Постанова № 8777892, 07.04.2010, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № 2а-340/10/2370 07.04.2010 р. м. Черкаси

12 год. 20 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кульчицького С.О.,

при секретарі Руденко Ю.В.,

за участю:

представника позивача Гриценка О.М. (за довіреністю),

представника відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Звенигородського районного центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення коштів, сплачених як допомога по безробіттю в сумі 809 грн. 69 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Звенигородський районний центр зайнятості звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_3, в якій просить стягнути кошти, сплачені як допомога по безробіттю в сумі 809 грн. 69 коп.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 02.03.2000 року № 1533 на день надання статусу безробітного не вказав, що він зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності, внаслідок чого незаконно одержав допомогу по безробіттю на суму 809 грн. 69 коп.

5 березня 2010 року на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої Звенигородський районний центр зайнятості просить суд стягнути з ОСОБА_3 допомогу по безробіттю в сумі 809 грн. 69 коп., витрати на професійне навчання в сумі 101 грн. 40 коп. на користь Звенигородського районного центру зайнятості.

У судовому засіданні представник позивача підтримав збільшені позовні вимоги у повному обсязі, позов просив задовольнити з підстав зазначених в адміністративному позові.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти задоволення позову заперечував.

В судовому засіданні 7 квітня 2010 року представник відповідача пояснив, що у відповідача відсутні кошти, щоб повернути позивачу здійснені останнім витрати на виплату відповідачу допомоги по безробіттю та витрат на професійне навчання.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали адміністративного позову, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 звернулась до Звенигородського районного центру зайнятості і за її заявою від 04.01.2006 року їй було надано статус безробітної та призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення», ст.ст. 22, 23 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», як застрахованій особі.

В своїй заяві від 04.01.2006 року про надання статусу безробітного відповідач вказав, що не зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує.

Наказом Звенигородського районного центру зайнятості № НТ 070117 від 17.01.2007 року на підставі пп.12 п.1 ст.31 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»відповідачу було припинено виплату допомоги по безробіттю, у звязку із закінченням строку виплати.

Перевіркою достовірності даних безробітних, які є підставою для надання особам статусу безробітного та призначення їм матеріального забезпечення на випадок безробіття відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»згідно довідки державного реєстратора Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області № 323 від 16.09.2009 року позивачем було встановлено, що відповідач під час реєстрації в Звенигородському районному центрі зайнятості приховав, що з 28.04.2004 року зареєстрований як фізична особа підприємець і не припинив свою підприємницьку діяльності.

Таким чином, судом встановлено, що в період перебування на обліку в Звенигородському районному центрі зайнятості відповідач був зареєстрований як фізична особа підприємець.

За період з 03.01.2006 року по 16.03.2007 року відповідачу була виплачена допомога по безробіттю в сумі 1009 грн. 69 коп.

Згідно наказу Звенигородського районного центру зайнятості «Про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_3.»№ 402 від 23.06.2009 року відповідача зобовязано повернути кошти, виплачені як допомога по безробіттю в сумі 1009 грн. 69 коп.

Судом встановлено, що відповідач частково повернув позивачу кошти виплачені як допомога по безробіттю в сумі 200 грн.

Таким чином, загальна сума боргу відповідача перед Звенигородським районним центром зайнятості з допомоги по безробіттю становить 809 грн. 69 коп.

Крім того, згідно заяви про збільшення позовних вимог № 378 від 26.02.2010 року, судом встановлено, що відповідач в період перебування на обліку в Звенигородському районному центрі зайнятості скористався правом, передбаченим п. е ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення», згідно якого працездатний громадянин в працездатному віці може, отримавши статус безробітного, безоплатно навчатись новій професії.

26.02.2007 року відповідач звернувся із заявою про направлення на професійне навчання, на підставі якої із відповідачем було укладено договір № 235407022600065 від 26.02.2007 року про професійне навчання за професією, спеціальністю, навчальною програмою «Технологія виробництва, зберігання та реалізація основних видів сільськогосподарської продукції»строком на 0,49 міс. з метою сприяння подальшому працевлаштуванню.

Навчання було оплачено по безготівковому розрахунку платіжним дорученням № 406 від 28.04.2007 року згідно рахунку № 180 від 30.03.2007 року.

Витрати позивача на професійне навчання відповідача склали 101 грн. 40 коп.

Суд зазначає, що при вирішені даного спору необхідно керуватися Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР та Законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 02.03.2000 року № 1533-III, та «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 р. № 803, Порядком надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 20.11.2000 № 307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 р. за № 915/5136, Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 р. № 60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 р. № 7-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 р. за N 232/16248.

Стаття 4 Основ, як вид загальнообов'язкового державного соціального страхування, залежно від страхового випадку, встановлює страхування на випадок безробіття.

Зокрема ст.6 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи) передбачено, що застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Статтею 11 Основ встановлено визначення страхового випадку, як події, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Стаття 25 Основ встановлює види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до яких, зокрема, відноситься допомога по безробіттю та матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї.

Стаття 30 Основ передбачає, що сума вартості матеріального забезпечення та соціальних послуг, наданих застрахованій особі внаслідок зловживання або невиконання нею своїх обов'язків, стягується з цієї особи в судовому порядку.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 року № 803 (далі Закон № 803), зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".

Згідно статті 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до статті 18 Закону № 803 для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, передбачених на ці цілі.

Статтею 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що одним з видів забезпечення за цим Законом є матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, а до соціальних послуг за цим Законом та Законом N 803 належить професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація.

Згідно з статтею 19 Закону № 803 державна служба зайнятості, зокрема, організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання.

Відповідно до частини другої статті 24 цього Закону професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організується державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього учбових центрах за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно з підпунктом "е" пункту 1 статті 4 Закону N 803 саме держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», якою встановлюються права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб, зазначається, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності Звенигородською районною державною адміністрацією Черкаської області 28 квітня 2004 року.

Відповідно до копії постанови господарського суду Черкаської області від 30.01.2007 року по справі № 01/342а за позовом Звенигородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Звенигородському районі до приватного підприємця ОСОБА_3 про припинення підприємницької діяльності, що не повязане з банкрутством припинено підприємницьку діяльність фізичної особи підприємця ОСОБА_3.

В частині 1 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»передбачено, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до статті 49 цього Закону суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.

Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими частинами дев'ятою - вісімнадцятою статті 47 цього Закону.

Згідно частини 9 ст. 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;

свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;

довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов'язкових платежах);

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості;

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості або про те, що вона не перебувала на обліку.

Відповідно до абзацу 2 частини 15 ст. 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Разом з тим, з листа державного реєстратора Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області № 323 від 16.09.2009 року судом встановлено, що станом на 23.09.2009 року державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_3 не проводилась.

Таким чином, судом встановлено, що в період перебування на обліку в Звенигородському районному центрі зайнятості відповідач був зареєстрований як фізична особа підприємець.

А тому посилання відповідача на скасування його державної реєстрації як субєкта підприємницької діяльності в день прийняття відповідного судового рішення є безпідставними і суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п.2 ст.36 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Однак, згідно до особистої заяви від 04.01.2006 року, відповідач зазначила, що вона не зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності.

З наведеного виходить, що відповідачем порушено вимоги п.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до ч.3 ст.36 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі та з відповідача підлягає стягненню сума допомоги по безробіттю в розмірі 809 грн. 69 коп. та витрати на професійне навчання у розмірі 101 грн. 40 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) згідно ч. 4 ст. 94 КАС України стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, ст.ст. 158-159, 161-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 (20242, Черкаська область, Звенигородський район, с. Михайлівка, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Звенигородського районного центру зайнятості (20200, Черкаська область, м. Звенигородка, вул. Кримського, 46-а, код ЄДРПОУ 21368388) кошти, виплачені як допомога по безробіттю в сумі 809 грн. 69 коп. та витрати на професійне навчання в сумі 101 грн. 40 коп., усього на загальну суму 911 (девятсот одинадцять) грн. 09 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 8 квітня 2010 року.

Головуючий С.О. Кульчицький