Рішення № 87598061, 03.02.2020, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/61/18

Провадження № 2-25/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2020 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарях Євдокімовій В.С., Тищенко І.Д.,

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , третя особа служба в справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_9 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» треті особи служба в справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради, ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача у січня 2018 року звернувся до суду з зазначеним позовом, який обґрунтовується тим, що між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 006-2008-494 відповідно до якого ВАТ «Універсал Банк» надав у позику ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредитору, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 13,45 % річних в порядку, на умовах та в строки визначені цим договором. 22 червня 2009 року рішенням загальних зборів учасників ВАТ "Універсал Банк" перейменовано у відкрите акціонерне товариство "Універсал Банк", яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ " Універсал Банк ". Позивач виконав свої обов`язки за кредитним договором, надав Відповідачу кредитні кошти у розмірі 60 000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №006-2008-494 від 05.03.2008 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 було укладено договір іпотеки від 03.03.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щуром О.І. та реєстрований в реєстрі за № 1682 у відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 67,01 кв.м, житловою площею 39,8 кв. м., що належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17.04.1996 року, Обухівським комбінатом Комунальних підприємств ЖКК №2, згідно розпорядження від 27.03.1996 року №1683. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано в державному реєстрі прав на нерухоме майно 22 квітня 1996 року, номер запису №2798/91 реєстровій книзі №30. ОСОБА_8 як позичальник за кредитним договором, зобов`язався належним чином виконувати умови кредитних договорів, зокрема своєчасно погашати кредит згідно графіку погашення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитними коштами порядку на умовах та в строки визначених договором. Відтак представник позивача просить суд в рахунок часткового погашення заборгованості у розмірі 36 480,00 доларів США ОСОБА_8 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» за кредитним договором № 006-2008-494 від 05.03.2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 67,01 кв. м., житловою площею 39,8 кв.м., що належить Іпотекодавцям шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в рамках виконавчого провадження та стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що 05 березня 2008 року між ОСОБА_8 (Позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 (Треті особи на стороні Позивача) та ПАТ «Універсал Банк» (Відповідач) був укладений Договір іпотеки, для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_8 перед Відповідачем відповідно до укладеного між позичальником та відповідачем Кредитного договору № 006-2008-494 від 05 березня 2008 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 в Позивача народилася донька, ОСОБА_8 , яка з моменту народження і по теперішній день проживає в квартирі АДРЕСА_2 . Оскільки спірна квартира на час укладення договору іпотеки була єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_8 та його дружини, які являються батьками ОСОБА_8 , вказана квартира, відповідно до ч.4 ст.2 9 ЦК України являлася також і місцем проживання їх малолітньої доньки ОСОБА_8 . На момент укладення договору іпотеки між ОСОБА_8 та іншими співвласниками квартири та ПАТ «Універсал Банк» малолітня донька ОСОБА_8 мала право на житло та проживала у квартирі, яка була передана в іпотеку. Оскільки передача нерухомості в іпотеку всупереч вимогам ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» відбувалася без попередньої згоди органів опіки та піклування, вказаний правочин не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст.203 ЦК України, а тому на підставі ст.215 ЦК України він підлягає визнанню недійсним як такий, що порушує майнові права малолітньої доньки позивача ОСОБА_8 тому позивач за зустрічним позовом просить в судовому порядку визнати недійсним договір іпотеки від 05.03.2008 року.

Ухвалою судді від 12.01.2018 року позовну заяву залишено без руху.

06.04.2018 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області розпочато підготовче провадження у справі та призначено по справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23.07.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

21.11.2018 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області призначено по справі судову економічну експертизу.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити їх в повному обсязі, з підстав зазначених у позові, проти задоволення зустрічного позову заперечив та зазначив, що заявлені вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Представник відповідачів за первісним позовом ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення первісних позовних вимог заперечив та повідомив, що викладені обставини представником позивача в позовній заяві як підстави для задоволення позову є безпідставними та необґрунтованими. Зокрема представником позивача не надано доказів для задоволення позовних вимог. Зустрічну позовну заяву підтримав з підстав викладених в ній.

Представник третьої особи, служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради в судове засідання не з`явився, надав до суду письмові пояснення в яких зазначив про розгляд справи у його відсутність, при винесені рішення покладається на розсуд суду.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши отримані докази та надавши їм належну оцінку суд вважає, що первісний та зустрічний позови задоволенню не підлягають за таких підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк», найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» рішення загальних зборів від 22.06.2009 року.

Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 006-2008-494 відповідно до якого ВАТ «Універсал Банк» надав у позику ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредитору, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 13,45 % річних в порядку, на умовах та в строки визначені цим договором.

Позивач виконав свої обов`язки за кредитним договором, надав Відповідачу кредитні кошти у розмірі 60 000 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №0062902USD002289 від 06.03.2008 року та випискою з особового рахунку за 06.03.2008 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 05.03.2008 року №006-2008-494 у загальній сумі 58451,49 доларів США. Рішення Апеляційного суду Київської області від 23.05.2016 року скасовано рішення суду першої інстанції. Постановлено нове рішення , яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ «Універсал Банк» 4245,88 доларів США заборгованості зі сплати процентів та 73.15 доларів США заборгованості за підвищеними процентами, що становить загальну суму 4319,03 доларів США, та судові витрати у сумі 1 632, 59 грн., у задоволені решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» відхилено.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №006-2008-494 від 05.03.2008 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 було укладено договір іпотеки від 03.03.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щуром О.І. та реєстрований в реєстрі за № 1682 у відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 67,01 кв.м, житловою площею 39,8 кв. м., що належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17.04.1996 року, Обухівським комбінатом Комунальних підприємств ЖКК №2, згідно розпорядження від 27.03.1996 року №1683.

Право власності на предмет іпотеки зареєстровано в державному реєстрі прав на нерухоме майно 22 квітня 1996 року, номер запису №2798/91 реєстровій книзі №30.

Згідно зі ст.ст.11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) ст.530 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до висновку наданого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз зазначено, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника перед банком не відповідає умовам укладеного між вказаними сторонам кредитного договору №006-2008-494 від 05.03.2008 року.

Згідно статті 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-504цс16, від 24 травня 2017 року № 6-1388цс16, від 9 серпня 2017 року № 6-2213цс16.

Сторони іпотечного договору визначили, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», на підставі застереження, яке міститься в іпотечному договорі.

Судом встановлено, що представником позивача не надано доказів, про те, що банк звертався з питанням звернення стягнення шляхом продажу іпотеки в позасудовому порядку, банк не надав жодних доказів неможливості звернення стягнення у позасудовому порядку.

В ході судового розгляду не встановлено, що банк звертався до іпотекодавця, і останній не надав згоди на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ «Про іпотеку».

В матеріалах справи містяться письмові повідомлення у формі вимог від позивача про повернення коштів з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка була направлена позичальнику, однак представником позивача не надано доказів про вручення вказаних вимог відповідачам.

При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. Отже, за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей, однак вказана вимога позичальником та іпотекодержателем не отримана.

Крім того, відповідно до приписів ст. 38 Закону України «Про іпотеку», якщо договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Однак, вказана процедура продажу предмета іпотеки, визначена ст. 38 Закону України, банком не дотримана, зокрема, відсутні відомості щодо письмового повідомлення банком за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу відповідача як іпотекодавця про свій намір укласти цей договір, тому іпотекодавець був позбавлений права скористатися переважним правом на придбання предмета іпотеки, при цьому будь-яких підстав та обставин щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку, позивачем не зазначено.

Згідно зі ст. ст. 76, 89 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групі доказів).

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач за первісним позовом як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки суд ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Зустрічний позов про визнання договору іпотеки недійсним не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному випадку:

1)перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2)враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3)з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Судом встановлено, що іпотекодавець - ОСОБА_8 по відношенню до ОСОБА_8 є її батьком. Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за її позовом є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Підставою позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним позивач за зустрічним позовом зазначив факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, проте не посилався на факти порушення його майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору.

Згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595, при посвідченні правочину нотаріус перевіряє цивільну дієздатність сторін правочину. Так, при укладенні Іпотечного договору приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур О.І. було перевірено дієздатність сторін, а також було встановлено, що відсутні обставини, які унеможливлюють вчинення правочину (порушення прав неповнолітніх, вчинення правочину без згоди одного з подружжя тощо).

З урахуванням наведеного підстави для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору відсутні, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права позивача за зустрічним позовом на користування житлом.

Згідно ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ст.593 ЦК право застави припиняється у разі припинення зобов`язання забезпеченого заставою.

Згідно ст.589 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах встановлених договором або законом.

Згідно ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Представником позивача за зустрічним позовом, при розгляді справи не доведено, що зобов`язання по кредитному договору виконано, кредит повернуто, тому відсутні підстави для припинення основного зобов`язання, твердження представника позивача за зустрічним позовом, про те що висновком експерта надано підтвердження про відсутність заборгованості є безпідставним, адже експертом зазначено лише, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника перед банком не відповідає умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору №006-2008-494 від 05.03.2008 року. А оскільки розрахунок заборгованості позичальника перед банком не

відповідає Додатку №2 до кредитного договору (зменшені розраховані до сплати суми кредиту, а в період з 01.09.2015 року по 30.11.2017 року щомісячна сума платежу («розраховано до сплати по кредиту» + «розраховано до сплати по відсотках») складає 785,45 доларів США, а не 721,47 доларів США), при цьому

в наданих на дослідження матеріалах відсутні Додаткові угоди з приводу зміни процентної ставки до кредитного договору, а також змінений «Графік погашення платежів», експерту не вдалось за можливе визначити суму заборгованості позичальника перед банком по сплаті кредиту, процентів за користування кредитом та погашення суми основного боргу перед банком, а також пені на несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом та несвоєчасне погашення заборгованості по процентам відповідно до кредитного договору №006-2008-494 від 05.03.2008 року.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог сторін в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , третя особа служба в справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки , відмовити повністю.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» треті особи служба в справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради, ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 про визнання договору іпотеки недійсним, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко