Рішення № 87663277, 11.02.2020, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/75/2020

130/892/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Сенько Л.Ю.,

за участі секретаря Даніловської А.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Чаленко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринці за загальними правилами позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області із даною позовною заявою, в якій просив визнати, що позивач подав позов на підставі постанови Апеляційного суду Вінницької області від 14.12.2018 в якій зазначено право позивача на відшкодування шкоди за неправдиві свідчення відповідача; визнати, що докази, на підставі яких позивач подає позов не були предметом дослідження на судовому розгляді по обвинуваченню позивача ОСОБА_1 ; визнати, що згідно талона про зняття з реєстрації відповідача – відповідач був знятий з реєстрації за адресою його проживання на момент конфлікту 26.02.2016, по якому позивач отримав вирок; визнати відсутність будь – якого права власності на земельну ділянку, будинок у відповідача; визнати, що позивач не впускав відповідача в будинок свого проживання; визнати, що висновок експерта судово – медичної експертизи зазначає відсутність будь – яких ушкоджень на обличчі відповідача; визнати, що в карті швидкої допомоги, яка лягла в основу висновку експерта, на другій сторінці зазначено про відсутність будь – яких пошкоджень на обличчі відповідача; стягнути з відповідача 100 000 грн. моральної шкоди на його користь.

В позовній заяві позивач зазначив, що позов подає на підставі постанови Апеляційного суду Вінницької області від 14.12.2018 по справі №130/2923/19 якою скасована ухвала судді Шепеля К.А. від 17.12.2018 про відмову у відкритті провадження проти його дружини ОСОБА_3 на підставі, що він фактично оспорює вирок судді ОСОБА_4 від 4.10.2017 по якому він був засуджений. Отримання ним вироку вперше за 70 років, зміна укладу життя є обґрунтуванням розрахунку ціни позову. Обставиною зазначив надання неправдивих свідчень по справі №130/2146/16-к, внаслідок чого він отримав вирок.

Ухвалою від 16.10.2019 позивача ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору по даній справі.

Ухвалою від 16.10.2019 відкрито провадження по даній справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 05.12.2019 закрито підготовче провадження по даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги повністю. Пояснив, що ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20.10.2016 йому було відмовлено в клопотанні про повернення обвинувального акта відносно нього на досудове розслідування у зв`язку з тим, що в кримінальному провадженні відсутні докази, які на сьогоднішній день містяться в матеріалах цивільної справи по яким він просить відшкодувати шкоду. Після відмови в клопотанні він вирішив не надавати ці докази в кримінальному провадженні і не згадувати про ці докази в місцевому, апеляційному та касаційному судах. Вирішив отримати вироку після чого стягувати шкоду з посадових осіб. Відповідно до ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25.10.2018 докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, не були предметом дослідження при оголошенні вироку внаслідок їх відсутності в матеріалах кримінального провадження. У вироку чітко зазначено, що відповідач заявив, що він зареєстрований у будинку його місця проживання, що він добровільно впустив його в будинок, що у матері є право на земельну ділянку та будинок. Цих доказів не було в матеріалах кримінального провадження згідно ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25.10.2018 і що він був засуджений на підставі інших доказів. Саме тому вважає вирок законним, тому що він був законно засуджений на підставі інших досліджених доказів. Просив відшкодувати йому моральну шкоду за неправдиві свідчення відповідача зазначені у вироку.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Чаленко Н.В. пояснила, що вважають позов безпідставним і таким, що не підлягає задоволенню з наступного. По факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , який мав місце 26.02.2016 було відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст.125 КК України. Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.10.2017 ОСОБА_1 було визнано винуватим в чиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України і йому було обрано покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн. Цим же вироком було стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 5 тис. грн.. моральної шкоди та 1500 грн. на правову допомогу. Вказаний вирок пройшов всі інстанцій оскаржень передбачені КПК України, залишений без змін та набрав законної сили. Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій. У вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.10.2017 зазначено, що суд приймає до уваги покази потерпілих та свідків допитаних в судовому засіданні, які вважають правдивими, оскільки вони узгоджуються між собою та не суперечать один одному. Тобто правдивість показів ОСОБА_2 встановлена судом у кримінальній справі і доказування в їх правдивості не може бути предметом розгляду в даній цивільній справі. Крім того, ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тому встановлення належності та допустимості доказів таких як висновок судово – медичної експертизи та інформації зазначеної в картці виїзду бригади швидкої допомоги є завданням кримінального провадження. При винесенні вироку 04.10.2017 вказані докази були визнані належними та допустимими. Судом при розгляді кримінального провадження, згідно паспорта ОСОБА_2 було встановлено, що місцем реєстрації його було зазначено адресу АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 ніколи не звертався з заявою щодо зняття його з реєстрації за вищезазначеною адресою. Позивачем не надано жодного доказу отримання ОСОБА_2 талона про зняття з реєстрації. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06.07.2016 позивачу було відмовлено у визнанні за ним права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 . Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21.09.2016 дане рішення було залишено в силі. В зв`язку з тим, що сам позивач не є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 та повноважним наймачем вказаного приміщення рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24.03.2016 було відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29.11.2016 залишено без задоволення позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням та відчуження земельної ділянки. В рішенні зазначено, що ОСОБА_1 не є власником спірного домоволодіння та земельної ділянки. Не дивлячись на низку вищезазначених прийнятих рішень ОСОБА_1 в порушення вимог діючого законодавства у 2018 році звернувся з позовом про визнання його права власності на житловий будинок. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06.11.2018 провадження по справі закрито у зв`язку з тим, що мало місце повторного звернення до суду з підстав наявності рішення в іншій справі, що набуло законної сили з тотожними одночасно сторонами з підставами та предметом спору. Постановою Вінницького апеляційного суду від 17.01.2019 дана ухвала була залишена без змін. Як висновок, попередніми рішеннями судів встановлено, що ОСОБА_1 не є власником та повноважним наймачем будинку в АДРЕСА_1 та прилеглої земельної ділянки, що позбавляє його права висувати будь – які вимоги до відповідача щодо оспорювання його права власності та користування певним майном. Положеннями чинного законодавства передбачено відшкодування моральної шкоди потерпілим. Оскільки позивач не є потерпілим в кримінальному провадженні, а тому до нього не можуть бути застосовані положення чинного законодавства щодо відшкодування моральної шкоди. Таким чином, вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди не підтверджені жодними доказами про спричинення йому моральної шкоди. Просила позов залишити без задоволення.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити враховуючи таке.

З матеріалів справи, які просив дослідити позивач ОСОБА_1 , судом встановлено, що згідно ксерокопії довідок (а.с. 61,62) позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку Жмеринського об`єднаного управління Пенсійного фонду України і отримує пенсію за віком.

Відповідно до ксерокопії акту обстеження матеріально – побутових умов проживання ОСОБА_1 останній зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 . Пенсіонер. Джерелом існування є пенсія (а.с.63).

Згідно ксерокопії довідки Жмеринського районного сектору УДМС у Вінницькій області від 10.06.2016 ОСОБА_1 повідомлено, що 08.02.2016 йому було надано талони про зняття з реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 20.01.2016, з відповідними печатками та підписами провідного спеціалісті Жмеринського РС І.В. Потаповой (а.с.84).

Відповідно до ксерокопії талону про зняття з реєстрації місця проживання в Україні ОСОБА_2 було знято з реєстрації 20.01.2016 (а.с.85).

Згідно ксерокопії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.07.2016 власником земельної ділянки площею 0,25 в АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (а.с.90).

Відповідно до ксерокопії ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25.10.2018 заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Жмеринського міськрайонного суду від 4 жовтня 2017 року, ухваленого відносно нього за ч.1 ст. 125 КК України, залишено без задоволення (а.с.102-103).

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відомостей про скасування вироку в цілому чи окремих його положень позивач не надав.

Суд вважає, що позивач заявляючи позовні вимоги, а саме: визнати, що докази, на підставі яких позивач подає позов не були предметом дослідження на судовому розгляді по обвинуваченню позивача ОСОБА_1 ; визнати, що згідно талона про зняття з реєстрації відповідача – відповідач був знятий з реєстрації за адресою його проживання на момент конфлікту 26.02.2016, по якому позивач отримав вирок; визнати відсутність будь – якого права власності на земельну ділянку, будинок у відповідача; визнати, що позивач не впускав відповідача в будинок свого проживання; визнати, що висновок експерта судово – медичної експертизи зазначає відсутність будь – яких ушкоджень на обличчі відповідача; визнати, що в карті швидкої допомоги, яка лягла в основу висновку експерта, на другій сторінці зазначено про відсутність будь – яких пошкоджень на обличчі відповідача, фактично намагається оскаржити вирок суду, який набрав законної сили, що можливо здійснити лише у передбаченому кримінальним процесуальним кодексом порядку (глава 34 КПК України).

Згідно з частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Жмеринського міськрайонного суду від 4 жовтня 2017 року встановлено винуватість позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України. Відомостей про скасування вироку в цілому чи окремих його положень позивач не надав.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v Ukraine no 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v Ukraine 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу геs judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Частинами першою - третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Тобто відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Судом встановлено, що позивачем не доведено факту протиправних дій відповідача, причинний зв`язок між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди. Позивачем не доведено, що ОСОБА_2 вчинив неправомірну дію, що цією дією йому заподіяна моральна шкода, в наявності причинно-наслідковий зв`язок, а також не доведено розмір її відшкодування 100 000 грн.

Суд звертає увагу позивача на те, що надання неправдивих свідчень ОСОБА_2 як потерпілим в кримінальному провадженні, не встановлено жодним вироком суду, ухваленим у встановленому законом порядку.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, не доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням завдавача шкоди, в зв`язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 18.02.2020.

Суддя