Рішення № 87771154, 20.02.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3842/19

2/0203/272/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Дикаленко А.В.

за участю представника позивача - Семенюк В.В.

представника відповідача - Шипіленко Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та іпотечним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому посилалась на те, що 17.10.2006 року між нею та банком було укладено кредитний договір №014/114958/3166/82. Також в цей день з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з банком було укладено договір іпотеки №014/114858/3166/85/29. 10.12.2010 року Кіровським районний судом м.Дніпропетровська було ухвалено заочне рішення, відповідно до якого з неї на користь банку було стягнуто заборгованість за кредитним договором №014/114958/3166/82 від 17.10.2006 року в сумі 119581 грн. 04 коп., судові витрати в сумі 1315 грн. 81 коп., а всього 120896 грн. 85 коп. 07.05.2019 року нею було виконано рішення суду та 07.05.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Біловолом В.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. В зв`язку з цим, посилаючись на норми ЦК України та Закону України «Про іпотеку», позивачка просила суд визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором №014/114958/3166/82 від 17.10.2006 року та за договором іпотеки №014/114858/3166/85/29 від 17.10.2006 року.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов та, посилаючись на викладені в ньому обставини, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в наданому відзиві та поясненнях під час розгляду справи проти позову заперечував, посилаючись на те, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором було ухвалено 10.12.2010 року, а фактично заборгованість сплачена в травні 2019 року. Враховуючи курсову різницю між 2010 та 2019 роками очевидним є факт наявності після виконання рішення залишку заборгованості за кредитом, на який нараховуються відсотки. Оскільки зобов`язання за кредитним договором на сьогоднішній день не погашено, відсутні правові підстави для визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.10.2006 року між сторонами було укладено кредитний договір №014/114958/3166/82 та в забезпечення виконання зобов`язань за останнім - договір іпотеки №014/114858/3166/85/29 від 17.10.2006 року.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що в зв`язку з виникненням заборгованості за кредитним договором банк 04.04.2009 року направив позичальнику ОСОБА_1 досудову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у 30-денний строк, а після того, як остання не була задоволена, звернувся з позовом до суду.

10.12.2010 року Кіровським районний судом м.Дніпропетровська було ухвалено заочне рішення, яке набрало законної сили, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь банку було стягнуто заборгованість за кредитним договором №014/114958/3166/82 від 17.10.2006 року в сумі 119581 грн. 04 коп., судові витрати в сумі 1315 грн. 81 коп., а всього 120896 грн. 85 коп.

В рамках виконавчого провадження №57836237 з виконання виконавчого листа, виданого 02.12.2015 року судом на підставі заочного рішення від 10.12.2010 року, ОСОБА_1 в повному обсязі було сплачено присуджені за рішенням суду кошти та 07.05.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Біловолом В.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, в зв`язку з фактичним виконання рішення суду.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 09.11.2016 року у справі №6-2251цс16 зазначено, що пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2018 року №564/2199/15-ц зазначив, що згідно зі ст.611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Також суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12-ц, де зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Реалізуючи своє право, передбачене вищезазначеною частиною ст.1050 ЦК України, надсилаючи вимогу про повне дострокове повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами та штрафними санкціями, кредитор в односторонньому порядку змінює строк виконання зобов`язання за кредитним договором і строк виконання зобов`язання за договором настає достроково.

Пред`явлення кредитором вимоги про дострокове стягнення заборгованості та реалізація такого права через рішення суду є волевиявленням кредитора, який бажає повернути достроково надані боржнику кошти через порушення ним кредитної дисципліни, при цьому добровільно відмовляючись отримувати прибуток у вигляді відсотків за користування кредитом, які б могли бути отримані до закінчення строку дії кредитного договору.

Прийняття судом рішення за позовом кредитора про стягнення з позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором достроково змінює зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту частинами до певної дати на обов`язок по виконанню судового рішення та повернення достроково всієї суми заборгованості за кредитним договором. Внаслідок такого рішення залишаються зобов`язання зі сплати боргу, визначеного судовим рішенням, та право кредитора на нарахування, передбачені частиною другою ст.625 ЦК України за час невиконання такого рішення.

Продовження нарахування кредитором відсотків, передбачених умовами кредитного договору після реалізації кредитором свого права на дострокове повернення кредиту по день фактичного повернення всієї суми кредиту, стягнутого на підставі судового рішення суперечить таким принципам, як справедливість, добросовісність та розумність, порушує справедливий баланс інтересів сторін договору, створює ситуацію правової невизначеності, оскільки за час виконання рішення продовжують нараховуватись відсотки, розмір яких неможливо прогнозувати та розрахувати, і виконання рішення не звільняє стягувача від обов`язку зі сплати ще відсотків, які кредитор нарахує за період виконання судового рішення. За такою логікою, після нарахування відсотків за період виконання судового рішення кредитор продовжить нараховувати відсотки до повернення відсотків, нарахованих за час виконання судового рішення, і так до безкінечності.

Крім того, продовження нарахування кредитором відсотків, передбачених умовами кредитного договору, та інших штрафних санкцій, що можуть бути обумовлені кредитним договором, та, крім цього, нарахування пені, 3 % річних, інфляційних втрат на підставі частини другої ст.625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором та цієї ж частини другої ст.625 ЦК України за несвоєчасне виконання судового рішення про стягнення заборгованості є невиправданим та надмірним тягарем для боржника (Ухвала Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №61-4629св18).

Зазначені правові висновки, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, пред`явивши 04.04.2009 року позивачці вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, банк, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання.

Отже, з моменту пред`явлення вимоги про дострокове погашення всієї суми заборгованості, кредитний договір припинив свою дію, а банк втратив можливість нарахування та стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами.

За вказаних обставин, суд відхиляє заперечення представника відповідача про те, що зобов?язання позивачки за кредитним договором не припинились, в зв?язку з нарахуванням відсотків з моменту пред?явлення банком вимоги та до фактичного виконання останньою рішення суду в травні 2019 року, оскільки банк не мав законних підстав для такого нарахування відсотків за цей період.

Відповідно до положень ст.599, ч.3 ст.1049 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином, а позика/кредит вважається повернутою в момент зарахування грошової суми на банківський рахунок позикодавця або в разі реального повернення йому коштів.

Отже повне виконання ОСОБА_1 в травні 2019 року заочного рішення суду від 10.12.2010 року, яким з неї достроково на користь банку стягнуто кредитні кошти за кредитним договором, та їх зарахування на банківський рахунок кредитора, свідчить про те, що кредитні правовідносини між сторонами припинились внаслідок виконання, проведеного належним чином, у зв`язку з чим позивач як кредитор втратив право на стягнення щомісячних платежів, відсотків, штрафних санкцій після припинення кредитних правовідносин.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути , зокрема, припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За вказаних вище обставин, а також враховуючи заперечення відповідачем факту припинення зобовязань позивачки за кредитним договором та продовження нарахування відсотків, суд вважає, що позивачкою обрано належний спосіб захисту та приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання припиненими зобов`язань ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором №014/114958/3166/82 від 17.10.2006 року.

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно термінів, наведених в ст.1 Закону України «Про іпотеку»:

-основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

-іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

За змістом ст.ст.572,575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Суд враховує, що в зв`язку з припиненням зобов?язань позивачки за кредитним договором, припинилось право банку задовольнити за рахунок іпотеки будь-які вимоги, що могли виникнути на підставі кредитного договору.

Поряд з цим, суд враховує, що вимога позивачки про визнання припиненими зобов?язань за договором іпотеки, на відміну від вимоги про визнання припиненими зобов?язань за кредитним договором, не є належним способом захисту права, з огляду на наведені вище положення ЦК України та Закону України «Про іпотеку», яким в даному випадку було визнання припиненою іпотеки.

В зв`язку з цим, в задоволенні позову в цій частині позивачці слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір за задоволену вимогу в сумі 768 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16,572,575,593,599,611,1049,1050,1054 ЦК України, ст.ст.1,3,17 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,141,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та іпотечним договором - задовольнити частково.

Визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором №014/114958/3166/82 від 17 жовтня 2006 року.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м.Київ, вул.Лєскова,9, код ЄДРПОУ 14305909) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 лютого 2020 року.

Суддя С.Ю.Казак