Рішення № 87767700, 24.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року м. Київ № 826/17677/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу,

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи.

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі -Суд) надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Міністерства оборони України (далі - Відповідач), в якому Позивач просить Суд:

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі по тексту - Закон № 2011-XII), Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі по тексу - Порядок № 975), а також постанови Солом`янського районного суду м. Києві від 30 травня 2016 року у справі № 760/2244/16-а, та від 12.10.2017 року у справі № 760/20297/16-а та зазначив, про протиправність відмови Відповідача у виплаті одноразової допомоги з підстав наведених у пункті 18 Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31 серпня 2018 року №89, затвердженого Міністром оборони України від 04.09.2018 року, а саме: 1) інвалідність встановлена Позивачеві пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби; 2) зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін; 3) відсутні документи, що свідчать про обставини поранення. В зв`язку з такою відмовою, Позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Суду від 29 листопада 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено, здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою запропоновано Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), або заяву про визнання позову.

Ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2018 про відкриття провадження, отримана Відповідачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою електронного листа (а.с. 51) та Позивачем про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 25).

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та 10.12.2018 року подав відзив на позов (а.с. 54), який з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, наголошуючи, зокрема, на листі Міністерства охорони здоров`я України від 27.04.2016, що дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності, а також те, що Позивач проходив строкову військову службу.

Відповідач зауважує, що право на отримання одноразової грошової допомоги в зв`язку з інвалідністю у Позивача виникло з моменту первинного встановлення інвалідності, а саме з 2012 року, а не з 2015 року під час повторного огляду, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного огляду та встановлення Позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон в редакції, який діяв з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, а також Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузій, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок 499).

Також, Відповідач зазначає, що поранення, контузія, захворювання отримано Позивачем під час проходження строкової служби, а інвалідність було встановлено через 24 роки з моменту звільнення зі служби, підстав для виплати одноразової грошової допомоги Позивачу не має, і тому право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону № 2011-XІІ у нього відсутнє. Звертає увагу на те, що виходячи з вимог частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XІІ зміна групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, яка дає право на отримання більшого відсотку одноразової грошової допомоги повинна пройти на протязі двох років з моменту первинного встановлення інвалідності. Так, як датою первинного огляду Позивача є 2012 рік, а датою повторного огляду є 2015 рік, то між первинним і повторним оглядом пройшло більше ніж двох років, а саме 3 роки. Також, Позивачем не надано документів про причини та обставини поранення, не надано доказів про те, що Позивач звертався за їх отриманням та допомогою в їх отриманні до відповідних органів, зокрема до архівних установ Російської Федерації. Зазначає, що відповідно до фотокопії військового квитка НОМЕР_4 , який надано представником Позивача до матеріалів справи на сторінці 9 п. 22 відсутній запис про поранення та контузії. Отже з наданих документів не вбачається, що поранення (контузія) отримані саме під час участі в бойових діях в ДР Афганістані. В додатку № 18 до Положення № 260 визначено форму довідки про обставини поранення, контузії, поранення, травми, тому в задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.

Від Позивача на адресу суду 15.01.2019 року надійшла відповідь на відзив (а.с. 29), в якому Позивач заперечував законність вимоги Відповідача про витребування довідки про причини та обставини поранення, а, також підтвердження того, що травми (поранення, контузії) отримані Позивачем, саме під час участі в бойових діях в ДР Афганістан (в країні де велися бойові дії). Оскільки, такий документ надається, якщо поранення не пов`язано із виконанням обов`язків військової служби, проте, такі твердження спростовуються копією витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської Комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 953 від 17.05.2012 року, тому просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Позивач з 13 лютого 1987 року по 24 травня 1988 року проходив військову службу в Збройних Силах Радянського Союзу в складі діючої армії в період бойових дій при в/ч пп 21076 в Демократичній Республіці Афганістан (а.с. 21-22).

Наведені обставини підтверджується копією довідки, виданої Ірпінсько-Бучанським об`єднаним міським військовим комісаріатом Київської області від 22.10.2015 року №1332 (а.с. 18) та копією військового квитка серія НОМЕР_2 (а.с. 21-23).

Згідно з копією акту судово-медичного дослідження (обстеження) від 16.05.2012 року № 13/В, встановлено факт поранення Позивача отриманого під час виконання інтернаціонального обов`язку в республіці Афганістан. Виявлені при огляді рубці у Позивача можуть являтись результатом загоювання уламкових поранень, можливо отриманих в строк та при обставинах вказаних обстежуваним (а.с. 17).

Згідно витягу з протоколу, на підставі протоколу від 17.07.2012 № 953 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, трав, каліцтв, у Позивача поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії (а.с. 16).

На підставі довідки до акту огляду медико-соціальною експертною службою серії КИО-1 № 0401324 від 14.06.2012, Позивачу вперше була встановлена ІІІ група інвалідності, у зв`язку з пораненням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії (а.с. 14).

З тих же підстав, починаючи з 23 лютого 2015 року Позивачу була встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною службою серії АВ № 0200309 від 23.02.2015 року (а.с. 15).

