Постанова № 8774291, 11.03.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2010 р.№ 2а-259/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., при секретарі судового засідання Крикливенко І.С., за участю:

прокурора: Покидько Є.К., посвідчення № 339 від 20.07.07 р.,

особи, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов: не з'явився,

представника відповідача: не з'явився,

вирішив адміністративну справу

за позовомвійськового прокурора Миколаївського гарнізону, вул. Нікольська, 18-а, м. Миколаїв, 54000 в інтересах держави в особіОСОБА_1, АДРЕСА_1, 55200 довійськової частини А 2709, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200 провизнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості в сумі 1650,0 грн.

ВСТАНОВИВ:

19 січня 2010 р. військовий прокурор Миколаївського гарнізону звернувся до суду з позовною заявою, на захист прав свобод та інтересів ОСОБА_1

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовав тим, що під час перевірки, проведеній у військовій частині А 2709, встановлені порушення щодо оплати витрат на відрядження ОСОБА_1

Необхідність представництва інтересів ОСОБА_1 позивач обґрунтував тим, що останній ніде крім військової частини не працює, його грошове забезпечення є єдиним джерелом прибутку. Також, позивач вважає, що ОСОБА_1 не має достатніх фахових знань, щоб ефективно захищати свої права в суді і посилається на слабкий стан здоров'я ОСОБА_1

Відповідач позов визнав частково, надавши суду лист, у якому підтверджує наявність заборгованості перед ОСОБА_1 у сумі 1650,0 грн., але у запереченнях стверджує, що ОСОБА_1 жодного разу не звертався до командування військової частини з вимогою про відшкодування витрат.

Одночасно, відповідач заперечує проти визнання бездіяльності щодо невиплати витрат на відрядження протиправною, посилаючись у своїх запереченнях на відсутність коштів на фінансування відповідних витрат (а. с. 25-27) і просить у цій частині залишити адміністративний позов без задоволення.

Також, відповідач заперечує проти представництва інтересів ОСОБА_1 прокурором, оскільки вважає, що відсутні підстави для такого представництва - на думку відповідача, ОСОБА_1 не перебуває у скрутному фінансовому становищі та має добрий стан здоров'я.

Заслухавши пояснення прокурора, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Протягом 2008-2009 років, відповідно до наказів командира військової частини А 2709, ОСОБА_1 неодноразово перебував у відрядженнях, витрати на які оплачував за власний рахунок. У подальшому, такі витрати військовою частиною йому відшкодовані не були, внаслідок чого виникла заборгованість, яка, відповідно до розрахунку, станом на 01.12.09 р. складає 1650,0 грн. (а. с. 10).

Відповідач факт заборгованості та її суму не заперечує.

Відповідно до ст. 14 ч. 6 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий порядок встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.99 р. "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" та Інструкцією "Про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України", затвердженої наказом Міністерства оборони України N 9 від 17.01.2000 р. (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.1. Інструкції, для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Пунктом 1.13. Інструкції передбачено, що військовослужбовцю перед від'їздом у відрядження видається аванс у межах сум, передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження, військовослужбовець подає у фінансовий орган військової частини авансовий звіт про витрачені у зв'язку з відрядженням суми, до якого додаються належно оформлене посвідчення про відрядження, оригінали документів про витрати на наймання житлового приміщення та проїзні документи.

Заперечення відповідача про те, що ОСОБА_1 не звертався до командування військової частини з вимогою про відшкодування витрат на відрядження, не мають правового значення, оскільки право на відшкодування відповідних витрат, виникає у військовослужбовця в силу вищезазначених положень законодавства, а не внаслідок звернення з вимогою про відшкодування.

Заперечення відповідача, які стосуються безпідставного представництва інтересів ОСОБА_1 прокурором, судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, підтримала його у повному обсязі і наполягає на вирішенні його в повному обсязі.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, які підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати бездіяльність командування військової частини А 2709 щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з відшкодування витрат на відрядження протиправною.

3. Стягнути з військової частини А 2709 (55200, Миколаївська область, м. Первомайськ, р/р 35212005000223 УДК в Миколаївській області, МФО 826013, ЄДРПОУ 08292953) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 1650,0 грн. заборгованості з відшкодування витрат на відрядження.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Вимоги до заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги встановлені ст. 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Мороз