Рішення № 87611267, 15.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року Справа № 160/12418/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 28 жовтня 2019 року № 230/03.7-22, про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 04 лютого 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона отримує пенсію за віком та після смерті її чоловіка у неї відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникло право на переведення на інший вид пенсії - на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Позивач звернулась із заявою про переведення її на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформленого листом від 28 жовтня 2019 року № 230/03.7-22, їй було відмовлено з підстав того, що довідка про фактичне проживання з померлою особою на день його смерті оформлена не за встановленою формою. Позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив їй у призначенні пенсії по втраті годувальника. На день смерті чоловіка вона знаходилась в шлюбі з померлим чоловіком ОСОБА_2 , були зареєстровані за однією адресою, про що міститься відповідна відмітка у паспортах, а отже вона має право на переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника. Позивач також зауважила, що вона та її померлий чоловік є внутрішньо переміщеними особами, вона позбавлена можливості надання довідки з місця проживання (реєстрації), оскільки м. Жданівка Донецької області згідно з розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. №1085 віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. Вона та її померлий чоловік мають відповідні довідки з Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради. Окрім того, Житлово-експлуатаційна організація підтвердила фактичне її проживання з чоловіком за місцем, де він узятий був на облік як внутрішньо переміщена особа. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

13.01.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якій позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Відповідно до ст. 36 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника. Відповідно до ст. 37, ст. 38 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. Згідно з постановою правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 від 25.11.2005 року, до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника необхідно подати певний перелік документів, зокрема довідку про склад сім`ї померлого годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником (за наявності), документи про місце проживання (реєстрації) та документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника. ОСОБА_1 08.10.2019 звернулася до відповідача із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону № 1058-ІV та надала необхідні документи. Листом від 28.10.2019 року №230/03.7-22 ОСОБА_1 було повідомлено про відмову в переході на інший вид пенсії, через те, що довідка про факт проживання ОСОБА_1 з померлим чоловіком ОСОБА_2 видана з порушенням вимог пункту 2.11 Порядку, оскільки у наданій довідці відсутня печатка організації, яка завіряє довідку. Враховуючи вищевикладене, здійснити переведення на інший вид пенсії ОСОБА_1 у зв`язку із втратою годувальника без надання довідки, виданої згідно вимог чинного законодавства України, відсутні законні підстави. Зважаючи на викладене, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області діяло у спосіб та у порядок, визначеному чинним законодавством, не порушуючи при цьому права позивача, а отже позовні вимоги є не обґрунтованими.

20.01.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначила, що доводи відповідача безпідставні та не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства. Пунктом 2.22 Порядку передбачено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається і паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України,).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (частини 2, 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України).

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб 22 грудня 1984 року , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 22.12.1984 р. серії НОМЕР_6 . Відповідні відмітки містяться в паспорті громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 з жовтня 2007 року перебуває на обліку в пенсійному фонді та наразі отримує пенсію за віком.

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2014 року мають статус внутрішньо переміщеної особи, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 12.07.2019 р.

08 жовтня 2019 року позивач звернулася із заявою до Пенсійного фонду про переведення її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

Листом від 28.10.2019 р. за вих.№230/03.7-22 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу у переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, оскільки довідку про фактичне проживання з померлою особою на день його смерті оформлено не за встановленою формою, а саме: відсутні печатка організації, яка завіряє довідку.

Листом від 11.11.2019 р. за вих.№7236/М-06 за наслідками повторного звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що листом від 28.10.2019 р. за вих.№230/03.7-22 управління повідомило, що відмовлено в переході на інший вид пенсії через те, що довідка про фактичне проживання ОСОБА_1 з померлим чоловіком ОСОБА_2 видана з порушенням вимог пункту 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1.

Вважаючи відмову відповідача у переведенні позивача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_1 протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, процедури призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 ст. 10 Закону України № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Так, згідно з ч.1 ст. 36 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Члени сім`ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно з частиною третьою цієї статті до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що члени сім`ї (дружина) померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі із померлим чоловіком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 22.12.1984 р. серії НОМЕР_6 , та досягла пенсійного віку, передбаченого статею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_5 , виданим 24.10.2007 р., наразі отримує пенсію за віком.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 квітня 2019 року по справі №219/2064/19 встановлено факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Безименне Новоазовського району Донецької області, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Жданівка Донецької області, Україна, та встановлено місце реєстрації заявника ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 квітня 2019 року по справі №219/2064/19 набрало законної сили 27.05.2019 року.

В якості підстави для відмови позивачу у переведенні її на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідач у листах від 28.10.2019 р. за вих.№230/03.7-22, від 11.11.2019 р. за вих.№7236/М-06 та у відзиві зазначив, що довідка про фактичне проживання з померлою особою на день його смерті оформлена не за встановленою формою, а саме: відсутні печатка організації, яка завіряє довідку, тобто видана з порушенням вимог пункту 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1.

Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки у відзиві відповідач зазначав, що 08.10.2019 р. позивач, звернувшись із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону №1058 надала всі необхідні документи.

Окрім того, рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 квітня 2019 року по справі №219/2064/19, яке набрало законної сили 27.05.2019 року та є обов`язковим до виконання, встановлено місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за одною адресою, зазначеною у довідках про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб.

Згідно із ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу перевести за її заявою з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити переведення позивача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.

Тобто, призначення пенсії, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії та іншу є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях переведення з одного виду пенсії на іншу, суд з метою ефективного захисту права позивача на певний вид пенсії вважає за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання про переведення позивача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , адреса тимчасової реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 28 жовтня 2019 року №230/03.7-22, про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вирішити питання про переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, з урахуванням висновків суду, викладених у судому рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 РозділуПерехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева