Постанова № 8773338, 30.03.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2010 р.                                                                       справа № 2а-20104/09/0570

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Галатіної О.О.

при секретарі                                                  Мичак О.С.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Емпоріум» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтуванні позову позивач вказав, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача щодо додержання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.12.2007 р. по 21.12.2008 р. Результати перевірки оформлено актом № 1035/23-2/35611043 від 06.07.2009 р.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення – рішення № 0002192340/0 від 17.07.2009 р. про стягнення з позивача суми заниженого податку на прибуток підприємств на загальну суму 58610,60 грн.

За результатами розгляду скарги 21.09.2009 р. відповідачем прийнято рішення про залишення без змін податкового повідомлення – рішення № 0002192340/0 від 17.07.2009 р. та винесено нове податкове повідомлення – рішення № 0002192340/1 від 22.09.2009 р.

Позивач зі спірним податковим повідомленням – рішенням № 0002192340/1 від 22.09.2009 р. не погоджується, оскільки під час проведення планової виїзної перевірки підприємством були надані в повному обсязі усі необхідні первинні бухгалтерські та інші документи.

Крім того, позивач надав суду заяву про доповнення підстав позову у якій, зокрема, зазначив, що згідно пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв’язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

Загальна балансова вартість іноземної валюти, проданої позивачем протягом 2008 р. становить 92845548 грн.

Позивач наполягає на тому, що за підсумками 2008 р. позивач мав право включити до складу валових витрат та відобразити за рядком 4.13 декларації балансову вартість проданої іноземної валюти на суму 92845548 грн. Фактично позивачем включено до валових витрат меншу суму, а саме 91088483 грн.

Тому, просив задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволені повністю відмовити та зазначили, що згідно наданої до інспекції декларації з податку на прибуток за 2008 рік та матеріалів перевірки 100 відсотків валових доходів підприємства складають доходи від здійснення операції із продажу валюти,нараховані відсотки банку, курсова різниця при реалізації іноземної валюти, умовно нараховані відсотки на поворотну фінансову допомогу.

У валових витратах підприємства 99,9 відсотків займають балансова вартість валюти, придбання послуг банку, сплата комісії банку за продаж іноземної валюти, придбання аудиторських та нотаріальних послуг, витрати на відрядження та 0,1 відсоток витрати на оплату праці з нарахуваннями.

В ході перевірки також встановлено, що до складу валових витрат необґрунтовано віднесені витрати, пов’язані з отриманням аудиторських послуг.

Згідно наданої до інспекції декларації з податку на прибуток за 2008 рік від 15.01.2009 р. № 212066, скориговані валові доходи складають 91156090 грн., скориговані валові витрати – 91155789 грн.

У ході проведення перевірки скориговані валові доходи підприємства підтверджені у сумі, зазначеної у декларації, скориговані валові витрати у сумі 90986739 грн.(крім витрат у сумі 169050 грн., які необґрунтовано віднесені до складу валових витрат.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Емпоріум» (ідентифікаційний код 35611043) є юридичною особою та зареєстрований 07.12.2007 р. виконавчим комітетом Донецької міської ради.

У період з 29.05.2009 р. по 26.06.2009 р. відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 10.12.2007 р. по 31.12.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 10.12.2007 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складений акт перевірки № 1035/25-2/35611043 від 06.07.2009 року за яким встановлено порушення позивачем, зокрема, п. п. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7; п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями в результаті чого: занижено податок на прибуток на загальну суму 20582693 грн., у тому числі за півріччя 2008 р. на 20540430 грн., 9 місяців 2008 р. на 36687 грн.; за 2008 рік на суму 5576 грн.;завищено податок на прибуток на загальну суму 20540430 грн. за 9 місяців 2008 р.

17.07.2009 року відповідачем було винесено податкове повідомлення – рішення № 0002192340/0, зі змісту якого вбачається, що згідно з п. п. «б» п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно з п. п. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ із змінами та доповненнями та на підставі акту перевірки від 06.07.2009 року № 1035/25-2/35611043 за порушення п. 1.32 ст. 1 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, позивачу визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 58610,6 грн., у т. ч. 42263 грн. – за основним платежем та 16347,6 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач скористався своїм правом на оскарження спірного податкового повідомлення – рішення відповідача.

Внаслідок апеляційного оскарження, відповідачем було винесено податкове повідомлення – рішення від 22.09.2009 року № 0002192340/1, зі змісту якого вбачається, що згідно з п. п. «б» п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно з п. п. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ із змінами та доповненнями та на підставі акту перевірки від 06.07.2009 року № 1035/25-2/35611043 за порушення п. 1.32 ст. 1 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, позивачу визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 58610,6 грн., у т. ч. 42263 грн. – за основним платежем та 16347,6 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність його дій з наступних підстав.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на порушення позивачем п. 1.32 ст. 1 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, приписами яких передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Разом з тим, суд не погоджується з зазначеною позицією відповідача щодо порушення позивачем зазначених приписів чинного законодавства України з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач дійсно здійснював діяльність з продажу іноземної валюти, а також отримував нотаріальні та аудиторські послуги, що підтверджується матеріалами справи, а саме, випискою банку та довідками – розрахунками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані відповідачу наступні декларації з податку на прибуток підприємства, а саме:

декларація з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2008 р., у рядку 04.13 якої позивач задекларував валові витрати у сумі 90053559 грн.;

декларація з податку на прибуток підприємства за півріччя 2008 р., у рядку 04.13 якої позивач задекларував валові витрати у сумі 2667 грн.;

декларація з податку на прибуток підприємства за 2008 р., у рядку 04.13 якої позивач задекларував валові витрати у сумі 91088483 грн.;

декларація з податку на прибуток підприємства за 11 місяців 2009 р., у рядку 04.13 якої позивач задекларував валові витрати у сумі 90123876 грн.

При цьому, вказані декларації були оформлені позивачем відповідно до вимог наказу ДПА України від 29.03.2003 р. №143, яким було затверджено форму декларації з податку на прибуток підприємства та Порядок її складання

Зазначеним Порядком передбачено, що у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства зазначаються інші витрати, крім визначених у 04.1 / 04.12, тобто витрат на придбання товарів (робіт, послуг) та суми витрат зі страхування, довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення.

          При цьому затверджена форма декларації з податку на прибуток підприємства не передбачає розшифровки суми, яка зазначається у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства.

Відповідно до пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

Суд вважає, що таким чином, позивач мав право віднести до складу валових витрат балансову вартість іноземної валюти.

При дослідженні в судовому засіданні виписок банку, які підтверджують балансову вартість іноземної валюти, судом встановлено наступне.

06.06.2008 р. на рахунок позивача надійшла сума в розмірі 17352000,00 дол. США, балансова вартість якої становить 84226608,00 грн.;

21.08.2008 р. на рахунок позивача надійшла сума в розмірі 300000,00 дол. США, балансова вартість якої становить 1453140,00 грн.;

12.09.2008 р. на рахунок позивача надійшла сума в розмірі 100000,00 дол. США, балансова вартість якої становить 485230,00 грн.;

25.09.2008 р. на рахунок позивача надійшла сума в розмірі 1182565,00 дол. США, балансова вартість якої становить 5747384,16 грн.;

08.12.2008 р. на рахунок позивача надійшла сума в розмірі 126795,00 дол. США, балансова вартість якої становить 933185,84 грн.

Загальна балансова вартість іноземної валюти, яка надійшла на рахунок позивача у 2008 р. становить 92845 548 грн.

Суд вважає, що за підсумками 2008 р. позивач мав право включити до складу валових витрат та зазначити у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства балансову вартість проданої ним іноземної валюти, яка становить 92845 548 грн.

В судовому засіданні було встановлено, що фактично у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік позивачем була зазначена сума в розмірі 91088 483 грн.

Суд зазначає, що таким чином позивачем за підсумками 2008 року була навіть занижена сума валових витрат від продажу іноземної валюти.

Крім того, суд вважає за необхідне додати, що сума за надання аудиторських та нотаріальних послуг взагалі не була зазначена позивачем у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік.

Також, суд вважає за необхідне додати, що відповідачем не надано жодних доказів того, що позивачем у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік були зазначені суми за надання аудиторських та нотаріальних послуг.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо відображення позивачем у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік посилається на реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат підприємства позивача за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р.

Проте, суд не погоджується з зазначеною позицією відповідача з наступних підстав.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р.

за N 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

П. 2.2 вказаного Положення визначено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Крім того, вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність в Україні» визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладені норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат підприємства позивача за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р., на який посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції взагалі не є первинним документом.

Суд вважає, що таким чином відповідач не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

У порядку ст. 94 КАС України суд присуджує до стягнення з Державного бюджету на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                  П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпоріум» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 22 вересня 2009 року № 000219340/1 на загальну суму 58 610 (п’ятдесят вісім тисяч шістсот десять гривень) 60 коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпоріум» з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 30 березня 2010 року.

Повний текст постанови складено 04 квітня 2010 року.

з участю:представників позивачаНедопитальської Н.В., Дементьєва В.А.представників відповідача - Бондар О.Л., Черкасовій Г.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Емпоріум»доДержавної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецькапровизнання недійсним податкового повідомлення-рішення, суд,-

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                       Галатіна О.О.