Рішення № 87611237, 23.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року Справа № 160/8505/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби (далі - Дніпропетровська митниця ДФС, відповідач) про коригування митної вартості товарів від 23.08.2019р. №UA110000/2019/200183/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Волинської митниці ДФС від 21.08.2019р. №UA110150/2019/00561.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог зазначає, що заявлена митна вартість товару підтверджується необхідними супроводжуючими документами, а отже підстав для коригування заявленої митної вартості не вбачається. Позивач зазначає, що оскаржуване рішення Дніпропетровської митниці ДФС є протиправним, оскільки прийнято з порушенням зазначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності і правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання.

Ухвалою суду від 09.09.2019р. справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначає, що оскаржувані рішення та картка відмови є правомірними та такими, що прийнято відповідно до вимог законодавства України, оскільки відповідачем встановлено в митній декларації та митних документах розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей, щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв`язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

22.10.2019р. представником позивача подано відповідь на відзив, яка за своїм змістом підтверджує обґрунтування позову.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 21.08.2019 року уповноваженою особою декларанта - брокером Писаренко В. А до Дніпропетровської міської митниці ДФС подано митну декларацію №UA110150/2019/235762 для здійснення митного оформлення товару «автомобіль легковий, для перевезення людей, що використовувся марки VOLVO, модель V40, номер кузова/VIN - НОМЕР_1 , тип двигуна - дизельний, робочий об`єм циліндрів - 1969 см3, потужність двигуна - 140 кВт, екологічна норма - ЄВРО-5, дата виготовлення - 17.10.2015 року, колір - чорний, транзитний реєстраційний номер - НОМЕР_2 , країна походження - Швеція, пошкодження: лакофарбового покриття (сколи, подряпини) по кузову, пошкоджений капот, бампер з усіма навісними, ліве крило, ліва фара, кріплення бампера і фари, постріляні подушки безпеки, має забруднення салону, оббивки сидінь.

Митна вартість визначена брокером на підставі купчі від 12.08.2019 року за резервним методом визначення митної вартості на рівні 51'000,00 Крон (6'850,00 Євро), з урахуванням витрат на доставку транспортного засобу 51'819,20 Крон, що за курсом НБУ станом на 21.08.2019 року становить 193'456грн. 22коп. Також, зазначено, що автомобіль залишається у власності Getsted Autohandel A/S до повної оплати зазначеної вартості.

Одночасно із митною декларацією надано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення: купча №434068 від 12.08.2019 року; митна декларація; акт про проведення огляду (перегляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу 16643555 16252675; висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями ГО-1920 від 21.08.2018 року; договір про надлання послуг митного брокера; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні; інші некласифіковані документи Д-28-0530-19; інші некласифіковані документи: довідка про транзитні номера; касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України.

23.08.2019 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів номер №UA110000/2019/200183/2, згідно якого митну вартість товару зазначену декларантом у розмірі 51'819,20 Крон (193'456грн. 22коп.) скориговано та встановлено на рівні 78'942,02 Крон (293'868грн. 10коп.).

У рішенні Дніпропетровської митниці ДФС зазначено про неможливість використання обраного декларантом методу визначення митної вартості згідно п.3 ч.6 ст.54 Митного кодексу України.

На підставі рішення про коригування митної вартості товарів 23.08.2019 року, митницею також було видано позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА110150/2019/00561, згідно якої за результатами перевірки митної декларації, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України, повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості товару та її визначення на підставі статті 64 Митного кодексу України.

Позивач подав нову митну декларацію №UА110150/2019/236148 від 23.08.2019 року, за якою товар випущений у вільний обіг під гарантійні зобов`язання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Засади державної митної справи, в тому числі процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з ч.1 ст.248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частина 1 статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Відповідно до ч.6 ст.257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Положеннями статті 49 МК України передбачено те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначено як вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 51 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частина 4 статті 58 МК України вказує, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 МК України).

За змістом частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК України).

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України слідує те, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

В силу вимог частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Наведені висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 року у справі №826/10733/15, від 19.02.2019 року у справі №826/2312/16, які на підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом.

Як вже було встановлено судом, позивачем при поданні митної декларації надано документи, що передбачені частиною 2 статті 53 МК України.

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 МК України).

Згідно з частиною 5 вказаної статті Кодексу у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина 6 статті 57 МК України).

За приписами частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідно до частини 3 статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина 1 статті 54 МК України).

У відповідності до частини 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частина 5 статті 54 МК України передбачає, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Разом з тим, відповідно до частини 7 статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач поставив під сумнів митну вартість товару у зв`язку із відсутністю банківських документів, що підтверджують оплату товару. Разом з тим, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Оскільки розрахунок за товар відбувався в готівковій формі, то цей факт не може бути підтверджений банківськими документами. Позивачем надано під час митного оформлення Купчу №434068 від 12.08.2019 року, де зазначено, що автомобіль продано у день складання рахунку готівковими коштами, тому є власністю покупця в зв`язку з повною його оплатою.

Однак, МК України не визначає вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому, на думку суду, заява про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Суд критично ставиться до розрахунку вартості автомобіля відповідача, оскільки не враховано наявність фактичних пошкоджень та комплектації автомобіля (лакофарбового покриття (сколи, подряпини) по кузову, пошкоджений капот, бампер з усіма навісними, ліве крило, ліва фара, кріплення бампера і фари, постріляні подушки безпеки, має забруднення салону, оббивки сидінь).

Рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованого транспортного засобу є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з придбанням імпортованого транспортного засобу, що не зазначені у наданих позивачем документах, відповідачем не надано.

В силу вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, вищевикладене у сукупності свідчить про недоведеність відповідачем правомірності визначення в оскаржуваному рішенні митної вартості транспортного засобу позивача на рівні 78'942,02 Крон (293'868грн. 10коп.).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також враховує приписи частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За наслідками розгляду справи підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 768грн. 40коп., сплаченого згідно наявної в матеріалах справи квитанції №0.0.1453073474.1 від 02.09.2019р.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 23.08.2019 року №UA110000/2019/200183/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Волинської митниці ДФС від 21.08.2019 року №UA110150/2019/00561.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39421732) судовий збір у розмірі 768грн. 40коп. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова