Рішення № 87741372, 19.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 року м. Київ № 826/369/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи - Державної судової адміністрації України про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі - відповідача 2), за участю третьої особи - Державної судової адміністрації України, в якому просив:

визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, викладену у листі від 23 листопада 2015 року №4187/15вих, щодо виплати суддівської винагороди судді у відставці ОСОБА_1 ;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснити розрахунок, нарахування та виплату належної позивачу суддівської винагороди за 2014 та 2015 роки (включаючи посадовий оклад, доплату за вислугу років, грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, матеріальну допомогу на оздоровлення) з урахуванням її індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову:

визнано протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за 3-4 квартали 2014 року та з 01 січня 2015 року по 28 березня 2015 року з урахуванням виплачених коштів та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2014 рік, у відповідності до кількості невикористаних днів, та основну і додаткову відпустки за 2015 рік;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за 3-4 квартали 2014 року та з 01 січня 2015 року по 28 березня 2015 року з урахуванням виплачених коштів і грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2014 рік, у відповідності до кількості невикористаних днів, та основну і додаткову відпустки за 2015 рік.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09.10.2019 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 у справі № 826/369/16, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2019 прийнято справу до провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою запропоновано учасникам справи надати всі наявні документи та пояснення, які на їх думку мають значення для розгляду даної справи та підтверджують їх доводи, крім тих, що вже надані до матеріалів справи, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 по даній справі.

Учасниками справи не подано до суду жодних пояснень, заперечень чи заяв з приводу заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що з 29.03.1994 ОСОБА_1 обрано суддею Перевальського районного суду Луганської області згідно рішення Луганської обласної ради народних депутатів, а з 19.08.1996 позивач обіймав посаду судді Стахановського міського суду Донецької області згідно Указу Президента України від 12.06.1996 №420/96 та постанови Верховної Ради України від 05.10.2006 №210-V.

Позивач 03.04.2014 звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про внесення подання про його звільнення з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 №634-VІІІ позивача звільнено з посади судді Стахановського міського суду Донецької області.

Наказом Стахановського міського суду Луганської області від 05.08.2015 № 3 на підставі постанови Верховної Ради України від 16.07.2015 №634-VІІІ позивача звільнено з посади судді.

В подальшому, 21.08.2015 позивач звернувся до Державної судової адміністрації України із заявою про виплату йому суддівської винагороди та грошової компенсації за невикористану відпустку за 2014 та 2015 роки.

Листом від 17.09.2015 №П1115-15-1162/15 Державна судова адміністрація України надала відповідь, згідно якої вказала, що вона здійснює функції головного розпорядника державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. У свою чергу, оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює організаційне забезпечення місцевих загальних судів, Державна судова адміністрація України просила територіальне управління провести розрахунок суддівської винагороди у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 відповідно до постанови Верховної ради України від 16.07.2015 № 634-VІІІ.

Позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області із заявою від 26.10.2015 про виплату заборгованості з суддівської винагороди.

Листом від 23.11.2015 №4185/15вих Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області повідомило позивача про те, що у зв`язку зі зміною територіальної підсудності судових справ, підсудних Стахановському міському суду Луганської області, нарахування і виплата суддівської винагороди позивачу припинено з жовтня 2014 року. Крім того, зазначено, що у зв`язку з тим, що позивач не був прикріплений до Рубіжанського міського суду Луганської області в порядку визначеному Рішенням Ради суддів України від 23.12.2014 №76, п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» підстави для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за липень 2014 року та за період з жовтня 2014 року по 05 серпня 2015 року відсутні.

Також, відповідачем 1 повідомлено, що 21.08.2014 позивачу виплачено 12000,00 грн., 25.09.2014 13000,00 грн. та перераховано на картковий рахунок кошти за перебування на лікарняному в період з 28.04.2014 по 30.05.2014 в сумі 14440,40 грн.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

На момент подання позивачем заяви про відставку та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції, нормативно-правовим актом, що визначав правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів був Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ (далі - Закон № 2453).

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 2453 (в редакції чинній на момент подання позивачем заяви про відставку та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Зокрема, частини першої статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до положень частини четвертої статті 47 Закону № 2453 незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

При цьому, згідно частини шостої статті 47 Закону № 2453 було визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Так, згідно з частиною першою статті 109 Закону № 2453 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до частини третьої статті 109 Закону № 2453 заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 109 Закону № 2453 суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Положеннями частини першої статті 100 Закону № 2453 було встановлено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч. 5 ст. 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Зокрема, пунктом 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Виходячи з системного аналізу зазначених вище норм суд зазначає, що, на момент виникнення спірних правовідносин, звільнення судді у зв`язку з поданням ним заяви про відставку відбувалося за наявності двох взаємопов`язаних обов`язкових умов, а саме: наявності у судді стажу роботи визначеного в ч. 1ст. 109 Закону № 2453 та подання суддею заяви, яка є підтвердженням справжнього й вільного, безстороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 мав обидві обов`язкові умови для його звільнення як судді у зв`язку з поданням ним заяви про відставку.

Згідно постанови Верховної Ради України від 16.07.2015 №634-VІІІ позивача звільнено з посади судді Стахановського міського суду Донецької області відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Частиною першою статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов`язком держави, оскільки суддя, відповідно до ст. 127 Конституції України та ст. 53 Закону № 2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

У відповідності до статті 143 Закону № 2453-VI держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

За змістом статті 145 цього ж Закону фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Згідно з частинами першою, шостою статті 148 Закону № 2453-VI Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.08.1996 по 05.08.2015 працював на посаді судді Стахановського міського суду Луганської області.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 позивач звільнений з посади судді та відрахований зі штату суддів Стахановського міського суду Луганської області 05.08.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, остання виплата суддівської винагороди була здійсненна ОСОБА_1 21.08.2014 в сумі 12000,00 грн. та 25.09.2014 - 13000,00 грн.

Також, у зв`язку з перебуванням на лікарняному за період з 28.04.2014 по 30.05.2014 позивачу перераховано на картковий рахунок кошти в сумі 14440,40 грн.

Отже, нарахування і виплату суддівської винагороди позивачу припинено з жовтня 2014 року.

Судом встановлено, що Указом виконуючого обов`язки Президента України, Головою Верховної Ради України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (далі - Указ № 405/2014) уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014.

У абзаці 21 частини першої статті 1 Закону України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон № 638-IV, в редакції періоду спірних правовідносин) закріплено, що антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

За приписами частин першої, другої статті 4 Закону № 638-IV організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом 10 частини четвертої цієї ж статті Закону № 638-IV визначено, що до участі у здійсненні заходів, пов`язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також, зокрема, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну фінансову політику.

Повноваження інших суб`єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом визначено статтею 6 Закону № 638-IV, за якою останні, у межах своєї компетенції здійснюють заходи щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалізують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцій на об`єктах, що належать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспорту і зв`язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформацію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.

Водночас, за правилами частини другої статті 14 Закону № 638-IV у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Наведене узгоджується з положеннями статті 64 Конституції України, за змістом якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції», на підставі подань Державної судової адміністрації України на зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам (вх. № 913/0/1-14 від 29 серпня 2014 року, вх. № 10027/0/30-14 від 01 вересня 2014 року), розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 № 2710/38-14 змінено територіальну підсудність справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним судам. Зокрема, цивільні справи, справи про адміністративні правопорушення і кримінальні провадження, які підсудні Стахановському міському суду Луганської області передано для забезпечення розгляду Сєвєродонецькому міському суду Луганської області.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 у 2014 році працював суддею Стахановського міського суду Луганської області у звичайному режимі на контрольованій території України до визначення територіальної підсудності цього суду, тобто до 02.09.2014, та отримував суддівську винагороду з початку 2014 року по вересень 2014 року включно, про що свідчать довідки про доходи.

Між тим, судом встановлено, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» (в редакції, чинній на 30.10.2014), до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено місто Стаханов (п.14).

Крім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (в редакції, чинній на 07.11.2014), в Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження зазначено, в тому числі, місто Стаханов Луганської області (на території якого розміщено Стахановський міський суд Луганської області, де працював позивач).

Саме на виконання наведених положень законодавства і з урахуванням проведення на окремих територіях Донецької та Луганської областей антитерористичної операції постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» (далі - Постанова № 595) затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Тимчасовий порядок), яким визначено процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям, здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей.

Пунктами 3, 4 Тимчасового порядку встановлено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов`язки.

Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).

Пунктом 10 Тимчасового порядку визначено, що видатки на забезпечення діяльності місцевих загальних судів, що здійснюють судочинство на контрольованій території Донецької та Луганської областей, у тому числі виплата суддівської винагороди та заробітної плати працівникам апаратів судів, здійснюються виключно через територіальні управління ДСА у Донецькій та Луганській областях.

Згідно з положеннями пункту 11 Тимчасового порядку установи, які переміщені на контрольовану територію, відкривають рахунки в органах Казначейства за місцезнаходженням у порядку, встановленому законодавством.

Виходячи зі змісту положень Тимчасового порядку, суд зазначає, що застосування цього Порядку щодо виплати працівникам заробітної плати (грошового забезпечення, суддівської винагороди, інших передбачених законодавством виплат тощо) можливе виключно за період розміщення установи, з якою ці працівники перебували у трудових відносинах, на тимчасово неконтрольованій території України.

При цьому, заробітна плата за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території виплачується в повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи після повернення такої території під контроль органів державної влади або переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Окрім цього, пунктом 10 Розділу II. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) встановлено, що у разі якщо суд припиняє роботу у зв`язку із стихійним лихом, військовими діями, проведенням антитерористичної операції або іншими надзвичайними обставинами, суддя, який обіймає посаду в такому суді, може бути, за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на строк не більше ніж на шість місяців прикріплений до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості із збереженням за ним посадового окладу, але без відповідних доплат.

