Рішення № 87614559, 14.01.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2020 р. № 400/2653/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Западнюк К. А.,

представника позивача: Мельник І. В.,

представника відповідача: Романюка А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

за адміністративним позовом:Квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаїв, пр. Миру, 62-а, м. Миколаїв, 54056

до відповідача:Південного територіального управління внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, вул. Італійський бульвар, 3, м. Одеса, Одеська область, 65012

про:визнання протиправними дій; зобов`язання вчинити певні дії,

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі - КЕВ або позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати неправомірними дії Південного територіального управління внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (надалі - Управління або відповідач) в частині внесенні до Аудиторського звіту № 520/2/29 аз від 19.06.2019 недостовірних та перекручених даних про наявність порушень фінансово-бюджетної дисципліни, які призвели до втрат у сумі 252,26 тис. грн.;

зобов`язати Управління виключити з аудиторського звіту за вих. № 2459/1 віл 19.06.2019 недостовірні дані про порушення КЕВ фінансово-бюджетної дисципліни, які призвели до втрат у сумі 252,26 тис. грн.

В обґрунтування позовних вимог КЕВ зазначив на недоведеність висновків відповідача про порушення позивачем пункту 8 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 728 «Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення» (надалі - Порядок № 728) та пункту 5 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.2012 № 193 «Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла» (надалі - Порядок № 193). Крім того, КЕВ навів у тексті позовної заяви норми: Закону України від 26.01.1993 № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (надалі - Закон № 2939); затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 «Положення про Державну аудиторську службу України» (надалі - Положення № 43); затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2006 № 361 «Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання» (надалі - Порядок № 361); затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 «Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами» (надалі - Порядок № 550). Доводів про те, що відповідач не дотримався вказаних норм, позовна заява не містить.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 54-58) Управління вказало на те, що позивач не дотримався процедури, встановленої затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.11.2012 № 753 «Порядком проведення внутрішнього аудиту підрозділами Служби внутрішнього аудиту Збройних Сил України». Відповідач зазначив, що він діяв згідно з частиною третьою статті 26 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 № 1001 «Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту» (надалі - Порядок № 1001), а посилання позивача на норми законодавства, що регулюють діяльність Державної аудиторської служби, є недоречними. За результатами аудиту Управління встановило, що позивач невірно визначив розмір грошової компенсації за житло, що призвело до втрат у сумі 252,26 тис. грн. За таких обставин, на думку відповідача, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач подав відповідь на відзив (арк. спр. 94-101), в якій, зокрема, зазначив, що, відповідно до затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737 «Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями», КЕВ здійснює розрахунок розміру грошової компенсації і надає його для перевірки правильності та затвердження до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (ГКЕУ ЗСУ). Після затвердження ГКЕУ ЗСУ передає списки громадян із визначеними сумами грошової компенсації на затвердження Міністру оборони України. Отже, як вказав позивач, здійснюється багаторівневий контроль за визначенням розміру грошової компенсації. Тому, у випадку, якби КЕВ неправильно визначило відповідні суми, Комісія з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України не погодила би виплату військовослужбовцям визначених позивачем сум. Факт погодження позивач вважає доказом того, що суми були визначені вірно, а висновки відповідача є безпідставними. Також КЕВ вказала, що військові частини, в яких перебували на квартирному обліку військовослужбовці, яким було виплачено грошову компенсацію, відносяться до Миколаївського гарнізону, тому КЕВ обґрунтовано при визначенні розміру грошової компенсації застосувало підвищуючий коефіцієнт.

До відповіді на відзив позивач додав документи, які, в силу частин другої та восьмої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд до розгляду не прийняв.

У запереченнях (арк. спр. 135-136) Управління, зокрема, зазначило, що позивач намагається перекласти відповідальність за допущене порушення на інших осіб. Також відповідач вказав на безпідставність доводів КЕВ про застосування гарнізонного принципу квартирно-експлуатаційного забезпечення.

В судовому засіданні представник КЕВ вимоги адміністративного позову підтримала, представник Управління просив відмовити у його задоволенні.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

У травні-червні 2019 року Управління провело аудит відповідності та фінансовий аудит окремих питань фінансово-господарської діяльності КЕВ за період з 01.01.2015 по 31.12.2018, результати якого оформило аудиторським звітом від 19.06.2019 № 520/2/29 аз (надалі - Звіт, арк. спр. 11- 35).

Відповідно до Звіту (стор. 5-7), у житловій групі КЕВ вівся облік військовослужбовців ЗУС та осіб, звільнених у запас або відставку, що залишилися на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов за Миколаївський, Очаківський, Вознесенський та Первомайський гарнізони. У 2016 році майор ОСОБА_1 і старший прапорщик ОСОБА_2 отримали грошову компенсацію за належні їм для отримання жилі приміщення.

