Ухвала суду № 87620482, 17.02.2020, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4055/19-ц

Провадження № 2/175/1137/19

У Х В А Л А

17 лютого 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Іщенко Д.Г.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в смт. Слобожанське клопотання адвоката відповідача Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» за довіреністю Данильченко О.О. про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпропетровського районного суду знаходиться вищевказана цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів.

12 лютого 2020 року до суду надійшло клопотання адвоката відповідача про закриття провадження по справі в порядку п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яке у судовому засіданні адвокат відповідача підтримала.

Адвокат позивача Бардаченко В.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.

Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, ознайомившись з клопотанням про закриття провадження по справі, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Верховний Суд в своїй постанові від 25 квітня 2019 року у справі №540/406/19 зазначив, що чи мала кількість справ, які є в провадженні суду/судів, ще не є достатньою підставою для того, щоб вважати ці справи типовими. У контексті цього звернення колегія суддів також звертає увагу на те, що поняття «аналогічні» вимоги і підстави позову не можна ототожнювати з поняттям «однакові» вимоги і підстави позову. Окрім цього, Верховний Суд в своїй постанові від 22 травня 2019 року у справі №640/7778/18 (провадження № 61-48585св18) зазначив, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Підстави позову у цивільній справі №640/17665/16-ц та у цій справі не є ідентичними, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав, тому висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є помилковими.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Тому вкладник у якого з часом з`явиться можливість посилатися на: нові обставини справи (інші підстави позову, на які раніше він не посилався); надати чи витребовувати через суд нові докази (інші підстави позову, на які раніше він не посилався); посилатися на внутрішнє банківське законодавство, положення якого приховував від вкладників та суду банк (інші підстави позову, на які раніше він не посилався).

Судом встановлено, що відповідач визнає ту обставину, що він ще не здійснював жодних виплат ОСОБА_1 по його депозитним договорам. Тому не залежно від того, що ще у 2014 році ОСОБА_1 звертався до відповідача з заявою про виплату належних йому грошових коштів – в силу положень 2.6.9.13 «Умов та правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» не є припиненими та діють до цього часу, а тому можуть бути розірвані за бажанням позивача у будь-який час. Враховуючи вищезазначене та з врахуванням того, що до сьогоднішнього дня депозитні договори ОСОБА_1 , які є предметом цієї справи, так і не були розірвані ні судом, ні у добровільному порядку, ОСОБА_1 має беззаперечне право звернутись до суду з позовом про розірвання депозитних договорів та повернення належних йому грошових коштів.

Окрім цього судом встановлено, що позов в даній цивільній справі №175/4055/19-ц має принципово інші підстави позову (обставини справи), з огляду на наступне.

По-перше, «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма №625) поданий Національним банком України є достовірним, належним та допустимим доказом укладення позивачем відповідних банківських договорів, які є предметом його позову, та підтвердив внесення позивачем відповідних грошових коштів, а також надав суду відомості про достовірний розмір належних позивачу грошових коштів разом з відповідними процентами станом на 01.04.2014 року, чим також підтвердив й факт фактичного визнання банком автоматичної пролонгації депозитних договорів, адже з відповіді НБУ вбачається, що Банк нараховував проценти по депозитним договорам. По-друге, адвокат відповідача у своєму клопотанні про закриття провадження по справі посилається на рішення судів по цивільній справі №667/2290/15 у якій підставою відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 було саме не доведення позивачем факту укладення депозитних договорів, зокрема суд помилково не врахував Довідку №4646777 від 14.06.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» про розмір залишку належним ОСОБА_1 грошових коштів за його депозитними договорами. У той же час у даній справі ОСОБА_1 надав суду докази належності та достовірності зазначеної довідки, а саме: на звернення ОСОБА_1 від 27.06.2014 року (вх.№152069) ПАТ КБ «ПриватБанк» надав йому 14.07.2014 року відповідь №20.1.0.0.0/7-20140627/700 у якій зазначив наступне: «Довідку про залишки на рахунках у Кримському РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Ви можете роздрукувати перейшовши за посиланням https://bit.ly/1pVUVFm» - й дійсно за вказаним класифікатором він роздрукував оригінал електронної довідки про стан його банківських рахунків станом на 14.06.2014 року, з якої довідався, що розмір грошових коштів в порівнянні з аналогічною банківською довідкою від 13.05.2014 року та відповіддю НБУ про розмір коштів станом на 01.04.2014 року жодним чином не змінився – тобто банк протиправно ще з 01.04.2014 року перестав нараховувати проценти. Також, у цій справі ухвалою суду було забезпечено докази шляхом огляду та фіксації в мережі Інтернет відповіді АТ КБ «ПриватБанк» у вигляді Довідки №4646777 від 14.06.2014 року, яку сам же Банк надіслав ОСОБА_1 на його запит.

Верховний Суд в своїй постанові від 25 квітня 2019 року у справі №540/406/19 зазначив, що насамперед треба зазначити, що чимала кількість справ, які є в провадженні суду/судів, ще не є достатньою підставою для того, щоб вважати ці справи типовими. У контексті цього звернення колегія суддів також звертає увагу на те, що поняття «аналогічні» вимоги і підстави позову не можна ототожнювати з поняттям «однакові» вимоги і підстави позову. Окрім цього, Верховний Суд в своїй постанові від 22 серпня 2018 року по цивільній справі № 372/2230/17-ц (провадження № 61-31594св18) зазначив, що: закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені ст. 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали). Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Аналізуючи вищевикладені обставини, враховуючи вищезазначену позицію Верховного Суду та враховуючи, що позов ОСОБА_1 по цивільній справі №667/2290/15 очевидно не є тотожними даній справі, а також враховуючи положення п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦК України, на які посилається адвокат відповідача, суд прийшов до висновку, що клопотання адвоката відповідача про закриття провадження є безпідставним та не ґрунтується на нормі закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 19, 255 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання адвоката відповідача Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» за довіреністю Данильченко О.О. про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : Озерянська Ж.М.