Рішення № 87765889, 11.02.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р. справа № 300/2249/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитин Н.М.,

при секретарі судового засідання Маковійчук С.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_8

представника відповідача - Корнутія М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу від 15.10.2019 №1196-о, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 15.10.2019 №1196-о, поновлення на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 18 жовтня 2019 року, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Національною поліцією України прийнято на роботу позивача відповідно до наказу від 12.08.2019 № 865 о/с на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 19 серпня 2019 року з випробувальним терміном два місяці. Однак, Закон України «Про державну службу» та КЗпП України передбачають встановлення строку випробування від одного до шести місяців, відтак вважає, що поняття «термін» та «строк» не є тотожними, отже, встановленим строком випробування позивача слід вважати мінімальний - один місяць який закінчився 18.09.2019. Вказує на те, що наказ про звільнення їй не було направлено поштовим відправленням, а безпосередньо з оригіналом оскаржуваного наказу її було ознайомлено в м.Києві 23.10.2019 та видана трудова книжка, тобто поза строком випробування який закінчився 19.10.2019, що свідчить про проходження нею випробування, оскільки відповідач повинен був ознайомити її з таким до закінчення строку випробування.

Звернула увагу суду на те, що її не було ознайомлено із посадовою інструкцією та не визначено будь-яких завдань з метою визначення відповідності посадовим обов`язкам, в порушення ч. 2 ст. 26 КЗпП України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, згідно із вимогами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) та призначено судовий розгляд справи на 05.12.2019 о 14:00 год (а.с.1-2).

Судове засідання 05.12.2019 відкладено на 18.12.2019 у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача про надання додаткового строку на подання відзиву та доказів.

У судовому засіданні призначеному на 18.12.2019 оголошено перерву у зв`язку із витребуванням додаткових доказів у сторін.

Національна поліція України скористалася правом подання відзиву на позовну заяву за №4319/26/6-2019 від 12.12.2019, що надійшов на адресу суду 16.12.2019.

Ухвалою суду від 18.12.2019 відзив на позовну заяву Національної поліції України від 16.12.2019 з усіма доданими до нього документами - повернуто без розгляду, у зв`язку з не скріпленням такого власноручним підписом представника(а.с. 107-108).

24.12.2019 на адресу суду повторно надійшов відзив на позовну заяву із додатками Національної поліції України за №4319/26/6-2019 від 12.12.2019 та клопотання про долучення такого до матеріалів справи. Сторона відповідача у відзиві щодо задоволення позову заперечила, зазначила, що 12.08.2019 позивачку з 19.08.2019 призначено на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини із встановленням випробувального терміну два місяці. Вважає посилання позивачки на застосування термінів «строк» та «термін» випробування формалізмом, що не впливає на законність звільнення. Також, позивачка не заперечила про застосування такого випробування, про що свідчить її ознайомлення з наказом про призначення на посаду. Представник відповідача звернув увагу на ознайомлення позивачки із посадовою інструкцією 19.08.2019. Надалі, 09.10.2019 начальником забезпечення прав людини Національної поліції України направлено Голові НПУ подання про припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення згідно ст. 35 та п. 2 частини 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу». Підставою для такого звільнення стало встановлення невідповідності позивачки займаній посаді, що підтверджується доповідною запискою ОСОБА_2 , старшого інспектора з ОД відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності УЗПЛ. Також, представник відповідача зауважив, що листом від 11.10.2019 № 11516/01/37-2019 позивачку повідомлено про не проходження випробування та прийняття рішення про її звільнення, як наслідок 15.10.2019 НПУ прийнято оскаржуваний наказ. Щодо вручення такого наказу, то зазначила, що у зв`язку з не прибуттям позивачки до м.Києва 17.10.2019 для ознайомлення з таким наказом, його було направлено ОСОБА_1 21.10.2019 засобами телекомунікаційного зв`язку на мобільний телефон позивачки № НОМЕР_1 . Звернув увагу на те, що 18.10.2019 було зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, що слугувало підставою до звільнення ОСОБА_1 . Вважає, що звільнення позивачки відбулось із дотриманням норм КЗпП України та Закону України "Про державну службу" за умови встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді, письмового попередження про звільнення у встановлений строк, а саме звільнення проведено протягом строку випробування. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с. 113-143).

27.12.2019 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від представника позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечив факт ознайомлення позивачки із посадовою інструкцією, вважає, що надана відповідачем копія витягу посадової інструкції свідчить про ознайомлення з нею 04.01.2019 ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 . Стверджує, про ознайомлення позивачки із наказом 23.10.2019 у м.Києві проведено після закінчення строку випробування, а доказ направлення ОСОБА_1 фото витягу з наказу про звільнення в мережі мобільного додатку «Телеграм» не спростовує наведеного. Вказав на відсутність доказів, які б свідчили про виклик ОСОБА_1 до м.Києва для ознайомлення з оскаржуваним наказом. Заперечив направлення позивачу копії наказу про звільнення на електронну пошту про що надав відповідну роздруківку вхідних листів із електронної скриньки позивачки. Представник позивача не заперечив факт відсутності 18.10.2019 ОСОБА_1 у робочому кабінеті, однак таку пояснив виконанням службових обов`язків поза межами службового кабінету, а саме участю в круглому столі та робочій зустрічі із Коломийською ТО УТОГ в м.Коломия, що підтверджується відповідною довідкою № 11/03 від 18.10.2019 та фотосвітлинами. Вважає, що не відповідають дійсності твердження відповідача про те, що встановлено невідповідність займаній посаді, оскільки такий висновок є голослівним та не ґрунтується на жодних доказах. Так висновки відповідача щодо ОСОБА_1 про прийняття нею помилкових рішень, відсутність достатніх знань, несвоєчасного виконання обов`язків, неврівноваженість ґрунтуються на неперевіреній інформації наведеній ОСОБА_2 у доповідній записці. Також, позивачу не було видано службового посвідчення та припису на проведення перевірок структурних підрозділів національної поліції(а.с.146-191).

В судовому засіданні 03.01.2020 оголошено перерву до 28.01.2020 за клопотанням представника відповідача для надання можливості ознайомитись із відповіддю на відзив.

15.01.2020 на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив Національної поліції України в якому представник відповідача зазначила, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню, з огляду, зокрема, на те, що позивачка погодилась з наказом про призначення на посаду з випробувальним строком, який є чинний та нею не оскаржено. Вважає, що суб`єкту призначення надано право дискреційно, протягом випробування, прийняти рішення аналізуючи та ураховуючи проявлення особою, що призначена з випробуванням, рівня своєї професійної компетентності, патріотизму, доброчесності, ефективності, дотримання принципів державної служби та правил етичної поведінки. Вважає, що відповідач відповідно до ст. 9-1 ЗУ «Про державну службу» належно довів до відома позивачки наказ про звільнення засобами телекомунікаційного зв`язку 21.10.2019, тобто у останній день встановленого терміну випробування. Звернула увагу суду на те, що документами, на підставі яких суб`єкт призначення прийняв рішення про звільнння позивачки, як такої, що проходила випробування є: доповідна записка від 08.10.2019, заява від 18.10.2019, рапорт від 18.10.2019, рапорт від 22.10.2019, акт від 18.10.2019, подання від 09.10.2019(а.с.225-228).

У судовому засіданні 28.01.2019 постановлено ухвалу про витребування у Національної поліції України для огляду в судовому засіданні:

- оригінал доповідної записки Тягур К. від 08.10.2019;

- оригінал посадової інструкції головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини затвердженої наказом Національної поліції України від 29.12.2018 № 1246 та докази ознайомлення з нею ОСОБА_1 .

Зобов`язано Національну поліцію України надати суду:

- належним чином засвідчену копію доповідної записки складеної за результатами перевірки Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області від 25.09.2019 підготовлену ОСОБА_1

- належним чином засвідчену копію довідки щодо перевірки Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 30.09.2019 підготовлену ОСОБА_1

- письмові пояснення щодо видачі/не видачі ОСОБА_1 посвідчення та припису до службового посвідчення працівнику Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.

- чинне Положення про Управління забезпечення прав людини Національної поліції України в редакції станом на 19.08.2019 із відповідним наказом Національної поліції України про його затвердження.

- чинну посадову інструкції головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини в редакції станом на 19.08.2019. Надати витребувані судом докази до 10 лютого 2020 року.

В судовому засіданні 11.02.2020 сторона позивача заявлені вимоги підтримала з мотивів наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, просила позов задоволити. Представник позивача звернув увагу суду, на не виконання відповідачем ухвали суду від 28.01.2020 в частині надання оригіналу посадової інструкції та доказів ознайомлення з нею ОСОБА_1 , оскільки подана копія позивачем ставляться під сумнів, то в силу вимог ч. 6 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає, що такий доказ не слід брати до уваги. Також зазначив, що відповідачем проігноровано вимоги ухвали суду від 28.01.2020 в частині надання письмових пояснень щодо видачі/не видачі ОСОБА_1 посвідчення та припису до службового посвідчення працівнику Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив, що містяться в матеріалах справи. Зазначив, про неможливість подання до суду оригіналу посадової інструкції та доказів ознайомлення із нею ОСОБА_1 оскільки така систематично використовується в роботі, а також державні службовці можуть звертатися із проханням про надання засвідчених копій такої інструкції.

Суд, розглянувши за правилами, встановленими статтею 262 КАС України дану адміністративну справу, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові заяви по суті спору та долучені докази, проаналізувавши зміст норм права, які врегульовують спірні правовідносини, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 відповідно до наказу Національної поліції України від 12.08.2019 № 865 о/с прийнято на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 19 серпня 2019 року з випробувальним терміном два місяці(а.с.34).

07.09.2019 (07.10.2019) ОСОБА_1 складено доповідну записку за результатами проходження випробувального терміну у посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини у поліцейській діяльності(а.с.132).

08.10.2019 старшим інспектором з ОД відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини НПУ, майором поліції К.Тягур складено доповідну записку щодо професійної діяльності ОСОБА_1 , яку адресовано начальникові Управління забезпечення прав людини (надалі - УЗПЛ) Національної поліції України Євгену Леванцову . В такій доповідній ОСОБА_2 вказала, що нею виправлялися та корегувалися документи (доповідні записки) складені ОСОБА_1 за результатами перевірок Коломийського відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області від 30.09.2019 та Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 24.09.2019, оскільки такі містили помилки, не відповідали встановленій формі, містили посиланання на нормативно-правові акти, які втратили чинність. Зазначила, що із спілкування з працівниками ГУНП в Івано-Франківській області, отримала відгуки про недобропорядність та нетактовність ОСОБА_1 , яка вимагала від керівництва ГУНП в Івано-Франківській області надання окремого службового кабінету, службового транспортного засобу та особистого водія для власних потреб. Така працівниця в робочий час неодноразово відлучалася протягом дня до двох годин по особистих потребах(а.с.119-120).

09.10.2019 начальником УЗПЛ Національної поліції України Є.Леванцовим внесено подання Голові Національної поліції України генералу поліції третього рангу І.Клименку про припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення згідно ст. 35 та п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування. Як зазначено в поданні, ОСОБА_1 проявила себе як неврівноважений працівник, що несумлінно ставиться до виконання своїх обов`язків. Протягом випробувального терміну здійснила підготовку декількох доповідних записок, що були неякісними та містили помилки, які виправляли інші працівники відділу. Також, доповідна записка ОСОБА_1 про результати проходження випробувального терміну у посаді головного спеціаліста підготовлена з порушенням вимог, встановлених наказом МВС України від 27.07.2012 № 650 та містить неправдиву інформацію про те, що вона особисто готувала доповідні записки за результатами перевірок територіальних (відокремлених) підрозділів поліції(а.с.125).

Листом від 11.10.2019 № 11516/01/37-2019 ОСОБА_1 повідомлено про те, що за результатами проходження випробувального терміну її визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та прийнято рішення про її звільнення відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Вищевказаний лист позивачка отримала 11.10.2019, що підтверджується перепискою ОСОБА_1 у телекомунікаційній мережі «Телеграм» за 11.10.2019(а.с. 24). Також, вказаний лист було направлено поштовим зв`язком, що підтверджується копією конверту без ідентифікатора поштового відправлення із зазначенням рукописного номеру 11516/01/37-2019 та штемпелем за 24.10.2019 (а.с. 126, 26).

Наказом голови Національної поліції України від 15.10.2019 року №1196 о/с, відповідно до п. 2 (встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування) ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», припинено державну службу за ініціативою суб`єкта призначення та звільнено з посади ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) УЗПЛ, з 18 жовтня 2019 року на підставі подання начальника УЗПЛ від 09.10.2019(а.с.133).

Вказаний наказ позивачу було направлено телекомунікаційною мережею «Телеграм» 21.10.2019, що підтверджено позивачем у відповіді на відзив, та безпосередньо з оригіналом наказу позивач ознайомилася у м.Києві 23.10.2019 згідно розписки(а.с. 149, 28).

Позивач, не погоджуючись із своїм звільненням, вважаючи його неправомірним, здійсненим в порушення вимог Закону України "Про державну службу" і КЗпП України, звернулася до суду за захистом свого порушеного права на службу в органах державної влади.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Наведені норми визначають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначається Законом України "Про державну службу" за №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі по тексту також - Закон №889-VІІІ).

Частинами першою та другою статті 1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За приписами частини першої статті 3 Закону України № 889-VIIІ, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Положеннями частини третьої статті 5 Закону України № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Відповідно до статті 35 Закону № 889-VIII в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов`язковим. На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов`язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату. Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право суб`єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.

Частиною 2 ст. 26 КЗпП встановлено що на працівника під час його роботи у випробувальний строк поширюється законодавство про працю.

Пункт 4 статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Пункт 2 частини першої статті 87 цього ж Закону серед підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення встановлює таку: встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Відповідно до частини 6 статті 35 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.

Згідно частини 7 ст. 35 Закону № 889-VIII у разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.

Суд зазначає, що обов`язком суб`єкта призначення є дотримання процедури звільнення працівника з підстав встановлення невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, визначеної статтею 35 Закону № 889-VIII , за обов`язкової умови, що визначений наказом про призначення на посаду строк випробування триває.

Встановлюючи обґрунтованість посилання позивачки на ч. 7 ст. 35 Закону України «Про державну службу» суд бере до уваги наступні мотиви.

Наказом про призначення на службу ОСОБА_1 від 12.08.2019, такій встановлено випробувальний термін два місяці з 19.08.2019.

Для правильного вирішення спору має значення встановлення дати закінчення випробувального терміну, встановленого позивачу.

Представник позивача вважає, що останнім днем випробування є 18.10.2019, а сторона відповідача у відзиві на позовну заяву зазначила, що таким днем є 21.10.2019.

Встановлюючи дату завершення випробувального строку суд зазначає, що ст. 241-1 КЗпП визначає порядок обчислення строків, передбачених цим Кодексом. Так, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями (частина перша). Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця(частина третя). Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Відтак, днем завершення випробувального строку ОСОБА_1 є 21.10.2019, як найближчий робочий день до вихідного дня 19.10.2019 (субота), на який припадає останній день випробування.

Суд звертає увагу, на те, що позивачка отримала витяг з наказу від 15.10.2019 № 1196 о/с після закінчення строку випробування - 23.10.2019, що підтверджується відповідною розпискою, яка міститься в матеріалах справи(а.с.28).

Таким чином, в день закінчення випробування позивача не було ознайомлено з наказом про звільнення з посади державної служби, тому у відповідності з вимогами частини сьомої статті 35 Закону № 889-VIII ОСОБА_1 вважається такою, що пройшла випробування.

Одночасно, суд дійшов висновку про необгрунтованість доводів позивача щодо встановлення мінімального строку випробування ОСОБА_1 один місяць через зазначення у наказі про призначення на посаду позивачки поняття «термін» замість «строк», оскільки Закон України «Про державну службу» та КЗпП України передбачають встановлення строку випробування а не терміну, які не є тотожними поняттями.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну службу» в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право суб`єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.

Оскільки позивач не висловлювала незгоду із наказом про прийняття на посаду, яким встановлено випробувальний термін два місяці, такий нею не оскаржено, відтак суд вважає, що відповідачем належно встановлено строк випробування ОСОБА_1 два місяці.

Щодо посилання сторони відповідача на ознайомлення з оскаржуваним наказом в останній день строку випробування шляхом направлення ОСОБА_1 засобами телекомунікаційного зв`язку «Телеграм» та «WhatsApp» 21.10.2019, то такі не доводять дотримання суб`єктом призначення вимоги ст. 35 Закону України «Про державну службу» в частині ознайомлення з наказом про звільнення до закінчення строку випробування з огляду на наступне.

Стаття 9-1 Закону України «Про державну службу» визначає порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 цього Закону доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними(частина 2).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 у заяві поданій до конкурсної комісії НПУ, зазначено номер телефону НОМЕР_2 та електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1

Позивач підтверджує отримання 21.10.2019 скрин шоту оскаржуваного наказу засобами телекомунікаційного зв`язку «Телеграм».

Згідно частини 4 ст. 9-1 Закону України «Про державну службу» інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Відтак, направлений 21.10.2019 відповідачем витяг з наказу про звільнення з посади засобами телекомунікаційного зв`язку вважається доведений до відома ОСОБА_1 25.10.2019, тобто після закінчення строку випробування.

Таким чином, суд констатує, що ОСОБА_1 ознайомлено з наказом про її звільнення з посади державної служби після закінчення строку випробування, тому вона вважається такою, що пройшла випробування, відповідно до вимоги частини 7 статті 35 Закону України «Про державну службу».