Міноборони України, за результатами розгляду поданих Позивачем документів, листом від 09.12.2015 № 248/3/6/3855 відмовив Позивачу у виплаті одноразової допомоги з тих підстав, що останній був звільнений зі строкової військової служби в 1988 році та інвалідність первинно отримав у 2012 році, а після 2014 році під час повторного огляду вищу групу інвалідності (змінено причину інвалідності), то право на отримання одноразової грошової допомоги немає (а.с. 24).

Позивач дані дії оскаржив в судовому порядку. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 у справі № 760/2244/16-а, якою залишено без змін постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 30.05.2016, зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати Позивачу одноразової грошової допомоги по інвалідності ІІ, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 та статей 16-16-3 Закону у розмірі, встановленому законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

У 2016 році Позивач повторно звернувся до Ірпінсько-Бучанського об`єднання міського військового комісаріату Київської області із заявою, й відповідними документами для направлення розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України про призначення йому одноразової грошової допомоги по інвалідності ІІ групи.

16 вересня 2016 року за результатами повторного розгляду заяви Позивача комісія з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги Міністерства оборони України, і, як вбачається з пункту 12 копії Витягу протоколу, на підставі протоколу № 79 прийняла рішення про необхідність повернення документів на доопрацювання, мотивувавши своє рішенням тим, що Позивач не подав документ, що свідчить про причини та обставини поранення, а також про встановлення інвалідності протягом трьох місяців з часу звільнення зі служби, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 32).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Позивач вдруге звернувся до суду за захистом своїх прав.

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 12.10.2017 року в справі № 760/20297/16-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 року, визнано протиправною бездіяльність Відповідача щодо не розгляду заяви Позивача відносно призначення одноразової грошової допомоги Позивачу, як військовослужбовцю, який отримав ІІ групу інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби у відповідності до положень Порядку № 975 та зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву Позивача про призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 та статті 16 Закону.

У 2018 році Позивач через Ірпінсько-Бучанське об`єднання міського військового комісаріату Київської області подав на адресу Міністерства оборони України заяву з відповідними документами з метою отримання одноразової грошової допомоги на підставі Закону та Порядку № 975 (вбачається зі змісту адміністративного позову) та не заперечується представником Відповідача.

На виконання Постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 760/20297/16-а, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.08.2018 за № 89 відмовлено у виплаті одноразової допомоги, оскільки відсутній документ, що свідчить про причину та обставини поранення, оскільки акт судово-медичного дослідження від 16.05.2012 №13/в та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 17.05.2012 № 953 - не є документами, що свідчать про обставини поранення. Висновок про причинний зв`язок поранення складається у формі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402.

18 жовтня 2018 року Позивач отримав в Ірпінсько-Бучанському об`єднаному міському військовому комісаріаті Київської області відповідь про результати розгляду його заяви (вбачається зі змісту адміністративного позову).

Вважаючи дії Відповідача протиправними, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, який відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Законом №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, за змістом пункту 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частинами 2, 4 статті 16-3Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на час повторного позивача органами МСЕК та встановлення ІІ групи інвалідності) у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 Закону, одноразова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, витрати проводяться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Стаття 16 Закону №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

Отже, підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у підпункті 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ (станом на момент спірних відносин).

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, яким було доповнено частиною 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21 грудня 1991 року №2011-ХІІ абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Так, в силу статті 58 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 норма Закону України від 06 грудня 2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення вищої групи інвалідності (після первинного встановлення групи інвалідності) за часовий проміжок з 14.06.2012 по 23.02.2015, оскільки це фактично становитиме застосування зворотної дії закону в часі.

Наведене повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду наведеної у постанові від 13 грудня 2019 року № 2040/7883/18, відповідно до якої право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Правовими положеннями частини п`ятої статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу, що ст. 16-3 Закону № 2011-XІІ у редакції до 01 січня 2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави дійти висновку, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то Позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після повторного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).

Правовими положеннями частини дев`ятої ст. 16-3 Закону № 2011-XІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, постановою КМУ від 25.12.2013 № 975, яка прийнята відповідно до пункту 2 статті 16-2, пункту 9 статті 16-3 ст. 16-3 Закону № 2011-XІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Другу групу інвалідності Позивачу встановлено з 23.02.2015, як вбачається з копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною службою серії АВ № 0200309 від 23.02.2015 (а.с. 15).

Тож, на день встановленні ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок №975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

У контексті даних спірних правовідносин слід звернути увагу на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 у справі №760/2244/16-а та постанову Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 760/20297/16-а, де предметом спору у цих справах було визначення моменту виникнення підстав для виплати одноразової грошової допомоги Позивачу як інваліду ІІ групи (2012 рік), чи як інваліду ІІІ групи (2015 рік) та редакції норм матеріального права на момент виникнення такого права.

В ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 у справі № 760/2244/16-а, вказано, що оскільки ІІ групу інвалідності позивачу встановлено у лютому 2015 року, до спірних відносин мають застосовуватись Порядок № 975 та редакція Закону № 2011-XІІ, що набула чинності з 01 січня 2014 року.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 760/20297/16-а дійшов висновку, що другу групу інвалідності позивачу було встановлено 23 лютого 2015 року, до цього часу одноразової грошової допомоги позивач не отримував. На день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, 23 лютого 2015 року діяв Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, а тому суди дійшли правильних висновків про те, що відповідач зобов`язаний вирішити питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Одноразова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (підпункт 2 пункту 6 Порядку № 975) (у редакції на момент встановлення Позивачеві інвалідності ІІ групи).

Отже, не заслуговують на увагу Суду посилання Відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що Позивач проходив строкову військову службу і він немає права на виплату одноразової грошової допомоги, адже інвалідність йому було встановлено більше ніж через 3 місяці.

Суд зазначає, що в даному випадку предметом спору є виплата одноразової грошової допомоги за встановлення Позивачу ІІ групи інвалідності у 2015 році.

При цьому, пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завірену копію довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Водночас, у відповідності до ст. 16-4 Закону № 2011-XІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 11 грудня 2019 року у справі №0340/1522/18 адміністративне провадження №К/9901/8144/19 дійшов наступних висновків, що подання зазначених у пункті 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст. 16-4 Закону № 2011-XІІ (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

При цьому, Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 822/21/18.

Окрім цього, згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №822/220/18, вказано, що вимога Міністерства відносно необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною (пункт 64 вказаної постанови Верховного Суду).

У вказаній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

У постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18, також, проаналізовано й пункт 4.7 Положення, абзацом тринадцятим якого, в редакції, чинній станом на час звернення позивача за призначенням спірної грошової допомоги, було передбачено, що у разі отримання поранення, травми, контузії, каліцтва (без установлення групи інвалідності) подаються такі документи копія акту про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

У пунктах 78-83 названої постанови, окрім іншого, зазначено, що відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку №975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов`язку Міністерства для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.

Разом з цим, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.

З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акту про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.

З урахуванням наведеного, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні пункту 11 Порядку № 975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у низці постанов Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, та сформулювала такий висновок.

Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

В світлі викладеного необхідно зазначити, що неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства обов`язку щодо їх витребування.

Відтак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що документи, додані Позивачем до заяви про призначення грошової допомоги (зокрема, витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, довідка до акта огляду МСЕК), вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень.

В той же час, у зазначених документах не міститься відомостей про обставини поранення, контузії, травми.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Судом зазначається, що рішення Міністерства оборони України у формі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято 31 серпня 2018 року до прийняття Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду рішення від 10.04.2019 року по справі №822/220/18 про відступ від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні п. 11 Порядку № 975, які свідчили про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 295/13892/16-а, від 23 жовтня 2018 року у справі № 822/3005/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 740/1538/17, від 29 січня 2019 року у справі № 293/342/17, та, у розвиток позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 05 жовтня 2018 року у справі № 265/7930/16-а, сформульовано, що документами, що свідчать про причини та обставини поранення можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

Таким чином, пункт 18 витягу протоколу, на підставі протоколу від 31 серпня 2018 року № 89 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженого Міністром оборони України 04.09.2018 року про відмову Позивачу в призначенні грошової допомоги не може вважатись обґрунтованим.

У той же час, Суд зазначає, що задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги Позивачеві не є ефективним способом захисту прав Позивача, оскільки рішення Відповідача, яким Позивачу відмовлено у призначенні такої допомоги залишиться чинним, та, відповідно, Позивач буде позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під час розгляду справи судом встановлено, що для повного захисту прав Позивача існує необхідність визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову Позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки саме зазначене рішення породжує правові наслідки для Позивача.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що в даному випадку, найбільш ефективним способом захисту прав Позивача буде визнання протиправним та скасування пункту 18 рішення Міністерства оборони України про відмову Позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.08.2018 року № 89.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплати Позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до вимог пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає наступне.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини 2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.

Отже, адміністративним законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права Позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, Суд вважає за необхідне, зобов`язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати Позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок поранення і захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі встановленому законом для працездатних осіб на день встановлення ІІ групи інвалідності, а саме з 23.02.2015 року, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, з урахуванням висновків викладених в даній постанові.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку відповідач не довів правомірності своїх дій та прийняття рішення про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.

З урахуванням зазначеного, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог, згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати понесені Позивачем підлягають стягненню з Відповідача в повному обсязі.

Разом з тим, під час подання даної позовної заяви Позивачем не було сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн, у зв`язку з тим, що останній звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, наявні законні підстави для стягнення судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Відповідача на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва.

Керуючись статтями 72, 73, 76, 77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00334022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 18 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) в призначенні одноразової грошової допомоги, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.08.2018 року № 89.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 00034022) розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок поранення і захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі встановленому законом для працездатних осіб на день встановлення ІІ групи інвалідності, а саме з 23.02.2015 року, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, з урахуванням висновків викладених в цьому рішенні.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) грн. 60 коп. на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва (отримувач коштів - УК у Печерському р-ні м. Києва, код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача - 899998, Рахунок отримувача - UA908999980313181206084026007, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 Кас України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення "Кодексу адміністративного судочинства України" передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда