Рішення № 87614487, 17.02.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 р. справа № 400/3190/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_3

до відповідачаВійськової частини А1594, м. Очаків, Миколаївська область, 57508

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини А1594 (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.03.2015 року по 07.12.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.03.2015 року по 07.12.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення з списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, так як ч. 17 - 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки в зв`язку з особливим періодом, який діє по теперішній час. Крім того, відповідач вважає, що позивачем в частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку, обрано не вірний спосіб захисту свого (на його думку) порушеного права, оскільки такий спосіб захисту є очевидно неснівмірним з ступінню його, можливо порушених, прав та інтересів (а. с. 28-36).

Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.03.2015 року по 07.12.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.03.2015 року по 07.12.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в розмірі 401 424,89 грн. (а. с. 22-25).

Фактично позивач змінив позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, шляхом зазначення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню.

Вирішуючи заяву позивача, чуд враховує наступне.

Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Спір між позивачем і відповідачем виник щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Суд відкрив провадження у справі за правилами ст. 263 КАС України на підставі того, що спір не є складним та не вимагає проведення судового засідання для встановлення обставин справи.

Стаття 263 ч. 3 КАС України визначає певні особливості розгляду такої категорії справ, зокрема нею передбачено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Отже, при розгляді справ, визначених у ст. 263 КАС України, сторони позбавлені права подавати будь-які процесуальні заяви, окрім заяв по суті справи, якими є позов та відзив на нього, відповідно, позивач не може змінювати свої позовні вимоги.

Це підтверджується і нормами ст. 47 ч. 1 КАС України, відповідно до якої позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, тобто у випадку розгляду справи, передбаченої ст. 263 КАС України, в яких судові засідання не проводяться і справа розглядається у письмовому провадженні, позивач не має права на подання зави про зміну предмету і підстав позову.

Таким чином, суд не приймає до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог і вирішує справу з первинно заявленими вимогами.

Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Вирішуючи клопотання відповідача, суд враховує наступне.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (ч. 6 ст. 262 КАС України).

Згідно ч. 2 ст. 12 КАС України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке рішення справи.

Крім того, відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 12 КАС України, справами незначної складності є типові справи.

Оскільки, дана справа є типовою, а спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності, суд відкрив провадження за правилами ст. 263 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін.

Від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в зв`язку з пропуском строку звернення позивача до адміністративного суду.

Ухвалою від 17.02.2020 року відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій не погоджується з думкою відповідача, що ним пропущений строк звернення до адміністративного суду, на підтвердження чого наводить висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в рішенні від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 та в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 року у справі № 806/889/17.

Відповідач подав заперечення, в якому наголошує, що позивачем строк звернення до суду пропущений, а вимога про стягнення середнього заробітку взагалі не обґрунтована.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , яке видане в 2015 році (а. с. 15, зворотній бік).

Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом командира Військової частини - польова пошта В2492 від 07.12.2016 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Біляєвського РВК Одеської області (а. с. 9).

За час служби позивача додаткова відпустка в 2015-2016 роках, як учаснику бойових дій, не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась.

15.08.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відомостей чи було здійснено нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски.

Відповідач листом від 27.08.2019 року повідомив, що на заяву позивача від 31.03.2017 року вже надавалась інформація у вигляді довідки про грошове забезпечення щодо здійснення видів і розмірів виплат по день звільнення, у зв`язку з чим дана вимога позивача повторному розгляду не підлягає (а. с. 8).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски протягом вказаного періоду, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96ВР, установлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 року № 426-VIII, доповнено Закон України "Про відпустки" статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: "Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік."

Згідно п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Частиною 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з абзацами 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Частиною 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В силу вимог ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ та "Про оборону України" від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача із списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 2016 рік.

У постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 зокрема зазначено, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів:

- безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

- грошова компенсація відпустки особі.

Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Проаналізувавши ознаки типової справи, зазначені Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 року (особа позивача, відповідача, підстава та предмет спору, аналогічні позовні вимоги позивача, відносини, що регулюються однаковими нормами права), суд дійшов висновку, що справа № 400/3190/19 є типовою справою.

Також, відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед загальними нормами. Тобто, норми Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають після звільнення з військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що право позивача на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2016 роки є предметом даного судового спору.

Спірність правовідносин щодо обов`язку сплачувати компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, також підтверджується розглядом цього питання Верховним Судом в межах зразкової справи № 620/4218/18.

З огляду на положення ч. 2 ст. 116 КЗпП України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку, оскільки суми компенсації є спірними, а позовна вимога в цій частині є передчасною.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини А1594 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, ЄДРПОУ 07962400) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1594 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, ЄДРПОУ 07962400) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.03.2015 року по 07.12.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину А1594 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, ЄДРПОУ 07962400) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.03.2015 року по 07.12.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

4. У задоволенні вимоги про зобов`язання Військової частини А1594 виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку - відмовити.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз