Рішення № 87711202, 12.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2020Справа № 910/3287/19

За позовом Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед»

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг»

2. ОСОБА_3

про визнання недійсним правочину, витребування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі юридичної особи з чужого незаконного володіння

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Смігунова В.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Боженко І.Ф.

від відповідача 1: Ганган В.Г.

від відповідача 2: Андрощук С.В.

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» було подано позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 100 % частки у капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» від 18.10.2018р., укладеного між Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» в особі ОСОБА_3 , діючого на підставі довіреності від 28.03.2018р., та ОСОБА_1 за ціною 840 000,00 грн; витребування у ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння 100 % частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» на користь Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед».

Ухвалою Господарського суду м. Києва 20.03.2019р. позовну заяву Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» залишено без руху.

Ухвалою від 03.04.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 24.04.2019р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» та ОСОБА_3 .

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що повноваження ОСОБА_3 як представника позивача на відчуження частики у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» не було ніяким чином обмежено, зокрема, стосовно вибору покупця за договором. За твердженнями вказаного учасника судового процесу, посилання заявника на те, що спірний правочин було вчинено представником на підставі довіреності в інтересах іншої особи, а не довірителя, є доказово необґрунтованими. Вказаним учасником судового процесу також було подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 500 грн. з позивача.

Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог також заперечував, посилаючись на те, що намір позивача на відчуження частки було підтверджено не лише змістом довіреності, а і письмовою резолюцією від 27.09.2018р. Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед», в якій вказано про уповноваження ОСОБА_3 на вчинення будь-яких дій, зокрема, що прийняття рішення про відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» та укладання відповідного договору купівлі-продажу з правом самостійно визначати його умови. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено на невірності обраного позивачем способу захисту прав, оскільки визнання недійсним договору, на підставі якого майно вибуло з володіння позивача та одночасне його витребування у відповідача 2 є недоцільним з огляду на правові наслідки недійсності правочину. У відзиві відповідач 1 також просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 775,37 грн.

24.04.2019р. підготовче засідання було відкладено на 28.05.2019р.

У судовому засіданні 28.05.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 19.06.2019р.

18.06.2019р. представником позивача було подано заяву про зміну підстав позову, відповідно до змісту якої в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що додатково до обґрунтування позовних вимог укладанням оспорюваного правочину з порушенням приписів ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України, договір між позивачем та відповідачем 1 також вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони із другою стороною.

19.06.2019р. судом було прийнято заяву позивача про зміну підстав позову та відкладено підготовче засідання на 03.07.2019р.

03.07.2019р. підготовче засідання було відкладено на 16.07.2019р.

16.07.2019р. підготовче засідання було відкладено на 31.07.2019р.

31.07.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2019р.

10.09.2019р. розгляд справи по суті було відкладено на 20.09.2019р.

20.09.2019р. представником ОСОБА_2 було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/3287/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2019р. за наслідками розгляду заяви відповідача 2 суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, у зв`язку з чим відповідну заяву передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2019р. заяву відповідача 2 про відвід судді у справі № 910/3287/19 передано для розгляду судді Приходько І.В.

Ухвалою від 25.09.2019р. в задоволенні заяви відповідача 2 про відвід судді у справі № 910/3287/19 відмовлено.

Ухвалою від 07.10.2019р. призначено розгляд справи на 06.11.2019р.

06.11.2019р. відкладено розгляд справи на 20.11.2019р.

20.11.2019р. судом було відкладено розгляд справи по суті на 04.12.2019р.

04.12.2019 розгляд справи не відбувся, у зв`язку із тим, що було проведено евакуацію працівників Господарського суду міста Києва та відвідувачів суду у зв`язку із надходженням повідомлення про замінування будівель суду, що підтверджується актом від 04.12.2019р. про знеструмленням електромережі суду, виходу із ладу сервера автоматизованої системи та іншими умовами, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи.

Ухвалою від 05.12.2019р. судом було призначено розгляд справи по суті на 27.12.2019р.

У судовому засіданні 27.12.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотань відповідача 2 про визнання відсутніми у Боженка І.Ф. повноважень на представництво інтересів Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед», визнання доказів недопустимими, з огляду на наявність в матеріалах справи документів, що підтверджують процесуальну дієздатність позивача, а також наявність повноважень у Боженка І.Ф. на представництво інтересів Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед». При цьому, суд виходив з наступного.

