Рішення № 87741371, 21.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2020 року м. Київ № 640/9106/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Головного управління ДФС у м. Києві,

2) Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління

ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

повернення надмірно сплачених коштів

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (03115, м. Київ, вул. Верховинна, 9, код ЄДРПОУ 39513550), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.06.2015 № 690-17,

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 № 0149821310,

- повернути надмірно сплачені грошові кошти до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві у розмірі 45 000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем податкове зобов`язання з транспортного податку за 2016 рік було сплачено вчасно, а саме, 08.09.2016, у той час як вимога щодо сплати податкового зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для винесення податкового повідомлення - рішення від 08.05.2019 № 0149821310. Також відповідач зазначив про те, що належний йому автомобіль не може бути ні базою, ні об`єктом оподаткування за 2015 рік відповідно до вимог підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, оскільки зміни до зазначеної норми були внесені після 01.07.2014, тобто не підлягали застосуванню станом на 01.01.2015.

Також, позивач зазначив про те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення ним отримано не було.

Відповідачем 2 надано суду письмові заперечення на позовну заяву в яких зазначено про те, що податкове повідомлення - рішення від 08.06.2015 №690 -17 було направлено позивачу 06.07.2015 на адресу: АДРЕСА_1 , та в подальшому 04.08.2018 було здійснено «досилання» згідно відмітки на конверті, на адресу АДРЕСА_2 , водночас поштове відправлення повернулося з відміткою «за закінченням строків зберігання» 05092015, при цьому, згідно наданої копії паспорта, позивач був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , та в подальшому змінив місце реєстрації на АДРЕСА_2, однак контролюючий орган про відповідні зміни не повідомив, з огляду на що відповідно до пункту 42.2 статті 42, пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 №690 -17 вважається врученим належним чином, з огляду на що, починаючи з 06.09.2015 у позивача виникло право протягом 1095 днів оскаржити таке рішення до суду, яке вичерпало свою дію 06.09.2018.

Відповідачем 2 надано суду доповнення до відзиву на позовну заяву в яких зазначено про те, що оскільки позивачем 08.06.2016 було сплачено 25 000,00 грн. та 30.11.2018 - 45 000,00 грн. позивач фактично погодився з податковими повідомленнями - рішеннями від 08.06.2015 № 690/17 та від 08.05.2019 № 0149821310.

Відповідачем 1 відзиву на позовну заяву суду надано не було.

Позивачем суду надано відповідь на відзив, у якій зазначено про те, що податкове повідомлення - рішення від 08.06.2015 №690-17 сформовано з порушенням норм законодавства та надіслано позивачу на невірну адресу, внаслідок чого ним не отримано, грошове зобов`язання не могло набути статусу узгодженого.

Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.

08.06.2015 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпунктом 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення - рішення № 690-17, яким ОСОБА_1 визначено визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення - рішення було направлено ОСОБА_1 на адресу - АДРЕСА_1 рекомендованим листом з повідомленням про про вручення, водночас поштове відправлення повернулось без вручення адресату у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання.

30.06.2016 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпунктом 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення - рішення № 0062-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення - рішення було направлено ОСОБА_1 на адресу - АДРЕСА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, водночас поштове відправлення повернулось без вручення адресату.

22.04.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена камеральна перевірка платника транспортного податку з фізичних осіб - ОСОБА_1 за результатами якої складено акт № 1887/26-15-13-10/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового Кодексу України , а саме несвоєчасна сплата транспортного податку з фізичних осіб (код бюджетної класифікації податку 18011001): за 2015 рік у сумі 25 000,00 грн. на 309 днів та за 2016 рік у сумі 25 000,00 грн. на 759 днів.

08.05.2019 на підставі зазначеного акту прийнято податкове повідомлення - рішення №0149821310, яким накладено штраф за платежем транспортний податок з фізичних осіб у сумі 10 000,00 грн.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо посилань відповідача 2 на пропущення позивачем 1095-ти денного строку на оскарження податкового повідомлення - рішення від 08.06.2015 № 690-17 суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з пунктом 42.4 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Таким чином положеннями пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України виникнення у позивача права на оскарження податкового повідомлення рішення пов`язано саме з фактом його отримання платником податків, у той час, як положення статті 42 Податкового кодексу України визначають умови за яких рішення контролюючого органу вважається врученим платнику податків.