У ході судового розгляду, судом встановлено та неспростовано представником відповідача, що ОСОБА_1 не викликалась (запрошувалась чи відряджалась) до м. Києва для ознайомлення з наказом про звільнення у період з 15.10.2019 до 21.10.2019, тобто до закінчення строку випробування.

В частині встановлення факту ознайомлення ОСОБА_1 із посадовою інструкцією судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України «Про державну службу» служба управління персоналом у день призначення особи на посаду державної служби організовує складення Присяги державного службовця особою, яка вперше призначена на посаду державної служби, а також ознайомлює державного службовця під підпис із правилами внутрішнього службового розпорядку та посадовою інструкцією.

Відповідно до копії витягу посадової інструкції головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини затвердженої наказом Національної поліції України від 29.12.2018 № 1246 ОСОБА_1 ознайомлена з такою 19.08.2019(а.с. 127-131).

У судовому засіданні сторона позивача поставила під сумнів поданий документ, та стверджувала, що з такою посадовою інструкцією ОСОБА_1 не ознайомлювалась.

Ухвалою суду від 28.01.2020 витребувано у Національної поліції України для огляду в судовому засіданні, в тому числі, оригінал посадової інструкції головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини затвердженої наказом Національної поліції України від 29.12.2018 № 1246 та докази ознайомлення з нею ОСОБА_1 .

На виконання вимог ухвали суду 04.02.2020 відповідачем надано засвідчену копію посадової інструкції із копією переліку осіб, яким така надана до ознайомлення, в тому числі ОСОБА_1 .

Також, відповідачем вказано на неможливість подання до суду оригіналу посадової інструкції та доказів ознайомлення із нею ОСОБА_1 мотивуючи це, використанням такої в роботі, а також тим, що державні службовці можуть звертатися із проханням про надання засвідчених копій такої інструкції.

Відповідно до ч. 6 ст. 93 Кодексу адміністративного судочинства України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, подана відповідачем копія доказу ознайомлення ОСОБА_1 із посадовою інструкцією не береться судом до уваги, оскільки суду не надано оригіналу вказаного доказу, а позивачем такий поставлено під сумнів. Також, вказані відповідачем обставини неможливості подання оригіналу такого доказу для огляду в судовому засіданні 11.02.2020 визнаються судом не поважними.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну службу» основними обов`язками державних службовців, зокрема, є забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов`язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників.

Положеннями частини 3 ст. 35 цього Закону встановлено, що на строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов`язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату.

Так, підставою для прийняття наказу про звільнення з посади ОСОБА_1 стало встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, однак відповідачем не доведено ознайомлення такої із посадовою інструкцією, що нівелює висновок відповідача про невідповідність займаній посаді та несумлінне виконання позивачкою своїх обов`язків.

Суд вважає підставними доводи сторони позивача щодо протиправної не видачі відповідачем ОСОБА_1 службового посвідчення та припису на проведення перевірок структурних підрозділів поліції з огляду на таке.

Наказом Національної поліції України від 31.07.2019 № 769 внесено зміни до Положення про Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, затверджене наказом Національної поліції України від 07.03.2019 № 215 та викладено його в новій редакції.

Відповідно до п. 2 розділу І Положення про Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, затверджене наказом Національної поліції України від 07.03.2019 № 215 (у редакції від 31.07.2019 № 769) (надалі - Положення) УЗПЛ здійснює та забезпечує реалізацію державної політики у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини під час надання поліцейських послуг та є уповноваженим підрозділом з питань дотримання гендерної рівності. УЗПЛ підпорядковується безпосередньо Голові Національної поліції України або особі, яка виконує його обов`язки(п. 5 розділу І).

Пунктом 11 розділу І Положення встановлено, що у штаті УЗПЛ вводяться посади уповноважених Голови Національної поліції України з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності з дислокацією в областях.

Відповідно до п. 4 Розділу ІV Положення УЗПЛ має право, за наявності припису, форма та зразок якого наведена в додатках 1-2, під час виконання службових обов`язків безперешкодно, у будь-який час доби, відвідувати органи (підрозділи) поліції та здійснювати їх перевірки на предмет дотримання прав людини в поліцейській діяльності.

Відповідно до посадової інструкції головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини затвердженої наказом Національної поліції України від 29.12.2018 № 1246 (надалі - Посадова інструкція) призначення на посаду головного спеціаліста відділу здійснюється наказом Національної поліції України відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю.

Пункт 2.2. Посадової інструкції встановлює, що головний спеціаліст відділу готує, серед іншого, доповідні записки для керівництва Управління з пропозиціями щодо заходів реагування на виявлені порушення під час перевірок територіальних органів та підрозділів поліції.

Головний спеціаліст має право за наявності припису встановленого зразка, під час виконання службових обов`язків безперешкодно, у будь-який час доби, відвідувати органи і підрозділи Національної поліції України та здійснювати їх перевірки на предмет дотримання прав людини в поліцейській діяльності (п. 3.4 Посадової інструкції).

Відтак, суд констатує, що відповідач не забезпечив ОСОБА_1 посвідченням та приписом, як документами необхідними для належного виконання нею службових обов`язків.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача, що прийнятий наказ Національної поліції України від 15 жовтня 2019 року № 1196 о/с "По особовому складу" про припинення державної служби ОСОБА_1 на підставі заяви ОСОБА_7 від 18.10.2019, рапорту ОСОБА_2 про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 від 18.10.2019, рапорту ОСОБА_2 від 22.10.2019, акту про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 18.10.2019, оскільки наказ про звільнення передував вказаним документам та подіям зафіксованим у них. Відтак, вказані документи не могли бути підставою до звільнення позивачки, а відтак не стосуються предмету спору - наказу про звільнення від 15.10.2019 № 1196 о/с.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що відносно позивача у спірних правовідносинах не була дотримана процедура належного звільнення, тобто з дотриманням ч.7 ст. 35 Закону України «Про державну службу» внаслідок не ознайомлення з наказом про звільнення до закінчення строку випробування та не надано суду належних та допустимих доказів ознайомлення ОСОБА_1 з посадовою інструкцією.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України від 15 жовтня 2019 року № 1196 о/с "По особовому складу" про припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та звільнення з посади відповідно до п.2 (встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування) частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 .

Згідно статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави бо незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядав трудовий спір.

Враховуючи, що звільнення позивача визнано судом протиправним, то суд поновлює позивачку на посаді та в установі, з якої його було звільнено.

У зв`язку із вищенаведеним, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі та посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 18.10.2019 року.

Відповідно до статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу".

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічну позицію було висловлено у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року по справі № 635/2084/16-ц.

Згідно довідки Національної поліції України № 29/5-549 від 29.11.2019 середньомісячний заробіток за два місяці, які передували звільненню ОСОБА_1 склав 14462,22 грн, а середньоденна заробітна плата - 688,68 грн. (а.с.136).

Суд встановив, що період вимушеного прогулу становить з 18.10.2019 по 11.02.2020 - 78 робочий день (жовтень - 9 робочих днів; листопад - 21 робочий день, грудень - 21 робочий день, січень - 21 робочий день, лютий - 6 робочих днів).

В зв`язку із вищенаведеним, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 за період з 18.10.2019 по 11.02.2020 (виходячи з розрахунку 78 х 688,68 грн.) становить 53717,04 грн.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Таким чином, відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового кодексу України зобов`язаний виплатити позивачеві середній заробіток, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Під час розгляду даної справи суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи висновки суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Також, пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат визначено: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 гривень згідно договору про надання правової допомоги від 28.10.2019, ордеру серії ІФ № 064861 від 18.11.2019, акту розрахунку суми (розміру) витрат на правничу допомоги ОСОБА_1 від 18.11.2019 та квитанції № 88 від 18.11.2019(а.с. 38, 41, 3).

Згідно опису наданої правничої допомоги виконаної адвокатом, позивачу надано послуги щодо вивчення інформації та матеріалів наданих замовником, підготовки адвокатського запиту в НП України, підготовки, оформлення та подання до суду позову ОСОБА_1 .

Враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_1 наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 15 жовтня 2019 року № 1196 о/с «По особовому складу» про припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та звільнення з посади відповідно до п.2 (встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування) частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 з 18 жовтня 2019 року.

Поновити ОСОБА_1 на роботі та посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 18 жовтня 2019 року.

Стягнути з Національної поліції України (код ЄДРПОУ 08174283, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.10.2019 по 11.02.2020 в розмірі 53717 (п`ятдесят три тисячі сімсот сімнадцять) гривень 04 копійки та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини та в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 14462 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят дві) гривні 22 копійки звернути до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Національна поліція України (код ЄДРПОУ 08174283, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.

Рішення складене в повному обсязі 17 лютого 2020 р.