Рішення № 87675563, 18.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

18 лютого 2020 р. справа № 520/8795/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області, Головного управління ДПС у Харківській області про визнання противоправними та скасування рішення та вимоги, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про: 1) визнання противоправним і скасування рішення № 0135225706 від 09.08.2019 року ГУ ДФС у Харківській області щодо сплати штрафу у розмірі 3181.40 грн. (20 % з 01.01.2015) за період з 21.01.2015 до 18.07.2019 та нараховану пеню у розмірі 3259.04 грн. (0,1% суми недоїмки); 2) визнання противоправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф4636-57 від 17 жовтня 2019 року ГУ ДПС у Харківській області щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 30.09.2019 року.

Ухвалою суду від 04.09.2019 позовну заяву було прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 31.10.2019 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління ДПС у Харківській області.

Ухвалою суду від 20.11.2019 провадження у даній справі було зупинено, до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі №520/3939/19.

Ухвалою суду від 15.01.2020 поновлено провадження по справі № 520/8795/19.

23.01.2020р. протокольною ухвалою суду (з внесення до протоколу судового засідання) закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 04.02.2020 року.

04.02.2020 року у зв`язку з надходження судді в нарадчій кімнаті по справі №520/11627/19, справу перенесена на 18.02.2020 року.

Аргументуючи заявлені вимоги позивач зазначив, що сплачував своєчасно та в повному обсязі єдиний соціальний внесок з моменту реєстрації та до теперішнього часу, тому вважає, що оскаржуване рішення про щодо сплати штрафу та вимога, винесені безпідставно та підлягають скасуванню.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що оскільки платником податку були порушені термін сплати єдиного внеску, відповідності до вимог п.2 ст. 11 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” оскаржуваним рішенням застосовані штрафні санкції. Також зазначив, що позивач проводить незалежну професійну діяльність адвоката, отже повинна сплачувати єдиний соціальний внесок, незалежного від того, що є фізичною особою – підприємцем, у зв`язку з чим було складено оскаржувану вимогу про сплату недоїмки.

Суд, на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України, з урахуванням поданої заяви позивача від 18.02.2020 року, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник відповідно до виданого Харківського обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва №1773 від 29.08.2012р. є адвокатом.

При цьому, унаслідок проходження процедури державної реєстрації заявник з 18.04.2014р. набув правового статусу фізичної особи-підприємця.

З 29.08.2014 року заявник знаходиться на обліку в органах Державної фіскальної служби України.

З 07.09.2012р. заявник перебуває на обліку ГУ ДПС у Харківській області.

З 28.04.2014 року була платником єдиного податку 2 групи, з 11.03.2016 року є платником єдиного податку 3 групи.

Докази подання заявником до контролюючих органів заяв про взяття на облік у якості самозайнятої особи - адвоката в матеріалах справи відсутні.

09.08.2019 року Головним управлінням ДФС у Харківській області було прийнято рішення на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” №0135225706 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 3181,40 грн. та пеню в розмірі 3259,04 грн. за період з 21.01.2015 р. по 18.07.2019р.

17.10.2019 року Головним управлінням ДПС у Харківській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» було прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4636-57, згідно з якою нараховано суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) всього у розмірі 24634,07 грн., з якої сума недоїмки складає 18193 грн., сума штрафу складає 3181,40 грн. та сума пені 3259,04 грн.

Зі змісту відзиву на позов слідує, що контролюючий орган сформував судження про несвоєчасну оплату заявником ЄСВ у період з 21.01.2015 р. по 18.07.2019р., у зв`язку чим було нараховану штраф у розмірі 3181,40 грн. та пеня у розмірі 3259,04 грн.

Даний штраф та пеня були включені у вимогу про сплату недоїмки від 17.10.2019 року вимогу № Ф-4636-57 на загальну суму боргу 24634,07 грн., з якої сума недоїмки складає 18193 грн., сума штрафу складаю 3181,40 грн. та сума пені складає 3259,04 грн.

З матеріалів справи та письмових та усних пояснень представника відповідача, судом встановлено, що сума недоїмки у розмірі 18193 грн. нарахована позивачу саме як особі, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокату.

Вважаючи вказане рішення та вимогу протиправними, заявник ініціював даний спір.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, на відносини з приводу провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску поширюється дія Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У силу застереження ч.1 ст.2 цього закону дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим законом, або в частині, що не суперечить цьому закону.

При цьому, у силу прямої норми ч.2 ст.2 Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виключно цим законом визначаються, зокрема, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом – ЄСВ).

У розумінні п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізична особа – підприємець є платником ЄСВ у якості роботодавця (тобто за доходами найманого працівника), а відповідно до п.4 ч.1 ст.4 цього ж закону фізична особа – підприємець є платником ЄСВ у якості самозайнятої особи – підприємця (тобто за власними доходами).

У силу ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізична особа – підприємець звільняється від сплати за себе ЄСВ у разі: 1) отримання пенсії за віком; 2) належності до осіб з інвалідністю; 3) досягнення віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та отримання пенсії або соціальної допомоги.

За правилом ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ЄСВ для платників, зазначених у ст.4 цього закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст.7 цього закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

З огляду на зміст викладеної норми закону розрахункова база справляння ЄСВ у звичайних умовах не може бути меншою від розміру мінімальної заробітної плати.

Абзацом 1 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5, 51 ч.1 ст.4 цього закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця, а згідно з абз.3 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5, 51 ч.1 ст.4 ч.1 ст.4 цього закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, згідно з законом ЄСВ має бути сплачений платником не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Відповідно до п.1 ч.10 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати ЄСВ вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

У разі сплати ЄСВ готівкою днем сплати за приписами п.2 ч.10 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вважається день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.

Суд відзначає, що норми Закону України «Про збір та облік єдиного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не містять правила з приводу перенесення граничного дозволеного дня сплати ЄСВ з 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, на інший день з будь-яких причин.

Частиною 11 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з ч.10 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Дослідивши надану представником відповідача інтегровану карту платника податку за період з 31.12.2014р. по 31.08.2019р., судом встановлено, що сума штрафу 3181,40 грн. та пені у розмірі 3259,04 грн. складається з нарахування штрафу за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 21.01.2015 р. по 19.04.2018 позивачу, як фізичній особі - підприємцю, та за період з 19.04.2018р. по 18.07.2019р. за несплату сум єдиного внеску (недоїмки), як особі, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокату.

При цьому, судом встановлено, що штраф та пеня за період з 21.01.2015 р. по 19.04.2018 застосовані позивачи, як до фізичної особи – підприємця:

у розмірі 253,44 грн. штрафу та пені у розмірі 2,53 грн. у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ за 4 квартал 2014 року, а саме 22.01.2015р.;

у розмірі 4,91 грн. штрафу та пені у розмірі 0,02 грн. у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ за 3 квартал 2015 року, а саме 20.10.2015р.;

у розмірі 171,95 грн. штрафу та пені у розмірі 1,72 грн. у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ за 2 квартал 2016 року, а саме 21.07.2016р.;

у розмірі 174,95 грн. штрафу та пені у розмірі 0,87 грн. у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ за 3 квартал 2016 року, а саме 20.10.2016р.(а.с.39)

З цього приводу суд зазначає, що за епізодом своєчасності сплати ЄСВ за 4 квартал 2014 року, судом встановлено, що згідно квитанції №100019466-1 позивачем було сплачено ЄСВ на суму 1298 грн. 22.01.2015 року (робочий день, четвер), отже з пропуском строку його сплати.

За епізодом нарахування штрафу у розмірі 4,91 грн. штрафу та пені у розмірі 0,02 грн. у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ за 3 квартал 2015 року, а саме 20.10.2015р., суд зазначає, що до матеріалів справи надано квитанції про сплату ЄСВ № 12506478-1 на суму 1268 грн. з датою здійснення касової операції 18.09.2015р. та за № 12832463-1 на суму 106 грн. з датою здійснення касової операції 20.10.2015р. (а.с.13)

Отже, за 3 квартал 2015 р. позивачем було сплачено ЄСВ, як ФОП своєчасно.

За епізодом нарахування штрафу у розмірі 171,95 грн. та пені у розмірі 1,72 грн. у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ за 2 квартал 2016 року, а саме 21.07.2016р., суд зазначає, що до матеріалів справи надано квитанцію про сплату ЄСВ № 58937316 на суму 942 грн. з датою здійснення касової операції 20.07.2016р. (а.с.16)

Отже, за 2 квартал 2016 р. позивачем було сплачено ЄСВ, як ФОП своєчасно.

За епізодом нарахування штрафу у розмірі 174,95 грн. штрафу та пені у розмірі 0,87 грн. у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ за 3 квартал 2016 року, а саме 20.10.2016р., суд зазначає, що до матеріалів справи надано квитанцію про сплату ЄСВ № 10234182 на суму 957 грн. з датою здійснення касової операції 20.10.2016р. (а.с.17)

Отже, за 3 квартал 2016 р. позивачем було сплачено ЄСВ, як ФОП своєчасно.

З наданих платіжних документів, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 було сплачено ЄСВ: 17.04.2015 року згідно квитанції б/н на суму 1268 грн. за 1 квартал 2015р., 17.07.2015 року згідно квитанції №62575870 на суму 1268 грн. за 2 квартал 2015р., 18.09.2015 року згідно квитанції №12506478-7 на суму 1268 грн. та 20.10.2015 року згідно квитанції №12832463-1 на суму 106 грн. за 3 квартал 2015р., 15.01.2016 року згідно квитанції №0.0.489647313.1 на суму 1434,51 грн. за 4 квартал 2015р, 19.04.2016 року згідно квитанції №6661910160 на суму 909,48 грн. за 1 квартал 2016р, 20.07.2016 року згідно квитанції №58937316 на суму 942 грн. за 2 квартал 2016р, 20.10.2016 року згідно квитанції №10234182 на суму 957,00 грн. за 3 квартал 2016р (а.с.12-17), 19.01.2017 року згідно квитанції №932 на суму 990,00 грн. за 4 квартал 2016р (а.с.78), 12.04.2017 року згідно квитанції б/н на суму 2112 грн. за 1 квартал 2017р. (а.с.18), 19.07.2017 року згідно квитанції №0930-4129-0019-1228 на суму 2112 грн. за 2 квартал 2017р. (а.с.19), 19.10.2017 року згідно квитанції №8 на суму 2112 грн. за 3 квартал 2017р. (а.с.20), 05.01.2018 року згідно квитанції №10 на суму 2112 грн. за 4 квартал 2017р. (а.с.21), 17.04.2018 року згідно квитанції №12 на суму 2457,18 грн. за 1 квартал 2018р. (а.с.22), 16.07.2018 року згідно квитанції №15 на суму 2457,18 грн. за 2 квартал 2018р. (а.с.23), 05.10.2018 року згідно квитанції №17 на суму 2457,18 грн. за 3 квартал 2018р. (а.с.24), 14.01.2019 року згідно квитанції №19 на суму 2457,18 грн. за 4 квартал 2018р. (а.с.25), 18.04.2019 року згідно квитанції №23 на суму 2754,18 грн. за 1 квартал 2019р. (а.с.25), 18.07.2019 року згідно квитанції №1 на суму 2755,00 грн. за 2 квартал 2019р. (а.с.27).

Отже, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновків, що позивачем за період з 1 квартал 2015р. (20.04.2015р.) по 2 квартал 2019р. (20.07.2019р.) своєчасно до 20 числа (та 20 числа включно) кожного місяця було сплачено ЄСВ, що свідчить про відсутність підстав застосування штрафних санкцій та пені.

Крім того, з наданої представником відповідача інтегрованої карти платника ФОП ОСОБА_1 , судом встановлено, що станом на 20.01.2015 р. наявна переплата 0,75 грн., станом 15.01.2016р. наявна переплата на суму 81,43 грн., станом на 17.01.2017 р. наявна переплата 82,27 грн., станом на 05.01.2018 р. наявна переплата 82,27 грн.

Підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення №0135225706 від 09.08.2019р. (окрім епізоду по події оплати ЄСВ 22.01.2015р. у розмірі штрафу 253,44 грн. та 2,53 грн. пені, у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем ЄСВ за 4 квартал 2014 року).

Розглядаючи позовні вимоги про скасування вимоги, суд зазначає, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки на суму 18193,63 грн. послугували судження владного суб`єкта про наявність правових підстав із справляння ЄСВ із такого виду діяльності самозайнятої особи як адвокатська діяльність безвідносно до події одержання реального доходу від цієї діяльності.

Спірні правовідносини одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, так і нормами Закону України від 08 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині умов та підстав справляння ЄСВ.

У розумінні п.п.14.1.226 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, у нормах ПК України категорія "незалежна професійна діяльність" кваліфікована законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

Водночас із цим, за визначенням п.п.14.1.195 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, у контексті норм ПК України адвокат може діяти і у якості самозайнятої особи, і у якості працівника.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регламентовані нормами Закону України від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон №2464-VI).

У силу ч.1 ст.2 Закону № 2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п.2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 4, 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників ЄСВ на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Проте, Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Системний аналіз викладених вище норм права свідчить про те, що платниками ЄСВ є самозайняті особи (зокрема, і адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально) і необхідними умовами для сплати ЄСВ у даному випадку є отримання доходу.

Однак, за спеціальним правилом у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При розгляді даної справи судом, згідно вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховано, що спірні правовідносини є подібними до предмету у зразковій справі №520/3939/19 (провадження № Пз/9901/10/19), і у постанові від 02.09.2019р. по якій Верховним Судом було указано, що за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску – фізичної особи-підприємця (п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах заявник не подавав до контролюючих органів заяв про взяття на облік у якості самозайнятої особи - адвоката або у якості фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Доказів невиконання заявником обов`язку з оплати ЄСВ у якості ФОП - платника єдиного податку контролюючий орган до суду не подав.

Отже, суд приходить до висновків, що відповідачем протиправно нарахована як суму недоїмки 18193,63 грн. за сплатою ЄСВ (як ФОП- з ознаками провадженням незалежної професійної діяльністі), так штрафу та пені за цим епізодом.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскаржених рішень, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Тому, з огляду практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), а також на положення ст.8 Конституції України, ч.1 ст.7 КАС України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і не знаходить аргументів для відхилення доводу платника про відсутність у нього обов`язку сплачувати єдиний внесок як самозайнятої особи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт при винесенні оскарженого рішення та вимоги не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України (окрім епізоду штрафу у сумі 253,44 грн. та пені у сумі 2,53 грн. по події оплати ЄСВ 22.01.2015р.), у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а рішення № 0135225706 від 09.08.2019 року та вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф4636-57 від 17 жовтня 2019 підлягає частковому скасуванню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов – задовольнити частково.

Визнати противоправним і скасувати рішення № 0135225706 від 09.08.2019 року ГУ ДФС у Харківській області в частині сплати штрафу у розмірі 2927,96 грн. та пені у розмірі 3256,51 грн.

Визнати противоправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф4636-57 від 17 жовтня 2019 року ГУ ДПС у Харківській області в частині нарахованої недоїмки на суму 18193 грн., штрафу у розмірі 2927,96 грн. та пені у розмірі 3256,51 грн.

В решті позовних вимог – залишити без задоволення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце знаходження - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (місце знаходження - м.Харків, вул.Пушкінська,46, код ЄДРПОУ - 43143704) витрат зі сплати судового збору у розмірі 1536,80 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Старосєльцева