На стор. 12-19 Звіту Управління вказало, що при проведенні розрахунків на отримання грошової компенсації посадові особи КЕВ та житловими комісіями військових частин були невірно застосовані норми Порядку № 728, що призвело до зайвих видатків бюджетних коштів у 2016 році в сумі 252 262 грн.

Згідно з викладеним у Звіті, при складанні розрахунків «… посадовими особами КЕВ … та житловими комісіями військових частин (гарнізону) розмір грошової компенсації збільшувався у 1,5 рази …».

Пункт 8 Порядку № 728 містить формулу для розрахунку грошової компенсації, однією із складових якої є гранична вартість 1 кв. метра загальної площі житла для населених пунктів, що визначається згідно з Порядком № 193.

У пункті 5 Порядку № 193 зазначено, що вартість 1 кв. метра загальної площі житла, що використовується під час розрахунку обсягу державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла, не повинна перевищувати граничну вартість, визначену в додатку. Як зазначено у додатку, гранична вартість 1 кв. метра загальної площі житла для регіону «Миколаївська область» дорівнює 4 934 грн. для адміністративного центру та 4 290 грн. для інших населених пунктів регіону.

При цьому, згідно з пунктом 8 Порядку, гранична вартість для обласних центрів та міст збільшується у 1,5 рази.

Як вказав КЕВ у відповіді на відзив, майор ОСОБА_1 з 1995 року зареєстрований та проживає у місті Миколаїв, старший прапорщик ОСОБА_2 з 1995 року зареєстрований та проживає у місті Вознесенськ.

Виходячи з цього, при обчисленні суми грошової компенсації майору ОСОБА_1 була врахована вартість 1 кв. метра загальної площі житла 7 401 грн. (4 934 грн. х 1,5), при обчисленні суми грошової компенсації старшому прапорщику ОСОБА_2 була врахована вартість 1 кв. метра загальної площі житла 6 435 грн. (4 290 грн. х 1,5).

Управління визнало безпідставним (стор. 13 Звіту) застосування підвищуючого коефіцієнту, оскільки майор ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку у військовій частині А3767 (57286, Миколаївська область, с. Галицинове, Вітовський район), а старший прапорщик ОСОБА_2 перебував на квартирному обліку у військовій частині А2734 (56541, Миколаївська область, Вознесенський район, село Бузьке).

У пункті 3.1 Звіту зазначено, що «… під час аудиту встановлено порушення фінансово-бюджетної дисципліни, які призвели до втрат у сумі 252,26 тис. грн., унаслідок порушення вимог п.8 Порядку №728 та п. 5 Порядку використання коштів №193 при визначенні розміру грошової компенсації у 2016 році за неотримане житло …».

Підпунктом 5 пункту 3.3 Звіту («Пропозиції») Управління запропонувало КЕВ прийняти відповідне управлінське рішення по виявленому факту зайвих видатків бюджетних коштів, унаслідок невірного визначення розміру грошової компенсації у сумі 252 262,00 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Норми Закону № 2939, Положення № 43, Порядку № 361 (втратив чинність 03.04.2019) та Порядку № 550, на які послався КЕВ в адміністративному позові, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ними не врегульований порядок проведення внутрішнього аудиту підрозділами Служби внутрішнього аудиту Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 10.8 розділу Х затвердженого наказом Міністра оборони України від 13.11.2012 № 753 «Порядку проведення внутрішнього аудиту підрозділами Служби внутрішнього аудиту Збройних Сил України», у разі незгоди керівників підконтрольних суб`єктів, відповідальних за діяльність чи керівників вищих за підпорядкованістю органів військового (господарського) управління з наданими за результатами виконання аудиторських завдань рекомендаціями вони в установленому порядку доповідають про це Міністру оборони України. Міністр оборони України приймає рішення про необхідність виконання рекомендацій або бере на себе ризик їх невиконання.

Управління у відзиві зауважило, що КЕВ не дотрималось цієї норми.

З цього приводу суд зазначив, що цей факт не є доводом, який може вплинути на оцінку судом обґрунтованості адміністративного позову. До того ж, як вказано вище, підсумком проведеного відповідачем аудиту були не рекомендації, а пропозиції.

Щодо викладеної у Звіті інформації про те, що дії позивача спричинили зайві видатки бюджетних коштів в сумі 252 262 грн., суд зазначив таке.