За приписами п.п.1, 2 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст.56 Господарського процесуального кодексу України).

У ч.1 ст.58 Господарського процесуального кодексу України вказано, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частинами 1, 3, 4 ст.60 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За приписами ст.74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб`єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Наразі, в якості підтвердження правосуб`єктності позивача та наявності повноважень на представництво інтересів Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» у господарському процесі до матеріалів справи надано: договір №10/18-07 від 19.10.2018р. про надання правової допомоги, укладений між Адвокатським об`єднанням «Столична колегія адвокатів» та Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед»; ордер №106646 від 19.10.2018р.; свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №1317/10 від 25.12.1997р.; ордер №106660 від 19.09.2019р.; ордер №106724 від 03.12.2019р.; договір від 14.10.2019р., укладений між Адвокатським об`єднанням «Столична колегія адвокатів» та Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед»; нотаріально засвідчену копію перекладу свідоцтва про реєстрацію Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» від 09.01.2013р. з апостилем від 14.11.2018р.; нотаріально засвідчену копію перекладу свідоцтва №НЕ317645 від 14.11.2018р. з апостилем від 14.08.2018р., згідно якого директорами Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» є ОСОБА_4 та ОСОБА_5; копію установчого договору та статуту Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед».

За висновками суду, надані до матеріалів справи документи є достатніми доказами наявності у Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» процесуальної дієздатності, а також повноважень у Боженка І.Ф. на представництво інтересів позивача у господарському процесі.

При цьому, з приводу заперечень відповідача 2 стосовно строків подання та справжності вказаних документів суд зауважує наступне.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» Україна приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Учасником вказаної Конвенції з 1972 є і Кіпр, резидентом якого є Компанія «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед».

Ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

У ст.1 вказаної Конвенції зазначено, що для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, і що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими аґентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ (ст.2 Конвенції).

У ч.1 ст.3 вказаної Конвенції зазначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

За приписами ст.4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок "Apostille" (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)" повинен бути викладений французькою мовою.

Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення (ст.5 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів).

Наразі, суд зазначає, що апостилі, які містяться на документах, наданих на підтвердження правосуб`єктності позивача, заповнені належним чином у відповідності до означеної вище Конвенції, а отже, у суду відсутні будь-які підстави вважати відповідні документи неналежними.

Одночасно, посилання відповідача 2 на те, що ордер №106646 від 19.10.2018р. заповнено з порушенням Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, а саме без визначення певного органу, в якому здійснюється представництво, суд до уваги не приймає в якості обґрунтування наявності достатніх підстав для залишення позову без розгляду, оскільки судом вище було встановлено перелік документів, які є достатніми для того щоб вважати Боженка І.Ф. повноважним представником Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед».

Крім того, суд також вважає безпідставними посилання відповідача 2 на подання позивачем доказів наявності повноважень у представника та доказів правосуб`єктності з порушенням приписів ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок подання доказів.

Зокрема, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.ч.1, 2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України).

Дійсно, ч.ч.8, 9 вказаної статті унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Проте, суд звертає увагу на те, що за приписами ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Однак, документи, що стосуються правосуб`єктності позивача та підтвердження повноважень його представника не є доказами у розумінні ст.73 Господарського процесуального кодексу України, а отже, до останніх суд не вбачає за доцільне застосовувати порядок подання, що визначений ст.80 вказаного нормативно-правового акту, а також правові наслідки його порушення. У даному випадку неприйняття доказів наявності у представника сторони повноважень на представництво з підстав, визначених відповідачем 2, могло б призвести до надлишкового формалізму, фактично порушення права позивача на участь у судовому засіданні та затягування судового процесу.

Суд зауважує, що правове регулювання порядку подання саме доказів, як документів, що підтверджують обставини, що входять в предмет доказування у спорі, та заперечення учасників судового процесу, а не всіх документів у справі направлено на забезпечення принципу змагальності учасників судового процесу, на який у даному випадку повноважність представника позивача та його правосуб`єктність не впливають.

Означені документи подаються саме для встановлення судом обставин наявності підстав для прийняття відповідного позову та допуску до участі у справі представника.

В контексті наведеного суд також вважає за не обхідне звернути увагу представника відповідача 2 на те, що повноважність представника Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» на час вирішення питання про залишення позову без розгляду самим позивачем не оспорюється, із заявою ані про залишення позову без розгляду, ані про відмову від позову заявник не звертався. Тобто, у Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» не виникає сумнівів щодо наявності у Боженка І.Ф. повноважень для представництва інтересів позивача у господарському процесі в межах справи №910/3287/19.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотань відповідача 2 про залишення позову без розгляду та закриття провадження як таких, що позбавлені належного обґрунтування.

Судом було також розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 2 про забезпечення судових витрат, яке було подано 06.11.2019р. При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 125 Господарського процесуального кодексу України, суд може зобов`язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).

Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв`язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).

Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 126, частини п`ятої статті 127 та частини п`ятої статті 129 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

Розглянувши клопотання відповідача 2 про забезпечення судових витрат, суд зазначає, що ОСОБА_2 не доведено наявності достатніх підстав, з наявністю яких закон пов`язує можливість застосування забезпечення судових витрат.

Зокрема, у суду відсутні підстави вважати, що у подальшому у разі покладення витрат відповідача 2 на професійну правничу допомогу на позивача, виконання судового рішення у цій частині буде ускладнене.

27.12.2019р. представником відповідача 2 було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/3287/19.

Ухвалою від 27.12.2019р. визнано подання 27.12.2019р. представником ОСОБА_2 заяви про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/3287/19 зловживанням процесуальними правими; залишено без розгляду заяву представника ОСОБА_2 про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/3287/19.

27.12.2019р третьою особою 2 було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/3287/19.

Ухвалою від 27.12.2019р. заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/3287/19 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2019р. заяву третьої особи 2 про відвід судді у справі № 910/3287/19 передано для розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою від 28.12.2019р. в задоволенні заяви третьої особи 2 про відвід судді у справі № 910/3287/19 відмовлено.

Ухвалою від 09.01.2020р. розгляд справи призначено на 22.01.2020р.

У судовому засіданні 22.01.2020р. представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представником відповідача 1 було надано пояснення по спору, згідно яких проти задоволення позову заперечено.

Представник відповідача 2 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив.

22.01.2020р. судом було відкладено розгляд справи по суті на 29.01.2020р.

29.01.2020р. розгляд справи по суті було відкладено на 12.02.2020р.

В судовому засіданні 12.02.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів 1, 2 та третьої особи 2, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

28.03.2018р. Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» (довіритель) було видано ОСОБА_3 (повірений) довіреність, якою уповноважено останнього бути представником Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» у взаємовідносинах з будь-якими підприємствами, установами, організаціями, банківськими установами, фізичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, посадовими особами та нотаріусами незалежно від підпорядкування та форми власності по будь-яким питанням, що стосуються продажу/відступлення та управління частками (корпоративними правами на частку) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» (компанія). Для цілей цього повіреному надається право: приймати рішення про продаж/відступлення часток (корпоративних прав на частки) в статутному капіталі компанії, продавати (або іншим чином відступати) від імені довірителя частки (корпоративні права на частки) в статутному капіталі компанії, самостійно визначати умови договорів купівлі-продажу часток (корпоративних прав на частки), підписувати такі договори; скликати/ініціювати скликання загальних зборів - засновників/учасників компаній, реєструватись та приймати участь в загальних зборах учасників компаній, формувати порядок денний зборів засновників/учасників компанії у відповідності з чинним законодавством, самостійно на свій розсуд приймати всі рішення з усіх питань порядку денного (в тому числі, шляхом підписання рішення єдиного учасника компанії) та голосувати, володіючи при цьому належними довірителю голосами в цій компанії, подати від імені довірителя заяви (в тому числі, про вихід довірителя зі складу засновників/учасників/акціонерів компанії, та про ліквідацію компанії), одержувати і надавати довідки та документи, розписуватись за довірителя, підписувати установчі документи компанії, зміни та доповнення до установчих документів (в тому числі, з викладенням цих документів в новій редакції) компанії з їх наступною реєстрацією у відповідних державних органах, підписувати від імені довірителя розпорядження, запити, листи та інші документи для отримання будь-якої інформації, направляти від імені довірителя розпорядження, запити, листи та інші документи для отримання будь-якої інформації, направляти від імені довірителя вимоги про скликання позачергових зборів акціонерів (учасників), сплачувати необхідні для цього платежі, а також виконувати інші дії, що пов`язані з виконанням цієї довіреності, передбачені чинним законодавством та статутом компанії і які, на думку представника, можуть бути доцільними для правильного та ефективного виконання цієї довіреності. Вказана довіреність була видана без права передоручення строком до 31.12.2018р.

11.04.2018р. загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» було прийнято рішення про обрання ОСОБА_1 на посаду генерального директора товариства. Вказане рішення було оформлено протоколом №11/04/18 від 11.04.2018р.

18.10.2018р. загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» було прийнято рішення про продаж частки в статутному капіталі товариства у розмірі 100% статутного капіталу ОСОБА_1 . Вказане рішення було оформлено протоколом №18/10/18 від 18.10.2018р.

18.10.2018р. між Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав, за умовами п.1.1 якого продавець передає у власність покупця належну продавцю частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг», а покупець приймає цю визначену договором частку від продавця та оплачує йому ціну продажу частки, визначену цим договором.

За умовами п.1.2 договору від 18.10.2018р. від продавця до покупця переходить право власності на частку, яка становить 100% від загального розміру статутного капіталу товариства та складає 840 000 грн. Разом із часткою продавець передає, а покупець приймає усі права, а також обов`язки учасника товариства, що пов`язані із правом власності на частку, встановлені чинним законодавством України та статутом товариства, пропорційно розміру частки у статутному капіталі товариства.

У п.1.3 визначено відомості про товариство:

- повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг»;

- організаційно-правова форма: товариство з обмеженою відповідальністю;

- ідентифікаційний код (ЄДРПОУ) товариства: 38679874;

- загальний розмір статутного капіталу товариства: 840 000 грн.;

- місцезнаходження товариства: 01135, м.Київ, проспект Перемоги, буд.5А.

Пунктом 2.1 договору від 18.10.2018р. передбачено, що продаж частки здійснюється продавцем покупцю за ціною 840 000 грн.

Оплата суми грошових коштів, визначеної в п.2.1 договору, повинна бути здійснена продавцем в строк до 31.12.2048р. (п.2.2 договору від 18.10.2018р.).

Згідно п.4.1 договору від 18.10.2018р. перехід права власності на частку до покупця відбувається з дати підписання договору. З моменту підписання цього договору цей договір діє як правовстановлюючий документ щодо права власності на частку.

Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.9.3 договору від 18.10.2018р.).

Вказаний правочин з боку продавця підписано представником ОСОБА_3 на підставі довіреності від 28.03.2018р., а з боку покупця - ОСОБА_1 особисто.

18.10.2018р. Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» та ОСОБА_1 складено та підписано акт прийому-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг».

Додатковою угодою №1 від 27.10.2018р. до договору від 18.10.2018р. сторони погодили, що оплата суми грошових коштів, визначеної в п.2.1 договору, повинна бути здійснена продавцем в строк до 31.12.2021р.

Згідно акту прийому-передачі від 29.10.2018р., складеного та підписаного ОСОБА_1 (як продавцем) та ОСОБА_2 (як покупцем) на виконання договору купівлі-продажу корпоративних прав від 29.10.2018р., відповідачем 1 передано відповідачу 2 у власність частку у статному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» у розмірі 840 000 грн., що становить 100% статутного капіталу товариства.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» з розміром внеску у статутному капіталі товариства у розмірі 840 000 грн. (100% статутного капіталу) на теперішній час є ОСОБА_2 .

Наразі, за твердженнями позивача, договір від 18.10.2018р. купівлі-продажу корпоративних прав укладено представником Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» Ткачуком С.С. в своїх інтересах (опосередковано через відповідача 1) або в інтересах іншої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» через відповідача 2, що суперечить приписам ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України. До того ж, позивачем наголошено на тому, що договір між позивачем та відповідачем 1 також вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони із другою стороною. Вказані обставини, на думку позивача, є достатніми підставами для визнання договору від 18.10.2018р. недійсним. Позовні вимоги про витребування частки у статутному капіталі у відповідача 2 обґрунтовано приписами ст.388 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договорів недійсними повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору від 18.10.2018р. позивач посилався на те, що договір від 18.10.2018р. купівлі-продажу корпоративних прав укладено представником Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» Ткачуком С.С. в своїх інтересах (опосередковано через відповідача 1) або в інтересах іншої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» через відповідача 2, що суперечить приписам ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України. До того ж, позивачем наголошено на тому, що договір між позивачем та відповідачем 1 також вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони із другою стороною.

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що повноваження ОСОБА_3 . як представника позивача на відчуження частики у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» не було ніяким чином обмежено, зокрема, стосовно вибору покупця за договором. За твердженнями вказаного учасника судового процесу, посилання заявника на те, що спірний правочин було вчинено представником на підставі довіреності в інтересах іншої особи, а не довірителя, є доказово необґрунтованими.

Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог також заперечував, посилаючись на те, що намір позивача на відчуження частки було підтверджено не лише змістом довіреності, а і письмовою резолюцією від 27.09.2018р. Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед», в якій вказано про уповноваження ОСОБА_3 на вчинення будь-яких дій, зокрема, що прийняття рішення про відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» та укладання відповідного договору купівлі-продажу з правом самостійно визначати його умови.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх -обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.

Частинами 1, 5 ст.12 Цивільного кодексу України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

У ч.ч.1, 2 ст.13 Цивільного кодексу України вказано, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч.1 ст.237 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 Цивільного кодексу України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов`язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно. В свою чергу, наведена ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України прямо забороняє представнику вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, як у своїх власних інтересах, так і в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019р. по справі №925/968/18.

Наразі, суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, позивачем не доведено, що представником позивача ОСОБА_3 вчинено оспорюваний правочин у власних інтересах, чи в інтересах третьої особи, представником якої він одночасно є.

Зокрема, надаючи оцінку доводам позивача, судом враховано, що 28.03.2018р. Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» (довіритель) було видано ОСОБА_3 (повірений) довіреність, якою уповноважено останнього бути представником Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» і взаємовідносинах з будь-якими підприємствами, установами, організаціями, банківськими установами, фізичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, посадовими особами та нотаріусами незалежно від підпорядкування та форми власності по будь-яким питанням, що стосуються продажу/відступлення та управління частками (корпоративними правами на частку) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» (компанія). Для цілей цього повіреному надається право: приймати рішення про продаж/відступлення часток (корпоративних прав на частки) в статутному капіталі компанії, продавати (або іншим чином відступати) від імені довірителя частки (корпоративні права на частки) в статутному капіталі компанії, самостійно визначати умови договорів купівлі-продажу часток (корпоративних прав на частки), підписувати такі договори. Вказана довіреність була видана без права передоручення строком до 31.12.2018р.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної довіреності полягає, що позивач як довіритель надав повіреному повноваження на вчинення від його імені правочину щодо відчуження частки, при цьому, повноваження у визначенні істотних умов відповідного договору довірителем обмежено чи конкретизовано не було.

Одночасно, судом також враховано, що в матеріалах справи міститься письмова резолюція Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» від 25.09.2018р., згідно якої позивач вирішив припинити участь у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг»; уповноважити ОСОБА_3 : приймати рішення про продаж частки; продавати (або іншим чином відступати) від імені довірителя частки (корпоративні права на частки) в статутному капіталі компанії, самостійно визначати умови договорів купівлі-продажу часток (корпоративних прав на частки), підписувати такі договори.

Вказана резолюція та наявна в матеріалах справи довіреність від 28.03.2018р. вказують на наявність у позивача дійсного наміру (волі) на відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» та надання повноважень на вчинення всіх необхідних для цього дій, як то вибір контрагента, погодження істотних умов саме ОСОБА_3 .

Наразі, жодних доказів того, що оспорюваний договір укладено повіреним у власних інтересах позивачем до матеріалів справи не представлено. Зокрема, в контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що призначення 11.04.2018р. загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» ОСОБА_1 на посаду генерального директора товариства ніяким чином не вказує про те, що відчуження частки у статутному капіталі третьої особи 1 відбулось в інтересах цієї особи чи самого повіреного.

Одночасно, позивачем не було представлено до суду належних та допустимих у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів здійснення третьою особою 2 станом на 18.10.2018р. представництва інтересів чи виконання функцій виконавчого органу третьої особи 1.

До того ж, судом було враховано, що покупцем за договором від 18.10.2018р. було реалізовано свої права за договором, а саме прийнято у власність частку у статутному капіталі третьої особи 1, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом від 18.10.2018р. прийому-передачі, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зміни до складу учасників, що підтверджується витягом з відповідного реєстру станом на 29.10.2018р., а також здійснено подальше відчуження частки на користь відповідача 2.

Судом також було встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на теперішній час учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» з розміром внеску у статутному каті палі товариства у розмірі 840 000 грн. (100% статутного капіталу) на теперішній час є ОСОБА_2 .

