Рішення № 87775680, 12.02.2020, Вишгородський районний суд Київської області

12.02.2020 Справа № 445/1408/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Клименко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про зняття арешту,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в Золочівський районний суд Львівської області з позовом до Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника в межах виконавчого провадження № 11197010, виданої Золочівським ВДВС ГТУЮ Львівської області від 03.02.2009.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконанні Золочівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівської області знаходиться виконавче провадження АСВП 11197010 відкрите на підставі виконавчого листа № 8/2-1821 від 26.01.2009 року виданого Вишгородським районним судам Київської області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів га утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 400грн. починаючи з 10.04.2008 року і до досягнення дитиною повноліття. 21.09.2009 року державним виконавцем винесена постанова по арешт майна, яке належить позивачу, оскільки у нього наявна заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 4 095грн. 26.08.2018 року проведено розрахунок заборгованості і відповідно до даного розрахунку у позивача заборгованість по сплаті аліментів відсутня.

Позивач вважає, що існують підстави для зняття арешту з його майна, оскільки незважаючи на те, що борг по сплаті аліментів, у зв`язку із виникненням якого було накладено арешт на майно позивача, погашено у повному обсязі, арешт з майна не знято, що порушує його законні права та інтереси щодо розпорядження майна, власником якого є позивач. Таким чином, на підставі ст.ст. 317, 321 ЦК та ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження», позивач просить суд постановити рішення яким зняти арешт зі всього майна, що належить позивачу накладений постановою державного виконавця Золочівського районного відділу ВДВС ГТУЮ у Львівської області про арешт майна від 21.09.2009 року в межах виконавчого провадження АП 11197010 від 03.02.2009 року, яке відкрите на підставі виконавчого листа № 8/2-1821 від 26.01.2009 року виданого Вишгородським районним судом Київської області.

Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 19.08.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про зняття арешту передано за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18.10.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про зняття арешту та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

08.11.2019 року начальником Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, до суду надано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що на виконанні перебуває виконавче провадження № 11197010 відкрите на підставі виконавчого листа № 8/2-1821 від 26.01.2009 року виданого Вишгородським районним судом Київської області, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти н тримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 400грн. 21.09.2009 року державним виконавцем винесена постанова про арешт ман боржника, оскільки у останнього наявна заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 4 095грн. Таким чином, виходячи з вимог закону, що погашення заборгованості із сплаті періодичних платежів не має наслідком зняття арешту з майна. Отже, задоволення позову ОСОБА_1 є порушення прав стягувача та дитини, щодо подальшого виконання рішення суду, а саме щомісячного отримання аліментних платежів, оскільки при відсутності майна у боржника виконання рішення суду суттєво ускладнюється.

Ухвалою Вишгородського районного суд Київської області від 21.11.2019 року залучено в порядку статті 53 ЦПК України у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 .

В судове засідання позивач не з`явився, надавши заяву про слухання справи за його відсутності, підтримує заявлені позовні вимоги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подавши відзив на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити та слухати справу без участі представника.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, надіславши лист по слухання справи без її участі, а в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 3, 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 79, 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 138787213 від 24.09.2018, відносно ОСОБА_1 існує арешт всього нерухомого майна, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 11197010 від 21.09.2009, прийнятою ВДВС Золочівського РУЮ.

Із листа Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 01-07/7640 від 24.09.2018 року вбачається, що на виконанні у відділі ДВС перебувало виконавче провадження АСВП № 11197010 з виконання виконавчого листа № 8/2-1821 від 26.01.2009 виданого Вишгородським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 400грн., починаючи з 10.04.2008 року і до досягнення дитиною повноліття, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.09.2009 року накладено арешт на все майно боржника. Відповідно до розрахунку заборгованості від 26.08.2018 року заборгованість відсутня. За посилання на вимоги ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» та у всіх інших випадках арешт може знятий за рішенням суду.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» що діяв на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЗУ «По виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження».

Стаття 59 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлює випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.

Крім того, згідно з п. 15 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, при скасуванні судом заходів забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням, надходженні на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника за завершеним виконавчим провадженням, виконавець не пізніше наступного робочого дня виносить постанову про зняття арешту з майна боржника без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження. Копія постанови виконавця про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного робочого дня з дня винесення надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту. Постанова про зняття арешту з майна приєднується до матеріалів виконавчого провадження.

У разі якщо завершене виконавче провадження знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

У разі виявлення в діях державного виконавця порушення порядку накладення арешту, встановленого Законом, начальник відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, виносить постанову про зняття арешту з майна, в якій обов`язково зазначається висновок з урахуванням вимог Закону щодо дій державного виконавця у виконавчому провадженні, що призвели до порушення порядку накладення арешту, вирішується питання про скасування постанови про арешт майна боржника, під час винесення якої порушено порядок накладення арешту, визначається які дії необхідно вчинити державному виконавцю щодо усунення виявлених порушень.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом ст. 59 Закону до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Як роз`яснює п. 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до положень статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» і роз`яснень, викладених у п. 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, вимоги інших осіб, щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Як вбачається, підставою обтяження майна позивача є постанова від 22.12.2014 року, винесена державним виконавцем Золочівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області в рамках виконавчого провадження ВП № 11197010 з виконання виконавчого листа № 8/2-1821 від 26.01.2009 року Вишгородським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 400грн., починаючи з 10.04.2008 року і до досягнення дитиною повноліття.

Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_1 ставить перед судом вимоги про зняття арешту зі всього майна, що належить йому, при цьому не конкретизує якого саме, оскільки накладення арешту на майно порушує його права, як власника.

Оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, то позовна заява ОСОБА_1 про зняття арешту з майна повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Аналіз норм права дають підстави суду прийти до висновку, що сторони не вірно визначили спосіб захисту порушених прав.

Згідно положень статей 4, 5 ЦПК України, судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси, які суд захищає у спосіб, визначений законом або договором.

В даному випадку виникший спір між сторонами має бути розглянутий в порядку визначеному розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень», ЦПК України, яким передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо зняття арешту з майна може бути оскаржена в судовому порядку.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про зняття арешту з нерухомого майна не ґрунтуються на вимогах закону внаслідок не правильно обраного способу захисту своїх прав, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не підлягають відшкодовуванню.

Враховуючи вище викладене та керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 237, 263-265, 280-282, 268 ЦПК України, Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

ухвалив:

В позові ОСОБА_1 до Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про зняття арешту - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Вороняки, Золочівського району, Львівської області).

Відповідач: (ЄДРПОУ 34912125, 80700, м. Золочів, вул. Валова, 4, Львівська область).

Третя особа: ОСОБА_2 (РНОКПП в матеріалах справи відсутній, АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення складено 18.02.2020 року.

Суддя О.Д. Рудюк