Згідно з висновками Звіту, Управління визнало, що КЕВ мав визначити розмір грошової компенсації для майора ОСОБА_1 , виходячи з того, що гранична вартість 1 кв. метра загальної площі житла дорівнює 4 934 грн. (для адміністративного центру Миколаївської області). Відповідно, сума компенсації (виходячи з того, що її було надано за 40 кв. метрів площі) мала скласти 197 360 грн. (стор. 5 відзиву).

При цьому відповідач, як вказано вище, визнав безпідставним застосування підвищуючого коефіцієнту, посилаючись на те, що місцями знаходження військових частин А3767 та А2734 є село Галицинове Вітовського району Миколаївської області та село Бузьке Вознесенського району Миколаївської області відповідно, а збільшення граничної вартості 1 кв. метра загальної площі житла в 1,5 рази передбачено лише для обласних центрів та міст. За такою логікою, Управління мало дійти висновку, що при визначенні суми грошової компенсації мала бути врахована гранична вартість 1 кв. метра загальної площі житла для інших населених пунктів Миколаївської області - 4 290 грн.

Отже, доводи відповідача є суперечливими.

На думку суду, той факт, що майор ОСОБА_1 та старший прапорщик ОСОБА_2 перебували на квартирному обліку у військових частинах, місцем знаходження яких є села, не доводить факт невірного визначення сум грошової компенсації.

Пунктом 7 Порядку № 728 встановлено, що розмір компенсації визначається:

за нормою 13,65 кв. метра жилої площі на військовослужбовця і кожного члена його сім`ї, який перебуває з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Понад норму жилої площі для окремих категорій військовослужбовців та членів їх сімей, визначених законодавством, враховується додаткова жила площа у розмірі 10 кв. метрів;

з урахуванням вимог до загальної площі житла відповідно до державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення»;

з урахуванням граничної вартості будівництва 1 кв. метра загальної площі житла в регіоні, в якому військовослужбовець перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Таким чином, у Порядку № 728 є поняття «регіон, в якому військовослужбовець перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов».

Регіони, як вказано вище, визначені додатком до Порядку № 193, це - Автономна Республіка Крим, області, м. Київ, м. Севастополь.

Виходячи з цього, регіоном, в якому майор ОСОБА_1 і старший прапорщик ОСОБА_2 перебували на квартирному обліку, є Миколаївська область.

У формулі розрахунку розміру грошової компенсації (пункт 8 Порядку № 728) наявна складова В0 - гранична вартість 1 кв. метра загальної площі житла для населених пунктів, що визначається згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.2012 № 193.

Як вказано вище, у додатку до Порядку № 193 населені пункту регіону «Миколаївська область» поділені на адміністративний центр та інші населені пункти регіону.

Відповідач, виходячи з його розрахунків, визнав правильним застосування позивачем при розрахунку суми компенсації для майора ОСОБА_1 граничної вартості 1 кв. метра загальної площі житла для адміністративного центру (м. Миколаїв) - 4 934 грн.

В такому випадку є незрозумілими доводи Управління про те, що ця гранична вартість не підлягала збільшенню у 1,5 рази, адже, пунктом 8 Порядку № 728 чітко визначено, що гранична вартість збільшується для інших (крім м. Києва та Київської області, мм. Львова та Одеси) обласних центрів та міст.

Відповідно до частини третьої статті 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Внутрішнім контролем є комплекс заходів, що застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Внутрішнім аудитом є діяльність, спрямована на удосконалення системи управління, внутрішнього контролю, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, та яка передбачає надання незалежних висновків і рекомендацій. Для здійснення внутрішнього аудиту розпорядник бюджетних коштів в особі керівника утворює самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту, що є підпорядкованим і підзвітним безпосередньо такому керівнику.

Основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту та порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту визначаються Кабінетом Міністрів України. Організаційно-методологічні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту визначаються Міністерством фінансів України, яке забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, у тому числі здійснює оцінку функціонування систем внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту.

Пунктом 2 Порядку № 1001 встановлено, що об`єктом внутрішнього аудиту є діяльність державного органу, його територіальних органів, підприємств (у тому числі суб`єктів господарювання, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність таких суб`єктів господарювання), установ та організацій, що належать до сфери його управління, в повному обсязі або з окремих питань (на окремих етапах), та заходи, що здійснюються керівниками таких органів, підприємств, установ та організацій для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів та інших активів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань, планів і вимог щодо їх діяльності).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 1001, у державному органі для здійснення внутрішнього аудиту утворюється як самостійний підрозділ - структурний підрозділ внутрішнього аудиту (далі - підрозділ).