Рішенням Ради суддів України від 23.12.2014 № 76 встановлено вважати такими, що тимчасово прикріплені до штату судів того самого рівня і спеціалізації відповідно в Донецькій та Луганській областях, що функціонують на території, підконтрольній українській владі, суддів, які подали заяви на переведення на роботу на посадах суддів до інших судів України з судів, які тимчасово знаходяться на неконтрольованій території Донецької та Луганської областей, до прийняття рішення про їх переведення у встановленому законом порядку.

Головам відповідних судів видати накази про тимчасове прикріплення таких суддів на підставі заяв суддів про прикріплення та штатних розписів у порядку та на умовах, визначених пунктом 2 цього Рішення.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити виплату суддівської винагороди, обрахованої з дня останнього нарахування до дня тимчасового прикріплення, та допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (у разі перебування у відпустці) та суддівської винагороди до моменту переведення у встановленому законом порядку в судах, до яких вони тимчасово прикріплені.

Враховуючи наведені вище положення, суд зазначає, що виплата суддівської винагороди за період, коли установа (суд) розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території можлива лише у разі повернення території під контроль органів державної влади, або переміщення установи в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи, якщо така продовжує функціонувати і її працівники виконують свої обов`язки.

При цьому, підставою для прикріплення судді до штату суду є відповідна заява судді, підставою для виплати суддівської винагороди є прикріплення судді до штату відповідного суду.

Як зазначено вище, місто Стаханов Луганської області, на території якого розміщено Стахановський міський суд Луганської області, де працював позивач, було включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Відповідно до рішення Ради суддів України від 23.12.2014 № 76, судді та працівники апарату Стахановського міського суду Луганської області прикріплені до Рубіжанського міського суду Луганської області.

З матеріалів справи встановлено, що не заперечується сторонами, ОСОБА_1 не подавав заяви про прикріплення його до штату відповідного суду, який знаходиться на контрольованій території, а саме до Рубіжанського міського cуду Луганської області.

Позивачем не надано жодних належних доказів, які підтверджували б де та за яким судом він рахувався та здійснював правосуддя, чи перебував фактично на роботі.

Водночас, суд зазначає, що законодавством України, яке діяло у період спірних правовідносин, не було передбачено фінансування судів, в тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям, які працювали у судах, розташованих у зоні проведення антитерористичної операції на не підконтрольній українській владі території і не були у встановленому законом порядку прикріплені (переведені) до іншого суду на підконтрольну територію.

Стосовно тверджень позивача, що законодавством не визначено обов`язку подання заяви про прикріплення судді до певного суду для отримання суддівської винагороди, суд зазначає наступне.

Абзацом 23 статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що режим в районі проведення антитерористичної операції - це особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб`єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров`я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Частиною другою статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Тимчасове припинення виплати заробітної плати на території непідконтрольній українській владі, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 та встановлення рішенням Ради суддів України від 23.12.2014 № 76 обов`язку щодо прикріплення до Рубіжанського міського суду Луганської області є тимчасовим обмеженням прав і свобод.

Зазначені постанова Кабінету Міністрів України № 595 та рішення від 23.12.2014 № 76 не оскаржені та є чинними.

Суд критично ставиться до посилань позивача на те, що реалізація суддею права на відставку унеможливлює одночасне його переведення на посаду судді іншого суду. Крім того, на думку позивача, з незалежних від нього обставин, Вищою радою юстиції грубо порушено встановлений законом граничний термін розгляду його заяви про відставку та внесення подання до Верховної ради України про звільнення з посади судді. Тобто позивач вважає, що реалізоване ним 03.04.2014 право на відставку не може примушувати його до продовження суддівської кар`єри під загрозою позбавлення приналежних гарантійних витрат.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач 03.04.2014 звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про внесення подання про його звільнення з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку (у зв`язку з наявністю стажу роботи на посаді судді не менше двадцяти років) та постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 позивача звільнено з посади судді.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Частиною третьої цієї статті передбачено, що заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Крім того, як передбачено частиною четвертою статті 109 Закону № 2453-VI, суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Отже, подання суддею заяви до Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення в порядку статті 109 Закону № 2453-VI не вказує на відсутність обов`язку продовжувати здійснювати повноваження судді, а також, у даному випадку, вчиняти дії щодо прикріплення до Рубіжанського міського суду Луганської області або іншого суду на підконтрольній території для виконання своїх службових обов`язків.

Більше того, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права оскаржити протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, який, на його думку, порушив його право на відставку, шляхом затягування процедури розгляду такого питання, до адміністративного суду.

Таким чином, здійснивши системний аналіз наведених положень законодавства, з урахуванням встановлених обставин та наявних у справі доказів, беручи до уваги відсутність доказів, які підтверджували б переведення чи прикріплення, зарахування позивача до штату відповідного суду, розміщеного на підконтрольній українській владі території, продовження позивачем здійснення своїх функцій в період, суд дійшов висновку про відсутність у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, як розпорядника бюджетних коштів, правових підстав для проведення позивачу спірних виплат (суддівської винагороди за 2014 та 2015 роки) за період діяльності суду на території проведення антитерористичної операції, яка не підконтрольна українській владі.

Оцінюючи правомірність дій та рішень суб`єктів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко