Рішення № 87705253, 13.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 року № 320/5983/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Савенкова Є.О.

представника позивача Обухова В.В.

представника відповідача Загороднього С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в:

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до управління ДФС у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2019 №0000253304, від 05.09.2019 №0000263304, від 05.09.2019 №0000273304, від 05.09.2019 №0000283304.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення Головного управління ДФС у Київській області прийняті з порушенням норм діючого законодавства, оскільки при їх прийнятті відповідач дійшов помилкових висновків щодо ведення ним господарської діяльності та несплати у зв`язку з цим податків, що підлягають обов`язковій сплаті до бюджету. Позивач наголошує, що дохід, отриманий фізичною особою від продажу житлового будинку, квартири оподатковується у порядку, передбаченому п.п. 171.1-171.2. ПК України за ставкою 5%. Вказав, що посилання відповідача на те, що він є платником єдиного соціального внеску є необґрунтованими, оскільки фізичні особи, які реалізовують житло, що належить їм на праві приватної власності, до переліку осіб - платників єдиного внеску, визначених у ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не включені.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказав, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача згідно отриманих матеріалів та інформації було встановлено, що ОСОБА_1 отримані доходи від відчуження об`єктів нерухомості на умовах укладених договорів купівлі-продажу в 01.01.2015р. по 31.12.2018р. фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 отримано дохід від реалізації об`єктів нерухомого майна за ознакою доходу « 104» - частина доходів від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого всього у сумі 3407020,00 грн., у тому числі за 2015р. - 731826,05р., 2016р. - 1413040,00 грн., за 2017р. - 149738,00 грн. та за 2018р. - 1112416,0грн. Наполягає на тому, що позивачем здійснювалась господарська діяльність, оскільки будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що позивач зобов`язаний був зареєструватися як фізична особа-підприємець та вести облік результатів своєї господарської діяльності відповідно до вимог законодавства, оподатковувати дохід від такої господарської діяльності згідно норм статті 177 Податкового кодексу України та подавати відповідну звітність як фізична особа-підприємець.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою суду від 01.11.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 07.11.2019 виправлено описку (арифметичну помилку) в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 13.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, та призначено судове засідання на 09.12.2019.

09.12.2019 у судове засідання прибули представник позивача та відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 09.12.2019 замінено первісного відповідача у справі Головне управління ДФС у Київській області, на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.

У судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку із наданням часу для подачі позивачем відповіді на відзив до 26.12.2019.

26.12.2019 у судове засідання прибули представник позивача та відповідача.

У судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку із клопотаням представника відповідача до 08.01.2020.

08.01.2020 у судове засідання прибули представник позивача та відповідача.

У судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку із витребовуванням додаткових доказів по справі до 14.01.2020.

14.01.2020 у судове засідання прибув представник позивача, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку із витребовуванням додаткових доказів по справі до 23.01.2020.

23.01.2020 у судове засідання прибули представник позивача та відповідача.

У судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку із клопотанням представника позивача до 13.02.2020.

13.02.2020 у судове засідання прибули представник позивача та відповідача.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 05.12.2018, номер запису 2 339 000 0000 024812 та здійснює господарську діяльність за КВЕД:

_58.11. Видання книг

_47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інернет

_] 8.12 Друкування іншої продукції

_47.61 Роздрібна торгівля книгами в спеціалізованих магазинах

_47.65 Роздрібна торгівля іграми та іграшками в спеціалізованих магазинах

_46.9 Неспеціалізована оптова торгівля

_5 8.19 Інші види видавничої діяльності (а.с.117-118).

З метою отримання інформації та її документального підтвердження щодо отримання доходу від продажу об`єктів нерухомого майна та понесених для його отримання витрат фізичній особі платнику податків ОСОБА_1 було направлено письмовий запит від 28.03.2019 №8002/Ц/10-36-13-03, який був направлений засобами поштового зв`язку на податкову адресу ОСОБА_1 19.04.2019р. (а.с.83-84).

02.05.2019 р до ГУ ДФС у Київській області надійшов лист від ОСОБА_1 (вх. ГУ ДФС у Київській області від 07.05.2019р. №47543/Ц/10-36).

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 11.07.2019 №1459 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 " призначено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з 01.01.2015 по 31.12.2018 з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна (а.с.26).

У період з 19.07.2019 по 25.07.2019 на підставі п.п.78.1.2, п.п.78.1 ст. 79 Податкового кодексу України та наказу 11.07.2019 №1459 головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Київській області Бунчаком М.В. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 (а.с.19-27).

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 01.08.2019 №687/10-36-13-03/ НОМЕР_1 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 (далі - Акт перевірки) (а.с.17-27).

У вказаному Акті перевірки, посадова особа контролюючого органу зазначила про те, що відповідно до наданої інформації Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпшської міської ради листом від 19.03.2019р. №9730/9, фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку на підставі Декларації про готовність об`єктів до експлуатації, які належать до III категорії складності, виданої Департаментом Державного архітектурно-будівельної інспекції у Київській області за наступною адресою: АДРЕСА_1 (а.с.89-90). А також, те, що ОСОБА_1 здійснював будівництво багатоквартирного житлового будинку за видом діяльності 41.10 «Організація будівництва будівель» та продаж нерухомого майна (квартир) за видом діяльності 68.10 «Купівля та продаж власного нерухомого майна» в АДРЕСА_1 , що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації обєкта нерухомості та відомостями про отримання доходу (а.с.91-97).

В Акті зазначено, що фізична особа - ОСОБА_1 набував у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, після введення об`єктів нерухомості в експлуатацію на підставі записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами.

У подальшому, як зазначено в Акті перевірки, позивачем реалізовувались об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.

У ході перевірки встановлено, що згідно з відомостями, які містяться в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України інформація щодо здійснення діяльності з реалізації об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2015р. по 31.12.2018р. фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 отримано дохід від реалізації об`єктів нерухомого майна за ознакою доходу « 104» - частина доходів від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого всього у сумі 3407020,00 грн., у тому числі за 2015р. - 731826,05р., 2016р. - 1413040,00 грн., за 2017р. - 149738,00 грн. та за 2018р. - 1112416,1грн.

Згідно з інформацією, яка міститься в інтегрованих картках ІС «Податковий блок» встановлено, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. по 31.12.2018р. також на постійній основі відповідно до п. 172.5 ст.172 Кодексу, сплачувались податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна фізичним особам - покупцям на загальну суму 176529,00 грн., у тому числі за 2015р. - 731826,05 грн., за 2016р. - 81413,70 грн., за 2017р. - 22399,00 грн. та за 2018р. - 72715,40 грн., виходячи з чого сума отриманого доходу платником податків від продажу об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2015р. по 31.12.2018р. становить всього 3530580,00 грн.. у тому числі за 2015р. - 731826,05 грн., за 2016р. - 1628274,00 грн., за 2017р. - 447998,00 грн. та за 2018р.- 1454308,00 грн.

Висновками перевірки встановлено отримання фізичною особою платником податків ОСОБА_1 доходу від реалізації об`єктів нерухомого майна всього у сумі 4262406,05грн., у тому числі за 2015р. - 731826,05 грн., за 2016р. - 1628274,00 грн., за 2017р. - 447998,0 грн. та за 2018 р. - 1454308, 00 грн. (а.с.27).

05.09.2019 ГУ ДПС у Київській області прийнято рішення №000023304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного внеску (а.с.17).

За наслідками встановлених порушень в Акті перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.09.2019 №0000253304, від 05.09.2019 №0000263304, від 05.09.2019 №0000273304, від 05.09.2019 №0000283304 (а.с.42-45) та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.09.2019 №Ф-0000243304 (а.с.47).

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, вважаючи їх протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі також - ПК України) (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Так, відповідно до ст. 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, відповідно до п.п.78.1.2, п.п.78.1.13 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом;

- у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

При цьому, пунктом 78.4.ст. 78 ПК визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

У відповідності до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Частиною другою, третьою статті 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Враховуючи положення статті 50 Цивільного кодексу України, в разі здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації, вказана фізична особа несе такі ж обов`язки, в тому числі щодо сплати податків, як і фізична особа-підприємець, зареєстрована у встановленому чинним законодавством України порядку.

За правилами п. 177.5 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Згідно абз. 1 п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167цього Кодексу.

Згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період з 2014 року по 2017 рік включно регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.

У відповідності до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п. 172.4 ст. 172 ПК України (у редакції чинній на момент проведення операцій) під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до абз. «а» п. 172.5 ст. 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов`язок щодо сплати податку не на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов`язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Приписи п. 177.3 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

За правилами п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі - Закон): «Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».

Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону: «Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».

Пунктом 2 статті 7 Закону передбачено базу нарахування ЄСВ на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п.11 ст.8 Закону: «Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами

2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску...» за 2015 рік. Законом України від 24.12.2015р. №909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016р.» внесені зміни в частині того, що з 01.01.2016р. до ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників зазначених ст.4 Закону встановлюється у розмірі 22%.

Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону: «Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».

Пунктом 2 статті 7 Закону передбачено базу нарахування ЄСВ на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п.11 ст.8 Закону: «Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 3 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску...» за 2015 рік. Законом України від 24.12.2015р. №909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016р.» внесені зміни в частині того, що з 01.01.2016р. до ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників зазначених ст.4 Закону встановлюється у розмірі 22%.

VI. Оцінка суду

Щодо дотримання відповідачем вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

У відповідності до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак, з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення шляхом вручення під розписку або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Судом встановлено, що ГУ ДФС у Київській області у зв`язку з наявною інформацією в Державному реєстрі фізичних осіб про отримані фізичною особою доходи, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також у зв`язку з отриманою інформацією від Державної архітектурно- будівельної інспекції, 19.04.2019 було направлено запит №8002/Ц/10-36-13-03 від 28.03.2019 про надання інформації та її документального підтвердження на адресу ОСОБА_1 .

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення вищезазначений запит вручено особисто 21.03.2019.

Під час розгляду справи представник відповідача пояснив, що відповідь та запит №8002/Ц/10-36-13-03 від 28.03.2019 про надання інформації та її документального підтвердження до ГУ ДФС у Київській області не надходила. Враховуючи те, що позивач не надав первинних документів, ГУ ДФС у Київській області на підставі пп.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України призначено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача.

Враховуючи вище викладене ГУ ДФС у Київській області було винесено Наказ №1459 від 11.07.2019 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи- платника податків ОСОБА_1 »

Зі змісту Наказу ГУ ДФС у Київській області від 11.07.2019 № 1459 вбачається, що перевірку наказано провести з 19.07.2019 тривалістю 5 робочих днів. З матеріалів справи вбачається, що Наказ направлено позивачу 12.07.2019, разом з повідомленням від 11.07.2019 №358/10-36-13-03 та отриманий останнім 18.07.2019.

Відтак, суд не бере до уваги доводи позивача про порушення контролюючим органом порядку проведення податкової перевірки, оскільки у матеріалах справи наявні докази скерування контролюючим органом на адресу позивача копії наказу та повідомлення про проведення перевірки, що відповідає вимогам податкового законодавства щодо завчасного та належного повідомлення платника податків про проведення документальної перевірки (а.с.85).

Визначаючи позивачу податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об`єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв`язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість.

Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності.

У розумінні положень Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Отже, змістом підприємницької діяльності є сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

З наведеного слідує, що підприємницька діяльність передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.

У контексті викладеного судом встановлено, що позивачем в охоплений перевіркою період здійснювалася діяльність, пов`язана із будівництвом багатоквартирного житлового будинку, та продажу квартир іншим особам для задоволення їх соціальних потреб і отримання прибутку, що підтверджується наявними у матеріалах справи деклараціями про готовність об`єкта до експлуатації, відповідно до яких ОСОБА_1. є замовником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.91-96).

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що згідно інформації розміщеної в мережі Interner, яка розміщена у відкритому доступі за вищевказаною адресою проводиться продаж об`єктів нерухомого майна, замовником яких є позивач.

Отже, виходячи з тривалості діяльності позивача, направленої на створення об`єктів архітектури, їх кількості та площі, мети будівництва, що полягала у задоволенні соціальної потреби населення у власному житлі, зазначене будівництво не може бути кваліфіковане як таке, що мало на меті задоволення власних (особистих) потреб громадянина - позивача.

Будівництво двохповерхового житлового будинку, замовником якого є ОСОБА_1. дає підстави для висновку, що збудовані об`єкти нерухомості передбачали отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.

При цьому, будівництво і продаж в період з 01.01.2015 по 31.12.2019 значної кількості однотипних об`єктів нерухомості є свідченням систематичної діяльності, як ще однієї з ознак підприємництва, що також супроводжувались ризиками, що випливають з ринку нерухомості, що може мати наслідком суттєве зниження ціни або неможливість реалізувати готові об`єкти нерухомого майна.

Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій, змістом яких є будівництво та подальший продаж ряду однотипних об`єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.

Частиною другою, третьою статті 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Враховуючи положення статті 50 Цивільного кодексу України, в разі здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації, вказана фізична особа несе такі ж обов`язки, в тому числі щодо сплати податків, як і фізична особа-підприємець, зареєстрована у встановленому чинним законодавством України порядку.

За правилами п. 177.5 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період з 2014 року по 2017 рік включно регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.

Відповідно до абз. «а» п. 172.5 ст. 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Приписи п. 177.3 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Як убачається з матеріалів справи, фізична особа - платник податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. по 31.12.2018р. отримував дохід від провадження підприємницької діяльності (продажу об`єктів нерухомого майна), який згідно з п. 164.1 ст.164 Кодексу підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у сумі 4262406,05грн., у тому числі за 2015р. - 731826,05 грн., за 2016р. - 1628274,00 грн., за 2017р. - 447998,00грн. та за 2018р. - 1454308,00 грн.

При цьому, позивачем як до перевірки так і під час розгляду справи у суді не було надано документального підтвердження витрат, пов`язаних із зведенням об`єктів нерухомого майна.

Також, судом встановлено, що розбіжність між отриманим фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 доходом згідно відомостей, які містяться ДРФО ДФС України та наявної інформації в ІС«Податковий блок» щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5% від реалізації об`єктів нерухомого майна виникла у зв`язку із не відображенням приватними нотаріусами даних в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку під час посвідчення договорів купівлі-продажу.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи у позивача витребовувалися договори купівлі-продажу реалізованих об`єктів нерухомості, проте до суду останні не були надані.

Вказуючи на правомірність здійснення дій ОСОБА_1 представник позивача вказав, що Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації під час будівництва та продажу об`єктів нерухомого майна та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності) у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Проте, суд не бере до уваги такі твердження представника позивача, оскільки відсутність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 передбаченого ч.1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення була встановлена лише за відсутністю в матеріалах належних та достатніх доказів, що підтверджували вину останнього.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що дохід від операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у сумі 4262406,05грн., у тому числі за 2015р. - 731826,05 грн., за 2016р. - 1628274,00 грн., за 2017р. - 447998,00грн. та за 2018р. - 1454308,00 грн. є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за ставкою податку, визначеною у пункті 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, та підлягав включенню до декларації про майновий стан і доходи позивача.

Згідно з наявної інформації ІТС «Податковий блок» встановлено, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. по 31.12.2018р. на постійній основі відповідно до п. 172.5 ст.172 Кодексу, сплачувались податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна фізичним особам - покупцям до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу всього у сумі 176529,00 грн., у тому числі за 2015р. - 0.00 грн., за 2016р. - 81413,70 грн., за 2017р. - 22399,90 грн. та за 2018р. - 72715,40 грн.

За таких обставин, суд погоджується з висновками контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів 177.1, 177.2 та 177.5 статті 177 Податкового кодексу України внаслідок не включення до загального річного оподатковуваного доходу суми компенсації, отриманої за продаж об`єктів нерухомості, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1 089 074,22 грн.

З приводу тверджень позивача на дотримання позивачем фінансової дисципліни під час здійснення нотаріального посвідчення договорів та сплати належних платежів, то суд зауважує на неврахування позивачем різниці у розмірах сплати належних платежів та здійснення сплати у розмірі меншому, аніж це передбачено п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України.

Дана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного суду у справі 826/14183/16 від 06.08.2019, постанові ШААС від 31.07.2019 у справі №810/1963/18, постанові ШААС від 27.03.2019 у справі №810/3116/18, постанові Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №826/14630/14.

Отже, податкові повідомлення-рішення від 05.09.2019 №0000253304, 05.09.2019 №0000283304, 05.09.2019 №0000273304 є обґрунтованими, підстав для їх скасування судом не встановлено.

Щодо заниження фізичною особою - платником податків військового збору від здійснення господарської діяльності суд вказує таке.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються висновки контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2019 контролюючим органом, а отже обґрунтованим є визначення позивачу податкове зобов`язання з військового збору у розмірі 4253,72 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 05.09.2019 №0000263304 є обґрунтованим, підстав для його скасування судом не встановлено.

Щодо не нарахування, не обчислення та несплати позивачем єдиного соціального внеску за період з 01.01.2015р. по 31.12.2018р. в розмірі 344941,74 грн., у тому числі за 2015р. - 89995,12 грн., за 2016р. - 94941,00 грн., за 2017р. - 103389,00 грн. та за 2018р. - 146611,74 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правилами ч. 5 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 (до 01.01.2016 року) та 22 відсотки (після 01.01.2016 року) до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Абзацом 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

З наведеного слідує, що розмір єдиного внеску обраховується виходячи з розміру доходу (прибутку), отриманого від господарської діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Як убачається зі змісту Акту перевірки, підставою для донарахування зобов`язань зі сплати єдиного внеску було заниження єдиного соціального внеску з урахуванням єдиного внеску, за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 в розмірі 344941, 74 грн., у т.ч. за 2015 - 89995, 12 грн., за 2016 - 94941, 00 грн., за 2017 - 103389, 00 грн., та за 2018 - 146611, 74 грн., а обґрунтованість такого висновку ГУ ДФС у Київській області була встановлена раніше, суд погоджується з висновками відповідача про збільшення позивачу грошового зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску на суму 99809,41 грн.

З огляду на встановлені у судовому засіданні обставни справи та нормативну базу, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення №000023304 від 05.09.2019 прийняте Головним управлінням ДПС у Київській області є правомірним та обгрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

VIІ. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

VII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у задовленні адміністратвиного позову відмовлено, судові витрати відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 19 лютого 2020 р.

Суддя Леонтович А.М.