Ухвала суду № 87767337, 24.02.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

24 лютого 2020 року справа № 580/602/20

м. Черкаси

Cуддя Черкаського окружного адміністративного суду Тимошенко В.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А3085 про зобов`язання вчинити дії,

встановив:

17 лютого 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини А3085, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за речове майно у розмірі 17849,03 грн) за період з 19.07.2019 по 28.11.2019 у сумі 53579, 00 грн.

Вивчивши позовну заяву, суддя вважає, що вона не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України і підлягає залишенню без руху з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Суддя зазначає, що спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини не містять норм щодо строків звернення до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна при звільненні зі служби, а тому суд застосовує ч. 6 ст. 7 КАС України, в якій зазначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього ж Закону).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У резолютивній частині цього ж Рішення Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 29.01.2020 у справі №823/899/17.

В даній позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за речове майно у розмірі 17849,03 грн) за період з 19.07.2019 по 28.11.2019 у сумі 53579, 00 грн., які були виплачені не в день звільнення 19.07.2019, а 28.11.2019. Таким чином про порушення свого права позивач дізнався 19.07.2019 однак до Черкаського окружного адміністративного суду з даним позовом позивач звернувся лише 17.02.2020, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обгрунтуванням та надання доказів поважності причин його пропуску.

Враховуючи викладене, суддя приходить до висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного, керуючись частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А3085 про зобов`язання вчинити дії, залишити без руху.

Надати позивачу десять днів з дня, наступного за днем отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків зазначених у мотивувальній частині даної ухвали.

Копію ухвали направити позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя В.П. Тимошенко