОСОБА_1 про право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Щодо поновлення ОСОБА_1 строку для подання скарги, суд керується наступним.

Згідно ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до п.а ч.1 ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Згідно ч.2 ст.449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

В скарзі заявник вказує, що 27.12.2019 року вона ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження №57859977. Про виконавче провадження та про проданий з торгів власний будинок вона дізналась в грудні 2029 року коли пішла сплатити членські внески до правління.

З 28.12.2019 року по 06.01.20202 року вона проходила стаціонарне лікування в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №10» Одеської міської ради та продовжила лікування амбулаторно до 20.01.2020 року, що підтверджується копією лікарняного листа (а.с.6), оригінал якого досліджено в судовому засіданні.

ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою 29.01.2020 року.

Враховуючи викладене, суд вважає, що строк звернення ОСОБА_1 до суду з даною скаргою пропущено з поважних причин, а тому його необхідно поновити.

Стосовно твердження представника приватного виконавця Притуляк В.М. – адвоката Гросу В.Є. про те, що виписка з лікарні заповнена з порушеннями інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації, тому вона не може бути використана в якості доказу пропуску процесуального строку, суд керується наступним.

Відповідно до пункту 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 9 квітня 2008 року за №189, непрацездатність (втрата непрацездатності) - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Так, як вбачається з п.1.1. та п.1.2. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 року за №455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п.1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 Інструкції.

Отже, ОСОБА_1 надано суду докази її тимчасової непрацездатності у вигляді виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.с.6).

Таким чином, дана виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, видана 20.01.2020 року на ім`я ОСОБА_1 відповідає документам, які видаються уповноваженими органами Міністерства охорони здоров`я України.

Разом з тим, суд звертає увагу, що порушення інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації, на які посилається представник приватного виконавця Притуляк В.М. – адвокат Гросу В.Є. мають значення при оплаті лікарняного та може бути підставою для відмови в його оплаті.

В контексті розгляду питання про поновлення строків звернення до суду для подання даної скарги, дані обставини не мають значення, тому суд не досліджує питання щодо правильності заповнення виписки.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. The Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Аналіз скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на подачу скарги пропущений з поважних причин, тому суд, на підставі ст.ст.127, 449 ЦПК України, поновлює його.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.97 року, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.10 ЦПК України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).

Однак, статтю 6 п.1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті вимог.

З цих підстав, керуючись ст.ст.255, 259, 447 Цивільного - процесуального кодексу України, ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерія Миколайовича (стягувач: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», третя особа: ОСОБА_2 – задовольнити частково.

2. Поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги.

3. Визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерія Миколайовича під час примусового виконання виконавчого листа виданого Іллічівським міським судом Одеської області 29 листопада 2010 року у справі №2-2225/2010.

4. Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.12.2018 року ВП №57859977.

5. Визнати незаконною заявку на реалізацію предмета іпотеки від 16.08.2019 року ВП №57859977.

6. Скасувати постанову про зняття арешту з реалізованого майна (предмета іпотеки) від 09.10.2019 року ВП №57859977.

7. Провадження в частині вимог про скасування постанов про стягнення з боржника основої винагороди від 05.12.2018 року ВП №57859977 та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 15.11.2019 року ВП №57859977 – закрити.

8. Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

9. Повний текст ухвали виготовлено 21 лютого 2020 року .

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко