Постанова № 8777236, 01.04.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-47222/09/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чеснокової А.О.,

при секретарі Лисенко М.С.,

заза участю:

представника прокуратури - Савченка В.А.

представника позивача - Сластьоненко С.В.

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Прокуратури м. Кременчука в інтересах Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції до Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3, Приватного підприємства "Офіс-2" про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

07 жовтня 2009 року Прокуратура м. Кременчука в інтересах Кременчуцької ОДПІ звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до СПДФО ОСОБА_3, , ПП "Офіс-2" про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами в сумі 737572,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в ході проведення виїзної планової перевірки Кременчуцькою ОДПІ зібрані матеріали, які вказують на те, що за період з 2006 року по 2007 року між СПДФО ОСОБА_3 та ПП “Офіс-2” укладені нікчемні правочини, а саме: договори купівлі-продажу № 26 від 01 жовтня 2006 року; № 4/7 від 05 січня 2007 року на поставку товарів та матеріалів, та виконані господарські зобов'язання по них з порушенням публічного порядку, суперечні моральним засадам суспільства, укладені з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави, у зв'язку з чим ці правочини є нікчемними. Посилаючись на наведені підстави позивач просить суд стягнути з СПДФО ОСОБА_3 суму у розмірі вартості отриманого ним товару на суму 737572,97 грн. та ПП "Офіс-2" суму одержану за товар у сумі 737572,97 грн.

В судовому засіданні представник позивача та представник прокуратури позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в матеріалах адміністративного позову.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні позов не визнали, пояснили суду, що твердження позивача стосовно недійсності (нікчемності) договорів (№ 26 від 01 жовтня 2006 року та № 4/7 від 05 січня 2007 року), укладених між відповідачами-суб'єктами господарювання, не відповідає дійсності, оскільки вищевказані договори укладені з дотриманням усіх вимог, передбачених Цивільним законодавством (статті 203 ЦК України), з додержанням обов'язкових умов дійсності правочину, з волевиявленням сторін, зміст цих договорів не суперечить актам цивільного законодавства, договори скріплені печатками підприємств та мають підписи уповноважених осіб, сторін за договором, які мають необхідний об'єм цивільної право-дієздатності, тому такі договори створюють реальне настання правових наслідків, обумовлені ними.

В даному випадку, на думку відповідача, нікчемність правочину прямо не встановлена законом, сторони за договором не заперечують його дійсність, тому такий правочин може бути визнаний нікчемним лише у судовому порядку (частина 3 статті 215 ЦКУ). Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину. Укладені між відповідачами правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки при укладенні договорів не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може вважатися недійсним.

Відповідач ПП "Офіс-2" заперечення на позов не надав, в судове засідання не зявився. Ухвали та повістки суду направлені відповідачу на адресу: вул. Магнітогорська, 1, кв. 3.01, м. Київ, 02660 повернулись до суду з відміткою поштового відділення про невручення листа адресатові через його відсутність за вказаною адресою. Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за вищезазначеною адресою та відомості про зміну свого знаходження державному реєстратору не надавав.

Згідно із частиною 8 статті 35 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

Зважаючи, що доставка ухвали та повістки суду на адресу відповідача згідно із даними в ЄДР підтверджується підписом листоноші, виходячи з викладеного, суд виконав свій обовязок щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

На підставі вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу за даної явки на підставі наявних у справі матеріалів в порядку статті 128 КАС України.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що СПД ФО ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) та ПП"Офіс-2" (код ЄДРПОУ 32660826) зареєстровано як суб'єкта підприємницької діяльності-фізичну особу та юридичну особу відповідно та внесені відомості до ЄДРПОУ в установленому законом порядку.

Працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства СПД ФО ОСОБА_3 за період з 01 квітня 2006 року по 30 червня 2008 року.

За наслідками даної перевірки складено Акт № 3428/17-305/2269612233 від 20 листопада 2008 року.

Як вбачається з акту перевірки, в ході даної перевірки було виявлено взаємовідносини СПД ФО ОСОБА_3 з ПП "Офіс-2": за період з 2006 року по 2007 року між СПДФО ОСОБА_3 та ПП “Офіс-2”укладені правочини, а саме: договори купівлі-продажу № 26 від 01 жовтня 2006 року; № 4/7 від 05 січня 2007 року на поставку товарів та матеріалів на загальну суму 1 600 000 грн., які, як вважає позивач, є нікчемними.

До складу податкового кредиту СПД ФО ОСОБА_3 за перевіряємий період було віднесено податкових накладних, отриманих від ПП "Офіс-2" на загальну суму 737 572, 97 грн. (в тому числі ПДВ 122 928, 82 грн.)

В ході проведення перевірки було встановлено, що рішенням власника від 30 травня 2005 року № 3 на посаду директора ПП "Офіс-2" було призначено ОСОБА_5 та змінено юридичну адресу підприємства: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 кім. 42 на м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 кім. 3.01. Згідно з довідкою від 14 листопада 2008 року № 3109/0118-2, виданою відділом реєстрації смерті у м. Києві ОСОБА_5 1976 р.н. помер, про що складений актовий запис від 10 квітня 2006 року за №6750. Як зазначає позивач в акті перевірки, особою, що видала і підписала податкові накладні СПД ФО ОСОБА_3 у період з жовтня по квітень 2007 року значиться ОСОБА_5 Відповідно до висновку спеціаліста №608 від 23 листопада 2008 року в бухгалтерських документах (податкових та видаткових накладних, квитанціях до прибуткового касового ордеру) ПП "Офіс-2" спершу нанесено відбиток печатки підприємства, а потім - друкований текст.

