Рішення № 87765968, 21.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2020 року справа № 320/3810/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання рішення протиправним та його скасування,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 10.04.2019 № 17/1 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність згідно поданих графічних матеріалів орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва в АДРЕСА_2.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №320/3810/19, розпочато підготовку справи до судового розгляду, витребувано докази від відповідача та призначено підготовче засідання на 03.10.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів, відкладено підготовче засідання на 29.10.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 витребувано докази у справі від ГУ Держгеокадастру у Київській області, від ДП УДНДІПМ "Діпромісто" ім. Ю.М. Білоконя, від ДП "УкрНДПІЦивільбуд", зупинено провадження в адміністративній справі №320/3810/19 у зв`язку з витребуванням доказів у справі - до 16 січня 2020 року, призначено наступне підготовче судове засідання у справі на 16.01.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 поновлено провадження в адміністративній справі №320/3810/19, призначено підготовче судове засідання у справі на 16.01.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30.01.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила про те, що визначені відповідачем підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідають дійсності, а також вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а тому рішення Відповідача від 10.04.2019 № 17/1 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », яким Позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність згідно поданих графічних матеріалів орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва в АДРЕСА_2, є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивач зазначила, що вона та її родина фактично користуються вказаною земельною ділянкою з 1988 року, земельна ділянка з 1990 років огороджена парканом, третіми особами земельна ділянка не використовується, документи про право власності будь-яких третіх осіб відсутні, відомості про формування земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, а також записи про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відсутні.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, проте надав лист від 04.09.2019 за № 122, в якому повідомив суд про те, що на даний час протоколи засідання сесій Козинської селищної ради сьомого скликання не формувалися через систематичні перевірки вказаних рішень правоохоронними органами та вилучення оригіналів рішень та заяв фізичних та юридичних осіб з матеріалів діловодства ради; земельні питання вирішуються виключно депутатами Козинської селищної ради на сесії ради, в зв`язку з чим заяви громадян щодо земельних питань попередньо не розглядаються земельною комісією чи спеціалістом, іншими органами або посадовими особами селищної ради; у відповідності до Детального плану території смт. Козин Обухівського району Київської області (частини населеного пункту) 2013 р. цільове призначення земельної ділянки визначене як «землі житлової та громадської забудови». Заявниця ОСОБА_1 звернулася з заявою про відведення їй у власність земельної ділянки «для ведення садівництва».

Відповідач зазначив, що позивачкою у 2016 році подавалася аналогічна заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в тому районі, однак площею 0,12 га для ведення садівництва, за наслідком чого було ухвалено рішення № 24/16 від 29.06.2016 «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 ». Вказане рішення в судовому порядку не оспорювалось. Заявниці було повідомлено, що власником суміжної з її земельною ділянкою є ОСОБА_2 .

В судове засідання 30.01.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були сповіщені належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомили.

16.01.2020 від представника позивача до суду надійшло клопотання про здійснення подальшого розгляду справи №320/3810/19 у порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №320/3810/19 у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Залізничним РУ ГУ МВС України в місті Києві 07.03.1996 (а.с.53-57).

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області із заявою від 06.03.2019, у якій просила надати їй дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,06 га, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.13).

До вказаної заяви позивачкою додані копії паспорту громадянина України, ідентифікаційного номеру, копія документів на право власності на землю, довідка №88 від 03.03.2019 с/т «Міжріччя», а також графічні матеріали на земельну ділянку.

Козинська селищна рада Обухівського району Київської області на засіданні 63-ої сесії VІІ скликання рішенням від 10.04.2019 №17/1 «Про розгляд заяви ОСОБА_1 » відмовила позивачці у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність згідно поданих графічних матеріалів орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва в АДРЕСА_2 (а.с.12).

Як підставу відмови для надання дозволу на розроблення проекту відведення бажаної земельної ділянки у власність, відповідач зазначив про те, що згідно доданого до заяви графічного матеріалу бажана земельна ділянка перебуває у приватній власності іншої особи, бажана земельна ділянка не перебуває в землях запасу та не є землею комунальної форми власності; а також те, що в зв`язку з невідповідністю бажаного місця розташування земельної ділянки, визначеної на графічних матеріалах вимогам ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, детальному плану території смт. Козин 2013р ., Генерального плану смт. Козин 1998 року.

Відповідачем в листі від 04.09.2019 № 822 на адресу суду вказано, що у відповідності до Детального плану території смт. Козин Обухівського району Київської області (частини населеного пункту) 2013 р. цільове призначення земельної ділянки визначене як «землі житлової та громадської забудови». Заявниця ОСОБА_1 звернулася з заявою про відведення їй у власність земельної ділянки «для ведення садівництва». Відповідач зазначив, що позивачкою у 2016 році подавалася аналогічна заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в тому районі, однак площею 0,12 га для ведення садівництва, за наслідком чого було ухвалено рішення № 24/16 від 29.06.2016 «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 ». Вказане рішення в судовому порядку не оспорювалось. Заявниці було повідомлено, що власником суміжної з її земельною ділянкою є ОСОБА_2 (а.с.68-69).

На підтвердження своїх доводів, відповідач надав до суду копію рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, прийнятого на засіданні 70-ої сесії VІ скликання, від 23.10.2015 № 6/15 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», згідно якого гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0866 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, в АДРЕСА_3 .

Строк дії даного рішення становить два роки з моменту його прийняття (п.5 рішення від 23.10.2015 № 6/15) (а.с.103).

Також, відповідачем надано до суду копію рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, прийнятого на засіданні 36-ої сесії VІІ скликання, від 23.07.2013 № 1 «Про затвердження «Детального плану території смт. Козин Обухівського району Київської області (частини населеного пункту)» з копією графічного матеріалу Детального плану території смт. Козин Обухівського району Київської області (частини населеного пункту) (а.с.104).

Також, відповідачем надано до суду копію рішення 3-ї сесії двадцять третього скликання Обухівської районної ради народних депутатів Київської області від 18.09.1998 № 40.03.ХХІІІ «Про затвердження генерального плану селища Козин та плану Детального планування житлового району села П`ятихатки» з копією графічного матеріалу Генерального плану (а.с.106).

Судом встановлено, що інших доказів на підтвердження своїх доводів щодо правомірності відмови позивачці у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність згідно поданих графічних матеріалів орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва в АДРЕСА_2, відповідачем до суду не було надано.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного рішення, позивачка звернулася з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Порядок набуття та реалізації права на землю громадянами та юридичними особами встановлений у розділі IV Земельного кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 2 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК України).

Частиною 1 ст.121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 Земельного кодексу України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно з ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Абзацом 1 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абз.2 ч.1 ст.118 Земельного кодексу України).

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абз.3 ч.1 ст.118 Земельного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Таким чином, виходячи з аналізу норм законодавства, суд приходить до висновку, що цільове призначення спірної земельної ділянки визначається рішенням відповідача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який в установленому законом порядку погоджений у відповідних органах.

Суд звертає увагу, що надані відповідачем копії графічних матеріалів Детального плану території смт. Козин Обухівського району Київської області (частини населеного пункту) 2013 року та Генерального плану смт. Козин Київської області 1998 року не підтверджують та не визначають цільове призначення земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивачка, як «землі житлової та громадської забудови».

Відтак твердження відповідача стосовно того, що надана ним копія Детального плану території смт. Козин Обухівського району Київської області (частини населеного пункту) 2013 року визначає цільове призначення земельної ділянки як «землі житлової та громадської забудови», не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначила про те, що відповідачем протиправно відмовлено їй у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована в АДРЕСА_2.

Так, позивачка зазначила про те, що члени її родини, як члени садового товариства «Міжріччя» з 1988 року фактично користуються земельною ділянкою орієнтовною загальною площею 0,18 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Вказана земельна ділянка огороджена парканом, на земельній ділянці розташований будинок, господарські будівлі та споруди, вигрібна яма, насадження.

Як зазначає позивач, в 1995 році частину із земельної ділянки загальною площею 0,18 га - а саме площею 0,12 га відповідачем передано у власність чоловіка позивачки, ОСОБА_3 для ведення садівництва. Земельній ділянці в подальшому присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:037:0017. Вказану земельну ділянку площею 0,12 га, позивачка успадкувала земельну ділянку після смерті чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як зазначила позивачка, у зв`язку з хворобою та смертю чоловіка, а також у зв`язку із доглядом батька 1924 р .н., вона фізично не мала можливості раніше зайнятися приватизацією бажаної земельної ділянки розміром 0,06 га, оформити яку планувала ще за життя чоловіка, та користувалася нею, покладаючись на добросовісність відповідача, якому було відомо про те, що вказана ділянка перебуває у її фактичному користуванні.

Позивачка вказала, що бажана земельна ділянка орієнтовною площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з 1988 року та по сьогоднішній день перебуває у її фактичному користуванні, огороджена парканом. Особисто позивачка постійно доглядає за цією земельною ділянкою, тримає її в порядку, чистить від бур`янів та чагарників, та використовується позивачкою і її родиною для садівництва, та є продовженням земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:037:0017. Крім того, вказана ділянка слугує єдиним можливим заїздом для спецтехніки для викачування вигрібної ями позивачки.

Позивачка також вказала, що нею по сьогоднішній день не використано право на одержання земельної ділянки для ведення садівництва із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ст. 121 Земельного кодексу України.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 , був членом садового товариства «Міжріччя» з 15.03.1988 року (ділянка АДРЕСА_2 ) та сплачував членські внески за період з липня 1988 року по жовтень 2006 року, що підтверджується копією членської книжки садовода (а.с.18-31).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 03.11.1972 року серія НОМЕР_2 , після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_1 (а.с.33).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 від 19.09.2012 року (а.с.34).

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії КВ, виданого Козинською селищною Радою народних депутатів Обухівського району Київської області 07.09.1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №181, ОСОБА_3 був власником земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої на території Козинської селищної ради для ведення садівництва в с/т «Міжріччя», кадастровий номер 3223155400:03:037:0017 (а.с.35-36).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.12.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №7-781, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Федунів О.М., ОСОБА_1, дружина, є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1942 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме земельної ділянки площею 0,12 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223155400:03:037:0017, що належала померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії КВ, виданого Козинською селищною Радою народних депутатів Обухівського району Київської області 07.09.1995 року, на підставі рішення Козинської селищної Ради народних депутатів від 29.05.1995 №32 та від 27.07.1997 №61/44, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №181 (а.с.37-39).

Відповідно до даного свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.12.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №7-781, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Федунів О.М., ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,12 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223155400:03:037:0017, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.40-41).

Судом встановлено, що згідно довідки від 20.05.2019 № 93, виданої Обслуговуючим кооперативом Садівницького товариства «Міжріччя», ОСОБА_1 є членом садівницького товариства «Міжріччя» і власником садового будинку АДРЕСА_2 з 1988 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17).

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач не надав до суду доказів чи письмових пояснень, які б підтверджували, що місце розташування обраної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Натомість судом встановлено, що спірна земельна ділянка як на час звернення позивачки до суду та під час розгляду справи в суді, так і на момент ухвалення рішення у даній справі, третіми особами, у тому числі гр. ОСОБА_2 , не використовується, право власності будь-яких третіх осіб, у тому числі гр. ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку не оформлено, відомості про формування земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та присвоєння їй кадастрового номера відсутні, записи про державну реєстрацію права власності, у тому числі за гр. ОСОБА_2 , на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - також відсутні.

Судом встановлено, що на спірну земельну ділянку відсутні будь-які документи (державний акт, свідоцтво про право власності тощо), які належним чином посвідчують право власності будь-якої третьої особи.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відтак доводи відповідача стосовно того, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована: в АДРЕСА_2, перебуває у власності гр. ОСОБА_2 , а також, що цільове призначення земельної ділянки визначено як «землі житлової та громадської забудови», та розташування земельної ділянки, визначеної позивачкою на графічних матеріалах, не відповідає бажаному місцю розташування земельної ділянки відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, Детальному плану території смт. Козин 2013р., Генеральному плану смт. Козин 1998 року, є помилковими, не відповідають дійсним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом, та спростовуються наявними у справі доказами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 витребувано докази у справі від ГУ Держгеокадастру у Київській області, а саме інформацію щодо категорії та цільового призначення земельної ділянки, площею 0,06 га на території Козинської селищної ради садівницького товариства "Міжріччя", яка межує із земельною ділянкою площею 0,12 га (кадастровий номер 3223155400:03:037:0017, власником якої є ОСОБА_1 ).

З відповіді ГУ Держгеокадастру у Київській області, викладеної у листі від 11.02.2020 №9-10-0.62-386/2-20, слідує, що у Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутня можливість надати запитувані відомості про земельну ділянку площею 0,06 га на території Козинської селищної ради без її ідентифікації за кадастровим номером (а.с.213).

Будь-якої інформації про присвоєння запитуваній позивачем земельній ділянці кадастрового номеру не надано, відтак відповідачем не доведено належними доказами свої твердження про те, що запитувана земельна ділянка має цільове призначення «землі житлової та громадської забудови», тоді як ОСОБА_1 звернулася з заявою про відведення їй у власність земельної ділянки «для ведення садівництва».

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, на підставі ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач відмовив позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без наведення жодної з підстав, визначених статтею 118 ЗК України.

Отже, відсутні фактичні та юридичні підстави для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Позивачці.

Така правова позиція, зокрема, викладена у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 826/5737/16.

Суд також враховує та погоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, про те, що чинним законодавством не передбачено право селищної ради відступати від положень статті 118 ЗК України, в тому числі не передбачено й прийняття рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з наміром відведення земельної ділянки іншій особі.

Відповідно до вимог ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Судом встановлено, що при прийнятті спірного рішення, відповідачем були порушені вимоги ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суд зазначає, що доводи відповідача з приводу того, що протоколи засідання сесій селищної ради сьомого скликання не формувалися через систематичні перевірки вказаних рішень правоохоронними органами та вилучення оригіналів рішень та заяв фізичних та юридичних осіб з матеріалів діловодства ради, не підтверджені жодними засобами доказування, а вимоги норм чинного законодавства, у тому числі норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламент селищної ради не містять застережень щодо звільнення відповідача, як органу місцевого самоврядування, від виконання ним вимог Закону.

Враховуючи встановлені обставини, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вказані вище обставини свідчать про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність визначених чинним законодавством України підстав для відмови у наданні дозволу позивачці на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га для ведення садівництва на території АДРЕСА_2, що свідчить про правомірність і обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 10.04.2019 № 17/1 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », а тому адміністративний позов належить задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У розумінні статті 13 Конвенції ефективний засіб правого захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

В силу положень частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (абз.1 ч.4 ст.245 КАС).

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абз.2 ч.4 ст.245 КАС).

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді позивачем доведено наявність у неї права на отримання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва та відсутність перешкод для його реалізації, визначених Законом, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує виходу суду за межі позовних вимог та зобов`язання Козинської селищної ради Обухівського району Київської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області площею 0,06 га.

При цьому суд зауважує, що саме на стадії розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки має бути з`ясовано питання щодо цільового призначення земельної ділянки, тому перешкод для надання відповідачем дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області площею 0,06 га суд не вбачає.

Отже позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №304 від 19.06.2019 (а.с.2).

Враховуючи задоволення позовних вимог отже судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 10.04.2019р. № 17/1 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність згідно поданих графічних матеріалів орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва в АДРЕСА_2.

3. Зобов`язати Козинську селищну раду Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04362697, місцезнаходження: 08711, Київська область, Обухівський район, смт.Козин, вул.Партизанська, 2) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області площею 0,06 га.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04362697, місцезнаходження: 08711, Київська область, Обухівський район, смт.Козин, вул.Партизанська, 2).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення складений - 21.02.2020.

Суддя Кушнова А.О.