Рішення № 87714645, 17.02.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/5944/19

Провадження №2/265/250/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі

головуючого судді Мельник І. Г.,

за участю секретаря судового засідання Муратової Д.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про поновлення на роботі, скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю:

представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача Русакової Н.О. ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Державного підприємства «Маріупольский морський торговельний порт» про поновлення на роботі на посаді охоронника ІІ розряду відділу охорони «СМБ» ДП «Маріупольський морський торговельний порт» та стягнення з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на його користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що у 2011-2012 роках він проходив строкову військову службу, у 2018 році він прийняв рішення служити по контракту. В цей чай працював охоронником ІІ розряду відділу охорони «СМБ» ДП «Маріупольський морський торговельник порт». 16 квітня 2018 року він повідомив про це керівництво порту, а 24 квітня 2018 року уклав контракт з Державною прикордонною службою України про проходження військової служби строком на три роки. 12 червня 2019 року після звернення до відділення банку, йому стало відомо, що йому не нараховується заробітна плата охоронника на банківську картку. Одразу після цього він звернувся з відповідною заявою до керівництва порту про надання розрахунку заборгованості по заробатіній платі та причини її виникнення. З відповіді на звернення, яку він отримав 12 липня 2019 року, йому стало відомо про його незаконне звільнення з роботи ще 16 квітня 2018 року на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14 листопада 2019 року, просив врахувати поважність причин пропуску строку на звернення до суду та поновити пропущений процесуальний строк, поновити його на посаді охоронника ІІ розряду відділу охорони «СМБ» ДП «Маріупольський морський торгівельний порт», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимущеного прогулу, понесені судові витрати, та визнати наказ про припинення трудового договору (контракту) № 90/з про його звільнення, незаконним, протиправним та скасувати його.

31 жовтня 2019 року представником відповідача в особі директора Олійник О.О. надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування заперечень посилався на те, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, оскільки він отримав трудову книжку та наказ про звільнення у день свого звільнення, тобто 16.04.2018 року. Посилання позивача на те, що він не мав вільного часу та можливості вільного пересування у зв`язку з безпосередньою участю в АТО, вважає безпідставним та необгртунтованим, оскільки до суду не надано будь-яких доказів такого обмеження права позивача щодо вільного пересування або обмеження для звернення за правовою допомогою іншим чином. Крім того, контракт про проходження військової служби був укладений позивачем через тиждень після звільнення з порту, що виключає обов`язок ДП «ММПТ» зберігати за ОСОБА_1 роботу, посаду та середній заробіток. Тобто, звільнення позивача відбулося відповідно до вимог чинного законодавства, ДП «ММТП» не володіло інформацією стосовно призову позивача на військову службу або укладання позивачем контракту з Державною прикордонною службою України. Вимоги щодо стягнення середнього заробітку є похідними від вимог про поновлення на роботі, а оскільки звільнення відбулося без порушення діючого трудового законодавства, вказані вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою суду від 02 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху до виправлення відповідних недоліків, а ухвалою суду від 30 вересня 2019 року відкрите провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року відкрите провадження по справі та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14 листопада 2019 року продовжено строк проведення підготовчого провадження, визнано поважними причини неподання відповідачем доказу по справі - відповіді на запит до Маріупольського загону морської охорони щодо відпусток ОСОБА_1 та наявності в нього вільного часу, та встановлено строк подання - до закриття підготовчого провадження по справі. Крім того, витребувано з ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» довідку про середньомісячну заробітну плату позивача ОСОБА_1 за останні два місяці.

24 вересня 2019 року позивачем надана заява про усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 02 вересня 2019 року.

28 жовтня 2019 року представником відповідача надане клопотання про відкладення судового засідання.

14 листопада 2019 року позивачем надана заява про розгляд справи в його відсутності за участю його представників ОСОБА_2 та ОСОБА_3

14 листопада 2019 року представником позивача адвокатом Анісімовою Є.С. надано відповідь на відзив, в якій остання просила суд витребувати у відповідача довідку про середньомісячну заробітну плату позивача за останній два місяці до його звільнення, з відповідними корегуванням з урахуванням підвищення посадових окладів й тарифних ставок.

05 грудня 2019 року представником відповідача надані заперечення на позовну заяву, де зазначено, що причини пропуску строку на заернення до суду з позовною заявою, наведені позивачем, не можуть бути визнані поважними.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні представники позивача підтримали уточнені позовні вимоги та надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково пояснив, що позивачем пропущений строк звернення до суду із поважних причин, так як роботадавцем в день звільнення позивачу не був наданий наказ про звільнення і останній вважав, що за ним зберігається робоче місце на час проходження служби. Просили позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача Русакова Н . О . позовні вимоги не визнала та надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Додатково зазначала, що позивач власноруч написав заяву про звільнення, в той же день отримав наказ та трудову книжку. Окрім того, позивач у період проходження військової служби мав дві відпустки, активно користувався своєю банківською карткою, мав кожну неділю два вихідних дня, все це свідчить, що останній мав можливість звернутися за правовою допомогою, якщо вважав, що його права порушені роботодавцем. Вважає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про поважність пропуску строку звернення до суду, просила в задоволенні позову відмовити, в зв`язку з порушенням строку звернення до суду.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справі та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з копії трудової книжки, ОСОБА_1 було прийнято на посаду охоронника 1 розряду відділу охорони СМБ ДП «ММТП» з 19 квітня 2013 року. 23 жовтня 2016 року його було переведено охоронником ІІ розряду відділу охорони «СМБ» ДП «Маріупольський морський торговельний порт».

Як вбачається з наданою стороною відповідача копії заяви, 16.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт» із заявою з проханням звільнити його, у зв`язку із вступом на військову службу на підставі ч.3 ст.36 КЗпП України.

До вказаної заяви позивачем було додано лист окремого регіонального центру комплектування міста Краматорськ Державної прикордонної служби України про проведення вивчення кандидата на військову службу за контрактом до державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , 1990 року народження.

Наказом №90/з від 16.04.2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно з ч.3 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з вступом на військову службу.

Згідно копії виписки із Книги отримання трудових книжок, ОСОБА_1 , в день звільнення, а саме 16.04.2018 року отримав трудову книжку.

Як вбачається із Витягу з наказу №107-ос від 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 зараховано на військову службу за контрактом, до списків особового складу загону, всіх видів забезпечення та призначено на посаду радіометриста-оператора катера морської охорони 1 рангу проекту 1400М «Гриф» «Любомир» дивізіону катерів морської охорони, строком на три роки, з 24 квітня 2018 року (а.с. 12).

24 квітня 2018 року між Командиром Маріуполсьького загону морської охорони Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикорджонної служби України ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, на підставі ст.ст.19, 20 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується відповідною копією контракту. Контракт укладено на три роки, з 24 квітня 2018 року до 23 кітня 2021 року (а.с. 10-11).

Позивач проходить військову службу і на даний час.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 1 статті 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;

Відповідно до частини третьої ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

За загальними вимогами вказаних вище норм матеріального права гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Щодо визначення тривалості особливого періоду в України суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Питання наявності особливого періоду в Україні поза межами строків мобілізації було предметом розгляду Вищого адміністративного суду України, який у постанові від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14 дійшов висновку, що закінчення заходів мобілізації не припиняє особливий період. Крім того, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» особливий період не пов`язується з проведенням мобілізації та введенням воєнного стану.

Кім того, Верховний суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття "особливий період" у постанові від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17), в якій зазначено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Окрім наведеної постанови таку саму правову позицію сформовано і в інших постановах Верховного суду, зокрема від 14.02.2018 року у справі № 131/1449/16-ц; у справі №727/2187/16-ц; у справі № 640/4439/16-ц ; у справі 211/1546\16-ц.

Отже, дотримуючись правової позиції Верховного суду сформульованої у вищезазначених постановах, суд дійшов висновку, що особливий період в Україні діє, починаючи із 17 березня 2014 року і продовжує діяти до сьогодення.