При цьому, надаючи оцінку обґрунтуванню позовних вимог, судом також враховано, що позивачем у позовній заяві фактично не визначено у чому полягає порушення третьою особою 2 приписів ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України, тобто, заявником фактично не визначено чи укладено вказаний правочин повіреним у своїх інтересах (опосередковано через ОСОБА_1 ) або в інтересах іншої особи (третьої особи 1 через відповідача 2).

Отже, за висновками суду, твердження позивача про невідповідність спірного правочину приписам ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, а отже, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

З приводу посилань позивача на приписи ст.232 Цивільного кодексу України в якості обґрунтування наявності підстав для визнання договору від 18.10.2018р. недійсним, суд зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст.232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 22.10.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №911/2129/17.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.07.2018р. по справі №909/929/17.

Тобто, аналізуючи наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним згідно ч.1 ст.232 Цивільного кодексу України слід звернути увагу на дві обставини, а саме наявність умислу в діях представника та несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин, які настають внаслідок відповідної дії представника.

У відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Проте, всупереч обов`язку з доказування належних та допустимих доказів на підтвердження наявності зловмисної домовленості відповідача 1 з третьою особою 2 під час укладення спірного договору позивачем не надано, як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів з цього приводу. Вказані обставини, фактично виключають можливість визнання договору недійсним на підставі ч.1 ст.232 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 27.06.2018р. по справі №908/1967/17.

Одночасно, позивачем також належним чином доказово не обґрунтовано наявність несприятливих наслідків для Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед», внаслідок укладання оспорюваного правочину.

Крім того, надаючи оцінку всіх обставин, покладених позивачем в якості підстави позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі третьої особи 2, суд вважає за доцільне звернути увагу заявника на наступне.

Як вказувалось вище, частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Проте, за висновками суду у даному випадку, позивачем не доведено суду обставин порушення прав та законних інтересів Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» внаслідок укладання оспорюваного правочину.

Згідно змісту довіреності від 28.03.2018р. Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» уповноважено ОСОБА_3 бути представником Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» і взаємовідносинах з будь-якими підприємствами, установами, організаціями, банківськими установами, фізичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, посадовими особами та нотаріусами незалежно від підпорядкування та форми власності по будь-яким питанням, що стосуються продажу/відступлення та управління частками (корпоративними правами на частку) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» (компанія). Для цілей цього повіреному надається право: приймати рішення про продаж/відступлення часток (корпоративних прав на частки) в статутному капіталі компанії, продавати (або іншим чином відступати) від імені довірителя частки (корпоративні права на частки) в статутному капіталі компанії, самостійно визначати умови договорів купівлі-продажу часток (корпоративних прав на частки), підписувати такі договори. Вказана довіреність була видана без права передоручення строком до 31.12.2018р.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної довіреності полягає, що позивач як довіритель надав повіреному повноваження на вчинення від його імені правочину щодо відчуження частки, при цьому, повноваження у визначенні істотних умов відповідного договору довірителем обмежено чи конкретизовано не було.

Одночасно, судом вже вказувалось, що в матеріалах справи міститься письмова резолюція Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» від 25.09.2018р., згідно якої позивач вирішив припинити участь у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг»; уповноважити ОСОБА_3 : приймати рішення про продаж частки; продавати (або іншим чином відступати) від імені довірителя частки (корпоративні права на частки) в статутному капіталі компанії, самостійно визначати умови договорів купівлі-продажу часток (корпоративних прав на частки), підписувати такі договори.

Вказана резолюція та наявна в матеріалах справи довіреність від 28.03.2018р. вказують на наявність у позивача дійсного волевиявлення на відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» та надання повноважень на вчинення всіх необхідних для цього дій, як то вибір контрагента, погодження істотних умов саме ОСОБА_3 .

Тобто, наразі, у суду відсутні підстави вважати, що внаслідок укладення договору від 18.10.2018р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі було порушено права та законні інтереси Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед», що фактично виключає можливість застосування судового захисту у обраний позивачем спосіб.

З таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 100 % частки у капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» від 18.10.2018, укладеного між Компанією «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» в особі ОСОБА_3 , діючого на підставі довіреності від 28.03.2018р., та ОСОБА_1 .

Виходячи з принципу повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо залишення без задоволення позовних вимог Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» в частині витребування у ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння 100 % частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» на користь Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед».

Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За приписами ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, а також ст.20 Господарського кодексу України.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 Цивільного кодексу України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст.388 Цивільного кодексу України), витребування грошей та цінних паперів (ст.389 Цивільного кодексу України), захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (ст.391 Цивільного кодексу України), визнання права власності (ст.392 Цивільного кодексу України) тощо.

