Рішення № 87767583, 24.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року м. Київ № 640/3631/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

за позовомПублічного акціонерного товариства "Центренерго" доОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби Державної фіскальної служби Українипро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0017714204 від 18.12.2018, -В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство "Центренерго" (03022, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, літ. "Є", код ЄДРПОУ 22927045) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11-Г, код ЄДРПОУ 39440996), Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 39292197), в якому просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення №0017714204 від 18.12.2018, винесене Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби;

- скасувати рішення Державної фіскальної служби України № 7921/6/99-99-11-06-01-25 від 18.02.2019 про результати розгляду скарги публічного акціонерного товариства "Центренерго" про залишення без змін винесеного Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби податкового повідомлення-рішення № 0017714204 від 18.12.2018.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що Публічне акціонерне товариство "Центренерго" не погоджується з податковим повідомленням-рішенням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 18.12.2018 №0017714204 та із рішенням Державної фіскальної служби України від 18.02.2019 №7921/6/99-99-11-06-01-25, оскільки відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). На підтвердження позиції про незастосування неустойки (штрафу, пені) під час дії мораторію позивачем також наведено ряд судової практики, в тому числі, за участі ПАТ «Центренерго» та Офісу великих платників податків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з позовної заяви вбачається, що позивачем не заперечується власне встановленого факту податкового правопорушення, разом з тим, дія мораторію застосовується тільки до конкурсних кредиторів та зобов`язань, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство та не поширюється на вимоги поточних кредиторів, що підтверджується практикою Верховного Суду, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято виключно на підставі та межах чинного законодавства.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних є незаконним у зв`язку з порушенням справи про банкрутство ПАТ «Центренерго» та прямою забороною протягом часу дії мораторію застосовувати до платника податків штрафи за порушення податкового законодавства у відповідності до норм попередньої редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Позивач наголосив, що його позиція щодо незастосування штрафів протягом дії мораторію підтверджується також чисельною судовою практикою. Окрім того, у відповіді на відзив позивачем наголошено на розбіжностях в даних Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та реєстру первинних документів «M.E.DOC» щодо дати та часу реєстрації податкових накладних та зазначено, що позивач не погоджується із застосуванням штрафів, передбачених ст. 1201 Податкового кодексу України по податковим накладним, по яких містяться розбіжності в даних реєстру та даних Акта перевірки, зокрема, із застосування штрафу в розмірі 10% від суми ПДВ по податковій накладній №188/3 від 28.02.2017, оскільки реєстрація такої накладної здійснена з дотриманням законодавчо встановлених термінів. Також, позивачем зазначено, що податкові накладні №23 від 30.06.2017, №22 від 30.06.2017, №24 від 30.06.2017, №165/3 від 31.05.2017, 3122/3 від 31.08.2018 не були прийняті та зареєстровані у ДФС у день їх відправлення з технічних причин, що збільшило кількість прострочених днів реєстрації податкових накладних, на які було нараховано штраф.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Співробітниками Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (надалі - Офіс великих платників податків) було проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (надалі - ПАТ «Центренерго») в єдиному реєстрі податкових накладних за період з січня 2017 року по жовтень 2018 року.

За результатами камеральної перевірки Офісом великих платників податків складено акт № 3767/2S-10-42-04/22927045 від 23.11.2018 (падалі - Акт перевірки) яким встановлено порушення ПАТ «Центренерго» вимог п.201.10 ст .201 розділу V Податкового кодексу України, а саме реєстрацію податкових накладних з порушенням законодавчо встановлених термінів на загальну суму ПДВ 87 025, 98 грн.

Нe погодившись із висновками, викладеними в Акті перевірки, ІІАТ «Центренерго» подало заперечення № 02/4197 від 04.12.2018.

Рішенням Офісу великих платників податків від 13.12.2018 №52806/10/28-10-42-04-15 заперечення ПАТ «Центренерго» залишено без задоволення.

На підставі Акту перевірки, Офіс великих платників податків прийняв відносно ПАТ «Центренерго» податкове-повідомлення рішення №0017714204 від 18.12.2018, яким нарахувало ПАТ «Центренерго» штраф у розмірі 13 228 96 гри. Згідно зі ст. 1201 Податкового кодексу України за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних визначених ст.201 Податкового кодексу України, з яких:

- за затримку реєстрації податкових накладних на 15 і менше календарних днів на суму ПДВ 122 922,24 грн. застосовано штраф у розмірі 10% - 12 292, 24 грн.

- за затримку реєстрації податкових накладних від 16 до 30 календарних днів на суму ПДВ 4 683, 60 грн. застосовано штраф у розмірі 20% - 936,72 грн.

ПАТ «Центренерго» не погодившись із висновками Офісу великих платників податків викладених у Акті перевірки щодо порушення законодавчо встановлених термінів при реєстрації податкових накладних та застосування штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0017714204 від 18.12.2018, звернулось до Державної фіскальної служби України зі скаргою № 02/4412 від 21.12.2018 та доповненням до скарги № 08/222 від 25.01.2019 про перегляд та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

За наслідками розгляду скарги, Державною фіскальною службою України було винесено рішення №7921/6/99-99-11-06-01-25 від 18.02.2019, яким скаргу ПАТ «Центренерго» залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0017714204 від 18.12.2018 - без змін.

Позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0017714204 від 18.12.2018 звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, визначаючи, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції на момент проведення перевірки), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За приписами пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У відповідності з пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно приписів пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно абзацу 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем не заперечується факт порушення ним граничних строків реєстрації податкових накладних, окрім податкової накладної від 16.03.2017 №188/3, відносно якої вказано на розбіжностях в даних Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та реєстру первинних документів "M.E.DOC" щодо дати та часу реєстрації вказаної податкової накладної та наголошено, що реєстрація такої накладної здійснена з дотриманням законодавчо встановлених термінів - 14.03.2017 в 13:37.

Разом з тим, на підтвердження вказаних доводів позивачем не надано суду жодних доказів, зокрема, даних Реєстру первинних документів «M.E.DOC» ПАТ «Центренерго», на які містяться посилання в тексті позовної заяви.

Відтак, суд не бере до уваги дані твердження позивача.

Також, суд відхиляє твердження позивача відносно того, що податкові накладні №23 від 30.06.2017, №22 від 30.06.2017, №24 від 30.06.2017, №165/3 від 31.05.2017, 3122/3 від 31.08.2018 не були прийняті та зареєстровані у ДФС у день їх відправлення з технічних причин, що збільшило кількість прострочених днів реєстрації податкових накладних, на які було нараховано штраф, оскільки дані обставини не спростовують факт порушення позивачем граничних термінів реєстрації вказаних накладних, не звільняють позивача від відповідальності, позаяк позивачем не доведено, що вказані технічні причини виникли саме з вини відповідача.

Що стосується доводів позивача стосовно існуючої заборони застосування до нього штрафів передбачених ст. 120-1 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Так, 03 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 09 листопада 2017 року №2198-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабілізації розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України" (далі по тексту - Закон України від 09 листопада 2017 року №2198-VIII).

Пунктом 4 Закону України від 09 листопада 2017 року №2198-VIII підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 62 такого змісту: " 62. Тимчасово, до 1 липня 2018 року, не застосовуються штрафи, передбачені статтею 1201, статтею 126 цього Кодексу (в частині податку на додану вартість), та не нараховується пеня, встановлена підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 цього Кодексу (в частині податку на додану вартість), до виробників електричної енергії, що здійснюють постачання електричної енергії державному підприємству "Енергоринок" та станом на 1 січня 2016 року мали податковий борг з податку на додану вартість, в тому числі розстрочений та/або відстрочений.

Перелік виробників електричної енергії, на яких поширюється дія цього пункту, та Перелік податкових накладних, складених такими виробниками електричної енергії з 1 липня 2015 року та не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджуються Кабінетом Міністрів України".

Відповідно до пункту 62 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06 червня 2018 року №449 (далі по тексту - Постанова №449), якою затверджено:

- перелік виробників електричної енергії, що здійснюють постачання електричної енергії державному підприємству "Енергоринок" та станом на 1 січня 2016 року мали податковий борг з податку на додану вартість, в тому числі розстрочений та/або відстрочений, згідно з додатком 1;

- перелік податкових накладних, складених з 1 липня 2015 року виробниками електричної енергії, що здійснюють постачання електричної енергії державному підприємству "Енергоринок" та станом на 1 січня 2016 року мали податковий борг з податку на додану вартість, в тому числі розстрочений та/або відстрочений, та не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно з додатком 2.

Відповідно до вказаної Постанови №449 Публічне акціонерне товариство "Центренерго" включене до переліку виробників електричної енергії, що здійснюють постачання електричної енергії державному підприємству "Енергоринок" та станом на 1 січня 2016 року мали податковий борг з податку на додану вартість.

Окрім того, слід наголосити, що постановлю Шостого апеляційного адміністративного суду м. Києва при розгляді аналогічних правовідносин в адміністративній справі №826/13172/18 встановлено, що ПАТ "Центренерго" повністю підпадає під критерії п.62 підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України:

- станом на 1 січня 2016 року мало податковий борг з податку на додану вартість;

- є виробником електричної енергії;

- здійснює постачання електричної енергії ДП "Енергоринок";

- ввійшло в Перелік виробників електричної енергії, на яких поширюється дія цього пункту згідно Постанови Кабінету Міністрів України №449.

Вказані обставини, на переконання суду, є преюдиційними при розгляді даної справи.

Таким чином, наразі до Переліку виробників електричної енергії, затвердженого Кабінетом Міністрів України, на законодавчому рівні та у відповідності до п.62 підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, встановлена пряма заборона на застосування штрафів, передбачених статтею 120-1 Податкового кодексу України, за порушення строків реєстрації податкових накладних.

При цьому, суд зазначає, що, як вбачається з розрахунку штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в ЄРПН до акту перевірки від 23.11.2018 №3767/28-10-42-04/22927045 податкові накладні, граничні строки реєстрації яких було пропущено, були виписані у період з 01.01.2017 по 30.09.2018.

Тобто, податкові накладні №122/3 від 31.08.2018 та №7 від 30.09.2018 були виписані та зареєстровані з порушенням строку вже після 01.07.2018, як передбачено зазначеним вище п. 62 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Що стосується доводів позивача, відносно нарахування штрафних санкцій в період дії мораторію у зв`язку з порушенням справи про банкрутство ПАТ «Центренерго», то суд вважає обґрунтованими такі доводи, враховуючи наступне.

Так, 09 лютого 2004 року Господарським судом м. Києва у відношенні ПАТ "Центренерго" порушено справу № 15/76-6 (далі № справи змінено на 15/76-6-43/624-6) про банкрутство і одночасно, відповідно до вимог статті 12 попередньої редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі.

Згідно абз.1 ч.4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (попередньої редакції) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Згідно до ч.7 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до абз.4 ч.4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

На даний час, розгляд справи про банкрутство ПАТ "Центренерго" триває.

Таким чином, введений судом мораторій діє по сьогоднішній день, а отже і діє заборона на нарахування неустойки (штрафу, пені).

Слід зазначити, що заборона на нарахування неустойки триває протягом дії періоду мораторію та поширюється як на конкурсну заборгованість, що виникла до моменту порушення справи про банкрутство, так і на поточну заборгованість, що виникла після порушення справи про банкрутство.

Аналогічну правову позицію про те, що протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику за поточною заборгованістю неустойки (штрафу, пені), щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, викладено у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: по справі № 3-71гс12 від 12 березня 2013 року; по справі № 3-27гс13 від 01 жовтня 2013 року; по справі № 3-67гс12 від 18 грудня 2012 року, а також в Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 826/13172/18, в якій до того ж досліджувались аналогічні правовідносини.

Таким чином, застосування штрафних санкції за порушення строків реєстрації податкових накладних є незаконним у зв`язку із порушенням справи про банкрутство ПАТ "Центренерго" та прямою забороною протягом часу дії мораторію застосовувати до платника податків штрафи за порушення податкового законодавства у відповідності до норм попередньої редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Окрім того, суд наголошує, що Верховний Суд в аналогічному судовому спорі, між ПАТ «Центренерго» та Офісом великих платників податків про скасування податкового повідомлення-рішення (адміністративна справа №826/13172/18) зазначив позицію щодо посилання Відповідача-1 на рішення Верховного Суду у справах №819/2484/13-а, №821/4521/14, №0670/4698/12.

Так, на сторінці 2 Ухвали Верховного Суду від 06.03.2019 по справі №826/13172/18 (№К/9901/5764/19), якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі №826/13172/18, Верховним Судом зазначено наступне: «Посилання на позицію Верховного Суду в справах №819/2484/13-а, №821/4521/14, №0670/4698/12, як на рішення в абсолютно аналогічних судових спорах Суд вважає неприйнятними з огляду на різний предмет спору в зазначених справах. Зокрема, у справі №0670/4698/12 податковий орган звернувся з позовом про надання дозволу на стягнення податкового боргу з рахунків у банках, у справі №819/2484/13-а позовною вимогою є скасування рішення про опис майна в податкову заставу, тоді, як у справі №826/13172/18 оскаржується податкове повідомлення-рішення.»

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що судова практика, яка наведена Відповідачем-1 у відзиві, не підлягає застосуванню, оскільки була відхїилена Верховним Судом в аналогічному судовому спорі між ПАТ «Цеитренерго» та Офісом великих платників податків.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0017714204 від 18.12.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених вимог про скасувати рішення Державної фіскальної служби України № 7921/6/99-99-11-06-01-25 від 18.02.2019 про результати розгляду скарги публічного акціонерного товариства "Центренерго" про залишення без змін винесеного Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби податкового повідомлення-рішення № 0017714204 від 18.12.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При цьому слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Оскаржуваним рішенням про результати розгляду скарг залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0017714204 від 18.12.2018, а скарга позивача без задоволення.

Рішення ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов`язку, отже само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Суд встановив, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення про результати розгляду скарги діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16 (№К/9901/454/17), вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

В зв`язку із тим, що оскаржуване рішення ДФС України про результати розгляду скарг не породжує саме по собі настання юридичних наслідків для позивача, суд вважає, що скасування даного рішень не є належним способом захисту порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись положеннями статей 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, ст. ст.241-246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03022, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, літ. "Є", код ЄДРПОУ 22927045) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0017714204 від 18.12.2018.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03022, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, літ. "Є", код ЄДРПОУ 22927045) сплачений ним судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 1 921, 00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11-Г, код ЄДРПОУ 39440996)

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа