Рішення № 87675522, 10.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

10 лютого 2020 р. справа № 520/12916/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання – Поволяєвій К.В.,

за участі:

представника позивача - Кізілов О.В.,

представника відповідача – Зекова С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» (61070, м.Харків, Помірки, буд.70, код ЄДРПОУ 25190036) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.11.2019 року №00000480517, від 21.11.2019 року №00000470517.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням ДПС у Харківської області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» з метою контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування, сплати податків та зборів в період з 01.04.2018 року 30.06.2019 року за результатами якої складено акт перевірки від 31.10.2019 року №601/20-40-05-17-06/25190036, на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення від 21.11.2019 року №00000480517, від 21.11.2019 року №00000470517. Представник позивача вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень та підлягають скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Через канцелярію суду 19.12.2019 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством, оскаржувані рішення прийнято за наслідками встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» зареєстровано в якості юридичної особи 12.01.1998 року, перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у Харківській області, є платником податку на додану вартість з 08.06.1998 року, основний вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля.

З наявних матеріалів справи вбачається, що в період з 18.10.2019 року по 24.10.2019 року на підставі направлень на перевірку від 18.10.2019 №№ 1486, 1487, 1488, 1489, виданих ГУ ДПС у Харківській області, відповідно до пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.75, ст.78.1.2 п.78.1, п.78.2 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДПС у Харківській області від 17.10.2019 року №1312, фахівцями контролюючого органу проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ фірма «Харківагроснаб» податковий номер 25190036, з метою контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати усіх, передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2018 року по 30.06.2019 року відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами перевірки було складено акт від 31.10.2019 року за №601/20-40-05-17-06/25190036 (далі – акт перевірки), яким встановлені наступні порушення ТОВ фірма «Харківагроснаб»:

- вимог п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 313902 грн., у тому числі за III квартал 2018 в сумі 242981 грн., за IV квартал 2018 року в сумі 19844 грн., за І квартал 2019 в сумі 51077 гривень;

- вимог п.44.1 ст.44, абз. «а» п.198.1 ст.198, абзаців першого-третього п.198.2, абзаців першого і другого п.198.3 та абзацу третього п.198.6 ст.198, п.200.1. п. 200.2. п. 200.4, абзаців другого і третього п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 348780 грн., у тому числі за серпень 2018 року на суму 213153 грн., за вересень 2018 року на суму 56826 грн., за жовтень 2018 року на суму 5249 грн., за листопад 2018 року на суму 16800 грн., за березень 2019 року на суму 56752 гривень. В результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду всього на суму 348780 грн., у тому числі за серпень 2018 року на суму 213153 грн., за вересень 2018 року на суму 56826 грн., за жовтень 2018 року на суму 5249 грн., за листопад 2018 року на суму 16800 грн., за березень 2019 року на суму 56752 гривень.

На підставі вказаних висновків акта перевірки від 31.10.2019 року за №601/20-40-05-17-06/25190036, Головним управлінням ДПС у Харківській області винесені спірні податкові повідомлення - рішення від 21.11.2019 року:

- №00000480517, яким визначена сума завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість у розмірі 348780,00 грн.;

- №00000470517, яким визначена сума грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 313902,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 78475,50 грн., на загальну суму 392377,50 грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків фахівців ГУ ДПС у Харківській області, викладених в акті перевірки, судом встановлено наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що між ТОВ фірмою «Харківагроснаб» та ТОВ «НЕСОН» (податковий номер 42132911) укладено наступні договори: договір купівлі-продажу №39 від 02.07.2018 року; договір купівлі-продажу №49 від 09.08.2018 року; договір купівлі-продажу №50 від 10.08.2018 року. Предметом вказаних договорів є придбання будівельних матеріалів, інструменту, запчастин до сільськогосподарської техніки та запчастин до залізничних локомативів, в кількості, асортименті та за ціною, вказаних у видаткових накладних.

На виконання умов договорів купівлі - продажу №39 від 02.07.2018 року, №49 від 09.08.2018 року, №50 від 10.08.2018 року протягом серпня - листопада 2018 року виписано 10 податкових та видаткових накладних на загальну суму 1752171,58 грн., у т.ч. ПДВ 292028.60 грн. Зазначені видаткові накладні містять наступні дані: посилання на договори купівлі - продажу №39 від 02.07.2018 року, №49 від 09.08.2018 року, №50 від 10.08.2018 року, найменування товару, доручення на отримання ТМЦ, зазначення посадових осіб, від імені яких складено та від імені яких підписано вказаний первинний документ.