Згідно ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України. Таким чином, положення статті 388 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 18.01.2017р. по справі №610/10207/15ц.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018р. по справі №Б-24/51-09.

Проте, судом вище було встановлено, що спірне майно - частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдинг» вибула з володіння Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» саме з його власної волі, що підтверджується резолюцією від 25.09.2018р. довіреністю від 28.03.2018р.

До того ж, судом вище було встановлено відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 18.10.2018р. недійсним, що вказує на безпідставність доводів позивача про те, що майно придбано відповідачем 2 за договором купівлі-продажу у відповідача 1, який не мав права його відчужувати.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення віндикаційного позову Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед».

Наразі, оцінюючи доводи всіх учасників судового процесу, суд вважає за доцільне наголосити на юридичній неспроможності заперечень відповідача 2 про те, що позивачем шляхом заявлення про витребування майна у відповідача 2 на підставі ст.388 Цивільного кодексу України обрано невірний спосіб захисту з огляду на наслідки недійсності правочину.

Суд зауважує, що статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладання правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.

Згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, для яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Наразі, суд зазначає, що договірні відносини між позивачем та відповідачем 2 відсутні.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням механізмів, передбачених нормами статей 215 і 216 Цивільного кодексу України . Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) та у постанові Верховного Суду України від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12, постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 910/9958/18 та від 17.09.2019р. по справі № 910/9776/18.

При цьому, суд також звертає увагу відповідача 2 на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 19.11.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №911/3680/17.

Отже, з наведеного полягає, що заперечення відповідача 2 стосовно не вірно обраного позивачем способу захисту прав є безпідставними, ґрунтуються на помилковому застосуванні правових норм, суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, а отже, ніяким чином не впливають на висновки суду щодо відмови в задоволенні позову Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед».

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вказувалось судом вище відповідачем 1 було заявлено про стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 500 грн.

На підтвердження понесення вказаних витрат відповідачем 1 надано до матеріалів справи: договір від 26.06.2019р. про надання правової (правничої) допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Ганган В`ячеславом Георгійовичем, акт прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги на суму 13 500 грн., рахунок №0001/03/ від 02.07.2019р. на суму 13 500 грн., виписку з рахунку в Акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» щодо перерахування гонорару в розмірі 13500 грн. адвокату; ордер №796004 від 03.07.2019р. та копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №4106 від 31.08.2010р.

Оцінивши надані ОСОБА_1 докази, суд дійшов висновку, що останні є належними та достатніми доказами понесення відповідачем 1 » витрат на правничу допомогу в розмірі 13 500 грн.

Одночасно, відповідачем 2 також було заявлено про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26 775,37 грн.

На підтвердження понесення вказаних витрат відповідачем 2 надано суду: договір від 23.04.2019р. про надання правової (правничої) допомоги, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «Сергія Андрощука»; додаткову угоду №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги; рахунок №0002/60/2(1) від 23.04.2019р. на суму 26 775,37 грн.; виписку з рахунку Адвокатського бюро «Сергія Андрощука» щодо надходження грошових коштів від відповідача 2 в сумі 26 775,37 грн. в якості оплати правової допомоги згідно рахунку №0002/60/2(1) від 23.04.2019р.; ордер №501061 від 23.04.2019р.; та відповідний розрахунок суми витрат. Згідно змісту витягу з Реєстру адвокатів України Андрощук С.В. має свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №3101/10 від 101.02.2006р.

Отже, за висновками суду, відповідачем 2 належним чином доказово обґрунтовано понесення витрат на професійну правничу допомогу саме в розмірі 26 775,37 грн.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, жодних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, позивачем подано не було.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, з огляду на висновки суду стосовно відмови в задоволенні позову, суд дійшов висновку щодо залишення судового збору за позивачем, а також покладення на останнього витрат відповідачів на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

2. Стягнути з Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» (Посейдонос, 1, Ледра Бізнес Центр, Егкомі, 2406, Нікосія, Кіпр, реєстраційни номер НЕ 317645) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 500 грн.

3. Стягнути з Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед» (Посейдонос, 1, Ледра Бізнес Центр, Егкомі, 2406, Нікосія, Кіпр, реєстраційни номер НЕ 317645) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 775,37 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 20.02.2020р.

Суддя Спичак О.М.