Податкові повідомлення - рішення від 08.06.2015 № 690-17 та від 30.06.2016 № 0062-1305 були направлені позивачу супровідним листом від 08.05.2019 № 57969/Г/26-15-13-10-22.

Факт того, що до отримання вказаного листа податкове повідомлення - рішення від 08.06.2015 № 690-17 фактично отримано не було відповідачем 2 не заперечується.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що положеннями пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України виникнення у позивача права на оскарження податкового повідомлення рішення пов`язано саме з фактом його отримання платником податків, суд дійшов висновку що строк на звернення до суду в даному випадку має обраховуватись з дати отримання позивачем податкового повідомлення - рішення від 08.06.2015 № 690-17, яке було направлено йому супровідним листом від 08.05.2019 № 57969/Г/26-15-13-10-22

Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з 01.01.2015 введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Відповідно до статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін внесених зазначеним Законом, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно із підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно із приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Зазначена норма Податкового кодексу України введена в дію з 01.01.2015.

Відповідно до пункту 4 розділу 2 Закону Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Рішенням Київської міської ради №58/923 від 28.01.2015 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 а саме, встановлений в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов`язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов`язаної з виникненням об`єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов`язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов`язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

Статтею 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01.01.2015 введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, оскільки в іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи значний об`єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків.

Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судом, також, враховано рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

Враховуючи те, що податковим повідомленням - рішенням від 08.06.2015 № 690-17 визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" позивачу за 2015 рік, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Посилання відповідача на те, що оскільки позивачем було сплачено грошове зобов`язання визначене оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями, то він фактично визнав їх правомірність не приймаються судом до уваги, з огляду на те, що Податковим кодексом України факт сплати платником податків визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання жодним чином не пов`язано з фактом визнання платником податків правомірності відповідного зобов`язання чи його узгодженням.

Податкове повідомлення - рішення від 08.05.2019 № 0149821310 прийнято відповідно до акту від 22.04.2019 № 1887/26-15-13-10/ НОМЕР_1 та на підставі статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказаним актом встановлено, що порушення підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового Кодексу України, а саме несвоєчасна сплата транспортного податку з фізичних осіб (код бюджетної класифікації податку 18011001): за 2015 рік у сумі 25 000,00 грн. на 309 днів та за 2016 рік у сумі 25 000,00 грн. на 759 днів.

Відповідно до підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового Кодексу України транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 126.1 статті 126 Податкового Кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Податкове повідомлення - рішення № 0062-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн. було прийнято 30.06.2016 та направлено позивачу 02.07.2016, водночас поштове відправлення повернулось без вручення адресату.

Факт того, що 08.09.2016 позивачем було сплачено грошове зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000,00 грн. сторонами визнається та підтверджується актом від 22.04.2019 № 1887/26-15-13-10/ НОМЕР_1 .

З огляду на зазначене, враховуючи встановлення судом протиправності податкового повідомлення - рішення від 08.06.2015 № 690-17 та відсутності у позивача обов`язку щодо сплати грошового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік, а також факт сплати позивачем 08.09.2016 грошового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 грн. суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 08.05.2019 № 0149821310

В частині позовних вимог щодо повернення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 45000,00 грн. суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 43.1 статті 43 Податкового кодексу України встановлено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Відповідно до пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Позивачем доказів на підтвердження факту подання відповідачу 2 заяви щодо повернення грошових коштів у розмірі 45 000,00 грн. суду надано не було, як і не було зазначено про наявність відповідного факту.

З урахуванням наведеного у суду відсутні підстави для повернення позивачу надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 45 000,00 грн.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, повернення надмірно сплачених коштів - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.06.2015 № 690-17,

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 № 0149821310.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнуваньГоловного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980)судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 730 (сімсот тридцять) гривень 00 копійок.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя О.П. Огурцов