Матеріалами справи безспірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 19 квітня 2013 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, з 24 квітня 2018 року проходить службу у Державній прикордонній службі України, у зв`язку з укладенням контракту під час дії особливого періоду і з цього моменту, за положеннями трудового законодавства, за ним зберігаються гарантії передбачені ч.3 ст. 119 КЗпП України.

Отже, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки вступ позивача на військову службу здійснювався під час дії особливого періоду в Україні, а тому на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

При цьому, щодо строку звернення позивача до суду з даним позовом, слід зазначити наступне.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися до суду з заявою у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 цього Кодексу визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до п. 4 Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Пропущення місячного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові. За загальним правилом, встановленим ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Позивач просив поновити строк звернення до суду, який ним було пропущено, у зв`язку з тим, що йому стало відомо про не нарахування заробітної плати охоронника ІІ розряду відділу охорони «СМБ» тільки після звернення 12 червня 2019 року до відділення банку. Після цього він звернувся з відповідною заявою до керівництва порту, та з відповіді 12 липня 2019 року дізнався про його незаконне звільнення. Крім того, зазначив, що у зв`язку з постійним виконанням військових обов`язків та безпосередньою участю в антитерористичної операції, він не мав та не має можливості вільно пересуватися та розпоряджатися належним йому часом.

Як встановлено судом, позивач був звільнений 16 квітня 2018 року, в цей же день ознайомлений з наказом, та ним отримана трудова книжка. З 24 квітня 2018 року позивач вступив на військову службу.

28 серпня 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як вбачається з довідки № 420 від 19 серпня 2019 року, виданої командиром військової частини 1472, ОСОБА_1 дійсно з 24 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року приймав участь в проведенні антитерористичної операції, та з 01 травня 2018 року по теперішній час приймає участь у проведенні операції об`єднаних сил у складі військової частини 1472 Регіонального управління Мосрької охорони Державної прикордонної служби України (а.с. 23).

Між тим, за даними Маріупольського загону морської охорони (ВЧ 1472) Державної прикордонної служби України від 21 листопада 2019 року, у період з 24 квітня 2018 року по 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 надавались: щорічна відпустка за 2018 рік у період з 29.12.2018 року по 23.01.2019 року, та відпустка за станом здоров`я у період з 04 .10.2018 року по 02.11.2018 року (а.с. 131).

З інформації Регіонального управління морської охорони Мариупольській загін морської охорони (військова частина 1472) вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу у складі військової частини 1472 (23 загоні морської охорони) Регіонального управління морської охорони, відповідно до Тижневого розпорядку дня для кораблів та катерів Маріупольського загону морської охорони при стоянці в базі та Тижневого розпорядку дня для короблів та катерів Маріупольського загону морської охорони, які знаходяться на охороні державного кордону (а.с.32-33). У своїй позовній заяві позивач вказував, що працює в морі, п`ять днів на тиждень, вихідні дні субота та неділя.

Отже, доводи позивача про те, що він зі вступом на військову службу не мав можливості вільно пересуватися та розпоряджатися належним йому часом, спростовуються зазначеними даними.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що про своє звільнення він дізнався тільки після звернення до відділення банку у зв`язку не нарахуванням заробітної плати, оскільки останній активно користувався своєю банківською карткою та мав можливість пересвідчитися, що заробітна плата підприємством йому не нараховується. Більш того, з наданого позивачем звіту по транзакціях за його власним рахунком за період з 01.04.2018 року по 12.06.2019 року вбачається, що останній отримавши даний звіт, звернувся до суду із позовною заявою лише 28.08.2019 року, тобто з порушенням, передбаченого ст. ст. 233 КЗпП місячного строку (а.с. 24-26).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. При цьому, відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд не знаходить підстав для задоволення позових вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому як вказані вимоги є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Таким чином, в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

На підставі викладеного та ст.ст. 43, 65 Конституції України, ст. ст. 36, 119, 233 КЗпП України, та керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про поновлення на роботі, скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; тел.. НОМЕР_2 .

Відповідач: Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт», юридична адреса: 87510 Донецька область місто Маріуполь пр. Адм. Луніна буд. 99, код ЄДРПОУ 01125755, тел.: 0629 40-86-60.

Суддя І.Г. Мельник