Рішення № 87662623, 17.02.2020, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5539/17

Провадження № 2/344/237/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого – судді Шамотайла О.В.

секретаря Устинської Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна набутого за час перебування у шлюбі та вселення в квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з наведеним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна набутого за час шлюбу та вселення в квартиру. Позовні вимоги мотивував тим, що з 18.07.2007 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син- ОСОБА_3 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25.05.2015 року шлюб між сторонами розірвано. За час перебування у шлюбі подружжям придбано наступне майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Згідно звіту про оцінку вартості квартири виконаного ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», ринкова вартість квартири станом на 23.03.2017 року становить 500227,00 грн. без ПДВ. Крім того придбали автомобіль марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 відповідно до звіту про оцінку майна 5BF/23/03/17, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , ринкова вартість автомобіля станом на 23.03.2017 року становить 74198,94 грн. Дійсна сукупна вартість майна, набутого сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі складає 574 425,94 грн. Право власності на вказане майно було зареєстровано за ОСОБА_2 . Згоди щодо добровільного поділу майна між сторонами не досягнуто. У спірній квартирі ОСОБА_1 проживав до розлучення. Після розлучення ОСОБА_2 позбавила його можливості мешкати у придбаній ними квартирі, тому він змушений був тривалий час винаймати квартиру, на сьогоднішній день у нього такої можливості немає, однак відповідач створює перешкоди у користуванні квартирою та відмовляється надати від неї ключі. Тому просить постановити рішення, яким визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38.0 м. кв. та автомобіль марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_3 ; на 1/2 автомобіля марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Вселити ОСОБА_1 в однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 38,0 м. кв., та стягнути з відповідача судові витрати.

19.06.2017р. відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, згідно вимог якої просила суд постановити рішення яким, визнати за ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , 38,0 м. кв. Припинити право власності ОСОБА_1 на частку у праві спільної сумісної власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38,0 м. кв. Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ), припинивши за ОСОБА_2 право власності на згаданий вище автомобіль. Виплатити ОСОБА_1 117659,34 грн. вартості його частки у праві спільної сумісної власності подружжя, що внесені ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.

Ухвалою суду від 19.06.2017 року вищевказані позови об`єднані в одне провадження.

Представник позивач за первісним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила задоволити, в задоволенні зустрічної позовної заяви просила відмовити в подальшому стороною подано заяву про розгляд справи за їх ідсутності.

Відповідач та її представник в судовому засіданні вимоги позову за первісним позовом заперечили, просили в задоволенні позову відмовити, підтримали вимоги зустрічної позовної заяви, які просили задоволити в повному обсязі, в подальшому стороною подано заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

18.07.2007р. сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували між собою шлюб .

Від спільного подружнього життя у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.52).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25.05.2015 року шлюб між сторонами розірвано, малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на проживання з матір`ю( а.с.24) .

Як вбачається з копії судового наказу від 26.07.2017 року, виданого Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.72).

Згідно з розрахунком із сплати аліментів згідно судового наказу №344/8772/17 від 26.07.2017 виданого Івано-Франківським міським судом, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 аліментів у твердій грошовій сумі по 713 грн. щомісячно, сума коштів сплачених боржником/стягуваних виконавцем станом на 01.09.2019р. складає 5304,00грн., сума заборгованості по сплаті аліментів станом на 01.09.2019р. складає 13 234,00грн. ( а.с. 165); Сума коштів, сплачених боржником /стягнутих виконавцем станом на 01.01.2020р. складає 400,00 грн., а сума заборгованості по сплаті аліментів станом на 01.01. 2020року складає 12 623 грн. ( а.с. 164).

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно спірна квартира на праві приватної власності, розмір частки 1/1 належить ОСОБА_2 (а.с.15).

На квартиру АДРЕСА_2 ОБТІ видано технічний паспорт (а.с.12-13).

Згідно звіту про оцінку вартості квартири виконаного ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», ринкова вартість квартири станом на 23.03.2017 року становить 500227,00 грн. без ПДВ (а.с.9-10).

Згідно довідки Крихівецької сільської ради від 29.05.2017 року № 1006, яка видана ОСОБА_2 про те, що до складу її сім`ї зареєстрованих та проживаючих за адресою: квартира АДРЕСА_2 входять: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с.51).

ОСОБА_2 внесено на депозитний рахунок суду 117659,34 грн. як заставу по цивільній справі № 344/5539/17 (а.с.71).

Відповідно до звіту про оцінку майна 5BF/23/03/17, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , ринкова вартість автомобіля марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 станом на 23.03.2017 року становить 74198,94 грн. (а.с.11).

Крім того, в матеріалах справи міститься інформація надана начальником Івано-Франківського ОБТІ (а.с. 160) з якої вбачається, що за ОСОБА_1 станом 31.12.2012р. було зареєстровано право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.09.2001року.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно абзацу першому пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11, вбачається, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи .

Як передбачено ст. 328 ЦК України право власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів статті 392 ЦК України вбачається, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати їм документа, який засвідчує його права власності.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 01.01.2004 року (редакції, яка діяла на дату укладення шлюбу), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 29 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 01.01.2004 року, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 24 січня 2019 року по справі № 729/1170/16-ц (провадження № 61- 25681св18) зробив правовий висновок про те, що «посилання учасників справи на недоведеність фінансової участі іншого з подружжя у придбанні спірної частини будинку не має правового значення, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року (провадження № 6-843цс17)».

У іншій Постанові від 26 грудня 2018 року по справі № 689/1206/16-ц (провадження 61-22896св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив провів висновок про те, що у статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Втручання у право власності може бути виправдним згідно з ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і буде відповідати усталеній прецедентній практиці ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 р. в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 р. в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства), якщо воно здійснено: 1) з метою урегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); 2) на підставі закону; 3) з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Відповідно до статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Положеннями статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

У абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У справі Руїс Торіха проти Іспанії, Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з заявлених позовних вимог, пояснень сторін, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов наступного висновку.

Суд приходить до переконання, що спірна квартира та автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Частиною 1 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За частиною 2цієї ж статті визначено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

При цьому принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Судом з`ясовано, що з позивачкою за зустрічним позовом-відповідачем за первісним позовом проживає їх спільний від шлюбу з позивачем за первісним позовом-відповідачем за зустрічним позовом син - ОСОБА_7 , 2013 року народження, що підтверджується рішенням суду у справі №344/6161/15-ц від 25.05.2015 року (а.с. 39-40).

В той же час за ч 3 ст. 70 СК України вказано, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Положення зазначеної норми слід тлумачити в тому сенсі, що сама по собі наявній дітей, які залишені в одного з подружжя, не є підставою для збільшення частки цього з подружжя, однак суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо цього вимагають інтереси виховання і утримання дітей, оскільки обоє з подружжя зобов`язані виховувати і утримувати дітей, відтак, інтереси дітей мають бути враховані при поділі жилої площі між подружжям і на користь дітей суд може відступити від принципу рівності часток подружжя при такому поділі майна.

В даному конкретному випадку спірною квартирою є 1-кімнатна квартира, в якій постійно проживає позивач за зустрічним позовом-відповідач за первісним позовом із малолітнім сином, а тому враховуючи також те. що позивач за первісним позовом-відповідач за зустрічним позовом не сплачує вчасно аліменти, що підтверджується також відповідним розрахунком заборгованості, що долучений до матеріалів справи, то суд вважає за можливе відійти від принципу рівності часток подружжя при поділі спільного майна та визнати за позивачем за первісним позовом 1/3 частку права власності на спірну квартиру, що на думку суду в даному конкретному випадку є справедливим, доцільним та співмірним.

За таких обставин слід прийти до такого вирішення спору між сторонами.

Первісний позов задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38.0 м. кв. та автомобіль марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 автомобіля марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .

В задоволенні решти вимог первісного позову – відмовити.

Щодо зустрічного позову то слід вказати таке.

Згідно звіту про оцінку вартості квартири виконаного ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», ринкова вартість квартири станом на 23.03.2017 року становить 500227,00 грн. без ПДВ (а.с.9-10), а відтак вартість частки відповідача за зустрічним позовом-позивача за первісним позовом складає 166742,33 грн. (500227:3=166742,33).

Відповідно до звіту про оцінку майна 5BF/23/03/17, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , ринкова вартість спірного автомобіля марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 станом на 23.03.2017 року становить 74198,94 грн. (а.с.11).

Оскільки вартість 1/2 частини автомобіля становить 37099,47 грн. (74198,94:2=37099,47), то загальна вартість спільного майна, яке підлягає поділу в грошовому еквіваленті в частці позивача за первісним позовом-відповідача за зустрічним позовом складає 203841,8 грн. (1/3 частки вартості квартири у розмірі 166742,33 грн. та 1/2 частки вартості автомобіля у розмірі 37099,47 грн.)

З урахуванням позовних вимог за обома позовами суд вважає, що запропонований варіант поділу майна відповідачем за первісним позовом – позивачем за зустрічним позовом є найбільш доцільним, а відтак необхідно визнати за позивачем за первісним позовом – відповідачем за зустрічним позовом право власності на автомобіль марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , вартість якого становить 74198,94 грн.

За таких обставин грошовий еквівалент частини спільного майна позивача за первісним позовом – відповідача за зустрічним позовом при визначенні за ним права власності на автомобіль, половину грошової оцінки вказаного транспортного засобу слід врахувати у частину вартості квартири, яка становитиме 166742,33 грн. – 37099,47 =129642,86 грн.

При цьому ОСОБА_2 внесено на депозитний рахунок суду 117659,34 грн. як заставу по цивільній справі (а.с.71). Отож припинити право власності відповідача за зустрічним позовом на частку у спірному майні слід після сплати повної вартості такої частки у розмірі різниці, що складає 11983,52 грн. (129642,86-117659,34=11983,52).

Відтак, суд вважає за можливе задовольнити частково вимоги зустрічного позову та враховуючи наявність у відповідача за зустрічним позовом іншого житла (а.с.160) -визнати за ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , 38,0 м. кв. та припинити право власності ОСОБА_1 на 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38,0 м. кв. виплативши ОСОБА_1 117659,34 грн. частини вартості його частки внесені ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11983,52 грн. (що становить різницю між визначеною судом сумою та внесеною на депозит сумою у розмірі 117659,34 грн.)

Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ), припинивши за ОСОБА_2 право власності на вказаний автомобіль.

В решті вимог зустрічного позову - відмовити.

Задоволення вимог за зустрічним позовом в частині визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на спірну квартиру виключає можливість задоволення вимог за первісним позовом щодо вселення ОСОБА_1 в однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , 38,0 м. кв.

Відповідно до ч. 1 та ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 60, 65, 69, 70 Сімейного кодексу України, ст. ст. 16, 365, 368 ч. 3 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 13, 81, 89, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна набутого за час шлюбу та вселення в квартиру задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38,0 м. кв. та автомобіль марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 право власності на 1/3 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 право власності на 1/2 автомобіля марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 понесені судові витрати в розмірі 1756,5 грн. по оплаті судового збору.

В задоволенні решти вимог первісного позову – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , 38,0 м. кв. та припинити право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 на 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38,0 м. кв. виплативши ОСОБА_1 - 117659 (сто сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять гривень) 34 копійки частини вартості його частки внесені ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 на користь ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 - 11983( одинадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят три гривні) 52 копійки, (що становить різницю між визначеною судом сумою та внесеною на депозит сумою у розмірі 117659,34 грн.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 право власності на автомобіль марки RENAULT KANGO, 1999 р.в. білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ), припинивши за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 право власності на вказаний автомобіль.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 понесені судові витрати в розмірі 2869,26 грн. по оплаті судового збору.

В решті вимог зустрічного позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Шамотайло О.В.