Згідно з п.п. 4.2 п. 4 договорів купівлі-продажу №39 від 02.07.2018 року, №49 від 09.08.2018 року, №50 від 10.08.2018 року встановлено, що Поставка «Товару» «Покупцеві» здійснюється автотранспортом «Продавця», вартість доставки врахована у вартість Товару. До перевірки було надано товарно-транспортні накладні, в яких перевізником зазначено ТОВ "НЕСОН".

Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ фірма "Харківагроснаб" вказані операції з придбання ТМЦ у серпні - листопаді 2018 року відображено відповідними бухгалтерськими проводками та відповідним чином відображено в податковому обліку.

По взаємовідносинах з ТОВ «НЕСОН» позивачем сформовано податковий кредит в сумі 292028,60 грн. за серпень - листопад 2018 року відповідно до податкових накладних.

Розрахунки між ТОВ «НЕСОН» та ТОВ фірмою «Харківагроснаб» по вказаним господарським операціям проведено грошовими коштами через розрахунковий рахунок, на момент проведення перевірки кредиторська заборгованість перед ТОВ «НЕСОН» по вказаним господарським операціям відсутня.

Також судом встановлено, що між ТОВ фірмою «Харківагроснаб» та ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА» (податковий номер 42305965) укладено договір купівлі-продажу №179 від 12.03.2019 року, предметом якого є придбання запчастин до сільськогосподарської техніки в кількості, асортименті та за ціною, вказаною у видаткових накладних.

На виконання умов договору купівлі-продажу №179 від 12.03.2019 протягом березня 2019 року виписано податкові та видаткові накладні на загальну суму 39709,20 грн., у т.ч. ПДВ 6618,20 грн.

Видаткова накладна №237 від 29.03.2019 року містить наступні дані: посилання на договір купівлі-продажу №179 від 12.03.2019, найменування товару (запчастини до сільськогосподарської техніки - 5 позицій), доручення на отримання ТМЦ, зазначення посадових осіб, від імені яких складено та від імені яких підписано вказаний первинний документ.

Згідно з п.п.4.2 п.4 договору купівлі-продажу №179 від 12.03.2019 року встановлено, що Поставка «Товару» «Покупцеві» здійснюється автотранспортом «Продавця», вартість доставки врахована у вартість Товару. До перевірки було надано товарно-транспортну накладну, в якій перевізником зазначено ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА».

Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ фірма "Харківагроснаб" вказані операції з придбання ТМЦ у березні 2019 року відображено відповідними бухгалтерськими проводками та відповідним чином відображено в податковому обліку.

По взаємовідносинах з ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА» позивачем сформовано податковий кредит в сумі 6618,20 грн. за березень 2019 року відповідно до податкової накладної №12 від 29.03.2019 року.

Розрахунки між ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА» та ТОВ фірмою «Харківагроснаб» по вказаним господарським операціям проведено грошовими коштами через розрахунковий рахунок, на момент проведення перевірки кредиторська заборгованість перед ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА» по вказаним господарським операціям відсутня.

Також, з наявних матеріалів справи вбачається, що між ТОВ фірмою «Харківагроснаб» та ТОВ «РАЙДЖЕН» (податковий номер 41659376) укладено договір купівлі-продажу №129 від 21.02.2019 року, предметом якого є придбання запчастин до залізничних локомативів в кількості, асортименті та за ціною, вказаною у видаткових накладних.

На виконання умов договору купівлі-продажу №129 від 21.02.2019 протягом березня 2019 року виписано податкові та видаткові накладні на загальну суму 300799,85 грн., у т.ч. ПДВ 50133.31 грн.

Видаткові накладні №312 від 04.03.2019 року та №319 від 05.03.2019 року містять наступні дані: посилання на договір купівлі-продажу №129 від 21.02.2019 року, найменування товару (запчастини до залізничних локомотивів - 4 та 2 позицій відповідно), доручення на отримання ТМЦ, зазначення посадових осіб, від імені яких складено та від імені яких підписано вказаний первинний документ.

Згідно з п.п.4.2 п.4 договору купівлі-продажу №129 від 21.02.2019 року встановлено, що Поставка «Товару» «Покупцеві» здійснюється автотранспортом «Продавця», вартість доставки врахована у вартість Товару. До перевірки було надано товарно-транспортні накладні, в якій перевізником зазначено ТОВ «РАЙДЖЕН».

Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ фірма "Харківагроснаб" вказані операції з придбання ТМЦ у березні 2019 року відображено відповідними бухгалтерськими проводками та відповідним чином відображено в податковому обліку.

По взаємовідносинах з ТОВ «РАЙДЖЕН» позивачем сформовано податковий кредит в сумі в сумі 50133,31 грн. за березень 2019 року відповідно до податкових накладних.

Розрахунки між ТОВ «РАЙДЖЕН» та ТОВ фірмою «Харківагроснаб» по вказаним господарським операціям проведено грошовими коштами через розрахунковий рахунок, на момент проведення перевірки кредиторська заборгованість перед ТОВ «РАЙДЖЕН» по вказаним господарським операціям відсутня.

Під час розгляду справи представником відповідача не було надано до суду доказів, які спростовують факт того, що вказаними контрагентами було надано податкову звітність за період здійснення господарських операцій з ТОВ ФІРМА «ХАРКІВАГРОСНАБ», задекларовано об`єкт оподаткування та в повному обсязі сплачено податкові зобов`язання. В свою чергу ненадання вказаними контрагентами декларацій за інші податкові періоди жодним чином не свідчать про порушення податкового законодавства ТОВ ФІРМА «ХАРКІВАГРОСНАБ».

Зі змісту акту перевірки вбачається, що на первинних документах відсутній відбиток печатки підприємства ТОВ фірма «Харківагроснаб». Відносно вказаного факту суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.58-1 Господарського кодексу України, в редакції, чинній з 19.07.2017 року, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

З огляду на викладену норму права, посилання контролюючого органу, як на недолік первинних документів - відсутність відбитку печатки, не відповідає приписам законодавства та не створює для позивача будь-яких негативних наслідків.

Відносно посилань контролюючого органу у акті перевірки, що у досліджених товарно-транспортних накладних не зазначено номер посвідчення водія, що не унеможливлює ідентифікувати осіб, як людину, що має право керувати автотранспортним засобом, в даному випадку та здійснити перевезення Товару на адресу ТОВ фірми «Харківагроснаб», суд зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім цього, залучення працівників контрагентами позивача є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

В свою чергу статтею 805 Цивільного кодексу України регламентовано порядок найму транспортного засобу з екіпажем, який його обслуговує. Згідно з вказаною нормою управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Таким чином у випадку взяття в оренду ТОВ «НЕСОН», ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА», ТОВ «Райджен» транспортних засобів разом з екіпажем у неплатників ПДВ, такі господарські операції не відображається у ЄРПН, податковій та фінансовій звітності. При цьому виплата грошової компенсації за отримані послуги виплачується на користь орендодавця, тобто виплата такого доходу не відображається у розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку ф.1 ДФ, що подається ТОВ ФІРМА «ХАРКІВАГРОСНАБ».

З огляду на викладене, відсутність у контрагентів основних засобів та штату працівників жодним чином не свідчать про їх неможливість постачання товару на адресу ТОВ ФІРМА «ХАРКІВАГРОСНАБ».

У відповідності до умов укладених з контрагентами договорів обов`язки транспортування товару покладаються на контрагентів, при цьому у відповідності з ТТН ТОВ «НЕСОН», ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА», ТОВ «Райджен» є перевізниками. Зокрема згідно з ст. 1 Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. N 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» перевізником є фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

При цьому, в межах досліджених господарських відносин, ТОВ «НЕСОН», ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА», ТОВ «Райджен» при постачанні товару на адресу ТОВ ФІРМА «ХАРКІВАГРОСНАБ» виступали у якості перевізників.

Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, суд приходить до висновку, що відсутність ТТН або наявність у них певних неточностей не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

Також зі змісту акта перевірки вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку, що укладені ТОВ фірма «Харківагроснаб» договори з ТОВ «НЕСОН», ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА» та ТОВ «РАЙДЖЕН» не опосередковуються реальним виконання операцій, яка становить їх предмет, виходячи з узагальненої податкової інформації по вказаним контрагентам.

Встановлені факти та дані, на думку представника відповідача, доводять нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами. При цьому, єдиною підставою для встановлення порушень, став факт наявності податкової інформації відносно контрагентів позивача.

Суд зазначає, що наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагентів позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

З приводу доводів податкового органу про наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача, суд зазначає наступне.

У постанові від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно з ч.2 ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. № 2379/12/13-12 вказано, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків у кримінальній справі, де ще немає вироку по справі - не є належним доказом.

Суд вказує, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (Фіктивне підприємництво).

Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а вказав, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, не заслуговують на увагу посилання контролюючого органу щодо наявності протоколів допиту, в якому засновники заперечують свою участь у діяльності товариства та у підписанні від його імені первинних документів, оскільки судовим розглядом не встановлена достовірність та допустимість вказаних протоколів як належного доказу по справі, а сам факт заперечення такої участі не може бути беззаперечним свідченням безтоварності спірної операції.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.08.2018 року по справі №820/4428/17.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, під час перевірки було використано лише дані систем автоматизованого співставлення податкових даних та податкову інформацію, при цьому не надано належну оцінку первинній документації щодо господарських взаємовідносин позивача з контрагентами.

З висновками акту перевірки суд не може погодитися, оскільки вони зроблені передчасно та на підставі припущень відповідача, а не на підставі доказів, які можуть бути використані у відповідності до чинного законодавства.

В матеріалах справи відсутні вироки судів за ст.205 та 205-1 Кримінального кодексу України, такі що набрали законної сили та якими встановлено факти фіктивності господарських операцій між позивачем та ТОВ «НЕСОН», ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА», ТОВ «РАЙДЖЕН».

Разом з тим, надані позивачем первинні документи в сукупності із іншими дослідженими судом доказами є достатніми доказами реального виконання господарських операцій.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, покупець не може нести відповідальність за несплату податку продавцями. Сама по собі несплата податку продавцем і його постачальниками (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування (не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару або послуги) (постанова ВСУ № 08/28 від 12.02.2008 р., постанова ВСУ № 09/05 від 13.01.2009 р., постанова ВСУ № 10/21 від 02.03.2010 р.).

Виключенням з цього правила є, якщо буде підтверджено належними доказами, що платник податків знав про те, що його контрагент є фіктивною фірмою (створений без наміру здійснення господарської діяльності) і метою укладених правочинів та здійснених господарських операцій було саме ухилення від сплати податків або отримання так званої податкової вигоди через формування податкового кредиту та валових витрат платника податку).

Таким чином, відповідач жодних доказів щодо наявності у позивача обізнаності щодо «фіктивності» його контрагента не навів, отже не може стверджувати про наявність у позивача умислу на укладення фіктивних угод.

Верховний Суд України у постанові від 27.10.2015 р. у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15) зазначив, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Отже висновки акту перевірки по взаємовідносинам ТОВ фірма «Харківагроснаб» з ТОВ «НЕСОН», ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА» та ТОВ «РАЙДЖЕН» спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи.

Окремо суд зазначає, що в акті перевірки (аркуш №15 та №20) зазначено, що згідно баз даних Архів електронної звітності встановлено, що ТОВ "НЕСОН" та ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА» було здійснено придбання товару, що в подальшому був реалізований позивачу, що спростовує твердження контролюючого органу про неможливість поставки вказаного товару позивачу.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагентів позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій, окрім фактів, встановлених вироком суду, що набрав законної сили.

Як зазначив ВАСУ у своїй ухвалі у справі № К/800/27236/13 від 8 лютого 2017 року, «факт ненадання контрагентом підтверджуючих здійснення господарських операцій документів свідчить про порушення податкової дисципліни саме цим суб`єктом господарювання, за що позивач, в силу положень статті 61 Конституції України, не може нести відповідальності».

Окремо суд акцентує увагу й на принципі індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов`язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентами їх зобов`язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Предметом правочинів між позивачем та його контрагентом є роботи та послуги, котрі не обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов`язків сторін спірних правочинів не суперечать закону.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні приписи норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а відповідно до п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до п. 201.10 ст. 210 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 200.3 при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.4 ст.198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктами 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.201.15 ст.201 ПК України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Отже, отримання податкової накладної є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

Судом встановлено, що первинні документи по взаємовідносинах позивача з контрагентами оформлені належним чином та у відповідності до приписів чинного законодавства України, документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу положень ст.44 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1994 року № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичною сили.

На час укладання договорів вказані контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що товари, придбані та отримані позивачем у вищезазначених контрагентів, використані позивачем для забезпечення господарської діяльності та відображені у податковому обліку позивача.

Щодо посилань податкового органу на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі податкової інформації про відсутність об`єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг), суд зазначає, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагентів позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено.

Вказане в повній мірі спростовує висновки акту перевірки та свідчить про правомірність дій позивача щодо формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «НЕСОН», ТОВ «АГРОЗБУТ ПОЛТАВА» та ТОВ «РАЙДЖЕН».

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність порушень з боку позивача по дослідженим правовідносинам, висновки акту перевірки не підтверджені належними та допустимими доказами та не відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно з вимогами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

За викладених обставин, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належним чином правомірності винесення податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Харківській області від 21.11.2019 року №00000480517 та №00000470517.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» (61070, м.Харків, Помірки, буд.70, код ЄДРПОУ 25190036) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкових повідомлень - рішень – задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 21.11.2019 року №00000480517 та №00000470517.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» (61070, м.Харків, Помірки, буд.70, код ЄДРПОУ 25190036) судовий збір у сумі 11117,37 (одинадцять тисяч сто сімнадцять) грн. 37 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19.02.2020 року.

Суддя Біленський О.О.