Крім того, в акті перевірки зазначається, що ПП "Офіс-2" за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 кім. 42 не знаходиться.

Таким чином, позивач вважає, що дані обставини свідчать про ведення ПП "Офіс-2" безвідповідальної господарської діяльності з несплатою встановлених законодавством податків і зборів, в т.ч. належних до сплати в результаті реалізації даного правочину.

В матеріалах справи наявні договори купівлі-продажу № 26 від 01 жовтня 2006 року; № 4/7 від 05 січня 2007 року, які укладені між СПДФО ОСОБА_3 та ПП “Офіс-2”. Предметом даних договорів є продаж товарів та матеріалів ПП “Офіс-2”відповідно до умов договору, а в свою чергу СПД ФО ОСОБА_3 зобов'язаний прийняти та оплатити такі товари.

Посилання позивача на те, що дані угоди суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Суд зазначає, що хоча позивач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", позивач не звернув уваги на те, що згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Кременчуцькою ОДПІ, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним, тощо.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Позивач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи, суперечність мети укладених договорів № 26 від 01 жовтня 2006 року та № 4/7 від 05 січня 2007 року інтересам держави і суспільства Кременчуцька ОДПІ вбачає у спрямованості мети другого відповідача на ухилення від сплати податків. Позивач посилається на наявність ознак нікчемності зазначених договорів на підставі того факту, що вищезгадані договори а податкові накладні, які видані СПД ФО ОСОБА_3, підписані директором ПП "Офіс-2" ОСОБА_5, який, відповідно до довідки Головного управління юстиції в м. Києві, помер 10 квітня 2006 року.

Дослідивши матеріали справи, судом виявлено, що в договорі купівлі-продажу № 26 від 01 жовтня 2006 року та в договорі купівлі-продажу № 4/7 від 05 січня 2007 року міститься ім'я директора ПП "Офіс-2" ОСОБА_6, в податкових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи, міститься імя ОСОБА_7, проте в Рішенні № 3 про продовження діяльності ПП "Офіс-2" зазначене ім'я ОСОБА_5, це саме ім'я міститься також у довідці Головного управління юстиції в м.Києві від 14 листопада 2008 року про реєстрацію смерті, а Витяг з ЄДРПОУ станом на 03 грудня 2009 року вказує на те, що директором ПП "Офіс-2" є ОСОБА_8. Позивач не надав до суду доказів, що це є одна й та ж сама особа і що саме вона підписувала спірні договори та податкові накладні.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що на момент укладення спірних договорів, а також на момент розгляду даної справи в суді ПП «Офіс-2» було зареєстровано в ЄДРПОУ, що підтверджується копією Витягу та не заперечувалось сторонами, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, а зміна юридичної адреси, можлива смерть директора та незнаходження підприємства за вищенаведеною адресою не є підставою для визнання вчинених ним з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки позивач, як контрагент за договором, може нести відповідальність лише за наявності вини. Позивачем не надано доказів того, що установчі (статутні) документи підприємства визнані недійсними в установленому чинним законодавством порядку чи другий відповідач був виключений з державного реєстру не тільки на час укладання договору, а і на час розгляду даної справи.

Як пояснив в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3, під час укладання спірних договорів він мав всі необхідні документи про реєстрацію ПП «Офіс-2» і у нього були відсутні підстави ставити під сумнів інформацію, яка зазначена в даних документах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За таких обставин, покупець (перший відповідач) не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей, наданих останнім.

Відповідно до вимог статті 207 ГК України умисел на ухилення від сплати податків, повинен виникнути заздалегідь, тобто бути наявним при укладанні угоди, зобовязання.

Позивачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що, укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави і суспільства. Навпаки, зазначені позивачем факти свідчать про те, що ОСОБА_3 сплатив ПП «Офіс-2» в ціні товару також податок на додану вартість. Сама по собі угода про продаж товарів та матеріалів не є такою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що позивач не довів того, що зміст спірних договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів, тому не має підстав вважати ці договори недійсними (нікчемними) із вказаних позивачем у позові підстав.

Також суд вважає необхідним зазначити наступне.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України. За змістом статті не можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить, інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд, що відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то суд приходить до висновку про те, що вони належать не до цивільно-правових, а до а, адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України.

З урахуванням викладеного, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що господарські операції, між сторонами відбувалися в період з 2006 року по 2007 рік, позов подано Прокурором м. Кременчука в інтересах Кременчуцької ОДПІ 14 січня 2009 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції канцелярії суду, тобто з пропуском річного строку встановленого статтею 250 ГК України для застосування санкцій, встановлених частиною 1 статті 208 ГК України.

Таким чином, позивачем пропущено строк для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 К України.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач не надав суду доказів (рішення суду) щодо визнання правочинів за договорами №26 від 01 жовтня 2006 року, № 4/7 від 05 січня 2007 року укладеними між СПДФО ОСОБА_3 та ПП "Офіс-2" нікчемними, а тому і вимоги, щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за начебто нікчемними правочинами загальною сумою 1475145,94 грн. є безпідставними та необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог Прокуратури м. Кременчука в інтересах Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекціїдо Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3, Приватного підприємства "Офіс-2"про стягнення боргу - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде виготовлено 06 квітня 2010 року.

СуддяА.О. Чеснокова