Основним завданням підрозділу, як вказано у пункті 4 Порядку № 1001, є надання керівникові державного органу, його територіального органу та бюджетної установи об`єктивних і незалежних висновків та рекомендацій щодо:

функціонування системи внутрішнього контролю та її удосконалення;

удосконалення системи управління;

запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів;

запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності державного органу, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 1001, внутрішній аудит проводиться відповідно до стандартів, затверджених Мінфіном.

«Стандарти внутрішнього аудиту» (надалі - Стандарти) були затверджені наказом Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247.

Як вказано у пункті 6.6 Стандартів (в редакції, що була чинною до 13.09.2019), аудиторський звіт - документ, складений за результатами внутрішнього аудиту, який містить відомості про хід внутрішнього аудиту, стан системи внутрішнього контролю, аудиторський висновок. До аудиторського звіту додаються рекомендації щодо удосконалення діяльності установи залежно від характеру виявлених проблем.

Аудиторський висновок як підсумкова частина аудиторського звіту, відповідно до пункту 6.10 Стандартів, містить обґрунтовані підсумки за результатами внутрішнього аудиту відповідно до його теми та цілей.

Згідно з пунктом 6.12 Стандартів, аудиторський висновок може бути: безумовно позитивним, умовно-позитивним, негативним.

Безумовно позитивний висновок (пункт 6.13 Стандартів) складається, якщо виконано такі умови:

отримано необхідну інформацію та пояснення і вони є достатньої базою для відображення реального стану справ в установі;

підтверджено ефективність функціонування системи внутрішнього контролю та/або залежно від теми, цілей та об`єкта внутрішнього аудиту підтверджено:

виконання завдань і досягнення цілей установи, визначених у стратегічних та річних планах;

ефективність виконання бюджетних програм;

достатню якість надання адміністративних послуг та належну якість виконання контрольно-наглядових функцій, інших завдань, визначених для установи актами законодавства України;

належний стан збереження активів та інформації;

належний стан управління державним майном;

правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової і бюджетної звітності із врахуванням суттєвості отриманої інформації (даних).

Умовно-позитивний висновок (а саме такий висновок зазначений у Звіті) надається у разі, коли виконані наведені вище умови, проте у зв`язку з неможливістю дослідження окремих фактів працівник підрозділу внутрішнього аудиту не може висловити свою думку щодо вказаних моментів. Водночас такі факти (події) мають обмежений вплив на стан справ у цілому і не впливають на діяльність установи в цілому. Складанні умовно-позитивного висновку є наслідком встановлення працівником підрозділу внутрішнього аудиту окремих (поодиноких) фактів, які не дають достатньої впевненості працівнику підрозділу внутрішнього аудиту для складання безумовно позитивного висновку (пункт 6.14 Стандарту).

Відповідно до пункту 6.17 Стандартів, рекомендації за результатами внутрішнього аудиту повинні містити конструктивні пропозиції про удосконалення тих аспектів діяльності установи, щодо яких проводився внутрішній аудит. Рекомендації за результатами внутрішнього аудиту повинні бути спрямованими на усунення усіх встановлених недоліків, порушень, відхилень та мати на меті удосконалення діяльності установи. Рекомендації повинні базуватись на аудиторських висновках, бути адекватними, чітко формулюватись та мати відповідний алгоритм їх застосування.

З урахуванням наведеного, суд встановив, що висновки Звіту носять рекомендаційний, а не обов`язковий характер.

Як вказано у частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

В обґрунтування необхідності надання судового захисту шляхом 1) визнання неправомірними дій Управління в частині внесення до Звіту недостовірних та перекручених даних про наявність порушень фінансово-бюджетної дисципліни та 2) зобов`язання Управління виключити із Звіту недостовірні дані КЕВ зазначило, що висновок Звіту «… в подальшому може вплинути на прийняття органами державного фінансового контролю заходів для забезпечення таких як:

- притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю;

- порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства;

- звернення до суду в інтересах держави щодо усуненні виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства;

- застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства …».

Суд зауважив, що позивач процитував пункт 50 Порядку № 550, яким визначено перелік заходів, що вживаються за результатами проведеної ревізії органами державного фінансового контролю. Ця норма не має відношення до процедури внутрішнього аудиту.

Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що дії Управління призвели до порушення прав (інтересів) КЕВ.

Незгода позивача з певними висновками Звіту не є підставою визнання дії відповідача неправомірними.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 9, 77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв (пр. Миру, 62-а, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код: 08029523) до Південного територіального управління внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (вул. Італійський бульвар, 3, м. Одеса, Одеська область, 65012 ідентифікаційний код: 24982462)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Дата складення повного судового рішення - 17 лютого 2020 року.

Суддя В.В. Птичкіна