Ухвала суду № 8778023, 24.03.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-1585/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Мацький Є.М.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" березня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Бєлової Л.В., Горяйнова А.М.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.04.2009 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Житомирські ласощі»до Державної податкової інспекції в м. Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, –

В С Т А Н О В И Л А :

ЗАТ «Житомирські ласощі»звернулись до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000132304/0 від 23.02.2009 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.04.2009 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Житомирський окружний адміністративний суд в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, що згідно направлення від 27.01.2009 року №117, виданих ДПІ України у м. Житомирі, на підставі ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»проведена виїзна позапланова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Житомирські ласощі»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого на розрахунковий рахунок платника у листопаді 2008 року, яка виникла у жовтні 2008 року за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2008 року по 30.10.2008 року.

Перевірку проведено в період з 27.01.2009 року по 09.02.2009 року.

Позивач подав декларацію за листопад 2008 року до ДПІ в м. Житомирі 22.12.2008 року. Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, відповідач проводив документальну камеральну перевірку. Після її проведення в межах 30-денного строку відповідач провів виїзну позапланову перевірку.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки №898/23-2/00382071 від 11.02.2009 року (надалі - акт перевірки).

Згідно висновку вказаного акта перевірки позивачем порушено пп.7.4.1 п.7.4., пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2008 року на загальну суму 166800 грн. Як зазначено в акті перевірки ЗАТ «Житомирські ласощі»в актах виконаних робіт відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

На підставі вищенаведеного відповідач дійшов висновку, що ЗАТ «Житомирські ласощі»за перевіряємий період завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 166800 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Так, підпунктами 7.4.1 і 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції Закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3, пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час складання взаємовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: згідно з пунктом "а" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); згідно з пунктом "б" залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Отже, юридичні послуги, що були надані позивачу пов’язанні із здійсненням господарської діяльності, а тому відповідні витрати позивачем обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту.

Також, апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що аналогічна правова позиція щодо надання юридичних послуг та віднесення відповідних витрат до валових та відповідно їх включення до складу податкового кредиту викладена у рішеннях Вищого адміністративного суду України, а саме в ухвалі від 01.11.2006 року № К-4139/06 та ухвалі від 02.04.2009 року № К-22013/06.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції –без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції в м. Житомирі - відмовити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.04.2009 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 29 березня 2010 року.

Головуючий суддя:                    

Судді: