Рішення № 87767206, 24.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар`їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 р. справа № 520/600/20

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєва О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до за участю третьої особи - Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату,

провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, пр.-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), за участю третьої особи - Харківського обласного військового комісаріату (далі по тексту - третя особа, вул. Коцарська, буд. 56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 22 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням II групи інвалідності з 01.12.2018 внаслідок захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.11.2019 №167;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 як інваліду 2 групи з 01.12.2018 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975. з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі 311100,00 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму у зв`язку зі встановленням інвалідності ІІ групи з 01.12.2018, однак відповідач протиправно відмовляє у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Копію ухвали позивач отримав 28.01.2020, відповідач - 30.01.2020, а третя особа -30.01.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначає, що позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 217500,00 грн. у зв`язку зі встановленням ІІІ третьої групи інвалідності з 15.11.2016. Вказує, що під час повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 01.12.2018, тобто більше ніж через два роки після первинного встановлення інвалідності, що виключає можливість призначення та виплати допомоги в більшому розмірі в силу положень пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду продовжено відповідачу процесуальний строк на подачу відзиву.

Третя особа не скористалась законодавчо наданим правом надати пояснення по суті спору.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у періоди: з 06.07.2014 по 09.10.2014, з 08.02.2015 по 18.05.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антирерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

На підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати працездатності у відсотках застрахованого від 28.10.2015 серії 10 ААА №015627 позивачу визначено ступінь втрати працездатності 25 % за страховими виплатами.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 25.11.2016 серії 12 ААА №444732 позивачу з 15.11.2016 було первинно встановлено III групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з захистом Батьківщини.

Таким чином, датою первинного встановлення інвалідності є 15.11.2016.

Позивачу у зв`язку із втратою працездатності та як інваліду ІІІ групи у 2016 році у сукупності виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 217500,00 грн.

У подальшому, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №955969 від 07.11.2018 позивачу з 01.12.2018 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Згідно з рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного у протоколі від 30.11.2019 №167, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги через відсутність правових підстав для її виплати. Вказано, що відповідно до норми пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 призначення та виплата одноразової грошової допомоги є можливою лише у разі, якщо між первинною втратою працездатності, яка визначалась у відсотках, та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІ групи інвалідності пройшов термін, який не перевищує двох років.

Не погоджуючись із діями відповідача, наголошуючи, що Міністерство оборони України протиправно відмовило у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У відповідності до частини 1 статті 3 цього Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з ч. 2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги йому, як особі, якій було встановлено втрату працездатності у відсотках.

Призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, врегульовано Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).

Пунктом 6 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Пунктом 3 цього ж Порядку визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Так, відповідно до пунктів 2, 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 01.01.2014 у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Положення пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.

Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності.

Правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Суд звертає увагу, що на час первинного встановлення інвалідності ІІІ групи позивачеві (з 15.11.2016) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.

З дня первинного встановлення інвалідності (15.11.2016) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (01.12.2018) минуло понад два роки. Відтак, з урахуванням викладених законодавчих приписів, суд не вбачає правових підстав для призначення і виплати відповідачем одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі у межах спірних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.08.2019 у справі №806/2187/18, в якій зазначено, що з дня первинного встановлення інвалідності (03.04.2015) до дня встановлення ІІ групи інвалідності ( 27.11.2017 ) минуло понад два роки, відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. При цьому, датою встановлення інвалідності слід вважати день її первинного встановлення без врахування причин встановлення інвалідності.

Судом також враховується сутність такої допомоги як одноразової виплати, що виключає визнання за позивачем права на її повторне отримання у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму. Мова може йти лише про право на отримання цієї допомоги у збільшеному розмірі, яке, як на момент первинного встановлення позивачу інвалідності, так і на момент встановлення її вищої групи, було обмежено дворічним строком, не дотриманим за обставин даної справи.

Правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №806/694/16, від 15 березня 2018 у справі №816/4195/15, від 20 березня 2018 у справі №295/3091/17, від 21 червня 2018 у справі №751/4367/17, на які посилається позивач, не можна застосовувати до даної справи, оскільки зазначені судові рішення постановлені за наслідками інших фактичних обставин справи щодо часу первинного встановлення інвалідності та її подальшої зміни, а відтак і за іншого законодавчого регулювання спірних правовідносин.

Що ж стосується позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства оборони України виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії, пов`язаних із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 25.09.2018 відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку №975, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги, суд зазначає, що вони є похідними від першої позовної вимоги.

Оскільки, судом було встановлено відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, правові підстави для зобов`язання відповідача здійснити на користь позивача виплату допомоги також відсутні.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Частинами першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), за участю третьої особи на стороні відповідача - Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд. 56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.02.2020.

Суддя О.В. Ніколаєва